Яким запам’ятали Бориса Клімчука. Репортаж з рідного села

4
14
Яким запам’ятали Бориса Клімчука. Репортаж з рідного села
...Два роки тому – 2 вересня 2014 року – Волинь облетіла несподівана і трагічна звістка: помер Борис Клімчук. Навіть людей із найближчого оточення, які десь щось чули і про хворобу, і про операцію, звістка шокувала. Цілій Волині ніби вибило із-під ніг землю.

Багаторічний губернатор, двічі Надзвичайний і Повноважний посол України, неабиякий стратег і мудрий політик для людей поза очі став «царем Борисом». Та в жодному випадку не через те, що непохитно зайняв трон і користувався «царськими привілеями». Мабуть, просто масштабам його справ, його унікальній здатності знати все і про всіх, його непідробному інтересу до людських проблем будь-яка інша посада – була задрібною.

А ще Борис Клімчук надзвичайно любив рідний край. Маючи можливості збудувати кар’єру і в Києві, і мабуть, навіть за кордоном, він однаково повертався додому – на Волинь. Тож у переддень річниці трагедії ми завітали на Ковельщину – до малої батьківщини Бориса Клімчука, аби розпитати односельчан, яким вони запам’ятали визначного земляка.


* * *

Народився Борис Клімчук на хуторі, що належав до ковельського села Волошки. Коли радянська влада взялася проводити колективізацію і розселяти хутори, частина родини Клімчуків перебралася до Волошок, а батько Бориса – Петро Іванович – вибрав Волю Любитівську, чи як кажуть місцеві – Вільку.

Цю дерев’яну хату на початку 50-х перевезли із хутора, де народився Борис Клімчук
Цю дерев’яну хату на початку 50-х перевезли із хутора, де народився Борис Клімчук
Колись тут був хутір, де жив дід, прадід, батько Бориса Клімчука і де він народився
Колись тут був хутір, де жив дід, прадід, батько Бориса Клімчука і де він народився

У Волошках і досі живуть родичі Бориса Петровича. Досі стоїть і хата, яку на початку 50-х привезли сюди із хутора: дерев’яна, як і більшість будинків в окрузі – фарбована у два кольори.

«Хоч в селі він фактично не жив, та завжди приїжджав у Волошки. Тут похований і дід, і прадід. Борис зробив пам’ятники усій родині і дуже допоміг з впорядкуванням кладовища. Воно у нас велике, старе, було заросле деревами. Як почув, що ми збираємося навести лад, прислав бригаду, допоміг коштами. Він дуже шанував родину. Із чужими людьми завжди був уважним і небайдужим, а родина – то було святе», – розповідає троюрідна сестра Лідія Дмитрук.

Родичі Бориса Клімчука, що проживають у Волошках: Володимир, Лідія, Ганна та Борис Дмитруки
Родичі Бориса Клімчука, що проживають у Волошках: Володимир, Лідія, Ганна та Борис Дмитруки

Пригадує сім’ю Петра та Ольги Клімчуків як дуже дружню. Батько працював завскладом на підприємстві із автомобільних перевезень, а мама – вчителювала. Попри те, що сім’я не бідувала, Борис вже в старших класах шукав підробіток: не цуралися з хлопцями навіть розвантажувати вагони, ходили на станцію в Любитові.

Борис Клімчук впорядкував могили усій родині: тут похований його прадід Яків та дід Іван, застрелений поляками
Борис Клімчук впорядкував могили усій родині: тут похований його прадід Яків та дід Іван, застрелений поляками

Із Волошок до Вольки – кілька кілометрів. Сюди Клімчуки переїхали, коли син ще був маленьким. Більша частина села розкинулася по правий бік від ковельської траси, та Клімчуки обрали іншу сторону села і оселилися поблизу лісу.

«Усе своїми руками звели. Петро завжди казав, що з двох сосен зробили всеньку хату. Коли жили на хуторі люди, то берегли деревинку. Трудяги були, Петро геть все вмів робили: і столярку, і мулярку», – пригадує сусідка, яку Борис Петрович лагідно і попри різницю у віці на європейську манеру – лише за ім’ям – називав Галкою.

Із хутора у Волошках батьки переїхали до Волі Любитівської
Із хутора у Волошках батьки переїхали до Волі Любитівської

Батьки мали роботу, тож часто лишали сина сусідам. Улюбленою «нянькою» був дід Хома, який чудово грав на скрипці та мав про запас величезну кількість пісень. Хто зна, можливо саме з тої старенької дідусевої хати і з’явилася звичка у Бориса Клімчука наспівувати улюблені рядки…

«Дід грав на скрипці і співав різні пісні. От і Бориса навчив: і яких треба, і яких не треба. Малий вернеться додому і давай ті частушки мамі співати. А та як розсердиться: «Не знаю, що зараз тобі зроблю!» А Борис собі сміявся: «То не ведіть мене до нього», – розповідає сусідка.

