Були дівчата - не було розуміння: Незрячий музикант Сергій про мрії, музику і вкрадений баян. ОБЛИЧЧЯ МІСТА

"Я її знав... навіть купував їй картоплю, булочку..." - розповідає незрячий баяніст Сергій про жінку, яка вкрала у нього баян.

Цього вуличного музиканта знали в обличчя багато лучан ще до прикрого випадку із крадіжкою. Але, здається, саме ця подія привернула увагу до нього, як до музиканта. Журналістці Район.Луцьк хлопець розповів, куди прилаштує свій старий інструмент, у якому оркестрі грає і про жінку, яка поцупила його баяна.

– Сергію, розкажи, будь ласка, більше про той день, коли вкрали інструмент.

– Таке зі мною вперше. Я відійшов від свого звичного місця, залишив речі біля магазинчика «Гаряча кукурудза» як зазвичай. Повернувся, а інструменту нема. Тільки стілець стоїть. Це ще сили треба було мати висунути той баян! Подзвонив 102, поліція приїхала швидко, передивились камери відеоспостереження і вже орієнтувались хто це зробив. Потім перевірили авто- та залізничний вокзали, комісійний магазин, останній був закритий.


– Яке найбільше розчарування в цій ситуації?

– Неприємно, що це зробила жінка старшого віку, в якої вже має бути досвід і мудрість в голові. Може вона думала, що не знайдуть чи може, що нема камер спостереждення. Слідчому вона говорила, що її біс попутав. Каже: «Не знаю, іду, дивлюсь стоїть собі».

– Ти спілкувався з нею після цього?

– Після – ні. Але я її знав до цього випадку. Я навіть сам їй картоплю купував, булочку. Вона частенько просить на касі розрахуватись за неї чи за столик підсідає.

– Були такі моменти, коли люди зробили щось дуже негарне і ти або розчарувався в них, або ти був дуже злий?

– От крадіжка, наприклад. Не по-людськи – це коли бачать, що незрячий йде в колону чи калюжу і не допоможуть. Було таке. Не раз. Найскладніше перейти дорогу, бо може не бути звукового сигналу для дозволу йти, а машину можуть «летіти». Але різні люди є – різні люди і треба.

– Твої проблеми із зором – це вроджене чи набуте?

– Я втратив зір в 6 років. Тоді у мене виявили доброякісну пухлину головного мозку, яка вплинула на зоровий нерв. Всього оперували 8 разів, був рецидив хвороби, двічі був у комі.

– А як довго ти займаєшся музикою? Чому саме цей інструмент?

– Граю з 12-13 років. Хресна мати Зоя подарувала мені свій старенький баян. Вона – колишня вчителька музики. А вже мама навчила найпростішому – виконання гамми до-мажор, тобто звукоряду з 7-8 нот: до, ре, мі , фа, соль, ля , сі, до. Мама колись сама в дитинстві грала на гітарі і співала. Має музичний слух.

– Ти пробував інші інструменти, крім баяну?

– Акордеон. Але там аплікатура руки інша. Вчителька в Палаці учнівської молоді, Любов Іванівна, зі мною займалася десь півроку, однак я не зміг перейти з баяна на акордеон. На сольфеджіо ходив. Грі на баяні я навчався п’ять років в ПУМі на базі музичної школи. Мені допомагав Нікітін Сергій. Зараз граю в оркестрі цього закладу.

– Ти граєш в оркестрі?

– Так. В Народному оркестрі духових інструментів на контрабас-баяні – тобто мій інструмент видає дуже грубий звук. Ми їздимо на різні конкурси. Останній конкурс – «Калинова сопілка» в Ковелі до дня народження Лесі Українки у лютому цього року, де зайняли перше місце. На індивідуальні репетиції ходжу кожний вівторок і четвер на 8 ранку в ПУМ.Зараз розбираю вальс з вчителем «Світло і тіні» Пауло Піццигоні. А кожної неділі о 12 годині репетиція для всього оркестру.


– Ти щодня граєш біля дороги на Соборності? Маєш постійний графік?

