Історія волинянки, яка вижила під час Голокосту. ФОТО

0
0
Історія волинянки, яка вижила під час Голокосту. ФОТО
Директор Горохівського коледжу Львівського національного аграрного університету Олег Жельчик поділився історією Шарлін Шифф з Горохова, яка вижила під час Голокосту.

Про це повідомив він у фейсбуці.

Подаємо текст допису без змін:

Шарлін Шифф (від народження Шуламіт Мусія Перлмуттер), дочка Фруми Ліберман (р. 1905) та Сімхи Перлмуттер (р. 1900), народилася 16 грудня 1929 року в Горохові. Її старша сестра Тхія народилася в 1925 році. Її батько викладав філософію у Львівському університеті, а мати була вихователькою, яка проводила літні табори для бідних дітей міста, незалежно від їх релігійної приналежності. Бабуся по батькові та п’ять її рідних тіток (батькових сестер) виїхали в США ще до початку війни. Батько Шуламіт також планував приєднатися згодом зі своєю сім’єю до них. Він навіть їздив до Варшави, щоб отримати необхідні документи, але початок війни унеможливив будь-які імміграційні плани. У вересні 1939 р. Німеччина вторглась до Польщі, а через три тижні Радянський Союз окупував Східну Польщу, включаючи Горохів та Львів.

Радянська влада не дуже змінила життя сім'ї. Вони залишились у себе вдома, а професор Сімха Перлмуттер продовжив свою роботу в університеті. Із спогадів Шарлін Шифф: «Однак, у школі, в якій я навчалася, тепер вже викладали російською мовою. Багато людей, які займалися торгівлею, відчули зміну більш суттєво, тому що більшість магазинів були націоналізовані. Спочатку у нас було багато всього, а потім раптово все зупинилося ... виникла нестача хліба, молока, одягу…».

Влітку 1941 року німці вторглися до Радянського Союзу і створили гетто в Горохові. В перші дні німці спалили синагогу в єврейській частині міста. Із спогадів Шарлін Шифф: «На початку літа 1941 року світ для євреїв став абсолютно перевернутим. Коли прийшли німці, вони з самого початку дали зрозуміти, що євреї - це ті, кого вони збираються вбити, тобто всіх нас. Те, що вони зробили, я не пам'ятаю, чи був це перший або другий день після того, як вони прийшли в Горохів. Вони пішли зі списком і шукали людей на ім'я, людей, які були лідерами, єврейськими лідерами, і мій улюблений батько був серед них. Вони увірвалися в будинок, а мій батько спробував втекти. Вони зловили його і забрали з собою. Він навіть не попрощався. Я ніколи не забуду останній погляд в його очах».Вона більше ніколи не бачила свого батька, але сподівалася що він ще живий. Під час облави забрали тоді більше 200 осіб. Через декілька днів німці повернулися до їхнього будинку і завантажили в автомобіль бібліотеку професора Перлмуттера.

За наказами німців її мати і сестра ходили копати рови і вкладати бруківку. Приблизно через два тижні всі євреї повинні були переїхати до гетто – окремої найгіршої частини міста, відведеного для проживання євреїв. Їх переселили до тісної кімнати, в якій вони проживали разом з трьома іншими сім’ями, самі жінки і діти. Фрума та Тхія продовжували працювати, а Шуламіт залишалася в гетто. Дітей віком до 14 років звільняли від примусової праці. Робітникам німці давали пайки, але їжі для всіх не вистачало. Досить часто Шуламіт з іншими дітьми через таємно підкопані лази в огорожі виходила з гетто, щоб випросити або вкрасти їжу, але мати не хотіла, щоб вона це робила, боячись, що її впіймають.

Із спогадів Шарлін Шифр: «На самому початку моя мама і ще кілька жінок потай від німців організували школу для молодших дітей, яким ще не потрібно було працювати, і це було чудово, тому що в нашому житті з'явилося щось таке, чого ми могли чекати. Ця школа допомагала нам забути про голод і про всі поневіряння тієї жалюгідного життя, яку ми вели в гетто; вона проіснувала кілька місяців. Кілька жінок, і в тому числі моя мама, виміняли і принесли додому, в гетто, кольорові олівці, папір для письма, якісь книжки, і ось ми читали казки та оповідання, співали, малювали, і це було те, чого можна було чекати . Це було просто ... ох, якби, якби тільки це могло тривати якомога довше. Але це було неможливо. Це тривало всього кілька місяців. Дуже скоро у жінок скінчилися прикраси і гроші, на які можна було щось виміняти. У школі більше не було зошитів, олівців і всього іншого; і крім того, на той час жителі гетто почали падати духом. Жінки приходили додому з роботи занадто втомленими, занадто голодними і занадто змученими, щоб у них залишалися сили йти і ... з вдаваною веселістю гратися з нами, дітьми. І так все це поступово зійшло нанівець».

