Пилові бурі, смог та пожежі: у чому причина екологічних катастроф України. ДОСЛІДЖЕННЯ

0
0
Пилові бурі, смог та пожежі: у чому причина екологічних катастроф України. ДОСЛІДЖЕННЯ
Головними причинами масштабних пожеж і пилових бур в Україні є розорювання земель і видобуток торфу.

Досі більшість українців не простежують зв'язок між цими подіями і явищами, або просто не готові скласти в єдиний пазл звичні елементи економіки і природні катастрофи.

Катастрофи ці варто називати антропогенними, адже лише діяльність людини є причиною їх виникнення. Про це пише Українська Правда. Життя.

Всі процеси у довкіллі регулюються природним механізмами і всі живі організми підпорядковані цим процесам.

Більш того, навіть розселення людей на планеті підпорядковане природним кліматичним і ландшафтним обмеженням, грубо кажучи – "екологічними рамкам", в яких життя для нас комфортне, або принаймні стерпне.

Україні дісталось одне з найкращих місць на кліматичній карті світу.

Влітку тут не надто спекотно та не так вітряно, як у більш південних країнах, а взимку не так холодно, як у більш північних.

Ми можемо собі дозволити сади, ранні фрукти і навіть вирощуємо озимину.

Кліматичні умови також сприяли формуванню на більшій частині країни чорноземів та інших різновидів найродючіших ґрунтів на континенті. Умовно їх можна співвіднести на карті з межами Степової та Лісостепової кліматичних зон.

Однак, через антропогенні викиди парникових газів клімат змінюється і звичні для нас умови назавжди переходять у розряд спогадів.



ЧИТАТИ ТАКОЖ: Потужний шторм і пилова буря: в Україні лютує циклон «Юля».

ЧИТАТИ ТАКОЖ: Через пилову бурю на трасі «Київ-Ковель-Ягодин» зіткнулося 6 авто: є загиблі

За останнє століття середня температура на планеті вже піднялася приблизно на 1°С. Навіть таке, здавалося б, незначне потепління вже призводить до критичних наслідків, які ми можемо спостерігати на власні очі.

Через глобальне потепління знайомі нам за шкільним підручником кліматичні зони посунулись на північ приблизно на 100-200 кілометрів. Можна уявити, що Україна "сповзла" на глобусі донизу, поближче до екватору.

Кліматологи відмічають, що саме через зміну клімату, останні роки немає звичної сніжної зими, зростає кількість ураганних вітрів, а посухи і, як наслідок, опустелювання, стає нашою реальністю.

Вже зараз ботаніки, які працюють у південних областях України, засвідчують, що рослини, характерні для напівпустельних регіонів, для нас більше не новина.

Справжня причина екологічних катастроф в Україні

Велику кількість пожеж цієї весни можна було б пояснити лише зміною клімату та сильною посухою, проте у інших державах картина не така катастрофічна.

Наприклад, у Польщі, Німеччині та інших державах немає такої кількості пожеж в природних екосистемах.

Що ж сприяє настільки критичній ситуації саме в Україні? Підпали трави та лісу, спалювання сміття?

Звісно, відсутність дієвої системи контролю і покарань за підпали відіграє значну роль. Але не лише це.

Україна – найбільш розорана держава Європи і світу. 54% нашої території займає переорана земля. Деякі райони Херсонської і Запорізької областей мають розораність понад 90%.

З кліматичної точки зору це означає більше, ніж може здаватись на перший погляд.

Утворення ґрунту – один з природних механізмів стабілізації клімату, хоч мало хто задумується, що цей процес взагалі має якусь місію.

Родючий шар ґрунту містить значну кількість сполук вуглецю, які рослини накопичили завдяки процесам фотосинтезу в собі, а коли вони відмерли – бактерії, гриби та дрібні представники ґрунтової фауни перетворили їх власне на гумус.

Поки на території зберігається природна трав’яниста рослинність – тривають процеси вилучення двоокису вуглецю (С02) з атмосфери і накопичення його біомасі рослин (живій та мертвій) та в гумусі.