«Коли тато був вдома, то завжди любив співати, жартувати. Коли їхали з ним у машині (його перша машина – це бежевий «Жигуль», яку тато дуже любив і лагідно називав «моя ласточка»), то дуже любив слухати Висоцького і підспівував. У тата не було ні музичного слуху, ні особливого голосу, але, як він сам завжди казав, – в нього душа співала. Робив це так смішно і театрально, що ми сміялись, а мама закривала вуха», – Яна Лісіцина, донька.

Сусідка каже, що Борис ріс хлопцем «послушним», та швидше не через те, що характер був спокійний – енергії вистачало, та дисципліна в сім’ї була залізна. «Мати як накричить – то боявся, слухався. Вона їх тримала в дисципліні», – каже бабця Галя.

У цьому будинку провів дитинство Борис Клімчук
У цьому будинку провів дитинство Борис Клімчук
Хату лише кілька років тому оббили деревом
Хату лише кілька років тому оббили деревом

Попри можливості, Борис Клімчук не зводив батькам палаців в селі – так і жили в рідній дерев’яній хатині, зібраній «із двох сосен». Лише в останній роки зробили капітальний ремонт – оббили будинок деревиною і перебудували горище.

Зараз в будинку ніхто не живе, та він і близько не складає враження пустки. Сусіди розповіли такий епізод: якось Борис купив батькам трактора, то користувалося ним – чи не все село. І навіть коли батьків не стало, техніка не застоювалася.

У невеликій хатині – багато спогадів про Бориса Клімчука і про батьків
У невеликій хатині – багато спогадів про Бориса Клімчука і про батьків
Пригадують, що Борис був дуже схожий на маму – і вдачею, і зовні
Пригадують, що Борис був дуже схожий на маму – і вдачею, і зовні

Коротким телефонним дзвінком сусідка домовилася із сестрою Бориса – Іриною, щоб впустити нас, показати фотографії. І це стало ще одним підтвердженням великої гостинності, яка відчувається тут у кожному куткові. Так, ніби то не чийсь приватний будинок, а кожен у цій хаті, навіть випадковий гість стає своїм.

«Коли я була в 9 класі, він проходив практику в Любитівські середній школі, де я навчалась, – викладав географію. Знаючи, що він мене може викликати відповідати на уроці, вчила матеріал чуть не напам’ять. Відповідати таки довелося, і я отримала четвірку. Прийшла додому і поскаржилася мамі, бо була впевнена, що знала урок на 5. Брат мене тоді заспокоїв і сказав, що чужому поставив би 5, а мені не міг, бо я його сестра. І вже лише в старшому віці я його зрозуміла: чужим могло щось і проститися, а до рідних – вимоги жорсткіші», – Ірина Абрамчук, сестра.

Не раз Борис ділився із сусідами жалкуванням: міг би дуже багато зробити для села, та зважав на те, що скажуть люди. Чи не засудять, що він як керівник області приділяє особливу увагу рідному селу.

І все ж для села зробив немало. Не було у Вольці ні церкви, ні кладовища, а він збудував і одне, і друге. А ще – розбудував школу, відкрив дитячий садок, провів до села газ.

У рідному селі Борис Клімчук збудував церкву
У рідному селі Борис Клімчук збудував церкву

Такий навчальний заклад, як у Вольці – мабуть, не знайдеш навіть в обласному центрі.

«Це була ініціатива Бориса Петровича – провести реконструкцію школи. Думали, зробити старші класи, але пізніше вирішили: хай так і лишається початковою, а в іншому корпусі збудуємо дитячий садок. Сьогодні сюди приводять дітей із усіх навколишніх сіл», – розповідає директорка Тетяна Каленікова.

Такої школи, як у Вольці – годі пошукати навіть в великих містах
Такої школи, як у Вольці – годі пошукати навіть в великих містах
Разом із школою – дитячий садок
Разом із школою – дитячий садок
Директорка школи Тетяна Каленікова каже, що село багато чим завдячує Борисові Клімчуку
Директорка школи Тетяна Каленікова каже, що село багато чим завдячує Борисові Клімчуку

Каже, що Борис Клімчук допомагав геть усім. Люди дізнавалися, коли наступного разу приїде, то виходили зустрічати на трасу. А він – для всіх знаходив час, і як би багато не було прохань, не забував про жодну обіцянку.

«Мені дуже хотілося виступити на похоронах, але не могла говорити – знала, що розплачуся. Хотілося всім сказати: якби ж ви знали, кого втратили! Він так розумів людей – ніхто так не розумів. І всім допомагав», – пригадувала про любов до людей і сусідка, витираючи сльози.

