«Можна відчути руками навіть нерви. Але остеопатія - це не містика», - луцький лікар Ігор Сомов

На дверях жодного кабінету жодної державної лікувальної установи в Україні ви не побачите табличку “Лікар-остеопат”. У той же час, у багатьох країнах остеопатія - давно визнана галузь медицини, що широко практикується. Саме галузь медицини, а не знахарство, езотерика чи містика.

У чому принципова різниця? Як відрізнити кваліфікованого спеціаліста-остеопата від шарлатана чи “містика”? Про це - в інтерв’ю з лікарем, що практикує остеопатію в медичному центрі “Благомед” Ігорем Сомовим. 

Розмова з фактично унікальним для Волині професіоналом - особлива й цікава. Та й сам Ігор Сомов - особистість неординарна. У його родині не було батьків-лікарів, котрі "привели" сина в медицину, як це традиційно буває. Здобувши хорошу освіту, отримавши фах хірурга, і працюючи ендоскопістом в дитячій обласній лікарні, неочікувано зацікавився остеопатією. Навчався остеопатії у кращих світових спеціалістів - завдяки знанню іноземних мов був перекладачем та організатором численних фахових семінарів в Україні. 

Пацієнти відгукуються про Ігоря Сомова як про максимально уважного до їхніх навіть елементарних потреб. У його кабінеті ніколи нема ...болю. Сюди залюбки йдуть діти. Навіть мами з дітками, хворими на ДЦП чи інші важкі захворювання. Тому кому, як не йому розповісти, як відрізнити справжнього остеопата від непрофесіонала та обрати того фахівця, кому можна довірити свій організм? 

Довідково. У 2015-му остеопатія увійшла до офіційного переліку медичних послуг в Росії. Як наука активно розвивається у країнах Європи, зокрема - і в сусідній Польщі. А родом - з Америки, де виникла 130 років тому від величезного бажання хірурга Ендрю Стіла, який взявся практикувати альтернативні методи лікування під час громадянської війни у Штатах. 



"УВЕСЬ СЕКРЕТ В ТОМУ, НАСКІЛЬКИ ВИ РОЗВИНУЛИ СВОЮ ЧУТЛИВІСТЬ"

- Ігоре, іноді остеопатів порівнюють з музикантами. Це люди, які можуть досить точно через дотик пізнавати людський організм. Завдяки чому розвиваються вміння досконало володіти руками?

- Тут все просто. Якщо ви доторкнетеся до зап’ястя - ви ж відчуєте пульс. Ви можете відчути серцебиття, дихання, тверда ділянка чи м’яка, рухається суглоб чи ні... Це вже багато інформації. Всі органи рухаються, їх можна відчути. Як і судини, нерви, внутрішні органи... Якщо захотіти. Це все анатомія, не містика. 

Можна відчути один орган відносно іншого. Все це має бути дуже рухомим, м’яким і живим. Є навіть методики роботи з мозком. Увесь секрет в тому, наскільки ви розвиваєте свою чутливість і наскільки ви спокійні та нейтральні.

Щоправда, суть остеопатії не в тому, що поклав руку на ділянку тіла - і все “побачив”. Не можна одразу побачити все. Це обман. Тому медичні обстеження не варто відкидати.

Остеопат до процесу лікування підходить цілісно. Те ж саме вивчав кожен сімейний лікар: що треба спочатку призначити режим дня, дієту, потім фізіотерапію, а тоді медикаментозне лікування. Ми це все вчили в інституті. Просто важливо людину навчити правильно стояти-сидіти-лежати. Правильно харчуватися. Могла бути в людини якась психоемоційна травма... Поки ви цей фактор не заберете, вона буде почувати себе зле. 

- У чому різниця між мануальною терапією (бо це якийсь більш звичний пересічним пацієнтам термін) та остеопатією?

- Мануальна терапія - це лікування руками. Умовно кажучи, цей термін включає все - від масажу до остеопатії. От тільки в нашому, такому “пострадянському” розумінні мануальна терапія, яка прийшла від Касьяна, від костоправів, - це в основному один-два прийоми. Як правило, це оці “хрусти”, маніпуляції зі спиною, або м’яка методика на кшталт розтягнень і масаж. 

Хоча суть мануальної терапії: поставити на місце все, що стоїть неправильно. Це така трохи механічна робота. І вона частково допомагає. 

Остеопатія ж - набагато ширший підхід до тіла. Вона включає і роботу з опорно-руховим апаратом, і роботу з м’язами та суглобами, з внутрішніми органами, нервовою системою і структурами черепа. 
Остеопатія лікує не хворобу, а її причини та бачить організм людини цілісно. Головне - не нашкодити організму, а допомогти йому звільнити ресурси для самовідновлення. 

