«Хтось насміхався, а я мав свою ціль балотуватися в президенти», – Олександр Главацький

2
5
«Хтось насміхався, а я мав свою ціль балотуватися в президенти», – Олександр Главацький
«Я простий хлопець з села. Народився в селі і виріс. Перші п’ять карбованців заробив на тому, що збирав в колгоспі сіно», – розповідає про себе Олександр Главацький. Ці слова геть йдуть врозріз тому, що запам’ятала про цього яскравого чоловіка в дні його найбільшої активності у Луцьку.

Один із перших волинських бізнесменів. Меценат, чиє прізвище з’являлося на усіх без перебору міських афішах. Шоумен, який влаштував десятки конкурсів краси і сотні концертів. І зрештою – колоритний політик, який двічі балотувався на посаду міського голови і став єдиним лучанином, який отримав статус кандидата у президенти України.

І, мабуть, єдиний місцевий політик, хто мав передвиборчу пісеньку про себе у власному виконанні…

Здавалось би: там, де Олександр Главацький – не зникають феєрверки і спалахи камер, на п’яти наступають табуни дівчат модельної зовнішності, і кожен будень перетворюється на чергове «шоу маст гоу он»… А він наполягає: «Я – простий хлопець. Без понтів».


У відвертій розмові Олександр Главацький зізнався, що спільного має із Дональдом Трампом, чи насправді планував бути президентом і як без нареченої замовив ресторан для весілля.

У ПОШУКАХ КРАСИ

– Ще кілька років тому Олександр Главацький був однією із найпомітніших персон Луцька. Куди ви зникли?

– Не думаю, що в Луцьку моя популярність зменшилася. Ми продовжуємо проводити тут конкурс «Міс Принцеса України», минулої неділі він відбувся всьоме.

Принциповим для мене є, щоб конкурс був саме в Луцьку. Ми завжди привозимо дорогих артистів, тож виходить великий бюджет. Маємо п’ять інвесторів, і не один раз вони пропонували зробити все в іншому місті. Але я відстоюю місце проведення – тільки Луцьк! І радий, що цього року нам теж свято вдалося, люди задоволені, дітки щасливі. Я, до речі, завжди ставлю вимогу артистам, щоб діти могли на дві-три пісні вийти на сцену, сфотографуватися з зірками, взяти автограф.

Приємно, коли робиш свою справу, а люди потім підходять на вулиці, впізнають, вітаються і дякують. От, наприклад, в неділю поїхав в «Зелений гай», де проживали учасниці конкурсу краси під час підготовки. Там було весілля, і молодята, коли мене побачили, радо зустріли, покликали за стіл. За трохи чую по мікрофону оголошують: «Олександр Главацький, для вас – пісня!». Настільки приємно, коли зустрічають з такою шаною…


– А звідки у вас взявся інтерес до конкурсів краси? Коли почали їх спонсорувати?

– Починалося все з того, що моя фірма «Алекс» спонсорувала різні волинські конкурси краси. Мене запрошували в журі і потім на афтепаті дівчата не раз плакалися, що перемогу присудили незаслужено…

Пізніше познайомився з Миколою Баграєвим, засновником популярного на той час фестивалю «Таврійські ігри», почали проводити конкурс «Королева Волині», «Королева Західної України».

А тоді зареєстрував і власні проекти – «Княгиня України», «Міс слов’янка», «Міс Принцеса України». Щоб робити все чесно і відкрито.

– Перемогу на президентських виборах в Америці отримав Дональд Трамп, ім’я якого пов’язують з головним конкурсом краси світу «Міс Всесвіт». Мабуть, вболівали саме за цього кандидата?

– Звісно, і не розумію, чому кажуть, що для України це може нести якусь загрозу. Переконаний в протилежному: Трамп буде вболівати за Україну. Дружина його близького друга Філа Раффіна – наша землячка, українка Олександра Ніколаєнко. І не здивуюся, якщо його перший міжнародний візит в статусі президента буде в Україну.

У нас дійсно є трохи спільного: організовуємо конкурси краси, збудували бізнес, розбираємося в економіці. Хто знає, може, це якраз знак, що і я міг би стати непоганим президентом…


– Завжди в оточенні такої кількості красунь, але досі неодружений…

– Вже втомився шукати ту одну-єдину. Думаю, наступного року вирішу це питання. Днями навіть замовив ресторан «Зелений гай». На своє день народження 15 жовтня вирішив, що буде й весілля.

