«Я прийшов сюди, щоб вас усіх образити», – волинський письменник на презентації своєї книги

1
2
«Я прийшов сюди, щоб вас усіх образити», – волинський письменник на презентації своєї книги
Саме такими словами звернувся до учасників презентації книги «Подвійний стандарт» її автор Віталій Клімчук.

Презентація роману у віршах відбулася в луцькій книгарні «Є» в неділю, 24 листопада.

На зустріч із майбутніми читачами книги Віталій Клімчук прийшов у светрі. І пояснив, чому.

«Я для такої урочистості міг би вдягнути сьогодні костюм із краваткою, – каже Віталій Клімчук. – Але я свідомо від того відмовився. У першій анотації, яку я написав, але потім викинув, я так і казав. Що, скажімо, на пляж ви ідете в самих плавках – то чоловіки, жінки ж там мають два елементи одягу. Скажімо, на тенісний корт ви вже виходите в коротких шортах. На світський бал – у смокінгу. І це все виправдано. Біля хати в робі можна ходити, і сусід вам нічого не скаже. І десь так ми звикли і в суспільстві. Якщо костюм виправдовує дії і місце події, то в суспільстві, у взаєминах між людьми ми одягаємо на кожен випадок свою якусь маску».

Саме про маски лицемірності, словоблуддя – ця книга. Книга «моно-ложних» сповідей, як її назвав автор. За формою подачі. А за змістом я б назвав цей твір романом-провокацією.

Чому провокацією – прочитаєте далі.




КНИЖКА, ЩО НЕ СХОЖА НА ВСІ ІНШІ

Хоч сам автор зазначив: «Не хочу сказати, що ця книжка не схожа на інші», воно справді так і є. Коли вона вийшла, він задумався, кому її варто подарувати. І спіймав себе на думці, що дарувати нема кому. Тому що той, хто її прочитає, і прочитає вдумливо, знайде там себе. Адже в книзі 22 сповіді. Сповіді людей 22 професій, практично всіх, які існують у суспільстві.

Як розповіла на презентації донька письменника Анастасія Клімчук, яка вела зустріч із читачами, усі герої – різні люди. «Але вже по ходу роману розкривається те, наскільки всі герої між собою пов’язані, наскільки міцно сплітаються різні професії, різні думки людей у цьому суспільстві. І наскільки в нас є багато якихось спільних вад», – каже Анастасія.

У книзі показано, що думають люди, готуючись до сповіді звечора, перед тим, як іти до храму, і що вони насправді говорять священнику в церкві.

«Чому воно має назву «моно-ложні» сповіді?» – запитує Віталій Клімчук і відповідає: «Тому що форма тут така. Час від часу ми ходимо до сповіді. Хто не ходить, то збирається колись піти. Особливо перед Пасхою: «Ой, а ми ж не посповідалися…» Чи перед Різдвом. І там таке паломництво, стільки людей. І всі ж ідуть, бо ж як не піти. І довго вони стоять у черзі, а потім отак: оп-оп і все. Всі проходять-проходять-проходять: «Каєшся?» – «Каюсь», «Кайся, сину» – «Каюсь». І всі пішли. І навіть ніхто не робить спроби затриматись і сказати: «Отче, я маю такий гріх…» І розказати про той гріх. Відверто. А в черзі до сповіді він це прокручував десятки разів у своєму розумі, де він згрішив. Чи вона згрішила. Як це відбувалося. Але не те що немає часу священнику вислухати. Він знайде час. Але немає мужності зізнатися у своїх гріхах. В отих потаємних речах».

Насправді, вважає Віталій Клімчук, у нашому суспільстві уже давно виписані закони. Вони є у Біблії. Навіть Моральний кодекс будівника комунізму, хто із старших людей пам’ятає, списаний із Нагорної проповіді Христа. Там закладені високоморальні принципи. Та чи дотримуємось ми їх у житті?

«Суспільство ще не придумало кращих законів, чеснот, ніж ті, що записані в Біблії», – вважає Віталій Клімчук.

Водночас він наголошує: це не духовний, а світський твір.

«Не подумайте, що це я хочу зробити, як протестанти, які хапають ваші мізки, душі в кулаки і ведуть, куди потрібно. Ні, це суто художній, літературний твір. Але тут форма така, що віряни приходять до сповіді, стоять у черзі і думають», – розповідає письменник.

До кожної глави він взяв епіграф зі Святого Письма. На цьому, власне, й закінчується посилання до Біблії. Бо хоч автор і редагує церковну газету, він не збирається, за його словами, тягнути всіх у свою віру, у православну віру. Цей роман – літературно-філософський твір. Зі своїм закрученим сюжетом. Прологом і епілогом. Що, власне, й дає право автору назвати його романом.



