Рятівне сало і поцілунок ведмедя: секрети луцької мандрівниці зі стажем. ІНТЕРВ’Ю

11
8
Рятівне сало і поцілунок ведмедя: секрети луцької мандрівниці зі стажем. ІНТЕРВ’Ю
Лучанка Оксана Корсун розпочала мандрувати ще зі студентських років, розглядає світ уже більше 30 років і навіть має турклуб однодумців – «Хорс».

Каже, що потяг до незвіданого проявився в глибокому дитинстві: якось вона та ще декілька дітей «з двору» зібрали пакунки, пішли досліджувати Сапалаївку і добрели аж до витоків річки у Гаражджі.

- Добре, що ця подорож тривала не два дні, ми налаштувались рішуче. «Влетіло» нам тоді добряче, - зізналася Оксана Корсун.

Жінка розповіла, яка різниця між туристами і мандрівниками, чому вершини не потрібно підкорювати, як шматок сала може врятувати життя в екстремальних умовах та чому у Румунію треба брати петарди.

Потяг до мандрівок закладений у мені генетично. Попередні покоління намагалися знайти причину, чому люди ходять у гори. Мазохісти? Щось у цьому є. Гедоністи більше люблять полежати на диванчику, подивитися телевізор. У мене, принаймні, це древні інстинкти. Мною керує цікавість: «А що там за поворотом? Що там за перевалом?». Почала займатися альпінізмом, бо зрозуміла, що з вершини видно набагато більше, аніж з перевалу. З перевалу можна побачити лише те, що спереду і позаду, з вершини – світ на 360 градусів.

Досліджували з татом стежки Волині. Я не з вельми забезпеченого сімейства. Змоги, як і у 95 % громадян Радянського Союзу, мандрувати у нас не було. Тому з татом ходили полями, лугами Волині, вирушали у ліс, досліджували Рівненщину. Раджу сісти у байдарку і чкурнути по річці Горинь. Вона колоритна, на різних ділянках – інша, змінюється щодня. До того ж, на Волині є не лише Світязь. У нас – понад 230 озер. На Турійщині чимало колоритних. Беріть велосипед чи вирушайте пішки, не пожалкуєте! Однак усе одно виникало незбориме бажання вирушити десь далі. Тому пішла вчитися на географічний факультет, бо там була віддалена практика у Криму, на Кавказі…

Уперше вирушила на Кавказ в 17 років. Це було після першого курсу університету. Я трішечки навішала локшини на вуха: сказала, що я досвідчений турист, скрізь уже була. Бо перед цим мене, маленьку і худеньку, не захотіли взяти у Кримські гори. На Кавказі було важко. Але ці гори, тиша, безлюдні маршрути, древня краса були варті того.

З волинянами вперше за часів незалежності пішли на Ельбрус (5642 метри). Вище Ельбрусу я ще не була. Власними силами здійснили це сходження. Я б не сказала, що перші враження були гостріші, аніж під час походу на Гвандру чи Доломіти. Ельбрус – це чорне небо над головою, ейфорія через утому. Зрозуміла, що для мене неважливі якісь галочки. До речі, на Ельбрусі була тричі.

Туристи вішають на себе медалі, роблять селфі. Я мандрівник. Між туристом і мандрівником є різниця: перші хочуть повісити на себе медалі, довести світу, що вони круті, зробити селфі, другими керує цікавість і всі відзнаки неважливі. Чи хтось мене згадає, чи забуде – мені фіолетово.

Не підкорюю вершини, я на них сходжу. Піднімаюся в гори, аби подивитися на світ з висоти. Не хочу нікого підкорювати, знищувати, щось доводити.

У гори можна всім. Перед серйозними походами ми намагаємося поправити здоров’я. Медичні показники важливі, проте кожен вирішує сам. Наприклад, уперше на Ельбрус з нами піднімався чоловік із дефектом серцевого клапана. Він дійшов майже до вершини, не здолав лише 200 метрів. У 2017 році ми були на Кавказі, з нами вирушила дівчина, у якої була міжхребцева грижа. Але вона так хотіла в гори, що попри біль усе подолала. Була у нас дамочка вагою у 150 кілограмів, ніхто не бажав з нею зв’язуватись, а ми взяли її з собою в Карпати. 26 людей усі, як один, повзли разом із нею.

Подорож ділиться на дві частини: зовнішній світ і люди. У мандрівках люди здружуються, багато хто знайомиться і одружується. От, наприклад, ми уже років зо 20 на Новий рік їздимо у Карпати і щороку хтось робить пропозицію своїй дівчині. Можливо, у побуті ці люди ще довго були б зашифрованими, а в подорожах розкриваються всі якості.

Мандрівки роблять людей щасливими. Надзвичайно приємно спостерігати, коли згаслі, сумні люди у мандрівках робляться щасливими, оживають.

Перед подорожжю йдемо у розвідку. Вона часто виходить дорожчою, аніж майбутня мандрівка. Потрібно спочатку розробити маршрут, знайти, що варто побачити, що можна оминути, де переночувати. Основну частину коштів витрачаємо на транспорт – близько 70 %. Попри те, що й автоспортом під’їжджаємо, на парну розвідку йде більше грошей. Чим більший гурт, тим дешевші квитки, проживання, продукти. Поїхали удвох на Закарпаття – витратили 1500 гривень, компанією – 700 гривень.

