У Волинській обласній лікарні ледь не щодня оперують на відкритому серці. ФОТО. ВІДЕО 18+

0
2
У Волинській обласній лікарні ледь не щодня оперують на відкритому серці. ФОТО. ВІДЕО 18+
У кардіохірургічному відділенні Волинської обласної клінічної лікарні за рік роблять по 200 операцій із зупинкою серця, з під’єднанням до апарата штучного кровообігу. Це по 4-5 операцій на тиждень. Майже кожного робочого дня.

Побачити, як відбувається операція на відкритому серці, запропонувала колега-журналістка Ольга Булковська. Нині вона консультант із комунікаційних технологій субпроєкту «Вдосконалення медичної допомоги хворим з хворобами системи кровообігу», який реалізують на Волині в рамках проєкту Світового банку і Міністерства охорони здоров’я України «Поліпшення охорони здоров’я на службі в людей». Саме мала відбутися презентація того, що придбали у другій фазі закупівель субпроєкту. Тож аби продемонструвати, що все закуплене – потрібне і що воно реально допомагає в лікуванні хворих на серце, у відділенні кардіохірургії Волинської обласної клінічної лікарні з дозволу керівництва клініки погодились пустити журналістів на операцію.

З усіх волинських видань зголосилися двоє: я і Валерія Колісник, журналістка інформаційного агентства «ВолиньPost».

Зустрічаємось, як домовлялись, о 9-й у стінах лікарні. Йдемо у відділення, де вже нас чекають і де приготували, у що нам переодягнутися.

«Операція із загальною анестезією. З охолодженням тіла, – вводить в курс справи Ольга. – Кров іде в штучне коло кровообігу, легені підключають до спеціального приладу – штучних легенів, який має назву оксигінатор. Це, до речі, розхідний матеріал, закуплений за кошти Світового банку, який надають пацієнтам безплатно. Із серця видаляють природні клапани, якщо вони пошкоджені, пришивають штучні, щоб серце нормально функціонувало, пропускало кров. Потім все треба назад зшити, знову запустити кров, підігріти тіло до природнього стану температури, бабахнути дефібрилятором і оживлювати людину».

Починаю уявляти все це, і вже стає моторошно. Намагаюся не думати про те, що побачу і зніму на фотоапарат, жартую на теми, які не стосуються медицини. Переодягаємося, робимо з Валерією селфі на пам’ять. На вигляд – справжні лікарі.

Тим часом підходить завідувач відділення Володмир Пецентій. Знайомимося. Він пропонує, поки триває підготовка до операції, оглянути нове обладнання, яке надійшло останнім часом у відділення і яке придбане за рахунок позики Світового банку. Позики під низькі відсотки. Розраховуватися за неї будуть з державного бюджету України, тож Волинь від реалізації цього субпроєкту тільки виграє.
А я радий, що не сказали вже йти в операційну. Треба ж себе морально підготувати. Проте перед дівчатами своє хвилювання стараюсь не виказувати.


Завідувач кардіохірургічного відділення ВОКЛ Володимир Пецентій
Завідувач кардіохірургічного відділення ВОКЛ Володимир Пецентій


ПЕРЕНІС ІНФАРКТ, ІНСУЛЬТ І В 66 РОКІВ ЗВАЖИВСЯ НА ОПЕРАЦІЮ

«Похвалитися є чим, – показує Володимир Васильович нові апарати, які ще не були в роботі. – Ось лапароскопічна стійка, яка дозволяє робити операції з малоінвазивних доступів».

Лапароскопічні операції – це операції, де не потрібно розпанахувати тіло, щоб добратися до органу, який оперують. Роблять надрізи, через які запускають мініатюрну відеокамеру й інструменти, а на екрані бачать все, що робиться всередині. Мініатюрними ножами, якими керують дистанційно, вирізають хворі органи.

«Кардіохірургія – то не загальна хірургія, де ми все можемо робити через дірочку, – уточнює Володимир Пецентій. – Тут робляться невеликі розрізи, дірочки 4-5 сантиментрів. Тут є всі пристосування, що нам потрібно для того».



Як розповів завідувач відділення, із цим обладнанням вони ще не працювали.

