Лікар з Волині розповів, як хворів на коронавірус, про пацієнтів з COVID-19, обіцяні доплати і подяку першої леді

1
5
Лікар з Волині розповів, як хворів на коронавірус, про пацієнтів з COVID-19, обіцяні доплати і подяку першої леді
Віталій Денисюк – 26-річний ортопед-травматолог, який у середині квітня підхопив коронавірус. Працює на дві лікарні у Волинській області – у Нововолинську та Іваничах. Сукупно отримує менше 7 тисяч гривень на місяць.

Як і його колеги, після одужання отримав "подарунок" – власноруч написану листівку від першої леді, Олени Зеленської. Дружина президента подякувала йому за небайдужість і побажала міцного здоров’я.

На що Віталій відреагував гнівним дописом на своїй сторінці у фейсбуці.

В інтерв’ю "Українській правді SOS" Віталій пояснює причини свого обурення, розповідає про конфлікти з адміністрацією лікарні та умови роботи лікарів, які не вважаються такими, що працюють з ковід-пацієнтами. А відповідно – не отримують багатостраждальних 300-відсоткових доплат.

– У який момент епідемії у вашому приймальному відділенні з’явилися нові захисні костюми, екрани, маски, рукавички?

– Особисто мені – я людина, яка завжди намагається відстоювати свої права – мої старші колеги повідомили 15 квітня, що є можливість використовувати екрани, маски, захисні костюми під час огляду пацієнтів.

Чому 15 квітня? Бо 15 квітня я вперше відчув симптоми (коронавірусної хвороби – Українська правда SOS) і вже з 16 квітня я був на лікарняному.

– Тобто до 15 квітня ви зустрічали пацієнтів у звичайному тканинному костюмі?

– Без засобів захисту, абсолютно. Я собі сам замовляв респіратор, думаю, ви пам’ятаєте момент, коли в країні було важко в принципі купити звичайну маску. Чи нам їх видавали? Ні, нам видавали прості марлеві маски, які абсолютно не захищають.

– Зараз ви вже маєте спецзахист, так?

– Так, звичайно.

– А як взагалі працюється у цих захисних костюмах, коли на вулиці вже +30, і спекотно навіть у лляній тоненькій сорочці?

– Офіційно я не вважаюся людиною, яка працює з хворими на коронавірус. І постійно в засобах захисту – те, як ви бачите, що люди скидають у мережу повне обмундирування – не ходжу. Я можу вдягнути костюм одноразовий, надягаю рукавички, маску, окуляри, шапочку і йду дивлюся пацієнта. Подивився пацієнта – знімаю це все діло й іду собі далі писати документацію.

– Віталію, коли ви дізналися, що самі інфікувалися коронавірусом?

– Це було моє чергування з 14 на 15 квітня, ніч, ми були разом з хірургом в операційній, робили операцію, яка називається апендектомія – апендицит у людини був, і тоді мені стало зле. Але коли це перша ночі, чергування, і ви в операційній стоїте вже другу годину (трохи більше години ми були, здається, було біля першої ночі), то це вважається нормальним. А на другий день почалися прояви, 15 числа, більш активні, яскравіші.

– Процес виявлення коронавірусу в лікарів такий самий, як у звичайних пацієнтів: дзвоните сімейному лікарю, за вами приїжджає швидка і завозить вас у лікарню, де ви чекаєте на ПЛР-тест?

– Узагалі це повинно так працювати, але працює зовсім інакше.

Мій сімейний лікар знаходиться в Іваничах, а живу я постійно в Нововолинську. Їхати до сімейного лікаря чи викликати швидку, коли я працюю сам у лікарні, це трохи не те. У нас є черговий терапевт, який приймає хворих, що приходять з симптомами, думають, що в них є коронавірус. Він їх запевняє, що в них його немає…

Коли я кажу, що так і так, у мене є симптоми, тим паче, я дізнався ввечері, що людина, з якою я контактував, мій колега, заразився коронавірусною інфекцією – я вважаю себе контактною особою.

