Волинські жінки вирішують народжувати саме у «Будинку щастя»

0
0
Волинські жінки вирішують народжувати саме у «Будинку щастя»
За рік своєї діяльності цей медичний заклад зажив доброї слави не тільки у наших краян. Хвалять його послуги у соціальних мережах і гонорові львів’янки, й майбутні матусі з Рівненщини, з інших областей, адже реформа галузі охорони здоров’я дає пацієнтам право вибору — ​і жінки вирішують народжувати саме у цьому «Будинку щастя», пише Волинь.

«У вашому центрі порядок — ​як у Німеччині»

На відкриття сучасного і належно оснащеного закладу, де пацієнткам пропонують комплексну допомогу — ​від планування сім’ї, лікування безпліддя, захворювань статевої сфери, лікарського супроводу під час вагітності до появи на світ малюка — ​волиняни чекали 18 років. Генеральний директор Волинського обласного перинатального центру Ірина Горавська тепер із усміхом згадує, як їй, акушер-гінекологу, довелося опанувати чимало технічних спеціальностей, аби не просто вдихнути у будівлю життя, а забезпечити найсучасніші стандарти надання послуг пацієнткам.

— Дехто мені казав: «Ти ризикуєш…». Я й сама хвилювалася, адже у моїй трудовій книжці досі був один запис, який з’явився ще тоді, коли після школи прийшла у Луцький пологовий працювати санітаркою, щоб заробити стаж для вступу в медінститут. Тоді ж конкурс для тих, хто хотів стати лікарем, був шаленим.

Отримала диплом — ​пропрацювала акушер-гінекологом, завідувачем пологового відділення загалом майже 30 років — ​і… погодилася очолити колектив перинатального центру, якого ще не існувало, — ​розповідає Ірина Іванівна. — ​Документом під № 1 була моя заява: «Приступаю до обов’язків…», далі почала набирати працівників технічних служб, з якими спільно мізкували, як облаштувати заклад згідно із новітніми вимогами.

Сьогодні в центрі все милує око. Затишні палати, просторі холи, де пацієнткам зручно, де панує атмосфера свята. Реанімація, пологові зали оснащені «системою чистих приміщень», яка передбачає автономну вентиляцію повітря, що захищає маму та малюка від інфекцій. А менш як два роки тому треба було думати, як запустити котельню, трансформаторну станцію, як правильно розмістити обладнання, налагодити систему виклику лікарів і персоналу, організувати схему харчування, прибирання, інфекційного контролю.

— У нас задовго до пандемії коронавірусу ці питання були в полі зору, читали, вивчали новітні вимоги. А нещодавно запросили ще й спеціаліста з Німеччини, щоб дав рекомендації. Він прискіпливо до всього приглядався, а потім сказав: «У вашому центрі порядок — ​як у німецьких, європейських клініках, зауважень нема». Як нам вдалося підібрати персонал, готовий працювати по-новому?

А я у всіх медичних коледжах на екзаменах була присутня, придивлялася до випускниць, потім на випускних вечорах із їхніми батьками бесідувала… Так і «вербувала» молодих, сумлінних працівниць, яких не потрібно було перенавчати, вони опановували справу точно, скрупульозно, згідно з інструкціями, — ​розкриває секрет успіху Ірина Горавська.

Зізнається, що за організаційними клопотами важко викроїти час, аби продовжувати практикувати. Але якщо любиш свою професію, то й вихідного не шкода, щоб допомогти з’явитися новому життю. «Недавно оперувала, дивіться, який великий плечистий козак, кесарів розтин у такому випадку — ​необхідність», — ​показує Ірина Іванівна фото чергового «похресника».

А ще свого керівника працівники бачили і у гумових чоботах, коли закладали парк поблизу центру, і з віником під час «толоки» з благоустрою території. Планів, мрій, ідей у генерального директора дуже багато, а головне — ​є команда однодумців, є підтримка, з якою можна втілювати задуми.

«А ви спитайте у батьків новонароджених…»
Чи потрібен Волині настільки потужний перинатальний центр? Навіть один із очільників МОЗ, оглядаючи колись довгобуд, висловлював сумніви. Мовляв, область невелика, народжуваність падає. На такі закиди медичний директор закладу, акушер-гінеколог із 34-річним досвідом Роман Савка відповідає:

— За рік роботи всі переконалися, що високоспеціалізована допомога жінці й дитині, починаючи з її перебування у маминому лоні й до виписки, — ​це в багатьох випадках шанс на життя без інвалідності. У нас 102 стаціонарні ліжка, 18 реанімаційних (по дев’ять дорослих та дитячих відповідно), потужність консультативно-діагностичного відділення становить 200 відвідувань за зміну. І скрізь усе заповнено пацієнтами.