«Бачили, як це робиться, але самі ще не робили, – каже лікар-кардіохірург. – Ми вже їздили на курси, зараз ще будемо їздити і будемо, думаю, ще співпрацювати з певними клініками, бо це зовсім не прості операції. Набагато простіше зробити з розкриттям. В Україні теж не так багато роблять цих операцій. По-перше, що це набагато дорожче. Все, що з меншим доступом, там зовсім інші витратні матеріали, це фактично здорожчує операцію приблизно удвічі. Другий фактор – наявність обладнання й інструментів. Зараз ми вже отримали всі інструменти завдяки Світовому банку. Це наш рятівник. Місток у майбутнє. Це все дуже дорогі речі, і, слава Богу, нам таки вдалося їх закупити, незважаючи на чимало труднощів технічних, які виникали в процесі цього всього. Досить добре ми укомплектували відділення. І зараз єдине завдання буде ще трошки потренуватися. Ще ми хочемо поїхати і за кордоном подивитися, і в Україні, і будемо помаленьку вже тут впроваджувати ці методики».

Володимир Пецентій розповідає, що входить у лапароскопічну стійку, демонструє інше щойно придбане обладнання: кардіологічний УЗД-апарат, який можна переміщати, апарат штучного кровообігу.

«Це повністю новий апарат. Дуже дорога річ. В нас є, тільки не такий трохи. То це в нас другий. Ми взяли, бо той, що в нас є, то йому вже 6 років. Все-таки вже трохи прослужив», – коментує лікар.



«А чим унікальна операція, яку ми зможемо побачити?» – перериває розповідь лікаря моя молодша колега Валерія.

«То не є вже така унікальна операція, – каже лікар. – Тут більша проблема в тому, що пацієнт досить непростий за своїм анамнезом. Має облітеруючий атеросклероз і судин головного мозку, і нижніх кінцівок. І, відповідно, ішемічна хвороба серця, дуже виражене ураження судин. Пацієнт переніс в минулому і інфаркт, і інсульт, ходить з паличкою. Але, враховуючи, що є критичні зміни в судинах, то мусимо його оперувати».

Атеросклероз – це захворювання артеріальних судин, яке пов’язане з потовщенням стінок судин за рахунок відкладення в них холестерину і ліпідів.

«А який вік хворого?» – запитую.

«Вік? Зараз уточню», – каже Володимир Васильович, відчиняє двері і заходить в операційну, де вже лежить пацієнт.

«Скільки вам років?» – чуємо з-за дверей. Хворому, виявляється, ще не робили наркоз, і він спілкується з лікарем. Що відчуває він у ці хвилини? Чи спокійно покладається на милість Бога і майстерність лікарів? Стараюся не думати про це, хоча насправді не хотів би я опинитися на його місці.

«Пацієнту 66 років. Він приїхав до нас із Рівненської області, з Володимирецького району», – розповідає лікар, який уже повернувся до нас.

«Чому він у вас? У Рівному не роблять таких операцій?» – запитую і відчуваю, як починає дрижати мій голос.

«У Рівному таких операцій не роблять, – спокійно відповідає Володимир Пецентій. – Частина пацієнтів із Рівненщини їдуть до Києва, а частина – до нас. Вони спілкуються вже з прооперованими пацієнтами, і ті радять їм їхати сюди. І тому ми щороку маємо приблизно 30-40 пацієнтів із Рівненської області».

За словами завідувача, у відділенні кардіохірургії Волинської обласної клінічної лікарні за рік уже роблять близько 200 операцій на відкритому серці, і з них майже 20 відсотків хворих – з Рівненської області.



ШУНТУВАННЯ, або ЯК «ПЕРЕШИВАЮТЬ» СУДИНИ

Що таке операція на відкритому серці, ми вже знаємо зі слів Ольги Булковської. Це коли спеціальною пилкою розрізають кістку грудної клітини, щоб добратися до серця. Хворого під’єднують до системи штучного кровообігу, серце зупиняють. А коли видалили з нього хворі органи, замінили їх на штучні або здорові, запускають знову. Тобто фактично повертають людину до життя з того світу, де вона перебуває протягом тих 4 годин (а часом і більше), поки все це триває.