Крім того, рослинний покрив формує структуру ґрунту, надійно закріплює поверхню ґрунту та оберігає її від ерозії.

Втративши рослинний покрив, ґрунт швидко втрачає вологу і легко піддається ерозії.

Будучи розораними, піщані ґрунти Полісся втрачають захист, від чого легко промокають і легко просихають.

Якщо є волога, то бактерії стрімко розкладають гумус, викидаючи в повітря до 3 кг вуглецю з квадратного метра ріллі на рік.

Якщо ж сухо – навпаки: родючий шар швидко висихає і перетворюється на пил, який легко підіймається і розноситься вітром.

Більше того, незахищений ґрунт значно швидше просихає, вивільняючи у повітря залишки вологи і тому саме по собі розорювання стає причиною поступового висушування цілих регіонів.

Вітер забирає дрібні незахищені часточки родючого шару з поверхні та відносить геть. Це називається вітровою ерозією.

Сприяє їй і те, що на полях часто використовують пестициди, які окрім шкідників сільського господарства безперебійно вбивають і всю ґрунтову флору і фауну. І ось – ґрунт ні підтримувати, ні відновлювати більше нікому.

Підняті вітром частинки осядуть там, де зустрінуть перешкоду, або там де ослабне вітер: в балках, лісах, селах.

На великих площах полів ґрунт подекуди повністю зник і лишилась гола підстилаюча порода (хоча шкільний підручник з географії досі зазначає що родючий шар чорнозему сягає 1 метра і більше). Це і є опустелювання.

За визначенням, це відсутність постійного рослинного покриву або його розрідженість, втрата родючого шару ґрунту, а не зміна кліматичних зон, як дехто вважає.

Опустелювання може відбуватись будь-де, якщо складуться відповідні умови.

І саме так відбувається в Україні, внаслідок застарілих практик у сільському господарстві, які значно випереджають природні процеси.

Наслідки екологічної катастрофи

За даними науковців, вітровій ерозії в Україні систематично піддаються понад 6 млн га, а в роки з пиловими бурями — до 20 млн га.

Так, наприклад, пиловою бурею 2007 року було охоплено 125 тис. км², що становить майже 20% площі України, або 50% площі всієї степової зони.

Щорічно від ерозії втрачається від 300 до 600 млн т ґрунту.

Потрапивши у зволожені балки, під крони дерев і у ставки, подрібнений чорнозем ще швидше розкладається мікроорганізмами і вивільняє у атмосферу накопичений в минулому вуглець.

Кадастр викидів парникових газів, нещодавно розміщений на сайті Мінекоенерго України, визначає, що саме викиди від розорювання територій у останні роки стали найбільш стрімко зростаючим джерелом викидів парникових газів у атмосферу в нашій країні.

Найбільш яскравим проявом вітрової ерозії є саме пилові бурі, які здатні у короткий час стати причиною втрати колосальних обсягів ґрунту.

На щастя, про дійсно руйнівні випадки ми знаємо не з досвіду останніх років, а з досліджень майже 100-річної давності.

У квітні 1928 року в степових та лісостепових регіонах України вітер підняв з площі 1 млн км² більше 15 млн т чорнозему.

Чорноземний пил був перенесений на захід і осів на площі 6 млн км² у Прикарпатті, у Румунії та Польщі.

Висота хмар пилу досягла 750 м, потужність чорноземного шару в постраждалих областях України зменшилася на 10-15 см.

Тоді причини бурі були схожими: надмірна розораність дозволила вітру висушити і забрати ґрунт у тривалий період між дощами.

На той час реакція держави не забарилась: за кілька наступних десятиліть Україна вкрилась щільною мережею полезахисних лісосмуг. Частково, це спрацювало, але не дало уникнути проблеми на 100%.

До нашого часу більшість лісосмуг деградували внаслідок підпалів та випилювання місцевим населенням на дрова, та й за останні 50 років не було жодної державної програми з їх централізованого відновлення.