«Якби хтось зміг тільки перечислити його поїздки по Волині, нанести на карту всі маршрути! Без перебільшення можна сказати, що він був майже в кожному селі і, здається, знав кожну людину», – Яна Лісіцина, донька

«Є тут в нас один – любив випити. І, як всі, при нагоді – до Бориса Петровича підходив. А той навіть йому не відмовляв: тихенько тицьне в кулак пару рублів, щоб ніхто не бачив. Для нього не було кращих і гірших, він всіх розумів. І люди це відчували. Зараз той чоловік ледь не щодня на могилу ходить», – каже баба Галя.

«І в лікуванні, і в влаштуванні на роботу – та що б не просили, зі шкури вилізе, а зробить. Взяти хоча б газ, який нам до села провели. В Дрозднях і проект вже зробили, а не можуть ніяк провести. Нам закидають: якби не Клімчук, ви б нічого не мали. А ми й не сперечаємося, знаємо, що це – правда», – розповідають односельці.

Попри зайнятість, в рідному селі Борис Клімчук був часто. Деколи – заїжджав на кілька хвилин по дорозі з робочої поїздки, а деколи – погостювати. Любив збирати гриби в лісі, що біля хати. Вже змалечку добре в цьому розбирався, а пізніше привозив на гриби доньок, тоді – і внуків.

Кожна вилазка на природу обов’язково закінчувалася кулішем – його Борис Клімчук особливо любив готувати. І завжди – в величезному казанку, тож доводилося для частування скликати велику компанію.

«Тато дуже смачно готував. В дитинстві мене вражало, як він готував з усього, що було в холодильнику, і давав назви своїм стравам – наприклад, суп «Осінній сон», «Супчик – зламай зубчик». Пізніше коронною його стравою став куліш. Його тато навчився готувати у маминого діда. Це страва східної України. Готував він величезними казанами, так що нам доводилося кликати родичів та друзів, щоб усе з’їсти. Не вмів готувати малими порціями. Думаю, це характеризує його як особистість широкої душі, в серці та думках якої завжди було багато місця для всіх!» – Яна Лісіцина, донька.

«І дочку ж мала, теж любила, але Боря для неї був – весь світ. Вона чекала його довго – дев’ять років не мали діточок. Так його чекала, і не дарма – такого сина Бог послав», – пригадує 80-річна Раїса Андріївна – колишня колега матері Бориса. Розповідає, що мати не могла натішитися «своїм Борею» і постійно виглядала сина. А коли довго не було, могла вийти просто на дорогу і йти назустріч – а раптом пришвидшить зустріч хоч на кілька хвилин?

Ольга Архипівна – колега Брисової мами, пам’ятає хлопця з малих років
Ольга Архипівна – колега Брисової мами, пам’ятає хлопця з малих років

Вчителька пригадує, що Борис був надзвичайно схожий на маму – і зовні, і веселою вдачею, та й мабуть, працьовитістю. Бо ж Ольга Архипівна віддала школі понад півстоліття, і довго вчителювала вже після того, як пішла на пенсію.

За мамою – надзвичайною вчителькою – пригадує Бориса його однокласниця – Ольга Морозюк. Каже, таких педагогів треба ще пошукати в цілому світі. Саме через маму Борис вибрав і професійний шлях, бо ж спершу теж працював вчителем.

Однокласниця каже, що в школі Борис був «звичайним хлопцем», а відрізнявся хіба відповідальним ставленням до навчання, бо ж був відмінником.

«Четвірки» проскакували (російська мова і малювання), та школу закінчив із золотою медаллю
«Четвірки» проскакували (російська мова і малювання), та школу закінчив із золотою медаллю
Відреставроване приміщення старої школи, де вчився Борис Клімчук
Відреставроване приміщення старої школи, де вчився Борис Клімчук

«Бувало, йдуть хлопці цілою компанією з Вільки в школу в Люботин, бо ж з 5 класу тут вчитися. А йти не хочеться. От вони вмовлять Бориса – як найвідповідальнішого, і відправлять до школи. А самі – гуляють цілий день. Тоді після уроків попереписують з його зошитів все, що проходили під час уроків, і все – є вже докази батькам, що були на навчанні», – пригадує однокласниця.

Фото з випускного альбому
Фото з випускного альбому
Однокласники запам’ятали Бориса насамперед як дисциплінованого та відповідального хлопця
Однокласники запам’ятали Бориса насамперед як дисциплінованого та відповідального хлопця


Розповідає, що Борис багато читав, любив книги. Це підтвердила і сестра Ірина. Каже, найбільше любив читати фантастику, що на той час дивувало і її, й інших друзів. А улюбленою книгою, про яку неодноразово до останніх днів розповідав Борис Петрович, була «Туманність Андромеди».