Ми зібралися невеличкою групкою, троє людей, пішли до керівниці Центру первинної медико-санітарної допомоги. Вона сказала, що ми нікого приймати не будемо, тому що у вас симптомів немає, ви тільки контактні, ідіть на роботу, ідіть додому, займайтесь своїми справами до появи симптомів. Симптоми з’являються, ви приходите – і ми вже вас ведемо на лікарняний. Що є неправильно!

Але ми відстояли свою думку, пішли до чергового терапевта. Я сказав, що вночі відчув неприємні прояви – запаморочення, слабкість – вона поміряла температуру, взяла в усіх мазки, відправила нас, ясне діло, на лікарняний і на самоізоляцію.

До нас телефонувала поліція, з відділу охорони праці нашої лікарні, по декілька разів збирали епіданамнез, питали як ми почуваємося, де живемо і таке інше. Ми сиділи по 6 годин на телефоні, відповідаючи на питання, тому що були в першому десятку людей, які захворіли в місті (Нововолинську – Українська правда SOS). Це ще був квітень і розпал хвороби, ніхто ще не знав, як воно має бути по-правильному.

Уявіть собі, якби я пішов на роботу, ще б два дні проробив – тим паче, я мав їхати десь у той день в Іваничі – я б заразив не один десяток людей точно, як пацієнтів, так і своїх колег, а мої колеги – вже своїх пацієнтів.

– Ви переконані, що інфікувалися в лікарні, так?

– Я не можу бути в цьому переконаний, але я ходив тільки на роботу і в магазин раз на 7-8 днів. На вулиці я ні з ким не контактую, я, можна сказати, живу на роботі.

В Іваничах за стільки часу ніхто не захворів у лікарні, цього тижня кілька підозр з’явилося, наскільки я знаю. Тобто це точно Нововолинська лікарня, інакше – ніде.

– Яким буоло ваше лікування?

– Симптоматична терапія, виключно. Мені це минулося втратою апетиту, нюху і смаку на декілька днів, 7 днів постійні головні болі, постійна шалена втома, коли я прокидаюся зранку, я вже втомився. Це дуже-дуже дивний перебіг… протягом дня загальний стан може різко змінитися – від хорошого до поганого, від поганого до хорошого 3-4 рази.

– 26 травня ви оприлюднили гнівний пост про власноруч написану подяку від Олени Зеленської. Що в такій формі подяки вас обурило найбільше?

– Щоб зрозуміти емоцію, вам треба побути в моїй шкурі.

Я переїхав з Києва, пішов працювати на периферію – відпрацьовувати своїх три роки, працювати на державу, я захворів у лікарні, мені сказали, що я захворів не в лікарні. Поки я ходив, ображався на всіх і на все, думаю: окей, буду працювати далі.

І тут мені (кажуть – Українська правда SOS) – там прийшов подарунок для лікарів, які перехворіли. Думаю, класно, піду заберу, а мені вручили формат А5, картоночка, без конвертика, квітів, фанфарів і так далі. Вручили і сказали: "Доктор, от вам передали". Як мені до цього ставитися? Я став, прочитав уголос, як мені – дякувати, бути гордим? Чи мені піти показати комусь – дивись, який я молодець? Чи дітям колись показати – бачите, як тато класно зробив?

Ти тут рятуєш людей, "спасаешь человеческие жизни", як говорив мій знайомий, і тобі так за це дякують…

Уявіть собі, що за вашу роботу не доплачують ті гроші, які б мали платити, а в кінці дружина шефа присилає листівку, ну дякую, типу – у мене чоловік багато грошей заробляє, ви заробляєте менше, ну нічого-нічого, ви працюйте, от вам листівка, будьте щасливі, будьте довольні. Трохи по-дурному виглядає, якщо чесно.

Враховуючи специфіку нашої роботи, ставлення адміністрації до нас, держави до нас, у мене взагалі виникають думки піти з цього всього.

– Що ви чекали замість цієї подяки, коли вам прийшов подарунок?

