«Я - дівчина амбітна», - очільниця луцьких муніципалів Юлія Сиротинська

«Сиротинська – це сила, Сиротинська – це лють. За який кіоск не візьметься, його зразу знесуть», - казав рік тому екс-зам мера Сергій Григоренко.

Муніципальна поліція Луцька, яку очолює Юлія Сиротинська – одна з найскандальніших структур мерії. На неї жаліються, нарікають, ображаються. Сама ж очільниця муніципалів неодноразово ставала мішенню для ще більш шквальної критики.

А що про все це думає сама Юлія Сиротинська?..

З ТРЬОХ РОКІВ МРІЄ БУТИ ПРЕМ’ЄР-МІНІСТРОМ

– Яка у вас зарплата?

– На даний момент? На руки 7000 гривень.

– Ви живете на свою зарплату, чи вам хтось допомагає?

– Ні, у мене є чоловік, мама, родина і сім’я. Якщо цікавить, чи я живу на заробітну плату – ні. Бо тоді я була б тим середньостатистичним українським чиновником, про якого говорять: «у нього мала зарплата, тому він бере хабарі».

А я хабарів не беру. Ця тема взагалі в мене викликає агресію, тому що я не поважаю таких людей. Якщо ти не можеш прожити на зарплату і не маєш інших варіантів, то міняй роботу.

У мене є чоловік, який довго працював за кордоном по контракту. Моя мама уже третій рік знаходиться за 13 тисяч кілометрів від Луцька. Вона вже перебуває там третій рік.

– Чим займається ваш чоловік?

– Це моє особисте життя і для того, щоб мати спокій у сім’ї, на цю тему я не спілкуюсь.

– Він має якесь відношення до політики?

– Жодного. І слава Богу. Ви що! Він бачить, як я працюю, чим займаюся. Останніх півроку він взагалі просить, щоб я звільнилася.

– А ви не погоджуєтеся?

– Я не те, що не погоджуюсь… Знала, куди йду. У кожного ж є амбіції, правильно? Хтось мріє стати співачкою, хтось – принцесою, перукарем, вчителем… А я з трьох років казала, що буду Прем’єр-міністром (сміється).

– Не передумали?

– Ні.

– Ого! Амбітні плани.

– Звичайно. А ви хочете сказати, що жоден президент, який керував цією країною, не хотів бути президентом? Знаєте, дуже поганий той солдат, який не хоче бути генералом. Просто не всім це вдається. А я – амбітна дівчина.

– Луцьк – сходинка. А що далі?

– Є гарна приказка. Хочеш насмішити Бога – розкажи йому свої плани. Поживемо - побачимо. Я думаю, що Україні, місту, області, району завжди потрібен адмінресурс. Це ті люди, які можуть добре і якісно робити свою роботу.

Я не рахую себе поганим спеціалістом. Можливо, я в міру молодості, браку якихось знань ще не все знаю і розумію. Але будь-яка особа на цій планеті має якісь плани. Якщо хтось хоче бути перукарем, то він хоче бути в гарному закладі або мати власну перукарню.

Дональд Трамп теж хотів бути багатим і хотів бути президентом. І хоч чотири рази він потерпів банкрутство, але щоразу вставав з колін і заробляв свої мільйони знову.

Головне мріяти. А далі буде видно (сміється).

ВИБОРИ МЕРА ТРЕБА ПЕРЕЖИТИ

– Нещодавно повністю змінилось керівництво міської ради. Як працюється за нових умов?

– Я аполітична. Мене не цікавить політика, мене цікавить робота. Я себе позиціоную так, що можу працювати з будь-ким.

Поки в нашому департаменті спокійно. На даний момент бачення в.о. міського голови Ігоря Поліщука та першого заступника Григорія Недопада щодо роботи департаменту з моїм співпадає.

Нас не гальмують, не підганяють, ми робимо ту роботу, яку й робили щоденно. У ці процеси не втручаються. Як буде далі – не знаю.

– Вам навіть не натякали, що можуть «попросити» з посади?

– Поки що ні.

– Як гадаєте, може таке трапитись?

