Тіло на головній ялинці країни: таємнича загибель Героя Небесної сотні Віктора Хомяка

0
1
Тіло на головній ялинці країни: таємнича загибель Героя Небесної сотні Віктора Хомяка
Після розчарування у Помаранчевій революції питання про те, чи готовий хтось загинути за Україну в пориві свого патріотизму навіть звучало смішно. Навряд чи хтось міг уявити, що станеться щось, що змусить людей забути про власні думки і переживання і об’єднатися в єдиному пориві, пориві вітру радикальних змін. Але на двадцять третьому році незалежності України з’явилися перші жертви за її волю, соборність та гідність. Пізніше їх буде сотня… Небесна сотня.

Шкільне фото Віктора
Шкільне фото Віктора


ЛЮБИВ ІСТОРІЮ, РИБОЛОВЛЮ ТА КЛАВ ЦУКЕРКИ ПІД ПОДУШКУ

20 лютого 2014 року на майдані Незалежності у Києві обірвуться десятки життів молодих патріотів. А ще 20 лютого – це день народження волинянина Віктора Хомяка, який був там, серед них, з самого початку. Але не дожив до свого п’ятдесят шостого дня народження.

Найближчою людиною для Віктора Хомяка була його донька Ірина. Жінка живе та працює у рідному селі Голишів поблизу Луцька.

«Батько був звичайною людиною», – починає розповідь Ірина.

Жінка розповідає, що її батько нічим не вирізнявся від інших односельчан. Жив чесно та скромно. Працював на Гнідавському цукровому заводі. Більше за все любив історію та риболовлю. Ірина каже, що батько захоплювався історією України, знав її досконало і пишався славетним минулим свого народу. Вона, більш схильна до точних наук, навчаючись у школі, завжди просила батька допомогти з історією, і він вивчав з нею тему за темою.

Та коли 31 листопада розпочалася нова сторінка в історії України, Віктор Хомяк однозначно вирішив, що має стати її частиною. Ірина пригадує, що батька сильно вразило те, як жорстоко здорові і сильні чоловіки побили беззахисних дітей на Майдані. Після того він не зміг сидіти на місці і вирішив їхати в епіцентр подій.

«Він так перейнявся Майданом, що навіть улюблена справа – риболовля – відійшла на задній план. Коли приїжджав додому, тільки й розповідав про події у Києві і мало не цілодобово дивився прямі ефіри з Майдану. А ввечері, коли сідали вечеряти, переповідав мені всі новини», – пригадує Ірина.

«Вісімнадцятого грудня він повернувся додому. Завжди на Миколая він клав мені під подушку цукерки. Навіть коли я доросла була, він завжди клав цукерки», – розповідає Ірина, яким батьком був Герой Небесної сотні.

Родина Хомяків підтримувала Віктора. Ірина ходила на Майдан у Луцьку, а її батько поїхав до Києва вдруге і захворів там. Дуже сильно кашляв, тому повернувся додому. Але ні на мить не випускав з уваги події на Майдані.

Віктор Хомяк пишається своїм уловом
Віктор Хомяк пишається своїм уловом


«ЯКБИ ВСЯ КРАЇНА БУЛА ТАКОЮ, ЯК МАЙДАН»

Ірина розповідає, що батько жив Майданом. Його надихнула та атмосфера. Він говорив, що на Майдані зібралися найкращі люди України, свобода і гідність яких збережені у генах. Віктора вразила самоорганізація Майдану.

«Нема якогось начальника, який роздає накази. Немає якогось закону, яким визначено, як має бути. Кожен сам знає, що кому робити, і кожен займається своєю справою. Чесно, сумлінно. Тут всі поважають один одного і стоять один за одним. Тут справжня свобода. Тут народжується нове покоління людей. Ти не розумієш. Це треба приїхати і побачити. От якби вся країна була така, як Майдан…» – переповідає слова свого батька Ірина.

ЧИТАТИ ТАКОЖ: «Татку, я нікуди не поїду», – остання обіцянка Героя України з Волині Сергія Байдовського

22 січня загинули Сергій Нігоян і Михайло Жизневський. Віктор Хомяк знову рвався їхати на Майдан, хоч був і хворим. Ірина просила батька не їхати, поки не одужає.