Суть в тому, що людина має бути повністю від потилиці до п’ят рухома. Все: і мозок, і кістки, і внутрішні органи... Ми працюємо з цілісною структурою, з усім організмом. Якщо якась ділянка є нерухомою, тобто вона напружена чи має змінену форму, то ми це маємо відновити. Інакше - порушений обмін всіх рідин, кровообіг, тощо. Засновник остеопатії Стіл казав, що ми маємо відновити мобільність, життєвість.

- ...І нема болю. Так?

- Остеопатія має бути безболісна. Якщо вам болить, ви маєте мені про це сказати. По-друге, коли вам болить, тіло закривається, бо нервова система це сприймає як загрозу. А лікар має мудро уникнути цього. 

Так само в роботі з дітками. Серед дітей, які приходять, є такі, котрі, зі слів мами, кричать під час масажу. А якби ви побачили, як працюють лондонські остеопати з дітьми, то помітили б, що це схоже на приємну гру. 

До речі, в Європі остеопати працюють із дітьми з народження. Там практикують багато семінарів з педіатричної остеопатії. Робота з дітьми - дуже м’яка - на рівні дотику. Тому що все ще дуже рухоме.

- А ви самі звертаєтеся до фахівців нетрадиційної медицини?

- У Луцьку - ні, тут таких нема. У Києві, під час семінарів із колегами при потребі консультуюся. 

- До речі, в народі часто можна почути фразу: “Не вилікувався, бо ще не знайшов свого лікаря”. Вона має підстави для існування? Чи це все-таки нісенітниця?

- Остеопатія передбачає тісний взаємоконтакт між лікарем та пацієнтом, це одна з важливих умов для одужання. Повинна бути довіра. Тому справді, шукайте свого лікаря. 



“В АВСТРІЇ ВІДПРАВЛЯТЬ НА ОБСТЕЖЕННЯ, А В НАС ЖЕ СКАЖУТЬ: “Я ЛІКУЮ ВСЕ...”

- Кажуть, що прийом у справжнього остеопата не може тривати 10 хвилин.

- Є різні підходи. Якщо це робити професійно (так, як мене вчили), то - так. Я працюю як лікар - повністю збираю анамнез, як цьому вчили в інституті. Операції, травми, спадкові хвороби, ліки, які приймали, обстеження і так далі... Все це дуже важливо. Тому спілкування з пацієнтом - важлива частина прийому, особливо першого.

Є й інша, не менш вагома складова, інший підхід. Відомий остеопат Ролін Беккер казав: “Лише тканини знають”, маючи на увазі, що людина може розповісти багато, а її тіло - ще більше. І де проблема, знає достеменно і розповідає чесно тільки тіло. Тому очевидно: для того, щоб поспілкуватися з людиною і вивчити її, 10 хвилин - це дуже мало. 

- Чи є протипоказання до остеопатії?

- В остеопатії є дуже багато різних підходів, завдяки чому вона майже немає протипоказів. Для різних випадків можна застосувати різні методики. В Англії остеопати працюють навіть з лежачими, з онкохворими. Деколи вилікувати пацієнта не можна, але можна допомогти. Втім, протипокази все ж є: при інфекційних захворюваннях, гострих станах. 

Але тут також актуальний момент професіоналізму лікаря. Якщо пацієнт з певними проблемами приходить до остеопата в Австрії, той йому скаже: “Тут потрібні глибші обстеження” і скерує його на них, то в нас часто запевнять: “Я все вилікую руками”... 

- Багато часу приділяєте пацієнтам? Чи ви - той лікар, до якого можна подзвонити посеред ночі, написати на “Вайбер” чи у “Фейсбук”..?

- Так. Можна і дзвонити, і писати. Лікар не повинен обмежувати своє спілкування з пацієнтами тільки кабінетом. Прийом триває годину, відсотків сорок іде на те, що я опитую і оглядаю людину. Далі вже триває безпосередньо лікування (це якщо перший раз), потім - рекомендації. Інколи рекомендації затягують час прийому. Бо ми багато, зазвичай, говоримо. Як сидіти, лежати, як піднімати вагу, як на кухні себе вести, як рухатися, щоб не нашкодити… Я це часто пояснюю пацієнтам (особливо жінкам, бо це має великий вплив).

- З якими скаргами до вас найчастіше звертаються? 

- Із різними. В основному - болі голови, суглобів, спини... Це зазвичай. Але можуть бути і абсолютно різні захворювання. Наприклад, є пацієнти із алопецією (облисінням). Є вагітні з болями. Звертаються люди з болями в грудній клітці, внутрішніх органів. 