У нашому випадку хворому будуть пришивати до серця здорову вену, яку візьмуть із ноги. Замість хворої, яку видалять. Для цього попередньо провели обстеження і визначили, яку вену можна брати. Також пришиють замість хворої здорову артерію. Її візьмуть із грудей. Усе це називають одним словом – шунтування.

«Суть операції тут відносно проста, – каже Володимир Пецентій. – Технічно ми робимо операції із зупинкою серця. Тому підключаємо штучний кровообіг і, прокачуючи спеціальний розчин через судини серця, зупиняємо серце. Тоді пришиваємо нові судинки за місцем звужень. Тобто шиємо від аорти – основної артерії, по якій іде кров. І якнайдалі по тій судинці, яку ми бачимо на серці, для того щоб дати кровотік у дистальне русло, тобто якнайдалі в найдрібніші судинки, які вже діляться. Основне завдання – не шити куди-небудь».

Володимир Пецентій веде нас у сусіднє приміщення, де показує нову імпортну мийну шафу і стерилізаціну шафи. Їх, каже, теж закупили за кошти Світового банку. До того доводилося мити весь інструментарій вручну.

Із цього приміщення є віконце в операційну, через яке видно, що хворому вже зробили анестезію, і ведуть забір трансплантантів для шунтів.

І ось настає ця мить. Ми одягаємо шапочки, маски і заходимо в операційну. Фотографуємо. Знімаємо відео. Тут я попросив би читачів з не надто міцними нервами не затримуватись. Тому що видовище, скажемо відверто, не дуже приємне. А коли ще уявити, що це жива людина, яка щойно спілкувалася з лікарем, то взагалі стає моторошно. Та все ж, раз ми тут, покажемо весь процес зсередини.



Ось один лікар схилився над розрізаною ногою, з якої видаляє велику підшкірну вену, щоб потім пришити її до серця. Одночасно інший лікар веде забір артеріального трансплантанта із розрізаних грудей. Серце ще б’ється. Коли ж здорові судинки будуть готові до пересадки, його зупинять, видалять хворі вену й артерію, і Володимир Пецентій пришиє замість них здорові.



«В операційній у нас одночасно задіяно до 10 людей, – розповідає завідувач відділення. – Це хірурги, асистенти, анестезіологи, перфузіологи, середній медперсонал. Тобто це досить велика команда, яка працює над кожним пацієнтом. А поза операційною ще чимало людей задіяно, починаючи від реанімації, де хворі перебувають після операції, де за ними стежать, і лабораторія, і лікарі функціональної діагностики. Плюс до операції з хворим працюють ще багато лікарів, які проводять обстеження. Плюс персонал нашого відділення, де вже пацієнти перебувають після переведення з реанімації. Тобто це досить об’ємний процес».

Спілкуємося із лікарем-анестезіологом Валентином Трачем. Він показує новий апарат, на якому працює.

«Апарат фірми «Дрегер». «Прімус» – його модифікація, – розповідає. – Це наркозно-дихальний апарат, який використовується для проведення штучної вентиляції та проведення наркозу пацієнту. Працює на інгаляційному анестетику Сіворан. Відповідно є монітор всіх параметрів: тиск, пульс, інвазивний тиск, сатурація, насичення пацієнта киснем. Апарат досить потужний. Має багато можливостей. На ньому можна відстежити параметри дихального об’єму, частоти, насичення, подачі самого Сиворана».



«Назва апарата майже така, як у патрульних поліцейських, яким вони рівень алкоголю в крові вимірюють – «Драгер», – щоб не думати про те, що тут роблять зараз із пацієнтом, намагаюся жартувати.

Не смішний жарт – бачу по реакції співрозмовника. Тож уже серйозно запитую: «А складно на ньому навчитися працювати?»

«Ні. Нескладно, – відповідає. – Досить простий в управлінні. Були спеціалісти, які нам показали, розказали, як вмикати-вимикати. Потребує певних замінників, розхідного матеріалу, певні кошти будуть потрібні для цього. Але воно того вартує».

«Працюємо на ньому близько місяця, – додає Володимир Пецентій. – Теж від Світового банку. Це перший, мабуть, прилад, який був запущений в роботу в нас в рамках реалізації субпроєкту».

Тут Валентин Трач помічає, що на апараті змінюються показники, і швидко починає натискати на певні клавіші. Відповідальність висока, адже й пацієнт немолодий, із букетом захворювань, тож все треба враховувати.

