Вертаємося до комунізму, – волинські музейники про звільнення директора

На останній сесії Волинської обласної ради, 8 лютого, депутати планували призначити на посаду директора Волинського краєзнавчого музею Анатолія Силюка – багаторічного очільника установи, в якого нещодавно закінчився контракт. Чоловік був єдиним кандидатом на цю посаду, його підтримали члени профільної комісії. Здавалося б – ще трохи і він знову законно займе своє крісло. До слова Анатолій Силюк очолював музей 26 років, а до цього був заступником директора.

Однак в останній момент щось пішло не так – обранці громади «передумали» і без жодних пояснень не призначили Анатолія Силюка на посаду директора музею. Заявили, мовляв потрібно провести новий конкурс.

Такий хід обурив працівників музею, а сам Анатолій Силюк від пережитого шоку потрапив до лікарні з гіпертонічним кризом. Подейкуть, що таке рішення депутати ухвалили неспроста, адже готують це місце для когось «зручнішого».

Тим часом колеги звільненого музейника переконують – кращого керівника їм і не треба.

САБОТАЖ ДЕПУТАТІВ АБО ЧОМУ ОБРАНЦІ ГРОМАДИ ПРОІГНОРУВАЛИ ПИТАННЯ

«Він як солдат, який пройшов пекло війни, був пораненим. Солдат, який повернувся додому, а йому кажуть, що він тут непотрібен», - провідний науковий співробітник Волинського краєзнавчого музею Богдан Зек.

Чоловік каже, рішення, яке ухвалили депутати, повністю паралізувало роботу як Анатолія Силюка, так і всіх працівників музею. Більше того, щодня до установи приходять та телефонують люди, які не розуміють намірів влади та вкрай обурені вчинком депутатів.

«Як історик можу сказати, що ця ситуація під час сесії в історичному плані нагадує шкідництво, саботаж..», - коментує Богдан Зек.

Він додає, що в Інтернеті та серед працівників поширюється маса різних версій та підозр щодо того, чому так трапилось. Більшість сходяться на двох причинах.

«Перша – хтось хоче поставити замість нашого директора чиюсь довірену особу, слухняну людину, яка прийде на все готове та чітко буде виконувати вказівки «зверху», не займатиметься безпосередніми обов’язками. Друга – хтось просто позаздрив нашому директору, бо він багато зробив для держави, збагатив освіту, науку, культуру нашої області, а багатьом це просто не вдалося зробити. У нас є багато людей, які готові рвати на собі сорочку, але не всі вони готові працювати по 12 годин на добу», - пояснює припущення історик.

Дивує працівників музею та громадськість й те, що обранці громади проігнорували не лише рішення конкурсної комісії, але й рекомендаційні листи, які надіслали музейники із сусідніх міст та областей.

«НЕ КОЖЕН МОЖЕ ПОХИЗУВАТИСЯ ТАКИМИ ДОСЯГНЕННЯМИ»
Богдан Зек наполягає, що Анатолію Силюку вдалося об’єднати музейників, налагодити співпрацю між музеями, в тому числі з польськими, і білоруськими.

«Він посприяв розвитку наукових досліджень у нашому краї. Був одним із ініціаторів та організаторів циклу конференцій «Минуле і сучасне Волині і Полісся», а це 64 конференції. Якби було нормальне сприяння з боку влади, таких конференцій було проведено набагато більше. Але по кількості конференцій Волинська область займає практично перше місце в Україні. Не кожен керівник в області може цим похвалитися», - додає Богдан Зек.

Крім того музейник додає, що Анатолій Силюк доклав чимало зусиль, аби відбулася реконструкція та модернізація музею Волинської ікони, Луцького братства, картинної галереї, а також музеїв у Колодяжному та Затурцях. Богдан Зек згадує, як директор особисто шукав кошти та активізував громаду, аби вище перечисленні музеї були створені, діяли та функціонували належним чином.

