Шлюбний експеримент: чи можна в луцьких храмах повінчатися безплатно?

11
30
Шлюбний експеримент: чи можна в луцьких храмах повінчатися безплатно?
У церкві, як і загалом у житті, - на все своя ціна. Вінчання. Хрестини. Освячення квартири. Похорон. Зрештою, свічка. Це нормально: "Той, хто служить вівтарю, від вівтаря й харчується". Тому таїнство найчастіше - щось та й вартує. Хоча церковники завше зазначають: бідному й нужденному священик не має права відмовити у таїнстві...

Чи готові душпастирі йти назустріч людині, яка у скрутній ситуації просить про "безкоштовну послугу"? Ну, от скажімо, вінчання для подружжя, яке живе у громадянському шлюбі. Без пафосу. Без дзвонів та хорів. І ...без грошей. Справді - заради таїнства.


Як переконує життя: допомогти всім - легко, а от подати руку одному нужденному, який переступив поріг твого храму? Отож. Пройти цей шлях. Уявити себе людиною, яку життєва ситуація справді змусила просити...

"Чи не повінчаєте нас без грошей?" - з одним і тим же запитанням я побувала у найбільших храмах Луцька і навіть у приміському Княгинінку (колишніх Маяках).

"НЕ ДАСТЕ, ТО НЕ ДАСТЕ..."

Храм Всіх Святих Землі Волинської.
Храм Всіх Святих Землі Волинської.

До порогу храму Всіх Святих Землі Волинської УПЦ, (Луцьк, пр-т Соборності, 39), що розташований у одному з найбільш заселених мікрорайонів міста, йду з твердим переконанням: вартість вінчання коливається у межах півтисячі гривень.

Ранкова служба щойно закінчилася. У церкві майже порожньо. Несміливо запитую продавчиню свічок, чи можуть у цьому храмі повінчати безкоштовно. На мій превеликий подив, за хвильку вона, оцінивши мене поглядом згори донизу, скаже:

"А в нас нема ціни на вінчання. Це пожертва. Кожен сам вирішує, скільки дати".

"Розумієте: у нас непроста ситуація... Хотіли б повінчатися, щоб шлюб мати законний. Скромно. Тихенько. Нема грошей зовсім".

"Ну... Не дасте, то не дасте. Хто скільки має... Приходьте. Виберіть собі день і запишіться. Тільки - будній. Підійдете: який батюшка буде, той і повінчає. І до сповіді перед тим обов'язково. ...Звичайно, що треба повінчатися", - усміхнулася жінка, розвіявши "в прах" мої прагматичні прогнози.
***
Неочікувано все виявилося просто. Людина почула про особливу ситуацію - й відразу проявила розуміння.

Ніхто не дивувався. Не відправляв до священика. Не піднімав здивовано брів...

Хоча, можливо, просто у моєму дивному проханні щось запідозрили і елементарно перестрахувалися.



"ЯК - НЕМА ГРОШЕЙ?"

Луцький Свято-Троїцький собор.
Луцький Свято-Троїцький собор.

Свято-Троїцький собор УПЦ КП (Луцьк, Градний узвіз, 1). Храм, поріг якого щодня переступають сотні людей. Час від часу тут буваю, тому ризикую провалити свій експеримент. Старанно намагаюся "увійти в образ" й триматися тихіше та скромніше. Але справу миттю полегшує жінка, яка торгує свічками та іншим начинням, бо відразу ж відправляє "прийти завтра": із питаннями про вартість вінчання - "не до неї", а до іншої працівниці. Прошу зорієнтувати в розцінках. Заглянувши у записи, жінка інформує: 400 гривень. Є, каже, різниця: з дзвонами чи без, з хором чи без хору...

От і "завтра". Вже інша продавчиня, взявши в руки "прейскурант" і не піднявши очей, скаже: 500 і крапка...

Беруся пояснювати, що "нам не треба урочистого і помпезного обряду", що "хочемо просто повінчатися у храмі, перед Богом узаконити свій шлюб", що "в сім'ї складна ситуація" і зрештою "просто нема грошей"... А тому десь якось, у будній день, чи не можна тихенько і скромно повінчати нас безкоштовно?

Пауза. Жінка врешті здивовано підніме очі й видасть:

"Як - нема грошей?..".

"Ну, от нема. Такі в нас ...обставини", - тихо кажу я. А самій насправді хочеться під землю впасти.

"Не знаю. З таким - до благочинного собору!" - каже та, даючи зрозуміти, що розмову завершено.