– Я нічого не чекав, я уявлення не мав, що це може бути. Але скажу вам як людина, яка не раз вручала подяку людям, я працював у профспілці працівників охорони здоров’я в Києві. Я був як волонтер, і мої колеги-студенти також працювали як волонтери, але ж якось треба було заохочувати, ми робили подяки, різного типу, різних форматів. Але це робиться точно не так.

Якби я був головним лікарем, і мені треба було вручити подяку, то я б вручив особисто, а не передавав би через треті руки, бо мені подяку вручила керівниця відділу кадрів, і не лише ж мені, таких десяток людей. Я б сам поклав його в конвертик нормальний, оформив.

Могли б і премію дати, як говорили мої колеги, які також отримали (подяки – Українська правда SOS). Могли б не давати нічого взагалі, і ми б нормально почувалися. А коли за нашу роботу дякують такими подяками – це як плювок в обличчя.

– Як лікар, який інфікувався на роботі, чого ви чекали від держави, якої допомоги?

– Тобто, якої допомоги? Організуйте мені хоча б місце, щоб я три роки відпрацював! Якщо в мене в час пандемії немає засобів захисту… З екрану телевізора всі кричать: о, 300%, 300% всім! Говорять, усі-усі будуть… Я особисто чув від президента, що всім виплатять лікарям, які працюють з ковід-хворими. Так, але всі потенційно ковід-хворі.

Якби це розуміли, то, можливо, ми б отримували ці гроші.

Це одна сторона питання. Друга – чому держава не організувала лікарям засоби захисту вчасно? Це був мінімум з того, що держава повинна була дати.

Я розумію, що йде реформа другої ланки, що не все так легко, але можна було організувати краще.

– Щодо 300%, про які говорив президент і міністр охорони здоров’я. Ви казали, що не вважаєтеся офіційно лікарем, який працює з ковід-хворими. Тобто ви цих 300% не отримуєте?

– Звичайно, що ні.

– Віталію, як ви думаєте, чи зміниться українська медицина після епідемії коронавірусу?

– Я сподіваюся, що зміниться світова медицина, українська медицина. Усе зміниться, я більше, ніж упевнений.

– Ви говорили, що задумуєтеся, щоб піти з цього всього. А що б вас втримало у цій професії?

– Більшість молодих лікарів тримає… По-перше, ми вклали у своє навчання дуже багато сил, емоційних сил, грошей. Коли нам кажуть, що ми знали, на що йшли…

Я вірив, що все буде добре, що ми зможемо зробити так, щоб і пацієнти отримували висококласну допомогу, і ми могли розвиватися, робити свою роботу, роботу, яка нам подобається.

Коли люди часто приїжджають у таких станах, що вони не можуть ходити, бо в них відкриті переломи, рвані, кушені рани… Коли після ДТП привозять пацієнтів, які вже майже не з нами на цьому світі, і ми з колегами можемо поспілкуватися з пацієнтом, який місяць назад був при смерті, і він при свідомості говорить з надією на те, що він ще буде ходити.

Це, по суті, і тримає мене на плаву.

Ольга Кириленко
Якщо Ви зауважили помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter для того, щоб повідомити про це редакцію
5

Коментарі:


Коментарі, у яких порушуватимуться Правила, модератор видалятиме без попереджень.
Підтримую лікаря 100%. Сил Вам і здоров'я. Не розчаровуйтеся, добро і правда переможе. Моя мама фельдшером 30 років пропрацювала і давав Бог їй здоров'я і надію, допомагав у її роботі . Весь час вона зверталася до Бога. Люди різні є.... політики і влада не така зараз у нас- ненаситна і немає мізків на любов до людей і країни. Але з Божою допомогою все буде добре. Ні один політик не перехитрить Бога. Все буде добре. Бог і Україна понад усе.
Відповісти

© 2016. Усі права захищені. Повна або часткова перепублікація матеріалів можлива лише за дотримання таких умов: 1) гіперпосилання на «Волинь24» стоїть не нижче другого абзацу; 2) з моменту публікації на «Волинь24» минуло не менше трьох годин; 3) у кінці матеріалу на «Волинь24» немає позначки «Передрук заборонений».

Studyclerk