– Все може бути.

– Ви називаєте себе неполітичною. А не було пропозицій від політичних сил стати до їх лав?

– Ні. Я не бігаю і не граю в кулуарні ігри. Я цікавлюся політикою, тобто знаю основні напрямки, стратегії, бачення тих чи інших політичних партій, тих чи інших речей. Але ні я, ні люди, які зі мною поруч працюють, в цю сферу на даному етапі свого життя не опускаються.

– А є такі обставини, за яких ви можете передумати? Що мають запропонувати, щоб ви приєдналися до якоїсь політичної сили?

– Бачення. Я у політичній силі повинна побачити те бачення і той погляд, яким я дивлюся на життя. Я не розумію тих політиків, які сьогодні - там, завтра - там… Знаєте, є таке поняття – «де добре годують».

Якщо ти мухомор, як би ти себе не називав білим грибом, червоний колір з тебе не злізе і твої краплинки нікуди не пропадуть.

– Ви кажете, що у вас стабільні стосунки з новим керівництвом міста, але той же «УКРОП» недавно підтримував «Народний контроль», який ініціював блокування рішень виконкому про знесення гаражів…

– Я вам поясню. Є поняття політичних рішень. Будь-яка політична сила буде робити все, щоб підняти рейтинг. Рейтинг партії, рейтинг можливих майбутніх кандидатів. Я вже на ці речі дивлюсь трішечки простіше. А люди, які були в нашій шкурі, знають, як нам важко працювати. Але дехто з них в силу політичних завдань теж потім говорить, що ми місту непотрібні.

На жаль, так склалось, що департамент переживає ті часи, коли будуть вибори. І це треба пережити. Щось пробачити, щось зрозуміти...

МУНІЦИПАЛИ НЕ МАЮТЬ ПРАВА ЗАСТОСОВУВАТИ СИЛУ

– Назва «муніципальна поліція» багатьом незрозуміла. Її плутають то з патрульною поліцією, то з національною поліцією. Чи часто трапляються якісь казуси в зв’язку з цим і як пояснюєте людям, хто ви і чим займаєтеся?

– Плутають лише люди, які зовсім не цікавляться законами, життям міста і країни. У багатьох країнах знання юриспруденції та законів – це обов’язок громадян, цьому починають вчити з садочка.

Мушу пояснити, що Департамент муніципальної поліції створений на підставі закону України «Про місцеве самоврядування». На нього покладені обов’язки із забезпечення благоустрою, тобто чистоти, порядку і його дотримання на території нашого міста.

– А все ж таки – часто люди плутають?

– Зараз уже нечасто. Лучани уже нас знають. І про це свідчить величезна кількість запитів, звернень, дзвінків, повідомлень у соцмережах, які надходять безпосередньо до нашого департаменту.

– Якщо говорити про те, чим займаються муніципали – це дотримання чистоти, боротьба з незаконною торгівлею. Що ще?

– Наш департамент складається з трьох відділів. Відділ контролю за благоустроєм та санітарним станом займається усім, починаючи від викинутого сміття і закінчуючи вигулом собак. Також цей відділ видає та закриває ордери на земельні роботи.

Відділ демонтажу займається знесенням незаконно встановлених об’єктів – гаражів, парканів, сараїв, обмежувачів, літніх майданчиків тощо.

Відділ протидії стихійній торгівлі відповідно – боротьбою з стихійною торгівлею.

– Які ваші повноваження? Ви лише складаєте якісь приписи чи можете штрафувати людей?

– Департамент муніципальної поліції уповноважений складати адміністративні протоколи згідно Кодексу про адміністративні правопорушення за 12 статтями. Це і незаконна торгівля, і порушення правил благоустрою, і порушення утримування домашніх тварин, і тютюнопаління, і те, що стосується сфери спалювання…

– Тобто фактично ви накладаєте штрафи?

– Ми не накладаємо штрафи. Треба розрізняти. Ми складаємо адміністративний протокол по факту вчинення адміністративного правопорушення. А визначає міру покарання адміністративна комісія або суд.

