Волинський каменяр безкоштовно робить пам’ятні дошки загиблим військовим

Каменяр із села Згорани Любомльського району вшановує бійців АТО, безкоштовно виготовляючи для них меморіальні дошки.

До Дмитра Оксентюка не раз звертаються волонтери, його знають далеко за межами рідного села, - пише «Вісник+К».

Віднайти дім Дмитра Васильовича у Згоранах нескладно – його найперше вирізняє з-поміж інших розкішний паркан. Відразу розумієш, що втрапив до талановитого каменяра.

Застаємо чоловіка за роботою у майстерні. Він саме виводив надпис на надмогильній плиті. Робив його вручну, хоч має спеціальні машинки, що «друкують» різним шрифтом. Бо родичі померлого вибрали особливі слова. Дмитро Васильович відкладає роботу. Та, почувши, що хочемо про нього написати, відповідає категорично:

– Не про мене пишіть – про тих хлопців, що там, на сході, віддають за нас свої життя. Вони герої. А мені не треба слави…

Та душа майстра мовчати не може. Видно, що її дуже проймає біль.
Дмитро Васильович дістає з полиці портрет усміхненого Сергія Мокренка з Шацька. Хлопець загинув під час мінометного обстрілу в районі Світлодар¬ської дуги на Донеччині в лютому цього року. В той день йому мали вручати орден «За мужність»… Хлопцеві було всього 23. Він живим вийшов з Іловайська, неодноразово був поранений, але викарабкувався. А тут доля розпорядилася інакше.

Біля портрета лежить листочок. Каменяр мені його простягає:

– Читайте.

– «Я так люблю Україну, що готовий воювати за неї вічно…» – читаю – і на очі відразу накочується сльоза.

– Це були останні слова Сергія. Скажіть, як може повернутися язик просити за таких хлопців гроші? – говорить майстер.

Це восьма дошка для загиблих героїв. А першою була в пам’ять про Олександра Сацюка, який у 2014-му брав участь у боях за Іловайськ й загинув 29 серпня у «зеленому коридорі». Йому було всього двадцять.

Тоді з проханням увічнити в камені героя звернулася до майстра директорка Куснищанської школи, де навчався Олександр. І Дмитро Васильович погодився. Коли ж прийшов час вішати дошку й директорка поцікавилася, скільки має заплатити за роботу, каменяр відповів: «Нічого не потрібно, це пожертва». Так було і всі наступні рази.

Наталія КРАВЧУК