«За кого голосувати і що буде завтра?» – волинські журналісти про важливе

0
-3
«За кого голосувати і що буде завтра?» – волинські журналісти про важливе
Про роль засобів масової інформації (ЗМІ) у підвищенні політичної грамотності населення говорили за чашкою кави в понеділок, 15 квітня, у Луцьку головні редактори друкованих і електронних ЗМІ, телебачення і радіо Волині, журналісти, які пишуть на політичні теми, блогери і медійні експерти.

Зустріч організувало видання «Волинь24». Актуальність її у період завершення президентських виборчих перегонів ні в кого не викликала сумніву. Адже попереду – парламентські вибори, і на них важливо не повторити помилок теперішньої виборчої кампанії, не просто намагатися поповнити бюджети редакцій від політичної реклами, але й допомогти людям зробити усвідомлений вибір.

Як журналістові дотриматися об’єктивності, коли пише про вибори, якщо це не агітаційний матеріал? Як зберегти збалансованість у подачі інформації тим виданням, які мають власників, котрі симпатизують тому чи іншому кандидату? І чи потрібно взагалі бути неупередженим? Чи має журналіст право на власну думку і чи може її висловлювати у ЗМІ? Як захистити журналіста, якому погрожують чи проти якого скоюють протиправні дії? Як догодити читачеві, щоб він не називав журналіста продажним?

Відповіді на ці та інші запитання шукали учасники зустрічі: головний редактор «Громадського інтерактивного телебачення» Олег Величко, головний редактор інтернет-видання «Перший канал соціальних новин» Юрій Ричук, редактор сайта «12 канал» Іванна Шуба, головний редактор мережі гіперлокальних сайтів «Район.іn.ua» Наталія Пахайчук, політолог, журналіст і блогер Антон Бугайчук, представниця «Інституту масової інформації (ІМІ)» на Волині Мая Голуб, журналістка газети «Вісник і Ко» Наталія Слюсар, журналіст видання «Волинь24» Роман Колюхов і автор цих рядків, відповідальний секретар Волинської обласної організації Національної спілки журналістів України (НСЖУ), головний редактор видання «Волинь24» Святослав Лесюк.



ЖУРНАЛІСТ І ГРОМАДСЬКИЙ АКТИВІСТ – НЕ ОДНЕ І ТЕ Ж

Представниця ІМІ на Волині Мая Голуб розповіла, що наш регіон залишається у топ-5 областей України за кількістю порушень прав журналістів. «За підсумками першого кварталу 2019 року загалом по Україні зафіксовано 72 порушення свободи слова. Спочатку йде Київ, далі Дніпропетровщина, Волинь, Чернігівщина», – каже Мая Голуб.

Були випадки перешкоджання журналістам виконувати їхні професійні обов’язки. Хоча іноді й самі журналісти провокували протиправні дії проти себе. Немає стовідсоткової впевненості, що журналіст на місці події засвідчив, що він виконує редакційне завдання. Хоча, з другого боку, як зазначали учасники зустрічі, в журналіста ненормований робочий день, і не завжди є змога отримувати письмове редакційне завдання, а проводити відеозйомку в громадських місцях нікому не заборонено.

Мая Голуб розповіла, що під час перебування у Вашингтоні в редакції «Голосу Америки» журналіст Руслан Петричка їй повідомив про певні правила їхньої редакції, які забороняють журналістам не тільки у матеріалах, а навіть у соцмережах хвалити якогось політика. «Також вони розповідали, що журналіст не може бути активістом. Він або журналіст, або активіст. Але в нас, в Україні, може бути таке, що журналіст – ще й активіст, і нікого це не бентежить», – каже Мая Голуб.

Мая Голуб: «У нас, в Україні, може бути таке, що журналіст – ще й активіст, і нікого це не бентежить».
Мая Голуб: «У нас, в Україні, може бути таке, що журналіст – ще й активіст, і нікого це не бентежить».


Наталія Пахайчук додає: «От є у нас приклади, що журналісти беруть участь у протестних акціях, а коли їм навіть не погрожують, а просто якось, на їхній погляд, не так поговорили з ними, одразу заявляють про перешкоджання журналістській діяльності».

На що Наталія Слюсар відреагувала: «Журналістське завдання не обов’язково має бути написане на папірці. У журналістів ненормований робочий день. Тому навіть уночі на протестній акції вони можуть виконувати журналістське завдання. Головне – не зловживати своїм статусом».

Як неодноразово зазначало правління НСЖУ, кожен випадок протиправних дій проти журналістів повинен вноситись правоохоронцями в Єдиний реєстр досудових розслідувань і розслідуватись, враховуючи версію перешкоджання журналістській діяльності. А вже під час розслідування можна з’ясувати, чи ця версія мала під собою підстави і чи треба її відкидати. Навіть коли в журналіста вкрали гаманець чи скоїли якусь іншу протиправну дію проти нього.

«Що, йому табличку повісити, що він журналіст?» – прозвучала репліка. Ні, таблички вішати не потрібно, хоча під час проведення масових заходів все-таки варто б мати хоча б бейджик або жилет, який це засвідчує.

