Жінка і влада: Алла Надточій розповіла про вибори, стереотипи і 5 років депутатства

0
-1
Жінка і влада: Алла Надточій розповіла про вибори, стереотипи і 5 років депутатства
Про Аллу Надточій чимало лучан уперше почули у 2015 році, коли виникло питання забудови парку у 40-му мікрорайоні. Тоді вона активно відстоювала інтереси мешканців, які жили поруч. Вже пізніше вона стала депутатом Луцької міської ради від "Самопомочі".

Попри чисельну меншість фракції, Надточій разом з Юлією Вусенко можна вважати чи не найяскравішими персонажами цього скликання.

Постійні сесійні перепалки Надточій із секретарем міської ради Григорієм Пустовітом вже стали приводом для смажених жартів.

У березні 2020 року Алла Надточій приєдналася до команди Громадянського Руху "СВІДОМІ". А в травні Центр політичного аналізу та виборчого консалтингу визнав її діяльність в Луцькій міській раді однією з найкращих.

У інтерв’ю журналісту Андрію Лучику Алла Володимирівна розповіла про те, чи легко бути жінкою-депутатом.

– Алло, розкажіть, як минув ваш карантин. Ви заскучили за людьми?

– Так. Через те, що карантин я провела у квартирі, я скучила за спілкуванням. Коли постійно з людьми, постійно є якісь обговорення, дії, події, які ти відвідуєш, – а тут раптом ти сідаєш вдома, то стіни квартири тебе обмежують. Спочатку багато чого хотілося зробити вдома, а вже через деякий час домівки було мені замало, та й набридло. І хотілось вже десь більше виходити в люди.

– Але ж ви не виходили, звісно? Не порушували умови карантину?

– Ні. У нашій сім'ї мій чоловік виходив і продукти приносив. Ми сміялися: кого найменше шкода вдома, того і відправляємо за продуктами. У нього робота була, тож він змушений був їздити.


– Нещодавно ви заявили, що братимете участь у місцевих виборах від “Свідомих”. А чи говорили ви про це з Юлією Вусенко, вашою соратницею по партії “Самопоміч”? Чи не образилась вона на вас за це?

– Ні, не образилась. Ми це обговорювали. З Юлею ми прийшли разом і почали працювати майже вже 5 років назад… І ці всі 5 років ми були вірні одне одному. Через те, що партія («Самопоміч», - ред.) більше не така активна, як була раніше, кожен йде своїм шляхом. Ми це обговорили – і образ ніяких немає.


– Брати участь у виборах ви будете в якості кандидата в яку раду? І на яку посаду? Чи не плануєте позмагатися за крісло мера, наприклад?

– По-перше, точно буду брати у виборах участь як кандидат у депутати. Так як і люди останнім часом все більше і більше говорять про те, що все-таки вони хочуть бачити мене і в подальшому депутаткою Луцької міської ради, їм комфортно зі мною працювати, вирішувати проблеми, якщо такі є. А в нас вони є – і немало! Це важливо для людей. Я завжди говорила, що депутат – це такий місточок між громадою і владою, який розказує, що потрібно зробити в тій чи іншій частині міста. Так само чи це комунальні підприємства, чи це, можливо, якісь організації, чи це бізнес. Вони доносять точку зору громади – і тоді вже з владою вирішують проблеми, як їх можна врегулювати.

В якості мера чи буду брати? Сьогодні я не готова сказати через те, що це важливе, рішення. І я не боюсь відповідальності. Але потрібно знати, хто буде поруч, яка буде йти команда і чи ти зможеш набрати достойних людей, з ким можеш йти далі по шляху. Адже це не лише просто ти один – ти маєш знайти спільну мову з тими людьми, які вже сьогодні є при владі. Через те, що неможливо прийти і поміняти всіх керівників, з якими ти маєш працювати, які мають чути проблематику і разом вирішувати, а не ставити, як то кажуть, палки в колеса по дорозі, і не казатимуть: “Бачиш? Ми знали, що тут так є, але ми тобі ніколи не підкажем, бо ми не з тобою”.

Але в мене така позиція. Будемо бачити ближче до виборів потенціали кандидатів.



