«Справа корову доять, зліва соплі витирають». Із нотаток волинянина в Гімалаях

0
4
«Справа корову доять, зліва соплі витирають». Із нотаток волинянина в Гімалаях
Навіть у серцях досвідчених мандрівників кожна наступна подорож лишає свій слід. Іноді здається, що серце мандрівника мало б бути схоже на яскраве намисто, де намистинки – враження, які вони збирають світами. Серед таких – волинянин Ігор Случик.

За його плечима – сотні кілометрів відкриттів, гірські вершини, неймовірні зустрічі в різних куточках світу. «Волинь24» уже розповідало, як мешканець села Жидичин Ківерцівського району з товаришами проводив Великдень у Непалі.

Цього разу – про один день (10 квітня 2018 року) Ігоря Случика у мандрах нетрями Непалу. З недавніх нотаток мандрівника…


Читати також: Великдень у «серці снігів». Як волинян у Гімалаях приймали

МЕНІ ЗДАЄТЬСЯ, ЩО СЛОВА ПРИМЕНШУЮТЬ ПОБАЧЕНЕ

Гімалаї. Непал. Квітень 2018. Під кінець тижня походу на треку навколо Аннапурни помітив цікаву особливість: я все менше і менше говорю. І пости, які я викладаю у Фейсбук, якісь скупі. Бо чим більше вражень, тим складніше їх описати.

Тут такі масштаби, красоти, види... І мені здається, що слова применшують, принижують і все одно не можуть передати і сотої долі того, що ми бачимо і переживаємо.

***

Я йду. Ніби я не я, а одне сприйняття. Напевне, це завдяки нашій чудовій компанії. У ній все гармонійно, ніяких «напрягів». Мені приємно, що вони мені довіряють. І я безмежно щасливий бачити їхні щасливі обличчя на треку.



***

З другої сторони Гімалаї. Тут є щось особливе!!! Сьогодні (10 квітня) був якийсь загадковий, я б сказав, казковий день. Усе відбувалося на якомусь тонкому, не словесному рівні...

Зранечку подалися на льодовикове озеро. Майнула думка: було б сонечко - були б цікаві зйомки. Просто так майнула, без втручання і аналізу зі сторони мозку. На підході до озера вітер розриває хмари, і ми отримуємо заряд бадьорості у льодовикових водах. На всіх світлинах і відео нам посміхається Аннапурна. І - оп! Пару хвилин... - і хмари зашторили гору. Дякуємо.

***

Годиною раніше, коли ми всі разом виходили з поселення Мананг, я відчув азарт зйомки. Він завжди якось несподівано приходить: ніби підказує теми - і ти входиш в якийсь особливий стан, коли починаєш помічати те, повз чого проходиш зазвичай, не надаючи цьому уваги.

А через багато років дивлячись на світлину, ніби знову поринаєш у той момент. І згадується він дуже яскраво. Тому багато хто дивується, як я пам’ятаю ті чи інші дрібниці.

І мої друзі вже змирилися (я так думаю) з тим, що я відстаю, забігаю наперед, щось від них хочу на маршруті... То ще декілька дублів, то інший ракурс... Цей відступ я зробив для того, щоб зрозуміліша була подія, що сталась за годину перед купанням у озері на висоті 3500 м.



НІЩО ТАК НЕ НАДИХАЄ, ЯК... МОЛИТВИ НЕПАЛЬСЬКИХ СЕЛЯНОК

Йдучи вузькими сільськими вуличками за друзями, я вже тримав напоготові камеру. Щось я маю таке зняти, чого досі не знімав...

Трек в Непалі дуже цінний тим, що ти йдеш і бачиш не тільки гори. Ти йдеш через непальські поселення. Бачиш життя людей, побут. Спілкуєшся з ними. У цьому плані трек ще й етнографічний. Я дуже люблю такі мандрівки. Знову ліричний відступ... Просто (чи не просто) все так поєднано і випливає одне з іншого...

***

Так от іду вулицею, то зліва корову доять, то справа дитині соплі витирають. У кадр попадає момент, як місцева жіночка крутить молитовні барабани, на вигляд древні, дотуристичні, бо сучасні трішки вже "заточені" під туриста - різнокольорові, розмальовані). А ці мідні, відполіровані часом і тисячами рук.

Вони з викарбуваними на них мантрами розіслали по світу не один мільйон добрих побажань. Майже виходжу з села. Уже якось окремо від свідомості десь далеко звучить мантра: «Ом, мані…».

Кидаю погляд у ледве відчинені двері. Там – непалка. Сидячи спиною до мене, вона повертає голову до дверей...

Я питаю дозволу, заходжу і вперше бачу, як непалка читає мантру, крутячи великий молитовний барабан із дзвіночком. Безцінні кадри на флешці, а враження - на якійсь духовній флешці. Кладу поряд барабану невеличку суму грошей, і виходжу. Може, оце і є причина гарної погоди на озері?