«От лампи. Це теж фірми «Дрегер», – показує нам тим часом Володимир Пецентій. – Нового покоління, на діодах, що не нагріваються і дають дуже хороше, яскраве світло, що досить важливо для наших операцій. А це електровідсмоктувач крові».

Оглянувши і пофотографувавши все, вирішуємо не заважати більше медикам в операційній. Ми не стали чекати, поки зупинять серце і перейдуть до другої фази операції.

Володимир Пецентій демонструє відсмоктувач крові
Володимир Пецентій демонструє відсмоктувач крові


ЧИ ВСІ ВИЖИВАЮТЬ?

Поки у Володимира Васильовича є ще трохи часу, виходимо з ним у коридор і вже тут розпитуємо все, що нас ще цікавить.

«Операція в середньому триває від 4 до 6 годин. Тут ми ніколи не загадуємо, стараємося дати трошки часу, коли вже серце пішло, щоб воно краще розпрацювалося. То ми поступово зменшуємо роботу апарату штучного кровообігу. І серце помаленьку відновлює свої сили і скорочення. І ми вже дивимося по гемодинаміці, що відбувається: який тиск і показники частоти пульсу, насичення киснем крові. Від того потрохи зупиняється штучний кровообіг, і ми вже можемо від’єднувати його повністю», – коментує лікар-кардіохірург.



Мало зробити операцію, важливо ще грамотно провети реабілітацію, щоб повернути хворого до повноцінного життя.

«Післяопераційне ведення починається з реанімаційного відділення, де ми підбираємо дозу ліків для розрідження крові, контролюємо тиск, – розповідає Володимир Пецентій. – Якщо треба, для підтримки серця вводяться ліки. Плюс ідуть препарати проти порушення ритму, антибіотики, сечогінна терапія. Чимало різних препаратів. 2-3 дні пацієнт перебуває в реанімаційному відділенні. Після того ми їх переводимо у відділення кардіохірургії, де вже з ними починаємо потрохи займатися реабілітацією. Тобто проводиться там і дихальна гімнастика, і лікувальна фізкультура, де призначаються певні ліки, які потрібні, щоб пацієнта готувати до виписки, і щоб він їх приймав і дома. Тобто підбираються дози, контролюємо певні параметри. Робимо УЗД, кардіограму, аналізи, дивимося. І приблизно від 7 до 10 днів пацієнт перебуває в нашому відділенні. І після того ми його виписуємо або додому, або радимо ще проходити реабілітацію за місцем проживання. Даємо рекомендації, пам’ятки, все розказуємо, за чим стежити, що приймати, які аналізи зробити, які обстеження надалі. І періодично призначаємо диспансерний нагляд, коли пацієнти приїжджають до нас, і ми знову дивимося, стежимо, аналізуємо і за потреби коригуємо лікування».

Загалом за рік, як ми вже казали, в кардіохірургічному відділенні Волинської обласної клінічної лікарні нині роблять до 200 подібних операцій. Тобто майже кожного робочого дня. Відділення у складі лікарні існує з 1998 року. Тоді починали з коронарографії, стентування і операцій на серці за закритими методиками. Тобто без зупинки серця.

«А вже з 2002 року в нас з’явився апарат штучного кровообігу, і тоді почали робити з ним. Спочатку 50-60 операцій на рік, потім 80. До 2011 року робили по 100 операцій на рік. А вже з 2012 року ми поступово перейшли за 100 операцій, і от на цей момент вже маємо практично 200 операцій на рік», – розповідає завідувач відділення.

«Всі виживають?» – запитую.

«Скажімо так, майже всі, – відповідає кардіохірург. – Є певний процент, на жаль, 2-3 відсотки ми маємо летальність. Як який рік. Це зумовлено тим, що пацієнти мають досить виражену супутню патологію. І часом звертаються в досить пізніх стадіях, в яких ми навіть відмовляємо в операціях. Але є частина пацієнтів, які категорично нікуди не хочуть їхати, хочуть все-таки оперуватися. Бо є частина, яким ми радимо їхати чи у Київ, чи у Львів. Але є частина, що нікуди не хоче їхати: як вже буде, так буде. І в більшості випадків вдається їм допомогти. Але, на жаль, іноді бувають не дуже хороші результати».