«Ти хіба не розумієш? Вже люди почали гинути!» – відповідав дочці Віктор, націлений стояти на барикадах до кінця.

«Стоятиму на Майдані за весь наш Голишів», – казав Віктор Хомяк.

Не послухавши доньку, Віктор, незважаючи на хворобу, знову поїхав на Майдан 23 січня.

Тіло вбитого знайшли на головній ялинці країни
Тіло вбитого знайшли на головній ялинці країни


МАЙЖЕ МІСТИЧНА СМЕРТЬ

Чоловік поїхав на барикади. Впродовж тижня все було добре, він зідзвонювався з Іриною кожного дня. Та 27 січня зранку відбулася остання розмова Ірини з батьком.

Він зателефонував і повідомив, що з ним все добре, втомився тільки після нічного чергування на барикадах і йде у Будинок профспілок, аби трохи поспати і відпочити. Розмова була короткою, бо й Ірина поспішала на роботу.

А вже близько десятої хтось зателефонував Ірині і запитав, чи знає вона Віктора Хомяка. Вона відповіла, що це її тато. І вже тоді запідозрила щось недобре.

Телефон Віктора вже був вимкненим. Ірина пригадує, що її батько переважно ходив по Майдані сам. Тоді здавалось, що у «містечку волі» в середмісті Києва, укріпленому барикадами з усіх сторін, де всі друзі й однодумці, точно не може статися нічого поганого. Лише один напарник був у Віктора – односельчанин, з яким стояли на барикадах. Але він за кілька днів до 27 січня поїхав додому. Ірина просила батька їхати разом з ним, долікуватись. І ніби Віктор збирався їхати разом з побратимом до Луцька, та все ж чомусь вирішив залишитись на Майдані.

«Потім мені зателефонували з райвідділу і сказали, що тата вже немає. І все…» – згадує той дзвінок Ірина, і стає помітно, як боляче перебирати в пам'яті ці моменти навіть через 5 років після тих подій.

ЧИТАТИ ТАКОЖ: «О 9:25 сказали, що застрелили»: батько Героя Небесної сотні про смерть єдиного сина

Найгірше, що рідні досі так і не знають, як насправді загинув Віктор. Це не вкладається в голові, але його тіло знайшли... на головній ялинці країни. Вірніше, на конструкції, яка залишилась після невдалої спроби комунальників встановити тут штучну ялинку, коли «Беркут» жорстоко побив і розігнав студентів-протестувальників.

У самісінькому епіцентрі Майдану. Десятки камер спостереження, сотні фото- і відеокореспондентів, десятки тисяч мітингувальників… І ніхто з них не бачив, хто і коли заволік тіло вбитого Віктора на ялинку.

«Ми переглядали відео з камер спостереження, але вони так розташовані, що в їхнє поле зору не потрапило взагалі нічого. У книжці «Каміння Майдану» Михайла та Климентії Димид згадується про його смерть. Ми зустрічалися з Климентією у Львові. Вона виявилася першою, хто його побачив», – розповідає Ірина.

Міліція тоді хутенько намагалася закрити справу, зробивши Віктора самогубцем. Офіційна причина смерті – повішення. Але Ірина каже, тіло не висіло, він стояв на ногах, а повішений був на таку тонку мотузку, яка б не витримала маси тіла. Окрім того, голова була побита.

«Найбільше шокувало те, що слідчий написав, що слідів насильницької смерті не виявлено. Але ж побої було видно неозброєним оком», – розповідає Ірина та додає, що їм взагалі довго не хотіли показувати ні тіла, ні навіть фото з місця злочину.

Всі, хто знав Віктора, переконують: він точно не міг накласти на себе руки, адже був піднесений Майданом і націлений стояти до перемоги. Тому рідні й близькі з самого початку були переконані, що його вбили.

Після перемоги Революції гідності Віктора Хомяка зарахували до списку Героїв Небесної сотні, а також присвоїли звання Героя України посмертно.

Герої не вмирають, вони йдуть на небо
Герої не вмирають, вони йдуть на небо


ХТОСЬ ЗАГИНУВ ЗА ПРАВОВУ ДЕРЖАВУ, А КОМУСЬ ТРЕБА ДОЛАР ПО 8

Ірина розповідає, що після того, як відгримів Майдан, родичі загиблих Героїв зібралися разом і створили громадську організацію. Її основна мета – домогтися розслідування вбивств активістів Революції гідності. І хоч після постреволюційної прокуратури справа Майдану була справою честі – винні досі не те що не притягнуті до відповідальності, а в багатьох епізодах навіть не встановлені.