Будь-хто на ці слова розвернувся б і пішов геть... Тим паче, що оце "до благочинного" звучало так, наче до самого Господа Бога. Але ...змушую себе згадати, що я - у безвиході. Й таки цікавлюся, як же знайти того благочинного. Та, вочевидь, такої наполегливості точно не чекала. Кивнула головою в бік іконостасу. Он, мовляв, саме служить...

Не маючи уявлення, як виглядає зовні благочинний собору (а тим паче, що службу цього дня проводило два священики), таки залишаюся у храмі. Щосекунди хочеться все кинути і піти. Бо просити батюшку якось незручно, соромно, незвично.

Стою. Як тільки служба закінчилася, у буквальному сенсі ловлю за рукав одного з двох священиків: "Батюшка, у мене до вас запитання..."

Послухав, подивився пильніше: "Звичайно, що можна, дитино".

"А як нам і коли підійти?"

"Це не до мене. До свічниць".

"Я вже з ними говорила. Вони до батюшки відправили".

“Он зараз вийде благочинний, староста собору, почекай. Він тобі допоможе", - і священик поспіхом вийшов. І не відмовив, але й не зарадив...

"Батюшка..." - ловлю у храмі вже другого священика.

Спинився. І чи-то що запідозрив у моєму запитанні, чи справді так воно є:

"Як нема грошей, то можна і безкоштовно. Підходьте в будній день ще до служби. Он тих жінок попередите, що до мене, вони передадуть (киває на свічниць, - авт.)", - і залишив мене наодинці з бажанням стати до вінця.

"А кого ж шукати, як вас звуть?" - кидаю навздогін.

"Отець Володимир," - чую...

***
Насправді дуже складно уявити, що пересічна людина зможе пройти цей шлях.

Зможе знайти благочинного, якого в очі не бачила, ловити поважних отців мало не за руки, не зважати на здивовані й неприємні погляди свічниці... Хіба - у безмежному відчаї.

Але й у цьому храмі священики (як мінімум ті, з якими мені довелося поспілкуватися) у винятковій ситуації готові допомогти нужденному.


"ЦЕ Ж РАЗ НА ВСЕ ЖИТТЯ..."

Луцьк. Свято-Покровський храм.
Луцьк. Свято-Покровський храм.

У Свято-Покровській церкві УПЦ (Луцьк, вул. Галшки Гулевичівни, 1) розпитати про вартість вінчання виявилося не так і просто.

Закінчилася вранішня служба. Кому - що, мені - своє... Питаю у касирки про вінчання. Мене відразу ж спрямували до священика. У церкві ще служать, де його знайти? Підказують: треба - в хатину на подвір'ї. Там зачинено. Побачивши, що я "поцілувала замка", старшого віку жінка, яка стояла біля каси, зголошується допомогти.

Йдемо до іншого входу в церкву, бічного. Моя співрозмовниця гукає старосту. Кілька хвилин - і сивочолий чоловік пояснює мені, що і за скільки.

"500 гривень. Ікони треба принести. Маєте ікони? Не розведена? А чого не вінчана? А чоловік? Діти є? Хай діти прийдуть. Можна в будній день, якщо так зручно. Дивіться собі. До сповіді треба. Ви готуйтеся, визначайтеся з днем і приходьте домовлятися," - наче вірша біля дошки розказує староста, як у них можна піти від вінець.

"Але ж ми не хочемо чогось урочистого. Скромно. Для двох. Не в неділю. Чи не можна безкоштовно, у нас в родині складна ситуація?.. Може, треба зі священиком поговорити?" - пробую запитати про головне.

"Як це?.. Вінчання - це ж раз на все життя", - мало руки не розвів чоловік.

Помічаю священика у дверях. Пробую поговорити з ним. Ніколи. Кивнув на старосту... Дякую і йду.

***
Без 500 гривень тут, очевидно, не обійдешся.

Щиро сподіаюся, що якби мені пощастило проявити нечувану наполегливість і таки озвучити прохання людині в рясі, то відмови б не почула...

Можливо, тому спілкуватися з такими, як я, "доручають" не духовенству.


"ЧОМУ НІ?.."
Храм Покрови Пресвятої Богородиці в колишніх Маяках.
Храм Покрови Пресвятої Богородиці в колишніх Маяках.


Для чистоти експерименту недільного дня прямую до церкви у село під Луцьком. Церква Покрови Пресвятої Богородиці УПЦ КП у Княгинінку Луцького р-ну...

Можливо, у "біднішій” церкві (на околиці чи за містом) й до потреб бідного уважніші?