- Традиційно вважається, що кожен майбутній лікар мріє стати хірургом, бо це вищий пілотаж. У вас вийшло цікаво: ви, здобувши фах хірурга, згодом обрали нетрадиційну для України медицину. Як так сталося?

- Ну, я все-таки працюю, крім остеопатії, ще й лікарем-ендоскопістом, і працював за цим фахом понад 10 років у дитячій лікарні. А нетрадиційні практики мене цікавили з університету. Китайська медицина, наприклад. Тоді ще у нас тут було надто мало про це інформації.

Коли я повернувся до Луцька, то продовжував цим цікавитися і працював у дитячій лікарні. Чергова хвиля інтересу до нетрадиційної медицини почалася вже тоді, коли вирішив пройти курси масажу. Мій хороший товариш із Варшави вів тоді курс із тайського масажу

- О, то все почалося з тайського масажу?

- (сміється) Це, до речі, один із кращих масажів у світі. І це не той масаж, який на стереотипно-побутовому рівні заведено чомусь вважати тайським. 

Тайський масаж має деякі паралелі з остеопатією. Але тільки деякі. Пройшов той семінар, я став “копати” глибше. 

Так-от почав цікавитися, читати, щось шукати в Інтернеті. Так прийшов до остеопатії. Познайомився згодом із провідними фахівцями у цій сфері з інших країн завдяки перекладацькій роботі. 

Один із моїх вчителів Чарльз Бек, викладач Американської асоціації остеопатії. Саме він в Україні дав великий поштовх до розвитку остеопатії. Були ще викладачі з Америки, Англії, Нідерландів, Ірландії... Їздив у Польщу, Німеччину та Австрію. Була швейцарська школа краніосакральної терапії, яка прийшла в Україну після Чорнобиля і де вчилися всі, в кого вчився я. Згодом став сам організовувати подібні семінари.

- Як тільки чую про нетрадиційну медицину, одразу задаюся питанням: як відрізнити хорошого фахівця (скажімо, з тієї ж остеопатії) від знахаря-шарлатана? Ви, напевне, теж свого часу шукали відповідь на це питання… 

- До Росії перші остеопати приїхали з розвалом Союзу, там ще в 90-х роках в Санкт-Петербурзі проводили перші семінари у інституті дитячої ортопедії. Так-от там все починалося через медичну установу. Там лежать важкі дітки. Коли відома американська лікарка-остеопат Віола Фрайман проводила маніпуляції - навіть професори були вражені таким разючим ефектом. Таким чином уже професіонали, лікарі в Росії, стали цікавитися остеопатією. 

У них уже на рівні МОЗ лікар-остеопат - це офіційна спеціальність. В Україні цього всього немає. Це теж частково відповідь на ваше питання...

- ...Тобто у жодній лікарні на дверях лікарського кабінету ми не можемо тут побачити табличку: “Лікар-остеопат”?

- Ні. Офіційно такої медичної послуги в нас не існує. Це такий собі український парадокс. Тому що остеопатія активно розвивається останнім часом. Де-факто чимало лікарів надають такі послуги. Та й у пацієнтів невпинно зростає інтерес до остеопатії. 



“НІЧОГО НОВОГО НЕМА, ОТ ТІЛЬКИ В МЕДІНСТИТУТАХ НЕ ВЧАТЬ ПРАЦЮВАТИ РУКАМИ”

- А що, на вашу думку, заважає узаконити остепатію в Україні? Чому вона досі поза увагою держави?

- Росії, щоб прийти до цього, було потрібно 25 років. Я згадував, що там остеопатію першими почали популяризувати лікарі. В Україні ж усе починалося в більшості не через медиків, а часто через шарлатанів. Є серед тих, хто цікавиться остепатією і лікарі, беззаперечно. Їх відсотків 10. Але їхнього ентузіазму недостатньо ентузіазму, щоб вивести остеопатію на новий рівень. 

У нас є неврологи, кардіологи, інші молоді лікарі, які розуміють принципи остеопатії. Навіть тут, у “Благомеді”, я можу в цьому переконатися. Нічого ж нового нема. Це все побудовано на науці: на грунтовній неврології, анатомії, фізіології, тощо. От тільки у медінститутах не вчили (та й не вчать досі) працювати руками, використовувати якісь нетрадиційні методи роботи з людьми. Та багато молодих і сучасних лікарів розуміє, що треба з цим працювати. Вони часто направляють своїх пацієнтів на консультацію до мене. Я - до них. 

- Тобто ви не заперечуєте офіційної медицини, радше - доповнюєте?