У практиці видання «Волинь24» був випадок, коли журналістці діти кидали у вікна помешкання каміння. Вона довго вагалася, чи заявляти про це в поліцію. Ми ж не знаємо, чи це діти пустували, чи їх хтось із дорослих підіслав це робити. Хоча в неї були підстави думати, що це не просто так. Адже перед тим вона надрукувала розслідування.

Тому, як на мене, у поліцію заявляти треба. А вже в ході розслідування правоохоронці мають з’ясувати, чи пов’язаний протизаконний вчинок із журналістською діяльністю заявника.



ПРОБЛЕМА – У ФІНАНСУВАННІ ЗМІ?

Чи потрібно в умовах виборчої кампанії бути максимально об’єктивними і не висловлювати своїх симпатій чи антипатій? Учасники зустрічі згадали випадок із досвіду журналістів США, коли на президентських виборах 2016 року видання «Нью-Йорк Таймс» висловило свою підтримку одному з кандидатів, і це ніхто не вважав недостойним.

На що Олег Величко зазначив: «От я був на Заході. Там регіональні телеканали живуть за рахунок реклами. Вони, як правило, покривають витрати, ще й отримують 40% прибутків. У цій ситуації власник не фінансує, а ще й заробляє на ЗМІ. А в нас ЗМІ фінансуються певними олігархічними структурами. Як місцеві, так і центральні. Тому що наш ринок реклами не дозволяє покривати витрати ЗМІ. Там зовсім інші стосунки власника і ЗМІ. Погодьтеся, коли власник заробляє, то він не буде диктувати, що і як писати. А коли він платить, то може піддатися спокусі втручатися у редакційну політику. Що дуже часто відбувається у нас. Тож порівняння із «Нью-Йорк Таймс» тут не зовсім коректне».

Олег Величко: «У нас ЗМІ фінансуються певними олігархічними структурами. Як місцеві, так і центральні».
Олег Величко: «У нас ЗМІ фінансуються певними олігархічними структурами. Як місцеві, так і центральні».


Відповідаючи на запитання, хто фінансує «Громадське інтерактивне телебачення», яке він очолює, Олег Величко сказав: «Ми зареєстровані як громадська організація. У нас близько 20 спонсорів, які вклали свої кошти, не вимагаючи для себе жодних преференцій. Також плануємо залучати гранти від донорів із Заходу».

Видання «Волинь24», яке позиціонує себе як незалежне від політичних впливів, намагається показувати протилежні точки зору на події, які викликають суспільний резонанс. Щоб читач сам робив висновки, хто має рацію, а хто – ні.

Як на мене, головні редактори, обираючи, хто буде писати той чи інший матеріал, мають враховувати, чи симпатизує певний журналіст тому чи іншому політику. Якщо, звісно, в них є вибір. Адже навіть по тональності викладу інформаційного матеріалу можна простежити, що людина комусь симпатизує. Тому коли потрібно було написати на сайт видання «Волинь24» інформацію про перипетії навколо дебатів кандидатів у президенти, здачу ними аналізів, заяви кожного зі штабів, ми доручили це зробити Романову Колюхову, знаючи, що він не підтримує жодного із кандидатів, тож не буде упередженим у викладі.



НЕ ШУКАТИ ПРОСТИХ ВІДПОВІДЕЙ НА СКЛАДНІ ЗАПИТАННЯ

А чи є упередженістю відсутність симпатій? І чи треба відсторонюватись, якщо є можливість не відсторонюватись, а сказати свою думку?

Учасники зустрічі зійшлися на думці, що в інформаційних матеріалах відсторонюватись таки варто. Але журналіст має право й на власні судження. Тільки не в інформаційних матеріалах. Тобто все залежить від жанру, який обрано.

«Журналіст має право висловлювати свою думку, оцінки якісь давати, але тільки не в новинах, – каже Мая Голуб. – Також журналіст може несвідомо написати джинсу. Наприклад, коли в нього мало досвіду. А так йому той політик сподобався, що він вирішив написати лише про його позитивні сторони, оминаючи його недоліки. Це вже неправильно. Бо це джинса. Не рекламний піар-матеріал, оплачений відповідно до законодавства політичною силою чи політиком і відповідно промаркований у ЗМІ, а прихована політична реклама».

Свідомо чи несвідомо, але порушувати журналістські стандарти не потрібно, бо це призводить до того, що журналістові, а відтак і виданню перестають довіряти читачі, слухачі чи глядачі.



«Треба просто не губити свого обличчя. Бо сьогодні ти в одного власника і працюєш, запопадливо відстоюючи тільки його позицію, а завтра, коли твій власник усунеться від медійного поля, тебе можуть не взяти вже у жодне ЗМІ. Це так званий ефект Доренка, російського журналіста, який працював на олігарха Березовського, порушуючи всі журналістські стандарти. Коли ж Березовського не стало, Доренка вже ніхто брати на роботу не хоче. Щоб цього ефекту не було, треба дотримуватись журналістських стандартів і не втрачати своє обличчя», – вважає Олег Величко.

А Наталія Пахайчук зауважила, що під час цієї виборчої кампанії, на відміну від попередніх, не чула з боку читачів, щоб їхні ЗМІ називали «продажними». І це хороша тенденція.