– Чи маєте ви право на якийсь силовий вплив?

– Ні, звичайно. Ми не є правоохоронним органом.

– А що ви робите, якщо порушник поводиться агресивно?

– Намагаємося по-людськи домовитись, а в разі потреби викликаємо патрульну поліцію.

– Муніципали не мають права застосовувати силу. Зважаючи на це, вважаєте свою роботу небезпечною?

– Вона не небезпечна, вона важка. Це завжди робота з людьми. Це важко, тому що людей треба вислухати, зрозуміти, допомогти.

Наш департамент не може бути добрий для всіх. Чомусь так склалося, що люди, які розуміють нашу роботу, про це мовчать. Не пишуть відгуки про те, які ми хороші, не пишуть оди, які ми гарні, прекрасні, як ми потрібні місту.

Зазвичай про нас пишуть чи говорять люди незадоволені. Це ті, яким ми видали адмінпротокол, припис, ті, кого ми притягнули до адміністративної відповідальності, ті, кого зобов’язали помити, поголити, попрати, прибрати, забрати автомобіль тощо.

ЛУЧАНАМ ДОПОМОЖУТЬ ЛИШЕ ВИСОКІ ШТРАФИ

– Власне, наскільки вперті лучани? Як вони реагують на заборони, зауваження? Чи не складається у вас враження, що робота муніципалів – це Сізіфова праця, тобто стягнення наклали один раз, а люди знову повторюють те саме?

– Звичайно, порушення повторюються. Це така культура виховання у нас. Знаєте, дуже важко перевиховати людину в 30, 40 чи 50 років.

Те, що сміття не можна кидати ніде, окрім урн, за собою потрібно прибирати, на природі недопалки, недоїдки, і речі відпочинку треба з собою забирати, оголошення не можна клеїти на паркани, стовпи, дерева, не можна паркувати автомобіль на траві – це все потрібно закладати з дитинства. І такого є дуже багато.

– Який тоді вихід?

– Мені подобається, як зробили в Сингапурі. За неправильно викинуте сміття там штраф – 800 доларів. При середній зарплаті у чотири тисячі доларів. А за неправильно припаркований автомобіль водій позбавляється права кермувати на рік. За перебування в стані алкогольного сп’яніння забирають права пожиттєво!

В Україні мабуть експрес-метод, тобто високі штрафи, буде найдієвішим.

Я ЧИТАЮ УСІ СТАТТІ І КОМЕНТАРІ ПРО МЕНЕ

– Ви читаєте те, що пишуть про вас в медіа?

– Я читаю усі статті, що стосуються департаменту, моєї роботи, чи роботи моїх інспекторів, і взагалі ЛМР. Я читаю усі коментарі…

– Мені здається, що коментарі – це вже даремно…

– Ні, не думаю. Я навчилася ділити їх. Коли я тільки прийшла працювати, я дуже важко сприймала те, що написано під текстом статті. Зараз я розумію, що є таке поняття, як комп’ютерний бот. В середньому під кожною статтею є 10-15 стандартних кепських коментарів. Вони настільки однотипні, неконструктивні і недолугі, що ти просто посміхаєшся цьому. Звичайно, коли в коментарях пишуть конструктивні зауваження, ми реагуємо.

Але найчастіше гнівні коментарі пишуть люди, яких за щось оштрафували. Це дуже легко відслідкувати у Фейсбуці. Мене дивує сам факт – ти неправий, ти порушив, чому ти не визнаєш цього? Не можу сприйняти цього.

Я завжди кажу, що будь-яка критика повинна бути конструктивною, але деколи люди критикують, аби покритикувати. Я вже на це не реагую.

От, наприклад, ваше видання опублікувало фото того, як мої колеги привітали мене з Днем народження. А в коментарях почали писати: «О Боже, вона вийшла в халаті». Цікаво, а в 6:30 ранку в чому потрібно вийти? Коли тобі телефонують, і кажуть, що в тебе під під’їздом побита машина, то ти не виходиш, а вибігаєш. А там 35 людей, стоять з кульками, вітають.