– То наречена вже є?

– Поки ні, але з нового року планую цим серйозно зайнятися. Почав стежити за собою, привів себе до кращої форми. Не їм жирного, не їм хліба, щодня ходжу пішки по чотири кілометри.

– А якою має бути ваша обраниця?

– Мені подобаються дівчата усміхнені, веселі, а головне – чесні. Бо коли ти забезпечений, є бажаючі цим скористатися. Бувало всяке в житті. Звісно, я теж – не ангел, але хочеться стосунків, в яких не буде обману.

Звісно, також хочеться, щоб дружина попалася із Волині, але вже як вийде.


І МЕР, І ПРЕЗИДЕНТ

– Ви двічі балотувалися на посаду Луцького міського голови. Дійсно були готові взяти на себе роль господарника?

– У той час в мене просто боліло серце, коли дивився, що навкруги робиться, як людей обманюють. Коли міський голова займався відвертою брехнею… Пам’ятаю, як жінки плакали в пологовому, бо щоб народити дитину, треба було дати сто доларів. А не даси – не відомо, в яких умовах пологи будуть і якою та дитина народиться…

Антон Кривицький (міський голова у 1994-2004 рр., - ред.) був для Луцька і цар, і Бог. Ніхто навіть не наважувався висувати кандидатуру проти нього. А я не боявся казати, що він неправий. Звичайно, тиск був ще той. Так долею склалося, що політика приносила мені неприємності.

Чи пригадати випадок, коли мене підірвали… Якщо пам’ятаєте, мій автомобіль провалився під землю і я ледь не втопився, не захлинувся в каналізаційній мережі. Потім мені сказали, що все було підготовлено. Коли я їхав додому, те місце підірвали… Стреси від таких ситуацій забрали немало здоров’я.


– Тим не менше у 2004 році ви наважилися взяти участь в президентських виборах?

– Звісно, я розумів, що президента з мене не буде, але я хотів познайомитися з майбутнім президентом. Хтось можливо насміхався, але в мене була своя ціль… я познайомився з усіма кандидатами, з послами, з міжнародною діаспорою, і свої завдання виконав.

– Тобто ви це сприймали як хороший піар і не більше?

– Звичайно.

– А ще балотуватися плануєте?

– Хто знає (сміється, – ред.). Але коли ти самодостатній і досяг всього, що планував, йти в мери і займатися каналізаціями, бажання відпадає.

З іншого боку, серце за людей болить. Ми зараз зареєстрували громадську організацію «Народний уряд України». Будемо збирати молодих лідерів, які можуть стати радниками міністрів в різних галузях: економіці, соціальній політиці, культурі. Особливо мене хвилює ситуація, що склалася в медицині. Люди за ліки віддають останні копійки, а їм підсовують підробки. Нас більше травлять, ніж лікують.

– В кажете «ми». Кого маєте на увазі?

– Олександр Главацький – це як бренд, але зрозуміло, що сам я все не роблю. У мене є команда радників і помічників, з якими працюю багато років.


ІЗ ЛУЦЬКА ДО СТОЛИЦІ

– Коли почали займатися бізнесом?

– На початку 90-х. У мене в Луцьку було кілька фірм: «Алекс Прод Інвест» займалася експортом круп та борошна, «Алекс Лайф» – перевезеннями і логістикою. Пізніше з’явилася фірма «Інтер-концерт Україна», що займалася організацією концертів, індустрією краси.

І всі вони віддавали десять відсотків доходу благодійному фонду «Алекс». Вважаю, що кожна людина в житті повинна робити добро. Я завжди розумів, що в могилу не заберу багатства, всіх своїх грошей, тому займався меценатством і благодійністю.

Хочу подякувати покійному Борису Клімчуку та Ігорю Єремеєву, вони завжди підтримували і допомагати у всіх добрих справах. Так само і Сергій Мартиняк, Ігор Палиця… Ніхто з них не просив піару, а долучався до добрих справ. Ми допомагали бідним сім’ям, купували костилі інвалідам, виручали в екстрених випадках, коли люди попадали в лікарні – чи після аварії, чи отримали опіки… Коли терміново треба були гроші і кожна секунда була важлива для порятунку життя.


– І все ж: чому ви залишили Волинь?