«ЩОБ НАПИСАТИ РОМАН У ВІРШАХ, ТРЕБА СЕБЕ ДОБРЕ ПОМУЧИТИ»

Ці слова належать Анастасії Клімчук. Вона запитала у батька, чому обрав саме такий жанр.

«Вірш спонукає до чіткості до чіткості формулювання думки», – пояснює Віталій Клімчук. Хоч «Подвійний стандарт» – його десята видана книга із знаком ІSBN (це універсальний ідентифікаційний номер, що присвоюється книзі або брошурі з метою їх ідентифікації), Віталій Платонович досі не наважувався публікувати свої римовані рядки. А пише вірші давно.

Коли був студентом і складав іспит зі сценарного мистецтва (а він навчався у Рівненському інституті культури, тепер – Рівненський державний гуманітарний університет), то мав завдання написати сценарій. І всі вірші та пісні у ньому були його власні. «Бо коли складаєш велосипед із деталей від двоколісних засобів різного призначення – виходить щось не те», – каже. Викладач пояснив, що мусять бути посилання на використану літературу, інакше іспит не зарахують. Тож Віталій Клімчук пішов на хитрість: написав під сценарієм список використаної літератури, а у самому сценарії нічого не змінював. Так і склав іспит.

Віталій Клімчук – автор книги сценаріїв «Празники в гості», яка давно стала настільною для різних художніх колективів по всій Україні. Часом, каже, приходять діти віншувати їхню родину на Різво чи на Василя, і говорять його віршами, які вважають народною творчістю.



Роман «Подвійний стандарт» він писав півтора року. Присвятив його своїй Музі – дружині Лідії Андріївні. Саме вона сказала, що не може книга мати назву «Моно-ложні сповіді» (таким був перший варіант), бо вона окреслює форму подачі, а не зміст. Так виникла теперішня назва.

Назва, що сама говорить за себе. Ми живемо в суспільстві подвійних стандартів. От, скажімо, кандидати у депутати перед виборами звертаються до людей зі словами, як у Святому Письмі. А коли стають депутатами, чинять зовсім по-іншому.

Віталій Клімчук описав у книзі й депутатів, і президентів. Уривки з цих розділів він зачитав на презентації. Роман написаний ще до цьогорічних виборів, і президентських, і парламентських. Але, як не дивно, у ньому є вислів «слуги народу». Зазначу, найвища майстерність письменника – передбачити майбутнє. І це Віталію Клімчуку вдалося. Хоча він і не дуже цього прагнув. Бо, як письменник-сатирик Михайло Жванецький (а Клімчук має тонке почуття гумору, він автор багатьох гумористичних творів), завжди буде у виграші: або щось після прочитання написаних ним рядків у суспільстві зміниться, або його твори стануть безсмертними.

Чи зміниться?



А ДЕ ХЕПІ-ЕНД?

«Чи має право автор вказувати читачам, як добре чинити, а як – ні?» – запитала Анастасія Клімчук свого тата.

На що він відповів: «Автор і не вказує, як добре, а як – ні. Автор так само є вірнопідданим тим законам, які би мали бути в нашому суспільстві. Він сам нічого не придумує. До речі, там я пройшовся і по автору, по самому собі. В епілозі ви прочитаєте, що «нам уже треба тягти до відповідальності автора римованих рядків».

Віталій Клімчук зізнається: він ніколи б не писав щоденників, хоч і брався за це в підлітковому віці. Бо зрозумів, що не може все відверто до кінця викласти на папір. Рано чи пізно, це таки хтось прочитає. Інакше навіщо писати?

«Це все одно робиться для гласності, – вважає автор роману. – А гласність – це теж якась гординя. Казав Антон Павлович Чехов, що «я от природы очень скверный человек, но я все время скрываю это». То він скривав «ето» не за лицемірством, а за своїми діями, бо «по плодах їхніх пізнаєте їх», сказано в Святому Письмі. Тобто його дії нікого не наштовхували на думку, що це «очень скверный человек». Взагалі, його знають скромною людиною і досить відвертою, тому що це видно по його творах».

І хоч автор «Подвійного стандарту» каже, що ображає людей, він вважає, що більшість – чесні справедливі, істинно правдиві. «Але є невеличка частина в суспільстві тих людей, які псують отою ложкою дьогтю той мед, який сформований віками, тисячоліттями. Особливо в нинішній час», – розмірковує.

Тобто насправді він не мав на меті когось образити, а змусити читачів задуматися над своїми діями, вчинками, намагатися ставати кращими. А як хто сприйме книгу – це вже інша тема. Бо, як на мене, той, хто там описаний, навряд чи схоче її читати.

Віталій Клімчук розповів, що його теща, яка живу у селі, давала читати книгу сусідам. Повернули, нічого не сказавши. Бо ж там описано і те, як сільські люди з метою наживи порушують заповіді Христа: спиляють в лісі дуба, наприклад, або ж продадуть комусь крадене сіно чи буряки.