– А як жінці керувати такою майже силовою структурою, яка до того ж часто не подобається лучанам?

– Я люблю свою роботу. Я бачу зміни і це надихає. Так, є багато проблем, але в Луцьку зменшилася кількість стихійних оголошень, я бачу по центральних вулицях поставлені смітники, відновлені фасади, бачу гарні двори, де раніше були сотні гаражів. Там відновлений благоустрій, дороги. Я бачу ті зусилля, які застосовують наші хлопці, щоб у місті було чисто, гарно, щоб в центрі не стояли люди і не торгували яйцями і сиром.

Я бачу, що на залізничному вокзалі більше не стоять люди в ряд і не торгують сільськогосподарською продукцією, бо там виставлено чергування до 9 години вечора, поруч є ринок, і вони ідуть торгувати туди.

Звісно, є ще багато проблем. Але це ті речі, на які здатні 30-35 людей…

Я Б ЗМУСИЛА ДЕПУТАТІВ ДЕНЬ-У-ДЕНЬ НОСИТИ ОДНУ ФОРМУ

– Луцьку вистачає муніципалів?

– Важко з такою кількістю людей накрити усе місто. У Львові, наприклад, 280 муніципалів, у Вінниці – 70, у Чернігові – 40 людей і вони вже ідуть на збільшення штату. А в нас всього 35. Але нічого, ми будемо потихеньку справлятися. Головне, щоб люди, які керують цим містом, розуміли, що цей орган потрібен місту.

А для тих, хто каже, що ми непотрібні, у мене є гарний приклад – Рівне. Там немає муніципалів і міська влада зобов’язує, м’яко кажучи, в добровільно-примусовому порядку, і методом шантажу патрульних поліцейських стояти біля ринків, відганяти бабусь, боротися з тими, хто клеїть на стовпах рекламу, паралельно слідкувати за дотриманням ПДР, виїжджати на ті звернення, які надходять на лінію 102, контролювати напрямки в стороні київської траси, дубнівської, луцької, плюс бурштин. Це смішно. У патрульних є важливіші справи, ніж робота муніципалів.

– А ви можете якось залучати громадських активістів, ту ж «Самооборону»?

– Ми залучали, але, наприклад, «Самооборона» фактично вже напівправоохоронний орган. У них є дозволена зброя і та сфера впливу, якої в нас немає. Я думаю, що значно важливіше, що вони виїжджали вночі на п’яного водія, грабіж, крадіжку, ДТП, сімейне насилля… А шукати, хто викинув сміття чи наклеїв оголошення не там, де треба – це робота муніципалів.

Але коли проблема стосується того ж сурогату, ми звичайно просимо «Самооборону» про допомогу.

– Скільки муніципалів одночасно чергує в місті?

– Зараз вам порахую. Всього є 9 людей апарату і 26 інспекторів. Три людини – у відпустці, у трьох – вихідний, ще один хлопець призваний до армії. Тому загалом чергує 19 людей.

– Скільки грошей з бюджету витрачається на департамент?

– Є сукупна сума, яка включає в себе демонтажі, зарплату, форму, програмне забезпечення, канцелярія… Я точно не можу сказати, але загалом це близько п’яти мільйонів гривень за рік.

– Але після продажу демонтованих гаражів і кіосків частина грошей повертається?

– Так. Ми отримуємо кошти завдяки тому, що продаємо споруди, а ще – здаємо частину на металобрухт. Ми не можемо сказати, що заробляємо на себе. Але та низка штрафів, що сплачуються до міського бюджету, показує, що ми окупні.

Слід розуміти, що є та ціна, яку місто має заплатити за правопорядок, розумієте? Не можна осудити те, що муніципалів, наприклад, треба одягати. Вони ж не можуть працювати в спортивних штанах, кросівках…

– Нещодавно були зауваження щодо військових тактичних курток…

– Це називається політичне хитання ситуації. Я пояснювала, що це не військова куртка, які носять в зоні АТО. Це спеціалізована фабрика у Харкові шиє такі речі. Вони шиють в зону АТО, військовослужбовцям, патрульним і муніципалам по Україні. Тільки є різна тканина і різна вартість. Нелогічно, щоб наша установа купувала спеціалізовані куртки по 10 тисяч гривень.