«Батьки спонукали мене до книги і берегли від робіт, але тільки тих, де без мене можна було обійтись. Тому пасти громадську череду я завжди йшов із книгою. І якось прочитав «Туманність Андромеди» Єфремова. Вона справила на мене незрівнянно більше враження, ніж політ Гагаріна у космос: щасливий світ, щасливі люди – добрі, розумні, сильні; досконало організоване суспільство! З тих пір я маю непохитну віру в людей, в їхні ліпші якості, у їхні можливості», – Борис Клімчук.

Сестра розповіла, що в дитинстві Борис мріяв стати геологом. У школі відвідував гурток туризму, і мав за цю справу навіть республіканські відзнаки. Тому і вступив на географічний факультет до Харкова, проте життя внесло свої корективи у вибір професії.

Відзнака за активну участь в туристично-краєзнавчій роботі
Відзнака за активну участь в туристично-краєзнавчій роботі

Та, як би Борис Клімчук не віддавався роботі, на першому місці у нього завжди була родина: «Сім’я, рідні – це завжди в нього було в пріоритеті. Всіма опікувався, за всіх переживав. Це було у нього в крові: він мусив знати все і про всіх, щоб бути спокійним. А мені він був і за брата, і за маму, і за тата… його любов і турбота були безмежними», – каже Ірина.

Цікаво, що ті самі слова неодноразово вдалося почути в селі від чужих людей. Бо хто зустрічався з Борисом Клімчуком хоч раз, добре знає: він був «своїм» кожному. І це сприймалося щиро, бо не було вдаваним панібратством, а завжди – непідробною небайдужістю.

Поховали Бориса Клімчука поруч із батьками, на кладовищі, яке з’явилося з його ініціативи
Поховали Бориса Клімчука поруч із батьками, на кладовищі, яке з’явилося з його ініціативи
Свіжі квіти – найкраще підтвердження живої пам’яті
Свіжі квіти – найкраще підтвердження живої пам’яті

«Треба знаходити час і їхати до літніх людей, поки вони ще живі. Я особисто жалкую за багатьма несказаними і не вислуханими розмовами. Поховав тата і маму. До обох їхав з Вільнюса і встигав аж тоді, коли в хаті вже – люди, свічки… не договориш… Вчасно не добіг син, не дослухав, не доцілував», – Борис Клімчук.

У центрі - дід Іван та бабуся Тетяна, зліва - батько Петро Клімчук
У центрі - дід Іван та бабуся Тетяна, зліва - батько Петро Клімчук
Маленький Борис із батьками
Маленький Борис із батьками
У Бориса з'явилася молодша сестра Ірина
У Бориса з'явилася молодша сестра Ірина
Борис та Ірина
Борис та Ірина
На практиці в студентські роки
На практиці в студентські роки
Борис Клімчук - зліва
Борис Клімчук - зліва
У молодого подружжя народилася донька Юлія
У молодого подружжя народилася донька Юлія
Молодшу доньку назвали Яною
Молодшу доньку назвали Яною
Перший кар'єрний злет - директор ковельської школи
Перший кар'єрний злет - директор ковельської школи
Батьки завжди чекали сина
Батьки завжди чекали сина
Батьки приймали в селі навіть таких гостей
Батьки приймали в селі навіть таких гостей
У цьому гуртожитку в Харкові в студентські роки Борис Клімчук познайомився із майбутньою дружиною Світланою
У цьому гуртожитку в Харкові в студентські роки Борис Клімчук познайомився із майбутньою дружиною Світланою
Куліш - фірмова страва Клімчука
Куліш - фірмова страва Клімчука
Обличчя Луцька? Щонайменше - цілої Волині
Обличчя Луцька? Щонайменше - цілої Волині


Підготували Людмила ЯВОРСЬКА, Павло БЕРЕЗЮК
Цитати доньки та Бориса Клімчука - із книги «Борис Клімчук. Я – син волинської землі»
Якщо Ви зауважили помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter для того, щоб повідомити про це редакцію
14

Коментарі:


  • Статус коментування: постмодерація для зареєстрованих користувачів, премодерація для незареєстрованих
Коментарі, у яких порушуватимуться Правила, модератор видалятиме без попереджень.
Справжній Узбекистан
Відповісти
Світла пам'ять видатній людині!!!
Відповісти
борис був нормальною людиною на відміну від сволочей які скакали та били вікна в ВОДА щоб як гусь потрапити у верховну зраду
Відповісти
звичайний злодій часів розвиненого кучмізму
Відповісти