У волинському селі їдять їжаків і роблять із них ліки

6
-2
У волинському селі їдять їжаків і роблять із них ліки
Волинське село Столинські Смоляри, що у Любомльському районі, заховалося у густих лісах, де поблизу протікає Прип’ять. Місцеві люди їздять на заробітки, виживають з лісу, збираючи гриби та ягоди.

А ще це село здавна славиться тим, що тут полюють і смакують їжаками. Хоча ця традиція, яка ведеться ще з діда-прадіда, поволі відживає, все ж старші люди при згадці про запечену їжачатину від задоволення ковтають слинку, пише "Вісник".

Їжаче м’ясо готують на свято Володимира

Якщо у Столинських Смолярах гуляють хрестини чи іменини, то до святкового столу подають пироги, начинені картоплею з пшоном, та юшку з птиці. А от на престольний празник, у день Володимира 28 липня, у багатьох хатах смакують тушкованими їжаками. Коли з’явилася ця традиція – невідомо.

– В сусідніх селах не так, а тут споконвіку. Правда, тепер вже менше. Їжаків нема, всіх поїли, – жартують.

До розмови долучається Володимир Таранов. Сам він із Саратовської області. Сюди його привезла жінка Надія, яка замолоду їздила на заробітки у Росію. Тут цей чоловік вперше і почув, що місцеві люди їдять їжаків.

– Вам не переказати, яке на смак добре! О-о, м’яса мало, а наїсишся отак! Таке ситне. Ні курятина, ні кролятина не зрівняється! – захоплено розповідає Володимир Таранов. – На сімейні свята колись готували, починаючи з Володимира. Рідко коли на Пасху, хіба якщо хто мав замороженого їжака, – і притишеним голосом чоловік продовжує: – І я їв, і діти, і внуки. Всі дуже люблять їжаче м’ясо.

– Я сама із сусіднього Забужжя, – додає його дружина Надія Степанівна. – У нас мало хто ловив їжаків. А сюда прийшла жити, то і спробувала. Не бриджуся, вкусне м’ясо. Сама не готувала, тілько в когось з людей їла.

– Зара дуже рідко їздять на лови. Бо то треба бензин купити і їхати у поле. Колись великі їжаки були, а тепер все дрібноту ловлять, – кажуть люди.

Пів літра жиру коштує пів тисячі гривень

Зазвичай їжаків ловили ближче до осені, коли вони жир нагуляють. Як розповідають смолярчани, збиралися по кілька чоловіків, брали із собою собак і їхали у поле вночі, бо це нічний звірок. За одну «ходку» могли принести з пів сотні їжаків. Паяльною лампою обтинали колючки, добре обшкрябували, щоб їжак аж білий став, рубали і кидали в баняк. Додавали приправи, ставили у піч і тушкували м’ясо. Селяни запевняють, що навіть робили тушонки, які стояли до весни. Наловлять більше їжаків, то й у морозилку сирими клали на зберігання.

– Якщо треба натопити жиру, то м’ясо не солять і не приправляють, – каже з розумінням справи росіянин Володимир Таранов. – Я тим жиром вилічився. Років п’ять тому в мене виявили язву. Приїхав додому: біда! Треба, кажу, збирати копійки на операцію. Зять і каже: «Не спішіть, подождіть до завтра». Добре, я ж не завтра шикуюся. На слідуючий день він привіз невеличку баночку їжачого жиру. Я пив днів сім раз у добу по одній чайній ложці натощак. А через хвилин десять снідав. Коли через десять днів знову поїхав до лікарів, вони дивилися, дивилися і нічого не знайшли. Питають, чим лічився, але я не сказав. А для чого? Трохи жиру ще є, ось дивіться, – показує баночку з помаранчевим жиром. – Пів літра коштує п’ятсот гривень.

Кажуть, що з великого їжака грамів сто жиру можна зібрати, а з дрібного то аби ложка вийшла.



Місцевих хлопців називали «йожиками»

За чудодійними ліками до Столинських Смолярів приїжджали з навколишніх сіл і навіть з Білорусі. А те, що село має «їжачу» славу, підтверджував колись журналістам і Іван Самоліч. Він з проблемами шлунка лікувався у Луцьку, то лікар порадив, що є села, де їжаків їдять, вони, мовляв, добре допомагають при шлунково-кишкових хворобах. «А я вже мовчу, що живу саме в такому селі», – сміявся чоловік.

Те, що жир їжаків допомагає при хворобах, запевнила і Віра Смолярчук, яка майже сорок років працювала у селі фельдшером:

– Виразку, стоматит лікує, добре заживлює рани, порізи, опіки. У моєї подруги з Хворостова дворічна дитина обпеклася, то шрами жиром злічила, навіть рубці не лишилися. Сусід вилікувався від туберкульозу, певно, вже років двадцять з того часу минуло. Але змішував їжачий і собачий жир.

Про їжаків у Столинських Смолярах люблять розповідати. Кажуть, що місцевих колись називали «йожиками» і дівчата соромилися за смолярських хлопців заміж йти. Зі сміхом згадують і випадок, коли одного поважного гостя вгостили їжачатиною і він все допитувався, що то за смачне м’ясо, мовляв, дружина хай зготує – їси і не п’янієш. А коли почув, то вискочив з машини і просто під колеса його знудило. Також переказують, як їжачатиною генерала лісового господарства пригощали. Цікавився, чи то не фазан. Коли сказали, що то насправді, не гидував, а попросив дістати кілька їжаків, щоб у Київ завезти. А от чи давав той делікатес депутатам, хтозна.

– Ви до нас на свято Володимира приїжджайте! – запрошували у Столинських Смолярах. – Хтось таки зготує, і самі на смак спробуєте.
Якщо Ви зауважили помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter для того, щоб повідомити про це редакцію
-2

Коментарі:


Коментарі, у яких порушуватимуться Правила, модератор видалятиме без попереджень.
Добре, що хоч гамна не їдять.
Заголоджені.
Відповісти
Придурки.
Відповісти
Українські китайці...
Відповісти
Для чого писати такі статті? Щоб їжаків занесли потім до червоної книги?
Відповісти
Жесть...
Відповісти
А жаб , чи слимаків їсти не "жесть"? Китайці собак їдять, а ми корів, а в індусів це священа тварина...
Відповісти

© 2016. Усі права захищені. Повна або часткова перепублікація матеріалів можлива лише за дотримання таких умов: 1) гіперпосилання на «Волинь24» стоїть не нижче другого абзацу; 2) з моменту публікації на «Волинь24» минуло не менше трьох годин; 3) у кінці матеріалу на «Волинь24» немає позначки «Передрук заборонений».

Studyclerk