Просто ті, що вибрали ми, шиють з специфічної тканини, внутрішній шар якої зберігає тепло, а верхній – не промокає.


– Вам виділили кошти на них?

Звичайно. Муніципал не може бути обдертий. Можу покликати двох хлопців – одного новобранця і того, хто в формі ходить вже восьмий місяць. Фактично весь тиждень людина не знімає форми, мусить постійно її прати, особливо взимку. Коли мокро, хлопці перуть кожного дня, сушать і одягають. На жаль, тканина зношується.

Тим депутатам, які хитали цю ситуацію, я для експерименту пошила б таку форму, як в нас, і дала походити дев’ять годин в день цілий рік, окрім вихідних та відпустки. А тоді поговоримо, чи буде зручно, комфортно, тепло… Добре говорити про це, коли ти сидиш в автівці і не мочиш ноги. Але ж у нас політика в першу чергу, а не людяність.

– Влітку пошили ту форму, яку ви носите зараз?

– Так, і вона вже повністю зношена. Тому ми закупляємо нову форму. Поки її вартість назвати не можу, бо сорочки, футболки, костюми, зимові куртки, кросівки, туфлі ми купуємо в різних місцях.

Футболки, наприклад, обійшлися нам дуже дешево. Минулого року ми їх купили просто наперед, бо вийшли на оптового постачальника. Вони зберігаються до видачі нової форми. На Prozorro оголошували торги, але ніхто не захотів такого щастя. Напевно, тому, що ми поставили дуже реальні ціни. Ми зробили ціну, за якою купували минулого року, додали націнку на інфляцію, плюс прорахували здорожчення комунпослуг, що закладається в тариф і навіть додали 20% від суми, якщо людина сплачує ПДВ, щоб вона була в рівних умовах. І все-одно не захотіли нам шити. Тому ми ще шукаємо, хто це зробить. Але, напевно, все купуватимемо в різних містах, щоб дешевше.

А ще ж немає можливості це все приміряти! Просимо вислати пару моделей, але не всі погоджуються. Муніципали в інши регіонах так само мусять шити форму, дехто навіть за 300 кілометрів їздить на примірки!

ЛУЦЬК – ОДНЕ З НАЙЧИСТІШИХ МІСТ УКРАЇНИ

– У Луцьку достатньо смітників?

– У нас достатньо смітників і досить часто сміття вивозиться. Можливо є такі спальні райони, де контейнери наповнюються частіше, аніж того хотілося б, особливо перед святами. Але я вважаю, що в цьому плані у місті все добре.

Інша справа, що не вистачає розуміння наших людей. Немає розуміння, що не можна виставляти в пакетах сміття, що потрібно придбати індивідуальні контейнери, щоб біля твого дому ті ж самі песики, ворони, котики не роздирали все, що є. Немає розуміння, що після ремонту можна взяти автомобіль і вивезти усе сміття на полігон за 30 гривень. Треба просто хотіти цього, а не вночі, як злодій в спальному районі винести 50 мішків будівельного сміття і заставити весь проїзд.

– Можете порівняти Луцьк з іншими містами? В кого чистіше – в нас чи в них?

– Ми очолили трійку найкомфортніших міст для проживання. Значить, ми вже попереду. Інші міста рівнялися і рівняються на Луцьк. Чи є проблема? Є. Для мене найчистіше місто, в якому я була, це Івано-Франківськ. Там дуже чисто і чисто не тільки в центрі, а й на околицях, спальних районах. А ще я там побачила дуже мало фасадів, понівечених графіті.

Взагалі для себе не розумію, для чого це робити. Було б класно розмалювати так стіни гаражних кооперативів, бо за кордоном є такі місця, де дозволяють молоді це робити. А так мені просто шкода підприємців, людей, коли їм малюють ролети, фасади, вікна.

