«Думала, хтось сцьохи під двері вилив», – місцеві про сморід від Гнідавського цукрового заводу

«Хіба ми таргани, щоб нас труїти?» – знизують плечима мешканці мікрорайону Вересневе і додають: уже не мають сили терпіти нестерпний сморід, але ця проблема – далеко не єдина, яка їх турбує.

Мешканці переконані: для виробництва біоетанолу, яке розпочали на Гнідавському цукровому заводі у березні цього року, використовують небезпечні хімічні речовини. На полях «погорів» врожай, у річці немає жодної рибини… А від запаху, про який у Луцьку кажуть, що «смердить», у них – ріже очі…

У понеділок, 22 травня, на подвір’ї Гнідавського цукрового заводу організували акцію протесту. Голова правління заводу Ростислав Новосад зізнався: поки не знайшли, як усунути запах, а тому виробництво біоетанолу зупинили. На зустріч приїхали представники міської та обласної влади, і голова облради Ігор Палиця пообіцяв: вже завтра створюємо комісію, вивчаємо ситуацію, винуватців покараємо.


ЧИТАТИ ТАКОЖ: «Через тиждень скажемо, чому в Луцьку смердить», - Ігор Палиця

Тим часом кілька сотень обурених мешканців переривали виступи коротким «Ганьба!» і «Закрити завод!». Їм важко повірити, що мітинг розійдеться і виробництво «в тиху» знову не запустять.

«Бізнесмени, які набудували свої котеджі в Промені і Хріниках, цю дорогу проїжджають на швидкості 100 кілометрів… Ви живете в прекрасних житлових масивах і районах, відпочиваєте дуже гарно, а ми не можемо жити на власній території», – вихопила мікрофон у представника заводу місцева активістка.


Представників влади слухали тихо, домовилися за тиждень знову зустрітися. Та між собою перешіптувалися: скільки вже тих комісій не створювали, а результат завжди – один.

«Ми бачили ті їхні плани з побудови очисних споруд. Будуть додавати якусь суміш, яка нібито очистить воду і це все будуть спускати в Чорногузку… Багато мови, але що насправді роблять? Тільки зараз – скільки часу вже пройшло! – а тільки зараз замовили якісь запчастини з-за кордону», – розповідає один із протестувальників Ігор.


Місцеві розповідають, що специфічні запахи від заводу і фільтраційних полів завжди відчувалися, але такої гострої проблеми не було ніколи за всі десятиліття роботи цукроварні.

«Вчора їхав на велосипеді і без перебільшення – ледь не вивернуло. Тепер треба з пакетом їздити, чи що?.. І в маршрутці тепер не легше. Вже всі автобуси просмерділися», – каже чоловік.


«Зовсім інший запах був: де-не-де жомом могло подути. Вода відстояна могла почутися. А це – жива хімія. Хто їх знає, що вони при виробництві використовують? Люди кажуть, що сірчану кислоту, і все те зливається. Цього року риби в річці ніхто не бачив. Ще такого не було, щоб жодного коропа чи карася ніхто не зловив», – Олександр живе за півкілометра до заводу і переймається не лише гострим запахом, а й екологією.

Стурбовані люди уже зверталися за допомогою до пеціалістів, та результати перевірок екологівв виявилися не обнадійливими. Приміром, стверджують, що в колодязях села Городище вміст нітратів у воді в 3-4 рази перевищує норму.

«Уже в Лаврові немає чим дихати. І з сіл Рівненської області люди питають, що це робиться. А на заводі вже зрозуміли, що вдень їх контролюють і наловчилися все те вночі випускати… Людям очі замилюють, кажуть: каналізацію прорвало. Каналізацію зробили, а запах не пропав. Кажу внучці в суботу, щоб ішла погуляти, а вона: «вдома буду сидіти, там смердить». От і скажіть: скільки нам ще по хатах сидіти?!» – обурюється пенсіонерка із Лаврова.


Мешканці стали справжніми заручниками погоди: в який бік дме вітер – тому, хоч з хати не виходь.

«Я в Полонці живу. Вчора вийшла з хати і таке враження, що мені бочку з туалетом вилили під дверима. Такий запах сцьохів аміачний… очі ріже. Кілька хвилин вікно в ванні було відкрите, не вгляділа закрити – сморід тримався пару днів, ніякий освіжувач повітря не допомагав. Не можемо вікна відкрити, не можемо попрати і речі на вулицю вивісити...» – ділиться Анжела.

«Живу тут 48 років, мої батьки цей завод будували. І такого, щоб смерділо таким дєрьмом – зроду не було. А буде зараз спека, і як нам? Дочекаються, поки люди вийдуть з сокирами. Це при совєтах ми мовчали, але таке терпіти… Ми ж не таракани, щоб нас травити», – додає на емоціях місцевий.


За сто метрів від Гнідавського заводу – дитячий садок для малюків із мікрорайону Вересневе та села Полонка. Вихователі розповідають: через нестерпний запах неможливо гуляти і вихованців доводиться тримати в приміщенні.

Самі діти в один голос і без зайвих церемоній кажуть: «смердить!». А ще – показують висипку на щоках і серйозно пояснюють: «це – від заводу». Вихователька додає, що теж мала проблеми через алергічну реакцію, а тому – запах запахом, але таке близьке сусідство із виробництвом до доброго не приведе.



Людмила ЯВОРСЬКА («Волинь24»)

На заголовному фото - стоки від Гнідавського заводу.