Одна з основних причин виникнення пилових бурь – це те, що розорані поля близько півроку позбавлені рослинності, а значить їх ніщо не утримує від переміщення.

Родючий шар ґрунту могла б утримувати волога, але, наприклад, цього року внаслідок змін клімату зима була безсніжною, а дощі – не надто частими. Через це верхній шар ґрунту висушився.

Зміна клімату також сприяє посиленню вітрів, які в свою чергу підсилюють висушування ґрунту.

До всього цього додався інший фактор: масштабне осушення перетворених сільським господарством територій.

За вікном – квітень: місяць, в який природним чином річки мали б виходити з берегів, болота – всотувати води від танення снігу, а риба – нереститись на утворених розливами мілководдях (до речі, щука та деякі інші види можуть нереститись лише на затоплених луках).

Однак Полісся повністю сухе.

Подивімось на супутниковий знімок річки Сейм 2003 року (ліва притока Десни, найдовша з її приток, протікає по території Сумської та Чернігівської областей, – ред.). Він зроблений приблизно у той же час, коли опублікована ця стаття, але 17 років тому.


Луки навколо річки затоплені на відстань від 1 до 3 кілометрів від русла (на знімку воно у правому верхньому кутку).

Не кожному географу або краєзнавцю під силу розгадати що за дивовижні кільця розкидані по заливних луках.

Ні, це не сліди НЛО, це – острівці, насипані в недалекому минулому місцевими жителями для того, щоб уберегти скирти сіна від розливу річки.

Заплава вже багато років суха і активно експлуатується. Не відомо, чи затоплять її ще колись весняні повені.

Та й саме слово "повінь", коли річка переповнюється від танення снігів, з часом може лишитись історизмом, застарілим рідковживаним словом.

Болота сухі, мікроклімат не може формуватись у звичному режимі, тривала посуха позбавила вологи верхні шари ґрунту.

Такі умови – найкращі як для поширення пожеж, так і для появи пилових бурь.

Масштабне осушення заболочених земель для сільського господарства та для зручності рубок лісу, а також видобуток торфу – в результаті цього всього Полісся більше не є зеленою губкою, що насичує вологою повітря всієї центральної Європи.

Тому нічого дивного немає, ні в тому, що саме цього року Українське Полісся відчуло першу пилову бурю, ані в тому, скільки відбувається пожеж на природних територіях.

Деякі відомі політики стверджують, що пожежі можуть бути спричинені диверсійними діями ворогів України.

На жаль, абсолютна більшість цих диверсантів є пересічними громадянами України, що хворіють на піроманію і палять суху траву вже багато років задля власного задоволення.

Проте, на нашу думку, найбільшими диверсіями, що призвели до сьогоднішніх катастроф, було масштабне розпаювання земель у 1990-х з їх подальшим розорюванням, а також масштабне осушення боліт для видобутку торфу (між іншим це триває і досі).

Та лише зараз надмірна експлуатація землі та нездатність природних екосистем компенсувати втручання людини у формування клімату, спричинили зміни, які важко не помітити, навіть коли сидиш на карантині у власній квартирі.

Коли традиційно заболочений регіон повністю сухий – ніщо не заважає поширенню вогню.

Відтак, підпалена трава зі значно більшою вірогідністю переростає у масштабну пожежу, ніж було у минулі роки.

Може здатись, що розорювання земель і пожежі – зовсім не пов’язані явища. Проте, тут ми маємо справу з пересиханням цілого регіону, який історично був обводненим чи навіть затопленим. Саме це формує найбільш придатні умови для поширення вогню.

Всього за останній місяць відсутність весняного водопілля, опадів і постійний вітер висушили Полісся достатньо, щоб дати можливість безперешкодно поширюватись пожежам:

Ось так виглядала Україна 8 квітня цього року.

На карті цифрами показана кількість одночасних пожеж в межах кожного кола.