«Коли хтось каже, що у Волинському краєзнавчому музеї немає ремонту, то він просто свідомо ігнорує роботу всіх музейних філіалів. На сьогодні Волинських краєзнавчий музей – це не лише приміщення на вулиці Шопена, 20. Це ще декілька філіалів із сучасним ремонтом, і ці музеї займають важливе місце у культурному середовищі», - зазначає музейник.

«Нам іншого не треба, ми іншого не приймемо», - головна хранителька Волинського краєзнавчого музею Наталія Юхимівна Пушкар.

Колеги Наталії Юхимівни називають її найбагатшою жінкою Волинської області, бо вона завідує усіма експонатами музею. Крім того жінка працює в Краєзнавчому музеї вже 52 роки.

Сама ж Наталія Юхимівна називає депутатів слугами народу і протестує проти їхнього рішення, мовляв іншого директора музейникам не потрібно.

«Ми підтримуємо нашого директора, не хочемо нікого іншого. У нас можуть бути до нього якісь претензії, але ці претензії лише в нас – в колективу, з якого він виріс. В Україні немає аналогів музеїв такого рівня, і це заслуга безпосередньо Анатолія Михайловича», - каже Наталія Юхимівна.

Музейниця розповідає, що разом із Анатолієм Силюком спеціально для воїнів АТО вони видали збірку творів Лесі Українки.

«Пам’ятаю, він покликав мене до себе і показав Біблію та Кобзар Шевченка і сказав, що хоче надрукувати збірник творів Українки не для продажу, а для тих, хто воює на Сході. Наступного дня я принесла йому зміст збірки, і разом ми видали 300 примірників книжки. Ми її не продавали, все відправили нашим захисникам», - розповідає головна хранителька музею.

«СКІЛЬКИ ЗМОЖЕМО, СТІЛЬКИ Й БУДЕМО ВОЮВАТИ»
Наталія Юхимівна каже, що музейна справа – це велике господарство, яким треба опікуватися. Йому потрібні ремонти, гроші, яких ніколи не вистачає.

«На таку мізерну зарплату і на такий великий об’єм роботи ніхто не піде. Якось в нас на екран вивели картинку нашого даху. Я знала, що він у нас дірявий, але коли придивилася, виявилось, що він, як решето», - коментує вона.

Жінка додає, що Анатолій Силюк завжди працює понад силу. Він самостійно шукає спонсорів, звертається до меценатів, а часто й використовує власні кошти.

«Він дуже часто купує книги за свої гроші і приносить їх в музей. Інший би розповідав, що ті гроші треба закласти у бюджет на наступний рік, а він, не думаючи, купує їх за свої гроші. Дякувати Богу у нас є хороший друг екс-депутат Верховної Ради Андрій Бондарчук. Саме його зусиллями та його кишенею постав музей Луцького братства, бо ж підтримки від влади не дочекаєшся. А Бондарчук не чекає вдячності й повернення коштів, він робить це, бо він Людина», - розповідає Наталія Юхимівна Пушкар.

«Ми повертаємося до часів комунізму», - старший науковий співробітник відділу природи Волинського краєзнавчого музею Оксана Гаврилюк

Оксана Гаврилюк не розуміє, чому обранці громади нехтують думкою та рішенням профільної комісії і чому хочуть нав’язати людям свої кадри.

«Ми йдемо до європейських цінностей, до демократії, проводимо декомунізацію… Але яка ж це декомунізація, коли думкою професійної комісії просто нехтують? Мені здається, що це шлях назад – до часів комунізму. Думка людей не враховується, а лише йде нав’язування зверху. Було б всім краще, якби влада прислуховувалася до думки людей», - каже музейниця.

«Ми вибираємо депутатів, а тому маємо право пропонувати й казати їм те, що хочемо ми. Вони зобов’язані йти на компроміс. Це наші обранці, і ми повинні боротися за свої права», - вважає жінка.

«Йдеш повз його кабінету, а його немає…» - наглядальниця Волинського краєзнавчого музею Марія Бондарук

Марія Бондарук працює у музеї ще з 1972 року. Вона каже, не пам’ятає часів, коли в музеї було настільки важко знаходитися, а все через те, що немає директора Анатолія Силюка.