«Коли мова йде про об’єктивність, то треба розрізняти новини і авторські колонки», – зауважує політолог і блогер Антон Бугайчук.

«Коли ти пишеш аналітику або якийсь огляд, обов’язково треба обґрунтовувати свою думку. Я вважаю, що в історії про суб’єктивність цінність журналістики в тому, що ти наводиш три-п’ять аргументів розгорнутих і пояснюєш із конкретними цифрами й фактами, чому якийсь політик не правий в цій історії. Тому що теж наше завдання ловити за руку політиків, які брешуть або маніпулюють. Просто потрібно аргументовано це робити», – переконаний Антон Бугайчук.

Притім варто не забувати й про читабельність. «Якщо, наприклад, в один матеріал вмістити рейтинг популістів, він буде об’ємний, і його мало хто прочитає. Тому, на мою думку, треба писати серію матеріалів: сьогодні популізм одного кандидата, завтра – іншого, післязавтра – ще іншого», – каже блогер.

Він також бачить загрозу в тому, що сучасний читач дуже часто шукає однозначні прості відповіді на складні запитання. Умовно кажучи, він хоче одразу прочитати, ти за Порошенка чи за Зеленського.

«Найбільша проблема для мене та, що коли ти розбираєшся в темі і пишеш всі речі, які варто було би сказати, і так, щоб тебе експерти в цій галузі не заклювали, матеріал виходить такий, що для суттєвої частини аудиторії він не сприймається, – розповідає Антон Бугайчук. – І коли в ньому немає простих відповідей, то це найбільша проблема. Тобто люди хочуть, щоб їм (от щодо виборів) буквально написали, за кого голосувати і що буде. І якщо в тебе в матеріалі жирним не виділено максимум у двох абзацах, за кого голосувати і що буде, то ти вже не потрапляєш у топи».

Антон Бугайчук: «Люди хочуть, щоб їм буквально написали, за кого голосувати і що буде».
Антон Бугайчук: «Люди хочуть, щоб їм буквально написали, за кого голосувати і що буде».


***

У нинішніх реаліях газети, на відміну від інтернет-ЗМІ, навряд чи будуть розміщувати політичну статтю, не оплачену політиками, тому що в них значно більше витрат: на друк, папір, розповсюдження. Хіба що власник із філантропських міркувань може дозволити собі висловити на шпальтах газети думки проти всіх кандидатів. Інший вихід – друкувати результати об’єктивного аналізу, проведеного за кошти міжнародного гранту.

І так буде доти, доки в Україні не зросте рівень життя населення, доки не виникне потреба й готовність платити за об’єктивну інформацію, доки не розвинеться ринок реклами.

І хоч живемо в час бурхливого розвитку соціальних мереж, останнім часом населення все більше звертає увагу на традиційні ЗМІ.

«Після Помаранчевої революції я часто чула: у всьому, що робиться в цій країні, винуваті журналісти. Тому що вони висвітлювали те, що відбувалося на Майдані, викривали корупцію, говорили про те, про що всі мовчали», – зауважила Наталія Слюсар.

Наталія Слюсар: «Після Помаранчевої революції я часто чула: у всьому, що робиться в цій країні, винуваті журналісти».
Наталія Слюсар: «Після Помаранчевої революції я часто чула: у всьому, що робиться в цій країні, винуваті журналісти».


«Часто чуємо ще й таке: «Якщо це видання не того власника, якого я знаю і поважаю, то воно брехливе». Але чи можна вірити власникам?» – запитав Юрій Ричук.

Учасники зустрічі ще раз наголосили: незалежно від того, на якого власника працює журналіст, він повинен дбати про своє реноме.

«Журналіст – це професійний дилетант. І коли ти щось пишеш, треба вивчити суть питання. Чого часто сьогодні не роблять», – каже Наталія Слюсар.

«А я б не сказала, що все так погано. Є в нас хороші професійні журналісти. Ось у Києві експерти відзначають волинських журналістів, які постійно хочуть навчатися і вдосконалювати свої вміння і навички. Є цікаві матеріали, розслідування», – зазначає Мая Голуб.

Побільше цікавих неупереджених матеріалів побажали учасники зустрічі за кавою собі і всім читачам Волині.

Святослав ЛЕСЮК, головний редактор видання «Волинь24», відповідальний секретар Волинської облорганізації НСЖУ

Фото Олени ЯКОБЧУК («Волинь24»)

Якщо Ви зауважили помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter для того, щоб повідомити про це редакцію
-3

Коментарі:


  • Статус коментування: постмодерація для зареєстрованих користувачів, премодерація для незареєстрованих
Коментарі, у яких порушуватимуться Правила, модератор видалятиме без попереджень.

© 2016. Усі права захищені. Повна або часткова перепублікація матеріалів можлива лише за дотримання таких умов: 1) гіперпосилання на «Волинь24» стоїть не нижче другого абзацу; 2) з моменту публікації на «Волинь24» минуло не менше трьох годин; 3) у кінці матеріалу на «Волинь24» немає позначки «Передрук заборонений».