Волинянка розповіла, як її 37-річний батько-удівець сам вигодував 5 дочок і прожив до ста літ

1
0
Волинянка розповіла, як її 37-річний батько-удівець сам вигодував 5 дочок і прожив до ста літ
Марія Курач родом із села Кашівка Ковельського району. І хоч дуже важким було її життя, та Бог благословив довголіттям. Жінці минув уже 91 рік. Вона – мати-героїня, нині має 12 внуків, 20 правнуків. Недавно поховала чоловіка, з яким прожила все життя. А зараз, коли залишилася сама, перебралася до дочки у Ковель. Тішиться своєю великою родиною і дякує Богові, що всі живі і здорові.

Про це пише Галина Оліферчук в газеті "Вісник".

Марія Курач рано залишилася сиротою. Їй було 11, коли мама померла після пологів. Дитя теж померло, бо тоді польські лікарі повтікали, а в селі була тільки фельдшерка.

"То був 1940 рік. Ми, п’ятеро дівчат, залишилися бідувати з батьком, наймолодшій сестричці тоді було всього три рочки. І хоча тато був молодим вдівцем (мав 37 років), не захотів вести мачуху до хати і сам нас вигодував. Найстарша сестра Лікора (Лукерія), якій на той час було 17 літ, була нам за матір: щодень топила піч і варила їсти. А тато прожив довгий вік – без 13 днів 100 років", – ділиться спогадами бабуся.

Почалася війна. У село Кашівка Ковельського району прийшли німці, люди почали втікати в ліс. Більше двох місяців лютої зими просиділи там. За цей час село згоріло вщент. У 1944 році батька Марії Григорівни забрали на фронт: воював у східній Пруссії.

У одному із боїв дуже багато армійців загинуло, прийшла похоронка і дівчатам. Як же тоді плакали-журилися п’ятеро сиріток, залишилися геть беззахисними. Чорно той рік бідували: ні хати, ні господарки. А після війни повернувся додому живий і неушкоджений батько.

Виявилося, що він не загинув у бою, а потрапив у полон. Скільки то радості було. Першим ділом поставили хату.

"Закопали чотири бруси, задимили, накрили соломою і травою – ото й усе. Як відійшли бої і німці повтікали, то в селі ще кілька місяців стояли руські солдати. Крали лиш усе та міняли на горілку. То ми із сестрами цілих три місяці кожен день розбирали воза і все це ховали в бур’янах та кропиві, щоб руські не покрали", – пам’ятає пані Марія.

Після війни вона вийшла заміж за Михайла Курача. Батько дав їй у придане дві ложки, миску і банячка. З того, каже, і розживалися.

Згодом посипалися діти: Володя, Шура, Ганя, Катя, Лєна, Таня. Лише на четверте немовля вона отримала від держави гроші – 4 рублі.

Пеленала в «дерев’яні» полотняні пелюшки, але всі були здорові. Бабця каже, що треба вклякати на коліна і дякувати Богові за те, що зараз усе маємо.

Галина ОЛІФЕРЧУК

Якщо Ви зауважили помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter для того, щоб повідомити про це редакцію
0

Коментарі:


Коментарі, у яких порушуватимуться Правила, модератор видалятиме без попереджень.
Таким полішукам не треба влади ніякої, - ні польської, ні австрійської, ні німецької, ні руської, ні української. Вони самі собі влада. Може це і правильно.
Відповісти

© 2016. Усі права захищені. Повна або часткова перепублікація матеріалів можлива лише за дотримання таких умов: 1) гіперпосилання на «Волинь24» стоїть не нижче другого абзацу; 2) з моменту публікації на «Волинь24» минуло не менше трьох годин; 3) у кінці матеріалу на «Волинь24» немає позначки «Передрук заборонений».