За час роботи закладу прийняли 2540 пологів, було багато двійнят, дві трійні, яких наші спеціалісти успішно виходили. Ми беремо на себе найскладніші випадки, коли у жінок є патології, які загрожують ускладненнями. Нікому не відмовляємо. Але бажано, щоб такі вагітні зверталися до нас не тоді, як починаються перейми, а завчасу. Більше тисячі жінок, які у нас перебували на обліку, можуть підтвердити, наскільки важливо бути під наглядом кваліфікованих спеціалістів.

Такі щасливі моменти у стінах центру можна побачити щодня.
Такі щасливі моменти у стінах центру можна побачити щодня.
— Відкриваючи центр, ми з гордістю демонстрували найсучасніше обладнання в ньому. А сьогодні бачимо, що є потреба в дооснащенні, в розширенні закладу. Наступного року плануємо активно розвивати репродуктологію. Адже звертається багато бездітних пар.

Процедура екстракорпорального запліднення у приватних клініках сягає 100 тисяч гривень, простим людям це не по кишені. Ми зробимо послугу доступною, фінансуватиме її Національна служба здоров’я. А ще будемо запрошувати до себе жінок у вихідні, щоб вони могли за день пройти повне обстеження, залучимо до співпраці онкогінекологів, мамологів, — ​додає Ірина Іванівна.

У перинатальному центрі ми побачили не тільки молодих представниць прекрасної статі, а й літніх, кому за 70. Відділення оперативної гінекології, яке очолює Микола Тригуб, відоме сучасними технологіями, що дають змогу проводити менш травматичні хірургічні втручання, скорочують тривалість післяопераційної реабілітації.

Під особливою опікою у закладі найкрихітніші пацієнти. До 10% пологів — ​передчасні (22–27 тижнів), і дітки з масою тіла менше кілограма тут мають шанс вижити й бути здоровими. Ось і зараз 10 «ранніх пташенят» у новітніх «інкубаторах» у реанімації під наглядом кваліфікованих лікарів і медсестер почуваються, як у маминому лоні. Очолює цю службу медичний директор, досвідчений лікар-неонатолог Микола Гнатів.

— Реанімація глибоко недоношених у нас починається у пологовому залі з перших секунд появи на світ. Це — ​золотий час для їхнього порятунку. Тому вдається запобігти ускладненням або зменшити розвиток важких їхніх форм.

Такі діти особливі, тому що у них випадає завершальний період внутріутробного розвитку, вони народжуються дуже незрілими. І саме завдяки можливостям високотехнологічної неонатальної допомоги ми змогли виходити 15 немовлят, що з’явилися 600–900- грамовими, — ​пояснює Микола Миколайович.

— А ви спитайте у батьків цих крихіток, чи потрібен на Волині перинатальний центр? І вони вам скажуть, що здорові діти — ​це найбільше багатство не тільки родини, а й держави. Ми мріємо створити ще й найсучасніший реабілітаційний центр для малюків віком до 3-х років, бо сьогодні мами часто залишаються наодинці з проблемами корекції їхнього розвитку. Після виписки наші «поспішайки» перебувають на диспансерному обліку у катамнестичному кабінеті, де є педіатр і невролог. Але цього мало, вже з раннього віку багатьом дітям потрібна повноцінна реабілітаційна допомога, — ​переконана очільниця перинатального центру Ірина Горавська.

Відзначаючи першу річницю волинського «Будинку щастя», тут згадують багатьох відомих людей, спонсорів, меценатів, які долучилися до його створення. Але прізвища двох із них звучать особливо часто, це —Борис Клімчук та Ігор Палиця, колишні керівники області. Один із них народив і почав втілювати благородну ідею, інший завершив розпочату справу, вклавши у неї не тільки кошти, а й частинку серця.
Якщо Ви зауважили помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter для того, щоб повідомити про це редакцію
0

Коментарі:


Коментарі, у яких порушуватимуться Правила, модератор видалятиме без попереджень.

© 2016. Усі права захищені. Повна або часткова перепублікація матеріалів можлива лише за дотримання таких умов: 1) гіперпосилання на «Волинь24» стоїть не нижче другого абзацу; 2) з моменту публікації на «Волинь24» минуло не менше трьох годин; 3) у кінці матеріалу на «Волинь24» немає позначки «Передрук заборонений».