Хоча можна припустити, що для сільської церкви прихожани з такими дивними запитаннями - взагалі рідкість. У селі ж усі в один одного - мов на долоні...

Просто під час богослужіння тихенько цікавлюся у свічниці, чи можна у стінах цього храму пройти таїнство вінчання без будь-якої плати.

"Чому ж ні?" - співчутливо дивиться на мене старшого віку жінка.

Бере мою руку. Здається, навіть старається розрадити: "Час зараз такий. Чого дивуватися, що комусь скрутно? Буває. Ви краще до сповіді сходіть у соборі, а тоді в неділю приходьте разом сюди. Тільки попередьте, щоб батюшка запланував".

***
Якщо б я і справді мала потребу у вінчанні, то радше прийшла б, напевне, саме до цього храму.

Тут достатньо було несміливо запитати, щоби тебе почули і зрозуміли.


НІ ВМИРАТИ НЕ ХОЧЕТЬСЯ, НІ ВІНЧАТИСЯ...

Церква і гроші. Тема настільки суперечлива, що варто її озвучити, як відразу чуєш: “Провокація!”. Ісус Христос, до речі, колись вигнав торговців із храму... Сьогодні церковне життя частенько нагадує бізнесове. Чи має суспільство закривати на це очі? Безперечно, що ні.

Речники волинських єпархій постійно наголошують: священики не повинні відмовити людині у здійсненні церковного таїнства без грошей.

Перевірити було неймовірно складно.

Переступити поріг храму з тим, щоби попросити. Пройти цю дорогу. Ловити на собі здивовані та колючі погляди. Шукати священиків, готових з тобою поспілкуватися. Пояснювати. Ховати очі. Після такого ні вмирати не хочеться, ні хреститися, ні вінчатися без грошей...

Хоча це мало б бути буденно: церква для того і є, щоби чути бідного, хворого, щоб розрадити і допомогти, дати людині віру в краще.

Як бачимо, не кожен експеримент приречений на невдачу. У трьох із чотирьох храмів погодилися повінчати подружжя без грошей. Важко судити, щоправда, чому.

Залишаю у своєму серці місце для віри в те, що це справді з милосердя. Якщо цей світ рано чи пізно загублять гроші, то врятувати його має ДОБРО...

Олена ЛІВІЦЬКА







Якщо Ви зауважили помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter для того, щоб повідомити про це редакцію
30

Коментарі:


  • Статус коментування: постмодерація для зареєстрованих користувачів, премодерація для незареєстрованих
Коментарі, у яких порушуватимуться Правила, модератор видалятиме без попереджень.
Чесно, взяло за душу. Чи то новина так написана, чи що, але аж на сльози пробило
Відповісти
Фото в статті не Покровської церкви :(
Відповісти
Покрови
Відповісти
А нас з чоловіком у Покровській церкві вінчали безкоштовно.
Відповісти
Виникло два питання: 1. Чому не згадується в назвах московський патріархат? 2. В московському патріархаті не повінчаєшся, якщо хтось хрещений не в церкві московського патріархату. А це брєд.
Відповісти
а Покрова якого патріархату?
Відповісти
Московського
Відповісти
По-перше, офіційна назва "Українська Православна Церква". То чому, власне, повинен він згадуватися. А, по-друге, будь-яка релігійна організація в праві встановлювати для себе ті норми, які бажає. Спробуйте прийти до протестантів і там нарікнути на те, що вас не "вінчають", бо ви не пройшли "їхнього хрещення". Релігійна організація відповідає за тих, хто до неї належить. Це не секонд-хенд і не лавочка з безкоштовними обідами.
Відповісти
Потрібно було звернутись до православної релігійної громади "Христового Воскресіння" Української Незалежної Апостольської Православної Церкви (м. Луцьк, вул. Зв’язківців, буд. 1), де настоятелем владика Олег (Ведмеденко). Там сповідують Євангеліє:
"...Ви дармо дістали, дармо й давайте." (Від Матвія 10:8)
Відповісти
В Соборі саме так, то правда. Дарма, що Київський патріархат... Згадується священна історія про Ісуса, який у Церквах бачив не служіння Богу, а таких от заробітчан. Тому справа, мабуть, не у патріархаті, за який так нині воюють.
Відповісти
Я б після таких зворушливих слів усім знайомим, що люблять порозмірковувати про "як в церкві дорого", цю статтю під носа сувати буду. А ще краще - прямо до храму. А то оце "люди кажуть, що..." Дякую авторці.
Відповісти