«А завдяки чому збільшуєте кількість операцій?» – цікавлюся.

«По-перше, за рахунок того, що ми досить сильно оснастилися, – каже Володимир Васильович. – І завдяки управлінню лікарні, і завдяки Світовому банку придбали те, що маємо зараз. Другий момент, що все-таки за ці роки ми досить сильно вдосконалили і свої навички. Ми розширили спектр оперативних втручань. Ми виконуємо і протезування клапанів, і пластики клапанів, і ортокоронарні шунтування, і операції на висхідній аорті, і операції при деяких вроджених вадах серця. Плюс поєднані операції, коли робиться і протезування клапанів, і пластики клапанів, і разом з ортокоронарним шунтуванням і двох клапанів шунтування з пластикою третього. Досить серйозний наш підхід і хороші результати дали нам змогу, що пацієнти теж оцінили вже наші можливості і почали більше звертатися до нас. А ще зараз ми маємо достатню кількість оксигінаторів і клапанів – це також сприяє тому, що пацієнтам дешевше виходять операції, і вони більше звертаються до нас».



«ДО ЦЬОГО ЛІКАРІ ЙДУТЬ РОКАМИ»

«Психологічно важко робити такі операції?» – нарешті запитав я, відійшовши від хвилювання, яке відчув, перебуваючи в операційній залі.

«До цього люди йдуть роками, – відверто розповідає Володимир Пецентій. – Так просто не зразу ці операції робляться. Звичайно, що тут відповідальність є. І певне моральне, і нервове навантаження є завжди. Тому що пацієнти бувають дуже в різних станах, і можуть бути нестандартні ситуації, нехороші наслідки. І тоді з родичами розмови, часом теж бувають досить важкі. Хто розуміє, хто не розуміє. Хтось може оцінити важкість самої операції, а хтось не дуже орієнтується. Бувають різні люди, різні випадки. Тобто певне навантаження, звичайно, існує. Але за ті роки, по-перше, набуваєш досвіду, впевненості, поліпшуєш свої знання і вміння. Ми їздимо і на конгреси, і конференції, і на майстер-класи, і на стажування. І за кордон, і в наших клініках. Дивимося, спілкуємося, щось змінюємо, деякі методики, деякі нюанси нові дізнаємося. Плюс з’являється нова апаратура, що дає змогу більш точніше контролювати всі процеси і перебіг. І це теж допомагає поліпшенню результатів».

О 14-й годині ми з Валерією прийшли до лікарні вдруге. Щоб описати і познімати те, що ми бачили, й інше обладнання, яке клініка отримала в рамках реалізації вже згаданого субпроєкту «Вдосконалення медичної допомоги хворим з хворобами системи кровообігу». І дізналися: операція над 66-річним пацієнтом з Рівненщини ще триває.

Лише наступного дня я за телефонував Ользі Булковській, аби перепитати, як же вона закінчилася. «Я з самого ранку розмовляла з Володмиром Васильовичем. Каже, операція пройшла успішно», – відповіла колега.

Від себе додам, що публікую ті фотографії й відео не для того, щоб читач відчув гострі моменти, які мені вдалося пережити, перебуваючи в операційній залі. Не для того, щоб похизуватися, який я сміливий, що відважився туди піти. Я й пішов туди і пишу це все для того, щоб ви розуміли, наскільки складна і відповідальна робота у кардіохірургів. І щоб вели здоровий спосіб життя, аби не потрапити під скальпель чи електроніж.

Святослав ЛЕСЮК («Волинь24»)
Фото автора



Якщо Ви зауважили помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter для того, щоб повідомити про це редакцію
2

Коментарі:


  • Статус коментування: постмодерація для зареєстрованих користувачів, премодерація для незареєстрованих
Коментарі, у яких порушуватимуться Правила, модератор видалятиме без попереджень.

© 2016. Усі права захищені. Повна або часткова перепублікація матеріалів можлива лише за дотримання таких умов: 1) гіперпосилання на «Волинь24» стоїть не нижче другого абзацу; 2) з моменту публікації на «Волинь24» минуло не менше трьох годин; 3) у кінці матеріалу на «Волинь24» немає позначки «Передрук заборонений».

assignment help