Не можу зрозуміти людей, які в річку Сапалаївка будівельне сміття скидають тачкою. Не можу зрозуміти великі підприємства, які викачують біотуалети і зливають все в ливневі каналізації. Не можу зрозуміти забійні цехи, які рештки тварин викидають на поля в районі Вишкова і Жидичина.

НА ПОЛЯХ ФІЛЬТРАЦІЇ ЗНАХОДИЛИ РЕШТКИ ТВАРИН

– І зараз ловите підприємців, які викидають рештки тварин на поля?

– Так. Кілька тижнів тому нам зателефонували люди і сказали, що бачили, як хтось скидав такі рештки. Ми усе прибрали, вивезли, поставили чергування, бо так не може бути.

Напевно, це були виробники м’ясної продукції, які мають забійні цехи, але не мають, куди дівати відходи.

Всі знають, що раніше з боку цукрового заводу йшов зовсім інший запах. а зараз стоїть запах тваринного походження, так званий запах кишок – хто коли-небудь робив ковбасу, знає, про що я. Коли у відстійники заводу хтось щось скидає, перевірити, що там чи дістати це неможливо.


– А чому тоді керівництво міста каже, що сморід – це проблема підприємства, яке виробляє біоетанол?

– Ну ви зрозумійте, це сукупні фактори. Це підприємство - раз, цукровий завод - два, поля фільтрації – три, відсутність власної каналізації в районах біля Луцька, які активно забудовуються – чотири. Це проблема не одного підприємства, бо є ще багато сукупних факторів.

Минулого року ми зловили підприємця, який закинув насос відкачувати нечистоти біля меморіалу у ливневу каналізацію. Все це розійшлось по всьому центру міста. І коли пішов дощ… Ви ж знаєте, сморід стояв 15 днів жахливий. А це всього одна машина. Є підприємства, які дозволяють зливати нечистоти у люки на їхній території. Це просто жах.

– Як це можна проконтролювати? Біля кожного люка ж не поставиш муніципального поліцейського…

– Ми ставимо муніципалів в основних місцях – на вулицях Мамсурова і Карбишева. Так, все місто охопити неможливо. На жаль, наше службове авто ми не можемо щодня і цілодобово використовувати.

Але ми вирішили створити групу швидкого реагування. Така ж є у Львові. Так є три бригади, які позмінно цілодобово їздять по місту, моніторять, виїжджають на виклики. Вони подібні до патрульних.

Я Б РОЗДЕРЛА ІНСПЕКТОРА, ЯКИЙ ОШТРАФУВАВ БАБУСЮ

– Часом здається, що боротьба зі стихійною торгівлею – це гонитва за бабусями, які приїжджають з села, продають свій сир, молоко і заробляють якісь копійки на життя…

– За весь час, який я тут працюю, відділ муніципальної дружини, а потім й Департамент муніципальної поліції не склав жодного протоколу на особу з сільськогосподарською продукцією, яка приїхала і торгувала на території міста.

Муніципали лише просять прибрати за собою, зайти на територію ринку. Але жодного селянина ми не оштрафували. І я завжди сміюсь з того, що нас цькують за це.

Так, ми ганяємо таких продавців, так ми не дозволяємо їм торгувати у невідведених місцях. Але, напевно, я б роздерла свого інспектора, якби він склав протокол на таку людину на 340-850 гривень штрафу.

Пишемо протоколи ми на тих людей, які продають товар ящиками, відрами прямо з машин, на тих, хто продає сурогатний алкоголь, цигарки поштучно, саджанці, овочі, молочні продукти. Це зовсім інші речі.

– Ви кажете, що ганяєте продавців, які торгують за межами ринку. А чому, на вашу думку, немає більш радикального рішення міської влади, яке раз і назавжди навело б порядок на тому ж Центральному ринку?

– По-перше, це дуже серйозний крок і щоб його зробити, потрібно бути в політиці. А по-друге, потрібно мати величезну підтримку, по-третє – потрібно бути мінімум заступником, а краще – міським головою. І звичайно ж депутати міської ради повинні за це рішення проголосувати. Коли є 42 депутати, то це логічне рішення має прийти в голову, як мінімум, 40.