Автор роману зазначає, що після розмови з редактором Віктором Гребенюком йому довелося тричі переписувати один розділ. Бо, каже, не було хепі-енду, світла в кінці тунелю, надто вже згущені фарби, за висловом редактора. «І все одно оте світло, яке показувало б, що вихід є, не з’явилося», – зізнається.

На пропозицію редактора Клімчук дописав ще один розділ, де вивів образ того, кому всі сповідаються. «Даремно ти так легенько по ньому пройшовся», – зауважив, прочитавши, Віктор Гребенюк. Віталій Клімчук зазначив: хоч є серед духовних отців такі, що грішать чимало, все-таки священники, на його переконання, набагато чесніші і правдивіші, ніж простий люд.



ВДЯЧНИЙ ПАЛИЦІ

Чому люди старшого віку, яких часом називають маразматиками, інколи можуть сказати правду в очі? А молодші цього не роблять.

Відповідь на запитання, яке його бентежило, Віталій Клімчук знайшов таку: «Це тому, що вони вже у своєму житті досягли того, чого хотіли, і їм уже чогось багато й не потрібно. І вони собі можуть дозволити не хиляти хвостиком перед кимось, а сказати комусь правду. Тому що вже від тої правди їхня подальша доля не залежить».

Письменник розповідає: «От зустрічаємо начальника, і вже сміємося щиро з його анекдоту, тупого і недалекого. Але щиро сміємося. Граємо в піддавки. Ви кажете людині те, що вона хоче почути. По-моєму, Конфуцій, коли його запитали, яке ваше найбільше бажання, сказав: «Я хотів би всім слова повернути їх первісну суть».

Ініціатором презентації «Подвійного стандарту» стала донька письменника Анастасія Клімчук. Вона разом із сестрою Тетяною Щоголєвою допомагала татові готувати книгу до друку. Вона – автор ілюстрацій. На одній із них, каже, зобразила маленького Насірова. Із пледиком.



Хоч роман у віршах – десята видана книга Віталія Клімчука, це, як він зізнався, була його перша в житті офіційна презентація. Тут він зрадив своїм принципам і вирішив, що цю книгу варто популяризувати. А раптом знайдуться сміливці її купити і прочитати (іронізую – С.Л.).

«Може, це зацікавить читачів. Щоб вони знали, що є така книжка, яка зачіпає ті питання, які дискомфортні для сприйняття. І я сюди прийшов на зустріч з вами не для того, щоб робити вам компліменти, чи щоб ви робили мені. Я прийшов сюди для того, щоб, якщо не по великому рахунку, то по маленькому рахунку, вас всіх тут образити. Щоб ви себе знайшли десь у якихось проявах, що десь у вас щось таке було, якась спокуса вами керувала», – заявив письменник на презентації.

Він розповів, що вдячний за допомогу у виданні книги, яка вийшла у київському видавництві «Зелений пес» братів Капранових, Палиці. Петрові Яковичу Палиці, батькові народного депутата Ігоря Палиці. Це, за словами Віталія Клімчука, людина, яка дуже любить книги, має велику бібліотеку. Людина, яка заробила чесно чималі статки і може собі дозволити займатися благодійністю. Петро Якович, перш ніж допомогти фінансово на видання, прочитав «Подвійний стандарт». І виділив потрібні кошти. Це не вперше Петро Якович допомагає Віталію Клімчуку з виданням його творів. Хоча одного разу відмовив. Не сподобалася йому одна книга.

Цього разу сподобалася.

Віталій Клімчук уже подарував Петрові Яковичу примірник «Подвійного стандарту». Попросив передати ще один примірник із дарчим написом Ігорю Петровичу, синові Петра Палиці, народному депутату.

Цікаво, чи знайде нардеп у книзі себе.

Я себе знайшов.

Святослав ЛЕСЮК («Волинь24»)
Фото автора


Віталій Клімчук про журналістів

Віталій Клімчук про українських президентів

Віталій Клімчук про поетів
Якщо Ви зауважили помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter для того, щоб повідомити про це редакцію
2

Коментарі:


  • Статус коментування: постмодерація для зареєстрованих користувачів, премодерація для незареєстрованих
Коментарі, у яких порушуватимуться Правила, модератор видалятиме без попереджень.
Творчої наснаги автору.Чудова родина!
Відповісти

© 2016. Усі права захищені. Повна або часткова перепублікація матеріалів можлива лише за дотримання таких умов: 1) гіперпосилання на «Волинь24» стоїть не нижче другого абзацу; 2) з моменту публікації на «Волинь24» минуло не менше трьох годин; 3) у кінці матеріалу на «Волинь24» немає позначки «Передрук заборонений».

assignment help