– З черговою зміною влади, на мене почали здійснювати політичний тиск. Я не підтримав ту владу, яка прийшла з Януковичем, і почалися постійні перевірки. Приходили різні контролюючі органи, тиснули. Я мусив перевезти бізнес і сам переїхав до Києва.

Але я не з тих, хто тільки й робить, що критикує владу. Я читаю Біблію, і там написано, що вся влада – від Бога і її треба поважати. Тому замість того, щоб когось критикувати – краще промовчати, і знайти порозуміння з кожною владою.

Звісно, я маю свої погляди, я люблю Луцьк і Україну. І мені серце кров’ю обливається, що таке відбувається на Сході нашої держави. Наші люди, з Західної України – більш набожні, більше моляться. Мабуть, тому така ситуація сталася не на цих землях, а на Донбасі, де люди менше визнають Бога. От їм і випало таке випробування. Я завжди молюся за Україну, за кожну владу. Молюся, щоб Бог послав мудрості і нашому президенту, і Володимиру Путіну

– Зараз займаєтесь тим самим бізнесом? Чи маєте якусь нову справу?

– Перевезення ми призупинили. Наші автомобілі були в Горлівці Донецької області, возили товари в Російську Федерацію. Машини наші побомбили. Банки, де у нас були великі гроші, лопнули. Судимося, але це – даремна справа. В основному продукція, яку відправляли – борошно, гречка, інші крупи – йшла на Ростов, в Новоросійськ. Зрозуміло, що ми все це припинили.

Тому на сьогодні лишилися тільки проекти в шоу-бізнесі.


– Пам’ятаю, у вашому кабінеті в Луцьку була ціла стіна в фотографіях з відомими людьми. Продовжуєте традицію?

– Я навіть хотів видати фотоальбом з цими знімками. Але в країні так раптово змінилася влада, що деякі фотографії навіть довелося ховати, щоб ніхто і не знав, що я знайомий з деякими людьми. Через ці політичні події все стає неоднозначним… Але я й досі люблю селфі, і при нагоді фотографуюся.

Це не просто фотографії, це – спогади. Часом переглядаю їх і кожен знімок пов’язаний з якоюсь історією.

– А хто з найвідоміших людей є в вашій колекції?

– Багато є зірок. І українських, і світових. Не всіх навіть імена знаю. Я був в Америці, був в Голівуді, з багатьма акторами пофотографувався. Ще є знімок з Хіларі Клінтон.

І з нинішнім президентом України. Скільки разів він приїжджав на Волинь, і в ресторані разом були, а тепер – у нього такий високий статус. Так само свого часу фотографувався з Ігорем Гузем, з Ігорем Лапіним, і ніхто тоді подумати не міг, що вони стануть народними депутатами.

Єдиний із відомих політиків, з ким не маю фотографії – Янукович.


– Під час нашої розмови ви не один раз цитували Біблію, згадували про Бога і молитву. А це правда, що свого часу ви навіть були проповідником?

– У мене – віруюча родина, я закінчив Біблійний інститут і дійсно мав досвід проповідування. Так склалося, що зараз не є членом жодної церкви, але ходжу на зібрання.

Завжди молюся. От навіть зараз, коли починав пити з вами каву, помолився, щоб Бог її благословив. Ішов до вас, теж звернувся до Бога, щоб не навів вас на провокаційні питання, щоб дав мені мудрості правильно відповідати. Молюся на ніч, молюся вранці… Батьки навчили мене дякувати Богу і любити людей, і я живу цими принципами.

Спілкувалася Людмила ЯВОРСЬКА

P.S. Уже після підготовки матеріалу Олександр Главацький зателефонував і попросив обов’язково передати читачам нашого сайту побажання миру, злагоди і любові.

Комусь це видалося б черговою порцією пафосу, та у мене за час спілкування сформувався інший образ Олександра Главацького. Образ людини, яка готова в будь-яку хвилину з нуля народжувати позитив, усмішки, шоу. Навіть на порожньому місці. Навіть видаючись диваком для інших.

Передрук заборонений.
Якщо Ви зауважили помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter для того, щоб повідомити про це редакцію
5

Коментарі:


  • Статус коментування: без коментарів
Коментарі, у яких порушуватимуться Правила, модератор видалятиме без попереджень.
Гарне інтерв'ю
Відповісти
Главацький але ви щур!
Відповісти