– Про палки в колеса. Секретар Луцької ради Григорій Пустовіт, напевне, встромив у вашу уявну ляльку Вуду чимало шпильок. Загалом вам це подобається? Чи ви по-філософськи до цього ставитесь? Чи, можливо, тут взагалі ситуація, як в дитячій приказці: “Хто чубиться – той любиться”?

– Ні, про любов тут мови немає. Через те, що я впевнена у собі людина і, мабуть, все-таки оцей період попереднього мого життя, досвід давав взнаки те, що мене не так легко зламати. Я багато навчилась за своє життя. На різних посадах була і працювала все-таки на результат. Це дуже важливо. Я не люблю, коли мною командують і розказують, що я маю робити, через те, що в мене є власні думки, власне бачення. Якщо, можливо, воно неправильне, хибне, я готова про це говорити і знаходити правильні шляхи виходу.

Можливо, тут і проявлялось, знову ж, що я – жінка. Я розумію, що багатьом чоловікам важко бачити сильних жінок, які можуть давати опір. Не кожна може сказати так, як говорила я.

– До речі, ви і Юлія Вусенко, напевно, одні з найбільш активних і найбільш помітних жінок у Луцькій міській раді. Чи легко бути жінкою-депутатом?

– Нелегко. Я це неодноразово говорила. І я хочу підтримати усіх жінок. Через те, що, ще раз хочу повторитися, не кожна жінка має в собі стільки сили, щоб сказати свою думку. Через те, що дуже часто вміють збивати (з думки, – ред.) неприємними речами. Неодноразово хотіли показати, що жінки – лише скандалістки, що жінки лише можуть істерики проводити, що жінки лише можуть на кухні працювати. А ми змогли працювати в раді, хоча жінкам там нелегко.

– Поговорімо трішки про роль і місце жінки в суспільстві. Ви є активним депутатом міської ради. Але існує популярний стереотип про три німецьких “к”: Kinder, Küche, Kirche. Тобто жінка повинна займатися дітьми, відвідувати церкву, а її місце – на кухні. Чи відповідає ваш світогляд цьому усталеному стереотипу?

– Ні. Сьогодні суспільство змінюється, є запит на активних жінок, на жінок, які не йдуть до влади, аби збагатитися… Бо дуже часто у нас так і є: чоловіки приходять до влади, аби своє “я”, своє его чимось заповнити і довести всьому світу, що “я це можу”. А жінки йдуть з іншим. У них трішки інше бачення, трішки інші думки й інші погляди на життя. Ви знаєте, я завжди слабшим жінкам кажу: “Ви маєте бути, як ті вовчиці в лісі. У вас є дитина - і ви її маєте опікувати від усіх, захищати”. Так само і в державних справах жінка відноситься по-іншому. Жінка спочатку аналізує - що воно буде, до чого воно призведе, які будуть наслідки. Кажуть, є жінки розумні, а є мудрі. І от саме ця мудрість жіноча проявляється в дипломатії. Як сказати, як не образити інших людей, але зробити так, як ти хочеш. От є в нас ця мудрість.


– Ви себе вважаєте феміністкою?

– Ні, я не феміністка. Я просто захищаю жінок, яких дуже часто люблять ображати. Це, мабуть, з дитинства у мене було, зі школи. У мене є старша сестра, яку я завжди захищала у школі, бо її ображали. Мене не ображали в школі, бо я… Мабуть, такий характер все-таки. Я просто не люблю, коли ображають слабших. Ми всі різні. Так само є фізично сильніші люди, є слабші. Але це не означає, що вони, можливо, не дружать зі своєю головою чи з мізками і гірше думають чи не можуть справитися з якимись державницьким справами. У нас президент невисокого росту, але ж він вважає, що він досить потужна людина, яка може справитися із цілою державою і вести її вперед.

– Якщо перевести розмову з теорії гендерної рівності в практику, скажіть, хто у вас вдома готує їсти?

– У нас такого немає. У нас хто прийшов, у кого є час, хто перший, той стає і готує їсти. А якщо приходимо разом з роботи, стаємо разом і готуємо. Приготували, помили… Черговості такої теж немає.

– А інші хатні обов'язки? Прибирання, наприклад.