Головне – взяти з собою каркас від намету. Йшли ми кілька днів тому у гори…Навколо сніги по пояс, сонце сідає, розпалюємо багаття, виймаємо намет, а там немає каркасу. Уже намірились йти прямо через полонину в якусь хату. Заспокоїлися. Взяли трекінгові палки, льодоруби, натягнули намет, прикопали по периметру снігом, щоб протягів не було. Переночували. Ще важливо взяти з собою сірники, запальничку. Зимою в Карпати треба їхати з льодорубами. Усе інше – за бажанням.

Сало може врятувати життя. У мандрівки треба брати калорійні продукти. Коли людина замерзає, потрібно, аби вона не спинялася і дати з’їсти їй щось калорійне, зокрема, шматочок сала або ж халви. А не кутати її в пуховики якоїсь модної фірми.

У Румунії нас мало не лизнув ведмідь. Нас було троє. Я вчила німецьку мову, двоє моїх колег німецьку та англійську. Уночі прокинулась від ричання. За 50 метрів від нашого намету. Це був ведмідь. Сидимо в шоці, уже думали втікати, аж тут чуємо свист. Ведмідь став на задні лапи і чкурнув. На світанку прийшов лісник і почав щось говорити румунською. Ми ні бельмеса не розуміємо. За допомогою міміки, жестів ми все ж знайшли спільну мову. Лісівник розповів, що то він з колегами свистіли. У тому місці ходить «свій» ведмідь, тому туристам з собою треба брати петарди, аби його відлякати.

Рятувальники бачать туристів-початківців здалеку. Трекінгові палки за 200 євро, взуття – за 8000 гривень, новенькі пуховики, рюкзаки…Рятувальники одразу бачать новачків. У мандрівників речі перевірені в бою, може бути якась одна нова річ, перед купівлею якої він сто разів подумав.

Коли йдеш в гори, треба вміти вчасно повернутися. Погода вмить може зіпсуватися. Навіть якщо до вершини кілька десятків метрів, є сили і бажання підійнятися вище – треба вчасно сказати «Стоп».

У мене є один забобон: обов’язково потрібно брати з собою дощовики…Тоді не буде дощу.

Не добудувавши хату, купила флот з байдарок. Останні 6 років мене «перемкнуло» на сплавах по річках. От і купила флот з байдарок на 36 місць. Деякі з них розбірні, деякі – надувні, поміщаються в рюкзак.

Мандрівки – найпотужніші антидепресанти. Подорожі рятують від важких, депресивних станів. Після них люди змінюють своє життя, місце проживання, одружуються, розлучаються, змінюють роботу, оточення. Мандрівки не раз рятували мене та знайомих.

Найближча подорож буде вздовж Лікійської стежки. Це 500-кілометрвий маршрут вздовж побережжя Середземного моря на півдні Туреччини. Лікійська стежка входить у десятку найкращих довгих маршрутів світу. Плануємо вирушити з 28 квітня до 6 травня. У задумі –розробити схожий маршрут у нас в області.

Розмовляла Надія МІЩУК («Волинь24»)
Передрук заборонено

Якщо Ви зауважили помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter для того, щоб повідомити про це редакцію
8

Коментарі:


  • Статус коментування: постмодерація для зареєстрованих користувачів, премодерація для незареєстрованих
Коментарі, у яких порушуватимуться Правила, модератор видалятиме без попереджень.
Не дуже порядна людина. Заробляє бабки на наївних людях)))
Відповісти
Ви представник конкурента? Чи маєте досвід спілкування з Оксаною? Тоді наведіть факти. А то схоже на заздрість.
Відповісти
Щось не сильно бачив бабок. Дешевше виходить тільки стопом і на каучсьорфінгу чи в наметах. Але хай буде так, собака бреше караван іде)
Відповісти
З Оксаною та клубом Хорс подорожую вже не перший рік. Походи, сплави, велопокатушки і т.д., раніше не одну подорож сам організовував для друзів та колег тому більш ніж переконаний що інколи ліпше заплатити організатору з досвідом а ніж готувати похд самому. Ну звісно ж з учасників беруть гроші, бо треба за щось купувати та ремонтувати спорядження, готувати маршрути, розвідувати нові і т.д. Та беручи до увагя що в кожній наступній подорожі беруть учать близько 80% учасників попередніх, то це про щось говорить. Зрештою в кожного є вибір, варіантів є багато, можна організовувати самому подорожі, а саме дешевше нікуди не їздити і зводити наклепи на тих хто їздить і допомагає іншим ))
Відповісти
Вона колись дограється. Коли хтось впаде чи когось зїсть ведмідь. Дуже безвідповідальна особа
Відповісти
Хлопці, а де Ви пересіались з цією людиною?
Відповісти
Граються діти. В клубі серйозні люди. Що до безвідповідальності, а ви особисто з Оксаною знайомі? Дуже сумніваюсь.
Відповісти
Ну щоб вже зовсім було безпечно то можна з дому не виходити
Відповісти
Шкода що Колю на дивані зжере лише заздрість і лінь
Відповісти
Я изменила свое мнение о этой женщине.
Так неприятно, когда на чувствах людей пытаются заработать.
Відповісти
Єдине, що тут до місця: кожен дуріє по-своєму. Це така ж істина, як після ночі має настати день. А ці витівки - Ельбрус, лизнув ведмідь... Колись так лизне, що й ніхто кісток не знайде.
Відповісти

© 2016. Усі права захищені. Повна або часткова перепублікація матеріалів можлива лише за дотримання таких умов: 1) гіперпосилання на «Волинь24» стоїть не нижче другого абзацу; 2) з моменту публікації на «Волинь24» минуло не менше трьох годин; 3) у кінці матеріалу на «Волинь24» немає позначки «Передрук заборонений».