Честь професії, бабине посвідчення і... молитовник. Журналістка Олена Лівіцька. РОБОЧИЙ СТІЛ

1
16
Честь професії, бабине посвідчення і... молитовник. Журналістка Олена Лівіцька. РОБОЧИЙ СТІЛ
Часом дрібнички на робочому столі розкажуть про людину більше, ніж портфоліо, досьє і навіть сторінка у вікіпедії.

Хтось, як Плюшкін зносить туди усе, що трапляється під руку, а іншим достатньо мати комп'ютер, записник і фото рідних.

Вишукували цікаве на столі журналістки інтернет-видання "Волинь24" Олени Лівіцької.

Чому журналістка зберігає пропуск на концерт Олега Винника, чому на її столі завжди безлад, і кому найчастіше телефонує Олена у матеріалі "Волинь24".


ЖУРНАЛІСТИКА – ЦЕ…
Я думаю, що журналістика, то моя карма. Це ніби наркотик. Коли ти спілкуєшся з різними людьми, нанизуєш їхні долі, як намистинки. І чим більше в тебе тих доль та історій в голові, тим багатшою ти себе відчуваєш.

Починала реалізовувати себе в журналістиці з самих низів – із районної газети. Хоч і районки вже відживають своє, то була справжня школа, де на повному серйозі вчили писати про... колгоспи, "кукурудзу – царицю полів" чи цукрові буряки. Ми їздили до віп-аграріїв Шумського, Здрилюк чи Никонюка і на їхніх полях я набивала перші гулі.

Перше моє інтерв’ю було з начальником управління агропромислового розвитку Луцької райдержадміністрації Анатолієм Аршуліком. І в моїй біографії він залишився особливою людиною, тому що це було моє перше інтерв’ю.

Вважаю, що журналістика не потрібна для того, аби гарно писати. Вона потрібна для того, аби допомагати людям, спонукати їх до якихось дій і їх реалізовувати.

РОБОЧИЙ СТІЛ

На робочому столі в мене завжди безлад. Я люблю, коли під рукою багато речей. Більше того, не буває такого, щоб був чистий стіл, бо там завжди багато папірців, недописаних фраз, номерів телефонів. Тут завжди є декілька блокнотів, недочитана або давно прочитана книжка.

БЛОКНОТ

Цей телефонний довідник мені на День журналіста подарували податківці. Я довго не могла вирішити, як його використовувати, бо блокнот великий і незручний. Тоді почала записувати номери телефонів, тепер ця книга рятує не тільки мене, але й моїх колег.

У довіднику депутатське посвідчення баби, видане у 1957 році. Вона була депутатом Четвертнянської сільської ради. Не знаю навіщо, але бережу.

Квитанція на податок, сплачений яйцями, видана ще у 1954 році. Тоді з селян збирали податки яйцями, і мій дід дав 30 яєць, так здав у Державний бюджет 6 рублів.

Є також фото 1958 року, де в моєму селі Годомичі Маневицького району волами орють поле.

А бейджик із концерту Олега Винника я залишила як згадку про один репортаж, він завжди викликає в мене посмішку. То було журналістське завдання, яке полягало в тому, аби розгадати той феномен Винника і з’ясувати, чому в нього всі так закохані. Я записалася у волонтери, і моя робота полягала в тому, щоб протирати людям стільці і показувати дорогу.

ЗВ'ЯЗОК

Телефон у мене «Huawei Tit U02». Сама собі не купувала, подарований татом. Раніше у мене був «Lenovo», але він дуже виснув. Після кількох років користування ним, я повірила в поговірку: «Леново-то хреново».

По телефону найчастіше говорю по роботі. Але у вихідних викликах багато «донечки», бо її завжди треба контролювати. А взагалі мені простіше спілкуватися через Фейсбук. Через електронку практично не контактую. Там я скидаю тексти, фотографії, отримую відгуки про матеріали.

ДИКТОФОН

Мій перший диктофон був подарований татом ще, коли я не працювала. Його мама, моя бабуся Надія була гастарбайтером. У 15-річному віці її вивезли працювати на завод, а потім в кінці 90-их Німеччина виплачувала гроші тим, хто був гастарбайтером. І наша баба поділила цю суму між всіма своїми внуками.

За гроші, які дісталися мені, тато вирішив придбати диктофон, бо я вже вчилася в університеті і навіть пробувала писати в університетську газету. Тато вирішив, що цей диктофон знадобиться мені, і так воно сталось.

Але як і всі журналісти я часто записую розмови на телефон. Пам’ятаю був випадок, коли я була на оперативній нараді в Бориса Клімчука (екс-голова облдержадміністрації, ред.).

Якось після оперативки, коли Борис Петрович уже вийшов, його заступник Віталій Карпюк побачив на столі чийсь телефон і подумав, що то мій. Як швирне мені його через весь стіл! Я ж занесла його у прес-службу, яку тоді очолювала Галина Денисюк. Вона, аби вияснити, кому він належить, з того телефону набрала свій номер, і виявилося, що це телефон... Бориса Клімчука.

Цікаво, що на тому телефоні був увімкнений диктофон, тобто свої наради він записував на аудіо. Очевидно, підстраховувався…

ПРАВОСЛАВНИЙ МОЛИТОВНИК

Він лежить в мене на столі з того моменту, коли в межах колективу «Волинь24» запустили проект «Змінись, або звільнись». Кожен тягнув собі якесь завдання-випробування, яке мусив виконувати впродовж місяця. Мені випало завдання декілька разів на день молитися.

Я не розуміла, як виконувати його: читати молитву чи просто говорити все, що є на душі. Тоді Юрій Ричук (шеф-редактор «Волинь24», ред.) дістав молитовник і дозволив молитися по ньому. І в свій перший день випробовування я читала молитви з молитовника. Проект давно закінчився і, якщо чесно, то я вже не молюся щодня (сміється, ред.), але я не можу забрати його з робочого столу.

Текст Анастасія КАЧИНА
Фото Ірина КАБАНОВА




Якщо Ви зауважили помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter для того, щоб повідомити про це редакцію
16
Загрузка...

Коментарі:


  • Статус коментування: постмодерація для зареєстрованих користувачів, премодерація для незареєстрованих
Коментарі, у яких порушуватимуться Правила, модератор видалятиме без попереджень.
Ядро горішка - це Оленка Лівіцька. А горішок -непростий. Він чудовий!!!Сил і здоров"я!
Відповісти

© 2016. Усі права захищені. Повна або часткова перепублікація матеріалів можлива лише за дотримання таких умов: 1) гіперпосилання на «Волинь24» стоїть не нижче другого абзацу; 2) з моменту публікації на «Волинь24» минуло не менше трьох годин; 3) у кінці матеріалу на «Волинь24» немає позначки «Передрук заборонений».