«Знаєте, що дуже важливо? Те, що він не ставиться до наглядачів, як до нижчої ланки колективу. Я знаю його і в радості, і в горі. Він завжди з нами, і можу впевнено сказати, що кожен вважає його музейним батьком. Коли на душі геть погано – всі до нього. Дай Боже всім дожити до пенсії і мати такого керівника, якого маємо ми.

«Він з нуля створив цілу низку музеїв», - співробітник відділу давньої історії Волинського краєзнавчого музею Тарас Верба

Тарас працює у музеї лише 2 роки, а за музейними мірками, це дуже мало. Однак музейник знає, що Анатолій Силюк – вагома постать на Волині.

«Я не розумію рішення депутатів, оскільки в законодавстві не передбачено, що вони можуть не затвердити людину, яка виграла офіційний конкурс і пройшла відбір. Тут питання до влади, яка порушила закон, який сама ж написала», - коментує Тарас Верба.

«Той, хто будує добротний будинок, закладає міцний фундамент», - директор Торчинського народного історичного музею імені Григорія Гуртового Олександр Мельник

Олександр Мельник відносить себе до тих музейників, які недовго працюють у галузі, і тільки здобувають цей досвід. Директор не розуміє «закидів» влади про те, що у музеях не повинні працювати люди пенсійного віку.

«Мене дивує, що депутати напряму, неприховано кажуть, що пенсіонери не повинні працювати в музеї. Вони хочуть звільнити усіх досвідчених працівників музейної справи, тоді виникає наступне питання: від кого вчитися тим, хто нещодавно почав працювати?», - каже очільник Торчинського музею.

«Не секрет, що Анатолій Михайлович багато років працює в музеї. Але це не означає, що та енергія і той ентузіазм, з яким він підходив на початку своєї роботи, десь втрачається», - додає Олександр Мельник.

Зі слів музейника, Анатолій Силюк заклав великий фундамент для подальшої роботи Волинського краєзнавчого музею.

«Якщо зараз створюється якась конкуренція, то чому цей кандидат на посаду директора музею не пропонував свою програму розвитку музею? Якщо він є – то, будь ласка», - каже Олександр Мельник.

«Таких фанатів своєї справи більше, мабуть, немає», - заступник директора з господарської роботи Лариса Млинарська
Лариса Млинарська здивована рішенням депутатів, мовляв, як можна не затвердити на посаду людину, яка все своє життя та сили віддала справі.

«Колектив – це як живий організм, який мусить реагувати. В колективі його дуже поважають, а тому всіх шокував той факт, що Анатолію Михайловичу не продовжили контракт. Більше того, депутати зробили це без жодних пояснень. Якщо вони мали якість претензії до роботи, чи може якусь свою кандидатуру – треба було висловити це на комісіях або хоча б особисто Анатолію Михайловичу», - каже заступник директора з господарської роботи.

Пані Лариса вірить, що ця ситуація – прикре непорозуміння. Мовляв, депутати не знають музейної справи.

«Музейна робота – специфічна. Тут люди люблять роботу не за гроші, бо зарплати, відверто кажучи, мізерні. Музейники – фанати цієї справи. Думаю, тут присутнє таке поняття, як непорозуміння між двома гілками влади у нашій області», - додає Лариса Млинарська.

Вона вважає, що провідним краєзнавцям Волинської області потрібно поспілкуватися із депутатським корпусом, аби пояснити нюанси роботи музейників.

«Були «закиди», що у нас кадри старі працюють, але всі мусять розуміти, що молодь за три тисячі працювати не буде, молодь виїжджає за кордон. А за кордоном працюють краєзнавці лише старшого віку, бо професіоналами відразу не робляться. Тут потрібно пропрацювати не два й не три роки, і не так, щоб відразу після інституту, тут треба працювати тривалий час», - зазначила працівниця музею.

Анастасія КАЧИНА