«Судді часто самі саботують справу Майдану», – зітхає Ірина. Та зізнається, що якби назвали імена вбивць її батька – їй би стало легше морально. Жінка переконана, що рано чи пізно люди дізнаються правду, але вже геть не вірить, що слідство когось притягне до відповідальності.

Сьогодні часто можна почути від людей, що Майдан стояв дарма, а всі його жертви були марними. Але Ірина не згодна з такою думкою.

«Частково ідеї, за які стояв мій батько, після Майдану реалізувалися. Але далі все залежить від простих людей. Часто деякі люди кажуть, що влада погана. Але цю владу вибрали ми. І це ми дозволяємо робити владі ті речі. Багато кроків є хорошими, але є і помилки. Країна – це кожна людина. Всі хочуть жити у правовій державі, але ніхто не хоче дотримуватися законів. Якщо кожен буде жити по совісті – тоді буде Україна такою, якою її хотіли бачити вони. Для нас, родин, це дуже велика втрата. Для когось, можливо, ні. Для когось важливіше, щоб долар знову став по 8. А ті, що віддали за Україну життя, хотіли бачити її правовою державою», – розмірковує Ірина. Та додає, що для неї Майдан не закінчився. Каже, для родин Героїв Небесної сотні Майдан закінчиться тоді, коли покарають винних, або країна стане такою, як хотіли загиблі.

Віктору Хомяку присвятили вірші
Віктору Хомяку присвятили вірші


«ДЛЯ МЕНЕ ВІД ОСОБЛИВИЙ, БО ВІН МІЙ ТАТО»

На завершення нашої розмови прошу розказати щось особливе про Віктора Хомяка, щось таке, що би змусило читача подивитися на нього не як на ще одну одиницю, ще одне ім’я із 107-ми імен Героїв Небесної сотні, які для декого стали просто цинічною статистикою протистояння. Всі ж люди різні, кожен чимось особливий. Що особливого можна розказати про Віктора Хомяка?

Дочка Ірина починає згадувати, що родина Хомяків була репресована у сталінські роки, її прадід загинув у таборах Сибіру. Родичі воювали в лавах УПА, як і в більшості з тих, хто брав активну участь у подіях Майдану. Вона ще багато згадує, втім…

«Всі просять розказати щось особливе. Особливе… Для мене він особливий тим, що він був моїм батьком…» – після цих слів Ірина замовкла. А я не знайшов слів, щоб перервати важку паузу, яка затягнулася. Бо, схоже, Ірина сказала найголовніше.

* * *

Якби не Майдан, 20 лютого Ірина не стояла б на могилі свого батька. Не було б ще одного мертвого Героя, не було би Небесної сотні, не було би цього інтерв’ю.

20 лютого у звичайного жителя села Голишів Віктора Хомяка був би звичайний день народження, і вони з дочкою Іриною зустрічали би гостей і пили би чай з тортом. Але історія, яку так любив Віктор, не терпить слова «якби», і її не можливо переписати. Проте її можливо писати далі, продовжуючи ідеали Майдану, пам’ятаючи про свою Гідність, живучи по совісті. Щодня, із сумлінною працею і повагою до інших, будуючи свою країну такою, у якій хотіли жити Герої Небесної сотні. У якій хотіли жити, і за яку віддали свої життя.

Роман КОЛЮХОВ («Волинь24»)

Могила Віктора Хомяка у рідному селі
Могила Віктора Хомяка у рідному селі

Якщо Ви зауважили помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter для того, щоб повідомити про це редакцію
1

Коментарі:


  • Статус коментування: постмодерація для зареєстрованих користувачів, премодерація для незареєстрованих
Коментарі, у яких порушуватимуться Правила, модератор видалятиме без попереджень.

© 2016. Усі права захищені. Повна або часткова перепублікація матеріалів можлива лише за дотримання таких умов: 1) гіперпосилання на «Волинь24» стоїть не нижче другого абзацу; 2) з моменту публікації на «Волинь24» минуло не менше трьох годин; 3) у кінці матеріалу на «Волинь24» немає позначки «Передрук заборонений».