– Майже щодня, не граю коли йде дощ. А по годинах виходжу як мені зручно. Грати потрібно кожного дня, хоча б по декілька годин, щоб розробляти руку, не втратити навики. Були цікаві різні випадки, коли підходили до мене хлопчики, просили попробувати заграти. Я їм: «А ви вмієте?» Кажуть «дайте спробувати». Дав, понажимали, а вони: «О, не виходить!» « Треба вчитися! Ідіть вчіться» – кажу. Я показую своїм мистецтвом, що дітям потрібно чимось займатися. В нас дуже багато дітей, які нічим не зайняті.Я не знаю чого так.

– Репертуар обираєш сам?

– Я приходжу до викладача і кажу яку пісню хочу розібрати, навчитись грати. Більше всього люблю народну творчість. Сучасну музику грати не хочу. Воно житиме недовго, а народне – вічне, це душа. Так само і класика – Бах, Моцарт, Шопен, вони теж вічні.

– Чим ще ти займаєшся, цікавишся?

– В спортзал ходжу, коли є час. Спортзал – це і життя, і фізичний розвиток, і підтримка здоров’я. Одна знайома помітила, щоя став краще ходити, бо в мене дещо порушена координація рухів. Подобається відвідувати наш драматичний театр, там гарні актори, вміло перевтілюються. Не люблю танців, клубів не люблю, бо там часто то бійки, то п’яні.

– Про що ти мрієш?

– Не знаю. Мабуть, знайти хорошу дружину, яка буде мене підтримувати. Я ж чоловік, а те, що незрячий, то це нічого не означає. Вимог ніяких особливих до дівчини не маю. В першу чергу, щоб була гармонія. Коли нема гармонії, одне одного не розуміють, то це дуже важко. В мене були дівчата, але ми не розуміли одне одного, тому і розходились.

– Ти довгий час грав у центрі. Чому перебрався до Там-Таму?

– Починав я там, але на Лесі Українки постійний рух, всі дуже поспішають по своїх справах. Деякі люди говорили, що я їм заважаю. Тут таких зауважень немає. Інколи моє місце займають інші, що працюють там чи просять милостиню, але я прошу їх перейти, якщо можуть або сам сідаю трохи далі. Все без конфліктів.

– Тобі вистачає зароблених грошей? Як ти справляєшся з їхнім обрахунком чи використанням?

– Мені скільки грошей є, стільки й добре. А з обрахунком мені допомагають або мої знайомі, або касири гіпермаркету. Вони можуть поміняти гроші чи підказати яка купюра.

– Тобі подарували новий баян від «Порт Сіті». Як тобі з ним працюється?

– Дуже класно! Він файно звучить, звук матовий, казали, що виглядає гарно. Коли сталася пропажа, ввечері мені подзвонили і сказали, що є пропозиція подарувати мені нового баяна. На інший день ми вже обрали подарунок. Я перепробував декілька баянів в «Кобзі», але найбільше сподобався саме цей, «Атлант», який обрав.

– Що робитимеш з двома баянами?

– Хочу старий свій «Ера» подарувати своєму знайомому незрячому Оресту, що теж грає на баяні біля Старого.Його інструмент старий і звучить дуже тихо.

(Лучанин Орест Кацюба знімався в епізодах фільму Олеся Саніна «Поводир, або Квіти мають очі», - ред.)


– Що ти побажаєш лучанам?

- Щоб люди придивлялися хто знаходиться навколо них, більше цінували своє життя і здоров’я.«І будем жити» як сказав Биков у фільмі «В бій ідуть одні старики»! А ще велике прохання звернути увагу на проблему «озвучки» зупинок в транспорті, оскільки це зручно для незрячих. Їх часто вимикають або дуже тихо звучить.

***
За словами Сергія, якби не його вада зору, можливо, він закінчив би консерваторію і з нього був би великий музикант. Та попри це , він вважає себе щасливим, бо у нього є музика, через яку він можу передати стан душі і показати те, що він вміє.