Якщо проаналізувати карту в різні дні розвитку пожеж, дуже добре прослідковується тенденція: найбільше їх на тих територіях, для яких відбулась зміна кліматичних зон.

Там, де стало сухіше ніж було раніше – пожеж значно більше.

А оскільки, грубо кажучи, горіти в таких місцях є чому (в болотах накопичується торф, в плавнях – очерет, та і здорові природні ліси мають певний відсоток мертвої деревини), то і тривалість таких пожеж у часі значно довша.

Що робити, щоб мінімізувати наслідки

Важко передбачити будь-яке стихійне лихо, та цілком логічно припускати, що перша масштабна пилова буря не буде останньою.

А пожежі, які легко переросли у сотнях місць з підпалу трави у загоряння лісів і навіть сіл – і далі повторюватимуться з неменшим розмахом.

Чому так?

Передусім тому, що за всіма прогнозами температура на планеті буде зростати, а опади будуть ставати все більш нерегулярними.

А ще тому, що кожна пилова буря і кожна пожежа ще більше висушують регіони Полісся та Лісостепу, і ще більше насичують повітря двоокисом вуглецю.

Отож, що ж робити?

Застерегтись від майбутніх, ще більших катастроф, цілком можливо.

Для цього доведеться зробити кілька широких кроків не у ту сторону, в яку ми звикли маршувати з радянських часів.

Ці кроки – адаптація до зміни клімату та пом’якшення катастрофічних наслідків, які будемо мати через глобальне потепління незабаром:
1. Зупинити розорювання природних територій і по-максимуму вивести з обробітку деградовані землі, перевівши їх у пасовища і сіножаті.

Як ми пригадуємо зі сказаного вище – ґрунт не може виконувати кліматорегулюючу функцію, якщо не вкритий трав’яною рослинністю.

Крім того, лише так він здатен лишитись на земній поверхні, не перетворившись на чергову пилову бурю.

2. Зупинити видобуток торфу і у найкоротший час почати обводнювати колись осушені болота.

Це буде не просто, адже води для цього більше немає, тому це займе більше часу, ніж у минулі, більш вологі роки.

3. Дозволити згорілим лісам самостійно відновитись, без втручання людини.

Лише так відновлення призведе до формування природних лісів, здатних протистояти висиханню Полісся.

Для прикладу: штучні соснові насадження сосни більше за всі інші різновиди лісу сприяють висиханню ґрунту, тож це – ще одна диверсія минулого, що призвела до нинішніх катастроф.

4. Посилювати відповідальність за будь-які, навіть найдрібніші, штучні пали в межах чи поза межами населених пунктів.

Наостанок хочеться повторити всім відому істину, до якої на повному серйозі ніхто прислухатись і не збирався: лише природні механізми здатні контролювати процеси у довкіллі.

Тому лише збереження максимальної кількості територій у природному стані дає шанс зберегти у майбутньому умови, придатні для нашого власного існування.

Олексій Василюк, Українська природоохоронна група, спеціально для УП.Життя.

У підготовці матеріалу брали участь:

Соф’я Садогурська, кампейнерка з кліматичної політики ГО "Екодія"; Анна Куземко, провідний науковий співробітник Інституту ботаніки НАН України. Є членом виконавчого комітету Євразійської степової групи (Eurasian Dry Grassland Group — EDGG);
Катерина Борисенко, еколог; Олексій Бурковський, екоблогер, автор фільму "Торські степи"; Петро Тєстов, український екоактивіст і мандрівник.
Якщо Ви зауважили помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter для того, щоб повідомити про це редакцію
0

Коментарі:


Коментарі, у яких порушуватимуться Правила, модератор видалятиме без попереджень.

© 2016. Усі права захищені. Повна або часткова перепублікація матеріалів можлива лише за дотримання таких умов: 1) гіперпосилання на «Волинь24» стоїть не нижче другого абзацу; 2) з моменту публікації на «Волинь24» минуло не менше трьох годин; 3) у кінці матеріалу на «Волинь24» немає позначки «Передрук заборонений».

assignment help