– Все так само ми ділимо. Тобто в кого є час. Я так само, як і чоловік, втомлююсь на роботі. Є десь емоційна, є десь фізична втома. І коли ти приходиш додому, вважати, що чоловік більше втомився, ніж ти, – ну так неправильно! Через те я зразу сказала: “Ти працював – і я працювала. Ти заробляєш – і я заробляю. Хтось більше, хтось менше – це вже інше питання. Але давай і далі працювати разом”. Прийшли, стали, зробили все. Так само і коли вже дитина – точно так само.

– Протягом своєї кар'єри ви були під управлінням і чоловіків, і жінок, так само ви очолювали в якості керівника різні колективи. На вашу думку, хто кращий керівник: чоловік чи жінка?

– Тут не можна так говорити однозначно через те, що є різні і чоловіки, і жінки. Якщо жінка дійсно вже бере на себе відповідальність керувати людьми, то вже вона є сильною, вже вона є активною і рішення так само може приймати по-різному. Так і чоловік. Тут я не можу сказати, що хтось є кращим. Колись, коли мені було 20 років і я прийшла вперше на роботу, я точно знала, що я хочу бути керівником. Було таке внутрішнє бажання, мабуть, стремління до цього. Можливо, те, що це був відділ збуту – і я спілкувалась з директорами постійно, з самого початку. Це було нелегко. Я багатьом теж даю якісь уроки свої, через що я пройшла. Я їх боялась через те, що, мені здавалось, це люди, які можуть тебе швиденько якось присадити – і ти не будеш знати, що зробити. Але є періоди, коли ти кажеш: “Ні, я буду теж така сильна, як вони. Я це зможу, бо я цього хочу”. Якщо цього жінка чи чоловік хоче, вони обов'язково цього досягнуть. Головне – бажання. І розуміння до чого ти йдеш і для чого воно тобі потрібно. Чи це для особистого Его – щоб його заповнити і сказати: “Я цього досяг”, – чи просто “бо я цього хочу”. А якщо десь заставляють… Є такі моменти. У нас сьогодні студенти - дуже часто батьки працюють за кордоном, отримують великі кошти і хочуть, щоб діти мали вищу освіту. А діти тут не хочуть її мати. А він (студент, – ред.), можливо, хоче займатись чимось звичайним. Якщо це дівчата – робити манікюр. Якщо хлопці – розробляти комп'ютерні ігри. Різні речі. А батьки бачать по-іншому.



– Чи пропонували вам просування кар'єрними сходами через ліжко?

– Ні. Слава богу, такого не було. Я скрізь проходила конкурси на відповідні посади.

– Нещодавно Центр політичного аналізу та виборчого консалтингу провів аналіз діяльності депутатів Луцької міської ради. І ваша персона виявилась в топі. Тобто вашу роботу визнано однією з найкращих у міській раді цього скликання. Скажіть, ви вважаєте себе хорошим депутатом? Чи не соромно вам дивитись людям в очі, своїм виборцям?

– Не соромно. Всі дивуються, коли бачать мене у маршрутках чи в тролейбусах навіть зараз. Я кажу: а що мало змінитись? Я прийшла працювати для громади і служити людям, які мене обрали. В моєму житті нічого не змінилось. Я де жила, там і живу. Я на яких авто і яким транспортом добиралась, їздила раніше, так і їжджу зараз. Головне, я казала людям, у мене є совість. Якщо я втрачу свою совість, я перестану дивитись вам у вічі, мені треба буде виїжджати звідси. Бо я така людина. Це моя натура. Я така є. Я тут народилась, працювала. Тут росте моя дитина. І мені не хочеться, щоб моїй дитині говорили, що мама не така, не так чинила чи діяла. І все ж таки я протрималась всі ті п'ять років. Я знаю, що є мої друзі навіть в сім'ях сперечались, чи мене зламає ця система, чи ні, чи я залишусь такою впертою: якщо я не брала гроші раніше, то й зараз не буду брати. На що я жила, на те я і буду жити. Я по принципу своєму в житті навчилась заробляти гроші. Саме заробляти. Не отримувати, а заробляти гроші. Звичайно, мені дуже приємно, що мене визнали найкращим депутатом, але я себе таким не вважаю, тому що не все вдалося зробити.



– Що конкретно не вдалось вирішити за вашу каденцію?