ДИВНІ СУВЕНІРИ, «ОРЛИНІ БРОЙЛЕРИ» І БИТВА ГРИФІВ

Над селом місцеві продають різний сувенірний дріб'язок. Така торгівля популярна впродовж всього треку. Я йшов з Володимиром - він цікавиться камінням, ручною роботою місцевих майстрів. Каже, можна зустріти справді раритетні речі. І такі знайшов древню срібну непальську монетку. За східним звичаєм, сторгувався.

***

Взяв у руки дзвоника і дзеленькнув... Звук пробирає…

На хвилі звукових вібрацій я кинув погляд у куток імпровізованого сувенірного столу (розстелений на землі килимок): там лежали величезні пера орла. Я колись дуже захоплювався індіанцями, їздив навіть два рази на фестиваль Пау-Вау, який проводиться під Санкт Петербургом.. Хто знайомий з історією індіанів, знає, що пера були їм за ордени чи медалі.

Ми бачили орлів на треку, але далеко. Знято вже чимало цікавого. Орлів у камері нема.

За півгодини наздоганяю друзів, які наперебій повідомляють, що пару хвилин тому з десяток пернатих хижаків кружляло над ними. Невже прогавив? Знову мозок з своїм "вчасно," насміхається.



***

Вийшов на пагорб і завмер. Перед очима за декілька секунд промайнуло полювання: ласка ловила гімалайську мишу. Місцева ласка дуже схожа на нашу, а от миша, кольору пилюки на стежці. Мені здалося, вона ще більша за ласку, більше схожа на хом'яка. Гімалайський лемінг, сходу провів паралелі мозок, адже ми майже на лінії снігу... Усе відбулось настільки швидко, що мозок не встиг подати команду дістати камеру (певно йому теж було цікаво спостерігати за полюванням).



***

Поки йшла гонитва на землі, в небі творилося щось неймовірне. Декілька орлів зовсім поряд пікірували десь у схил піді мною. Певне, теж за мишами полюють...Та з потаємних куточків пам'яті мозок за декілька секунд віднайшов інфу, що ці орлині бройлери - падальщики, і ніяк не можуть полювати на мишей.

А трохи вище - картина з каналу «Діскавері». Біля десятка грифів (на перший погляд - грифів) шипіли, кричали, штовхалися один з одним, відганяли воронів-конкурентів, але все ж відривали для себе шматки здобичі.

Погано було видно, що за дичина лежала на галявині внизу (коза, козуля) і дісталась їм на обід. Та це було неважливо. Цікаво, що я на власні очі це спостерігаю і зможу показати іншим. Знімаю в мандрівках і знаю: це для тих, кого відзняті моменти можуть підштовхнути і собі побувати в цьому місці, а для тих, хто ніколи сюди не приїде (з різних, в основному фінансових, причин).



«НАМАСТЕ», - ШЕВЕЛЮ ГУБАМИ. «НАМАСТЕ», - ЧУЮ

Наздогнав друзів і розказав їм про побачене. Вчора, коли ми поверталися з витривалого радіального виходу до БТ Тілічо, нас на останніх трьох кілометрах підібрав джип. У кузові позашляховика ми мали купу адреналіну. За кермом був місцевий водій і підвозив теж місцевих. Він летів вузькою дорогою так, ніби з одного боку не було півкілометрового вертикального каньйону річки, а з другого - обтесаних вітрами і дощами зубатих скель.

***

У якийсь момент, перед нами винирнув табун козуль. Ех... Камера глибоко в рюкзаку... Це був посил, бо тільки ми сьогодні (вже після орлів) присіли на привальчик, на галявині, внизу біля річки хтось ніби намалював козуль. Замовляли вчора – ось, отримуйте.



***

День неймовірний. І з продовженням маршруту сюрпризів-цікавинок все більшає.

Дякую цьому дню. Закриваю очі. І мов на яву перед очима ворон зависає в трьох метрах переді мною. Виблискують антрацитом пера. Гравітація, невагомість, висхідні потоки ...Щось намагається пояснити мозок... Зусиллям волі вимикаю цей звук.

«Намасте», - шевелю губами. «Намасте!!» чую у відповідь. З поривом вітру, ворон робить кульбіт і розчиняється на фоні чорної скелі. Зранку я ніяк не міг второпати, чи був ворон реальним чи приснився. Хоча, яка різниця. І де те реальне..?

Текст і фото Ігор СЛУЧИК.

Якщо Ви зауважили помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter для того, щоб повідомити про це редакцію
4

Коментарі:


  • Статус коментування: постмодерація для зареєстрованих користувачів, премодерація для незареєстрованих
Коментарі, у яких порушуватимуться Правила, модератор видалятиме без попереджень.

© 2016. Усі права захищені. Повна або часткова перепублікація матеріалів можлива лише за дотримання таких умов: 1) гіперпосилання на «Волинь24» стоїть не нижче другого абзацу; 2) з моменту публікації на «Волинь24» минуло не менше трьох годин; 3) у кінці матеріалу на «Волинь24» немає позначки «Передрук заборонений».