Цього повинні хотіти всі. А коли цього хоче 20 чи 25%, а решта кричать на противагу, бо хочуть виглядати хорошими, хоча насправді вони теж за те, щоб ринок забрали, нічого не буде.

– А на вашу думку, що потрібно зробити з ринком?

– Знести. Повністю.

– Натомість?

– Якби була можливість, ринок потрібно демонтувати, перенести до заводу Kromberg & Schubert або в інше місце. А територію ринку я засадила б гарними зеленими насадженнями. Також я звідти перенесла б трансформаторну підстанцію, належним чином все це заасфальтувала чи поклала бруківку, зробила б ярмарок народного промислу, можливо блошиний ринок, де торгували б не мотлохом, а скатертинами, вишиванками – різними старожитностями.

Також на місці ринку треба зробити хорошу парковку, можливо ресторан побудувати якийсь тематичний. У Львові є «Гасова лямпа», «Криївка» і нам потрібно мати щось своє. Можна придумати, як це зробити, щоб туди скерувати гостей, лучан.

Взагалі там можна поставити стаціонарну сцену, щоб її не збирати-розбирати щоразу, коли в місті проходять якісь заходи. У нас є що показувати, адже є дуже багато гуртків, в яких дуже багато діток займаються. Можна зробити, щоб ті дітки не жили від конкурсу до конкурсу, які батьки часто не в змозі оплатити. А так сцену зробили б і діти там постійно могли б виступати. Думаю, за років два це було б найулюбленішим місцем лучан.

А ближче до парку можна було б виділити майданчик для пересувних цирків та атракціонів. У нас з цим проблема – ми ставимо цирк біля Там-Таму, туди приїжджають з кониками-ведмедиками і ніхто не задумується, куди фекалії і решту речей від цих тварин викидають.

– А куди фекалії циркових тварин у Луцьку викидають?

– В ливневу каналізацію на проспекті Соборності!

– Яка із сфер, якими ви займаєтеся – сміття, вулична торгівля, гаражі чи ще щось – у Луцьку найпроблемніша?

– Усі. Кожна сфера має свою специфіку. Якщо ми заберемо трьох інспекторів з центрального ринку – ви уявляєте, що там буде. Якщо ви давно мешкаєте в Луцьку, то ви знаєте, що там робилося три-чотири роки тому.

Якщо ми заберемо інспекторів з відпрацювань по місту, думаю, за місяць місто перетвориться в балаган стихійної реклами, балансоутримувачі мереж, як мінімум, не будуть якісно замощувати все те, що вони розривають, ремонтують.

Чи можна припинити демонтажі…? Звісно, можна. Можна забрати будь-яку сферу, жили ж якось 25 років, коли ніхто нічого не робив. Але давайте подивимось правді у вічі. Як усе було? На п’ять балів, чи на два-три?

– Кілька місяців тому був скандал, пов’язаний з вашою відпусткою. Її ви нібито повинні були використати для навчання в університеті, натомість поїхали за кордон. Чому так сталося?

– Відпустки в мене було 14 днів, а за кордоном я була всього три дні. Я цього не приховувала і попередила викладачів. До того ж за освітою я юрист, а 90% того, що начитується в університеті, я вже вчила. Мене цікавлять більш практичні речі (Юлія Сиротинська здобуває спеціальність «Державне управління місцевого самоврядування», - ред.).

Я не бачу злочину в тому, що зробила. І поїхала я туди не відпочивати, а забрати людину. Втім, не буду це коментувати, бо це трохи моє особисте життя, але перебувала за кордоном під час відпустки я лише три дні, а використані на це дві тисячі гривень до бюджету повернула. Хоча законодавство цього й не передбачає.

Якщо це найбільший злочин, який можна зробити – окей. Хай так буде. Це моя помилка і я її визнаю.

А взагалі не треба шукати в чужому городі – треба починати з себе. Тих, хто найбільше критикує, ще треба запитати, чим вони на життя заробляють і за який рахунок роблять весілля, чи можливо мама робить весілля в 30 років?

Розмовляла Віталія САХНІК

Передрук заборонений