07 травень, 16:55

Великдень без голубців

Великдень без голубців
Цьогоріч на святковому столі в нашій сім’ї на Великдень не було традиційних голубців. Не тому, що дружина полінувалася, й не тому, що не було грошей, аби придбати дві головки капусти.

Просто ми вирішили, що не варто викидати за кілограм капусти 70 гривень, якщо вже через тиждень буде свіжа, удвічі, а то й утричі дешевша.

Така вже в нас, українців, натура: зробити все не гірше, ніж у сусідів. Особливо на свято. Щоб ніхто не сказав, що погана в домі хазяйка, що не було що їсти чи не було чим закушувати. Хоча після свят чимало продуктів викидаємо у смітник, бо зіпсувалися.

З цього приводу згадалася мені історія, яку розповів знайомий мешканець райцентру на Волині років 20 тому.

На початку 90-х, коли вже стало можна, приїхала до нього тітка з Канади. В радянські часи боялася родину «підставити», хоча час від часу надсилала то якусь посилку зі стоковим одягом, то сотню-другу доларів, які можна було отримати тільки чеками і потратити у спеціалізованому магазині «Берізка» чи «Каштан». На руки «совєти» іноземної валюти не видавали. А в тих магазинах можна було купити високоякісний одяг, взуття, побутову техніку іноземного виробництва.

Та я не про це.

Прилетіла тітка з Канади, тиждень гостювала. З цього приводу сім’я заколола кабана, накрутила ковбас, накоптила м’яса-сала. Зарізали качку, запекли. З молоденької курочки бульйону наварили.

Запросили родину – людей зо 20. Тітка ж приїжджає.

Зайшла бабця (а було їй уже далеко за 70) в хату, побачила стіл із наїдками-напитками і питає: «А у вас хрестини чи весілля?»

«Ні, то ми так до вашого приїзду готувалися. Всю родину запросили, хочуть вас побачити», – відповідають.

«Щоб мене побачити, не обов’язково такого багатого стола накривати. Скільки людей буде?»

«Душ зо двадцять».

«Та тут можна цілу сотню нагодувати».

Коротше кажучи, посиділи-погомоніли, поїли-попили, поспівали, добре, що до мордобою не дійшло.

А наступного дня тітка попросила завезти її на цвинтар – могили родичів провідати.

Провідала – і на Київ, на літак.

Кажуть їй: «Зостаньтеся ще на кілька днів, ви ж обіцяли, що тиждень у нас погостюєте».

«Нема мені більше що тут робити. Вас побачила, могили родичів провідала, можна й назад вертатися».

А бачать, що вона все-таки не задоволена, хоча старалися прийняти якнайкраще. Запитують, в чім причина.

Сказала наостанок: «То я роками по доляру складала, воду, газ, електрику в хаті економила, м’яса недоїла, щоб вам посилку чи переказ відправити. А ви тут харчі переводите і кажете, що бідно живете!»

Поїхала, і більше від неї ні посилок, ні грошових переказів не надходило.

Фото ілюстративне із соціальної мережі

Коментарі:


Коментарі, у яких порушуватимуться Правила, модератор видалятиме без попереджень.
Це досі актуально. Спілкувався з людьми, які співпрацюють з німцями у громадському секторі. Так от, німці думали, що у нас тут мало не голод. Надсилали гроші, одяг, техніку - все як "гуманітарка". А коли приїхали і побачили, як живуть українці насправді, то сказали: "У вас є хати по 100-200 метрів квадратних, на комунальних послугах ви не економите, машини подекуди такі, яких навіть в Німеччині немає. Багато святкуєте, багато випиваєте алкоголю, багато тратите на макіяж і прикраси для жінок. Ми не розуміємо, чому ми маємо економити на всьому, щоб на заощаджені кошти допомагати вам". Якось так.
Відповісти

© 2016. Усі права захищені. Повна або часткова перепублікація матеріалів можлива лише за дотримання таких умов: 1) гіперпосилання на «Волинь24» стоїть не нижче другого абзацу; 2) з моменту публікації на «Волинь24» минуло не менше трьох годин; 3) у кінці матеріалу на «Волинь24» немає позначки «Передрук заборонений».

assignment help