Навесні 1942-го люди в горохівському гетто вже знали, що їх усіх знищать. Тому намагалися врятуватися. Матір шукала допомоги для себе і своїх дітей серед українського населення, яке було залякане німцями. Вона не могла знайти когось, хто візьме всіх трьох, тож знайшла одне місце для Тхії, а інше - для себе та Шуламіт. Тхія одного ранку покинула гетто і здавалося, що все пішло за планом втечі з гетто.

Наступного разу, коли німці приїхали в гетто за черговою партією своїх жертв, Шуламіт та її мати втекли. Три сторони гетто були обгороджені парканом з колючим дротом, а зі сторони Скобелки природною перепоною була велика водойма з річкою. Коли їх почали наздоганяти, вони спочатку разом з багатьма іншими євреями сховалися в підліску біля берега. Коли почали стріляти, заховалися в очереті водойми, занурюючись у воду. Переслідувачі стріляли в річку, щоб убити якомога більше втікачів. Не всі витримували стрілянину і здавалися. А Шуламіт і її мати ховалися в воді ще кілька днів, поки тривали постріли. Іноді вона спала прямо в воді. Одного разу коли прокинулася виявила, що її мати зникла. Шуламіт більше ніколи не бачила своєї матері і ніколи не дізналася, що з нею сталося.

Тієї осені дівчині виповнилося дванадцять років. Наступні два роки війни Шуламіт провела сама в лісах біля Горохова, поїдаючи все що могла знайти: мурашок, дощових черв’яків, комах та щурів, вужів та змій. Їла все, що траплялося, кору дерев, моркву з поля, капусту, буряки і все, що могла просити, знайти або вкрасти, пила воду з калюж. Вночі вона спала в сінниках, копицях сіна, в занедбаних хатах, землянках-норах, які копала для себе. Через два роки страждань у 1944-му в одній із землянок її виявили радянські солдати, забрали її з собою та доглядали за її здоров’ям.
Жодних інших членів її родини Перлмуттер не вижило. Вона дізналася, що її сестра була жорстоко і демонстративно закатована німцями при ліквідації єврейського гетто в Горохові. Вона так і не дізналася, як саме загинули її батьки.

Після оздоровлення Шуламіт переїхала в Краків, а звідти до Фаренвальде в Німеччині в табір для переміщених осіб. Незважаючи на те, що Шуламіт налагодила контакт з бабусею та іншими родичами у США, їй довелося чекати візи три роки. Нарешті в кінці 1940-х років вона іммігрувала до Сполучених Штатів. Вона оселилася у рідної тітки в Колумбусі, штат Огайо, і навчалася в Університеті штату Огайо, перш ніж вийти заміж за Ервіна Шиффа, офіцера армії США, в 1951 році. ЇЇ чоловік пішов у відставку в званні бригадного генерала.

У перші роки свого життя в Америці місіс Шифф рідко говорила про Голокост. Але в 1980-х роках її рабин з конгрегації Агудас-Ахім в Олександрії переконав її, що вона повинна це робити. Більше 20 років через Музей Голокосту вона розповідала свою історію дітям і дорослим в синагогах, церквах, школах, клубах, а також у військових і ветеранських організаціях в районі Вашингтона і в інших місцях.
В 1990-х роках вона вперше через багато років після трагедії приїхала в Горохів, в місто, де народилася, де жили колись її батьки, сестра, друзі, єврейські родини, які вірили, любили, ростили своїх дітей. Вона зуміла повернутися в місто, але знайшла там пустку, бо ніщо вже не нагадувало їй про минуле. Немає колишніх єврейських вулиць, синагоги, єврейського кладовища, єврейської школи. Залишилася лише пам’ять про майже трьох тисяч євреїв горохівського гетто, розстріляних німецьким каральними загонами в період серпня 1941 – вересня 1942 років.

Померла Шарлін Шифф (Шуламіт Мусія Перлмуттер) 19 січня 2013 року на 83-му році життя.



Якщо Ви зауважили помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter для того, щоб повідомити про це редакцію
0

Коментарі:


  • Статус коментування: постмодерація для зареєстрованих користувачів, премодерація для незареєстрованих
Коментарі, у яких порушуватимуться Правила, модератор видалятиме без попереджень.

© 2016. Усі права захищені. Повна або часткова перепублікація матеріалів можлива лише за дотримання таких умов: 1) гіперпосилання на «Волинь24» стоїть не нижче другого абзацу; 2) з моменту публікації на «Волинь24» минуло не менше трьох годин; 3) у кінці матеріалу на «Волинь24» немає позначки «Передрук заборонений».

assignment help