- Безперечно. Може бути так, що прийде до мене пацієнт, а я йому скажу: “Вибачте, поки ви не пройдете ось такі обстеження...”. І так це має бути. Інакше - ви шарлатан. 

Тому що в Україні все відбувається по-своєму. Наприклад, ви не медик і хочете стати мануальним терапевтом. Так? Йдете на місячні курси з мануальної терапії в Києві. Платите дві чи три тисячі гривень. Потім маєте пройти ще одні курси, які теж тривають десь приблизно місяць про основи здоров’я. Після цього їдете до Інституту ортопедії, де вас сертифікують. Ви туди їдете на місяць. Вас сертифікує спеціаліст, який часто сам не володіє такими методиками. Ви отримуєте сертифікат. З цим сертифікатом і отримуєш ліцензію. Далі - єдиний податок, свій кабінет. І робиш, що завгодно - тебе ніхто не контролює! 

Тому важливо, щоб це все отримало офіційне визнання. Ці фахівці, які не мають медичної освіти, мають консультуватися з лікарями. Як правило, вони цього не роблять. Тому що це втрата пацієнта. 

- Доводилося виправляти помилки таких горе-спеціалістів?

- Були пацієнти, які скаржилися, що їм зробили гірше. А є такі, які приходять, мають силу-силенну скарг, були у різних фахівців, а жодних медичних обстежень не проходили. Я кажу: зробіть відповідні обстеження. В результаті виявляється, що людина має вроджену особливість хребта, яка не дозволяє йому проводити грубих маніпуляцій. Це означає, що вона могла померти (!) на столі в мануального терапевта. Є чіткі покази. Має бути за всім контроль. 

Дуже акуратно треба працювати. На жаль, так буває не завжди. 

- Ви певний час працювали в обласній дитячій лікарні, в державній установі, так би мовити - в системі. Потім пішли в приватну медицину. Цікаво, чому ви у свій час все-таки прийняли таке рішення? Що у нас із державною системою не так? 

- Та система не давала розвиватися. Кожен заклад має певні особливості. Крім того, та робота - не так оплачувалася, як того хотілося б. 

Хоча... лікарня - це плюс, це велика клінічна робота, де багато різних випадків, можливостей для досліджень і таке інше. Але - зовсім не шкодую. Працюю в хороших умовах. У мене - якісна апаратура і все необхідне, щоб розвиватися.

- Як людина, що має досвід роботи “по обидва боки” і яка часто спілкується із лікарями інших країн, що ви думаєте про медичну реформу? Вона є?

- Я думаю, що реформа потрібна. І вона буде. І дров наламають. Але ми все одно прийдемо до змін. Єдине, що не обійдеться на тому шляху без скандалів, поділу впливу. Так завжди буває. Ламати стару систему важко. 

- А якби ви були міністром...

- Треба бути хорошим спеціалістом, щоб це говорити. Перше, що спадає на думку, за будь-яку послугу треба платити. Держава має передбачити механізм, який би дозволяв платити за медичну послугу та контролювати її якість.

- Чи є в Луцьку конкуренція між лікарями, які практикують остеопатію?

- Я думаю, що нема. Я їжджу на семінари. Є ще один лікар, який цим цікавиться. І також один чоловік, який не є лікарем, але займається такою жорсткою мануальною терапією. 

Наприклад, є Олександр Зінчук - луцький лікар, який давно займається мануальною терапією, поєднуючи її з гомеопатією. Іноді я навіть направляю до нього своїх пацієнтів. Якщо бачу, що він їм може допомогти. Він, наприклад, не працює з внутрішніми органами, тому може рекомендувати звернутися до мене. Тобто - жодних проблем. Має бути діалог в інтересах пацієнта, а не конкуренція. 

Але часто доводиться бачити на семінарах чи навчаннях людей, які не мають жодного стосунку до медицини. Вони - щирі, будуть дивитися тобі в очі, ніби й лікувати. Але... Та рівень лікарів відповідає рівневі пацієнтів. Хіба ні?

Зрештою, неправильно думати, що остеопатія - то порятунок, що там де медицина не допоможе, остеопатія спасе. Ні. Єдине, що остеопатія - природна. Там ти використовуєш власні ресурси тіла. І це дуже відповідально. Тут лікар не надіється на “якусь таблетку”, а винятково на себе. 

Спілкувалася Олена ЛІВІЦЬКА (“Волинь24”).
Фото автора та з архіву Ігоря СОМОВА. 

P. S. Для детальніших консультацій щодо остеопатії в Луцьку звертатися: Медичний Центр БЛАГОМЕД, 17а, пр. Волі, тел: 770809, (067) 332 73 63, (050) 378 70 70