– Не вдалось вирішити питання з футбольним полем, яке в нас на 40-му кварталі. Є підписаний меморандум, згідно якого вже мав би бути футбольний майданчик там збудований, але не вдалось до кінця довести цю справу. Проблема у забудовнику, який зводить неподалік будинки: обіцяв зробити майданчик і не виконав. На жаль, є певні юридичні прогалини, тож зобов'язати його це зробити ми не можемо. Все-таки я хотіла врятувати це футбольне поле, цей парк, цю зону зелену, щоб вона була повноцінна. А ми сьогодні бачимо, як там ростуть будинки.

– Знаєте, ви займаєтесь проблемою середньої освіти. Скажіть, будь ласка, хто в цьому переліку найслабша ланка: учні, вчителі, директори шкіл чи влада?

– Як керівник буде вести свій напрям чи свою діяльність, так воно і працюватиме. Сьогодні директори шкіл, на мою думку, дуже сильно принижені нашою владою. Вони не відчувають підтримки і розуміння через те, що влада з ними сьогодні не радиться, а просто диктує умови, в яких вони мають жити.

– Скажіть, які виклики перед освітою міста постали у зв'язку із приєднанням навколишніх сіл? Ми зараз маємо об'єднання із Прилуцьким і водночас йде мова про те, що ще чотири ОТГ до нас мають приєднатися. Відповідно, шкільна мережа, зрозуміло, має зрости. На що потрібно звертати увагу?

– Не скажу, що тут є якісь виклики. Навпаки, мені здається, ці села, які до нас приєднаються, матимуть доступ до кращої, якіснішої освіті. Наприклад, комп'ютерні класи у нас вже є в усіх школах. Ми швидко реагуємо, якщо з ними виникають якісь негаразди: щось потрібно замінити чи докупити. Були у нас проєкти з облаштування комп'ютерних класів. Так само і в наших навколишніх ОТГ. Якщо у них недостатньо такого технічного оснащення, то якраз із приєднанням до Луцька ми будемо на це звертати більшу увагу, як і до міських шкіл. Як в місті, так і до них. І так само в подальшому.

Знаємо, що до 2024 року має змінитись наша освітня система: будуть школи не так, як сьогодні, I-III ступенів, а окремо початкові, середні та старші класи. Тож діти з навколишніх сіл зможуть обирати вже школи, наприклад, у місті Луцьку. І мені здається, тут буде тільки якість покращуватися, а не погіршуватися.


– І наостанок. Наше видання має рубрику “Історії з вулиць міста”, де ми в героїв інтерв'ю запитуємо про місця у Луцьку, які вони рекомендують відвідати гостям. Які місця чи заклади міста ви б порекомендували відвідувати туристам?

Саме туристам? Не лучанам?

– Можна і лучанам.

– В першу чергу, мені приємно, що в нас Луцьк змінюється. Ми розвиваємося, ми робимо нові відпочинкові зони. Вони покращуються – і це приємно. Одним із таких нових місць у нашому місті є “Сіті парк”. Але мені хочеться, щоб саме таких зон було у нас в місті найбільше. Щоб і на 40-му, де ми боремося із цією забудовою, – щоб там теж могли люди точно так само відпочивати, як і тут. Тобто якраз тут показують рівень забудовників, можна сказати, як хто до цього відноситься – до своєї роботи.

Так само у нас є дуже гарні зони відпочинку в Центральному парку. Це і оновлений наш зоопарк – ще при Миколі Ярославовичу почались оці всі зміни. І вони показали, що такий напрямок розвитку правильний. Можливо, не весь парк такий гарний, яким його хотілося б бачити. Але з часом будуть зміни. І звичайно, родзинка нашого Луцька - це Замок. Хочеться покращувати територію біля нього, щоб нашим туристам було комфортно там прогулюватися, було цікавіше, ніж є сьогодні.
















Якщо Ви зауважили помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter для того, щоб повідомити про це редакцію
-1

Коментарі:


Коментарі, у яких порушуватимуться Правила, модератор видалятиме без попереджень.

© 2016. Усі права захищені. Повна або часткова перепублікація матеріалів можлива лише за дотримання таких умов: 1) гіперпосилання на «Волинь24» стоїть не нижче другого абзацу; 2) з моменту публікації на «Волинь24» минуло не менше трьох годин; 3) у кінці матеріалу на «Волинь24» немає позначки «Передрук заборонений».