Книгар із «Радянської». ОБЛИЧЧЯ МІСТА

0
3
Книгар із «Радянської». ОБЛИЧЧЯ МІСТА
Якщо вірити, що кожна книга має ауру свого господаря, то Валерій - торговець людськими долями... Бувшими у вжитку.

У нього самого доля - наче потріпана книжка.

Може, "Знедолені" Віктора Гюго... Чи "Овід" Етель Ліліан Войнич... Щось зі старої шафи. З жовтими сторінками. Масними плямами на обкладинці. Загнутими кутиками. Бо і він - далеко не ідеальний. Просто торгує чужими книгами. Який уже є. Але типовий луцький букініст Валерій Бойко.

"Типовим" і "луцьким" він став сім років тому. А до того - був звичайним ...московським зварювальником. 20 років відгарував у "білокам'яній".

"Я взагалі на Мар'янівці родився (очевидно, Горохівщина, - авт.). У 2009-му приїхав в Луцьк до хворої мами. Але вона вже померла. Вся родина тут, в Гаразджі..." - так Валерій змінив московську прописку на луцьку. А от дружина, каже, до цих пір періодично курсує маршрутом "Москва-Луцьк".

Виріс "з книжкою під одіялом". По півроку клянчив у продавчинь із книгарень, щоб лишили йому недочитані два томи. А далі - поносило Валерія життя світами. Знає, що таке жити впроголодь. як воно - ночувати в підвалах московських висоток...

Коли ж доля змусила кремлівського зварювальника знову "шукати себе" на рідній Волині, він раптом згадав про свою пристрасть до книжок.

Так Валерій Бойко став одним із луцьких букіністів. Має постійне місце торгівлі. Слава Богові, каже, що не гонять:

"При Шибі було спокійно. Торгували, ніхто не чіпав. А з Романюком, то стали гонити. Ми чого з парапєту (раніше букіністи торгували на Театральному м-ні, біля собору, - авт.) пішли? Бо попросили. Муніципали з міськради. Самі отут сиділи (показує вгору на приміщення на Лесі Українки, біля якого торгує, - авт.), "бички" вниз кидали. Їм що, можна?" - нервується продавець.

Його дратують не тільки муніципали. Пияки, які крадуть книжки, щоб продати в іншому місці. Покупці, які мають звичку перевернути на розкладці все "догори ногами" і піти. Нахабні і скупі. Надто прискіпливі до чужого життя...

"А можна "Унєсьонниє вєтром"? - тендітно перериває нервову розповідь букініста луцька панянка.

Він шукає потрібну книгу. А я помічаю серед раритетів ікони... Під столом - рябого пса (це Бім, який уже два роки живе біля “Книжкового пасажу”).

“А ікони у вас теж “вживані”?” - запитую.

“Від знайомих. Просять продати. З горища...” - ніяковіє.

Хто може купити чиїсь ікони, мені уявити важко. Здається, що й книга на все життя зберігає енергію свого господаря. А, може, навіть переймає його долю?

“Одна моя постійна клієнтка казала, що не можна чужі книги клеїти. Хай краще, мовляв, будуть такі, як є: пошарпані, з надірваними сторінками... А люди, що їх куплять - розберуться”, - зазначає Валерій.

Сказав, наче про себе.

До своєї власної бібліотеки за 57 літ життя Валерій Бойко зібрав три тисячі книг. Чи є в ній такі, що їх не продасть за жодну ціну в світі?

"Нерв" Висоцького. 86-го року. Таку - нє. Не продам!" - зізнається букініст, перебираючи пальцями вухо розімлілого на серпневому сонці рябого Біма...

***
"Мне судьба - до последней черты, до креста
Спорить до хрипоты, а за ней - немота,
Убеждать и доказывать с пеной у рта,
Что не то это все, не тот и не та..." (В. Висоцький "Нерв").


Олена ЛІВІЦЬКА
Фото Павла БЕРЕЗЮКА

Якщо Ви зауважили помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter для того, щоб повідомити про це редакцію
3

Коментарі:


  • Статус коментування: постмодерація для зареєстрованих користувачів, премодерація для незареєстрованих
Коментарі, у яких порушуватимуться Правила, модератор видалятиме без попереджень.