Подарувала друге життя: волинянка віддала нирку синові

0
0
Подарувала друге життя: волинянка віддала нирку синові
Кажуть, материнська любов – безмежна. Хто краще, аніж мама, зрозуміє, втішить і загоїть рани?! А ще порадить, підтримає, захистить і … пожертвує собою. Або ж частинкою себе.

Так це зробила героїня цієї публікації. Світлана Данилюк із Старих Червищ подарувала синові Юрію друге життя – віддала йому свою нирку, пише газета "Полісся".

Юрію – 34 роки. В 7 років у нього почали відмовляти нирки і життя сім’ї змінило своє русло. Мама проходила з сином лікування в Луцьку, Києві, Білорусі. Ніколи не забуде, як носила його на руках, коли раптово відмовила нога. На щастя, це минуло. Однак арифметика молодого життя була нелегкою: в 10 чи то 11 класі у хлопця стався інсульт, з 18 років він фактично жив завдяки гемодіалізу, 4 рази потрапляв у реанімацію, зокрема, у Білорусі пролежав аж 47 днів.

Хвороби навалилися, як сніг на билину

– Його забрали в реанімацію уже ніяким. Доки виходжували, ми днювали і ночували в лікарні. Мене там знали в обличчя. І хоча в реанімацію допуск обмежений, мене пропускали. Я напам’ять знала код від дверей. Іду коридором, чую – апарат працює. Отже, живий. Так постійно проводила час біля ліжка. Цей період був для мене найстрашнішим, – ділиться гіркими спогадами мати.

Окрім всього іншого, у Юрія змалку був високий тиск.

«Я із тиском 240-250 футбол грав із хлопцями. Організм так звик», – пригадує молодик.

Однак не лише у звичці справа. Юрій – великий життєлюб і затятий борець. Він не вміє легко здаватися. Наполегливий, сильний духом, життєрадісний, дуже добрий і турботливий, – так відгукуються про нього рідні. Змалку був нестримний і намагався не відрізнятися від однолітків. «Я жив», – каже наш герой. А в тій ситуації для цього потрібні були неабиякі моральні сили: 7-річному Юркові лікарі прогнозували тільки 2-3 роки життя. Але він не скорився! Заочно отримав освіту бухгалтера, допомагав рідним, намагався знайти для себе цікаве і посильне заняття.

Процедуру гемодіалізу проходив у Білорусі, а коли вона стала доступною у Камінь-Каширській ЦРЛ – повернувся додому. Тож протягом 13 років Юрій щопонеділка перетинав кордон, аби продовжити собі життя. Удома бував лише на вихідні. Пережив багато: і пішки ходив взимку, і автостопом доїжджав, і неприємності траплялися. А коли організм розпочав помітно здавати свої позиції – змушений був погодитися на операцію.

Шукали порятунку у різних країнах

Неродинного донора знайти нереально, батько теж мав проблеми із здоров’ям. «Хто ж може стати кращим донором, аніж мама», – категорично заявила Світлана Іванівна.

Спочатку Юрій з усіх сил опирався такій ідеї, адже жалів і без того тендітну і змучену проблемами матір. Шукав можливості прооперуватися за кордоном. Першим варіантом став Пакистан, адже тамтешні клініки надають свою нирку. Однак бюрократична тяганина не давала сім’ї жодних шансів. Далі – Білорусь. Однак, попри те, що Юрій прожив там не менше 12 років, отримати громадянство не вдавалося, а операція потребувала шалених витрат. «Ходили, збирали, надіялися на пересадку. Назбирали уже 40 тисяч. Тільки підзбирали – знову сума зросла», – розповідає Світлана Іванівна. Уже була й нирка, лишилося заплатити за операцію – в бухгалтерії побачили, що немає білоруського громадянства, і все скасувалося. Розчарування було безмежне, але зуміли взяти себе в руки.

Іншого виходу не було

Іншого виходу не було: у березні 2017 року мати з сином пройшли консультацію у Львові, провели аналізи на сумісність і в липні зробили пересадку. Пані Світлана зізнається, що тоді уже не було жодних сумнівів чи страхів. Врятувати первістка було її єдиною метою, за себе не думала і була налаштована рішуче. На щастя, 2 роки уже живуть без діалізу, щоправда Юрій підтримує організм медикаментозно.

Свою нирку пропонувала також найменша Юрієва сестра Тетяна, з якою у нього тісний духовний зв’язок. Однак сім’ї вдалося відмовити 23-річну дівчину від зайвих ризиків.

– Попри все сестра завжди була поруч: підтримувала, спілкувалася з лікарями, молилася… Саме вона випроводжала нас на операцію і зустрічала опісля. Пригадую, маму першу забрали в операційну. А ми з Танею сиділи на ліжку, співали «При долині кущ калини». Розраджували себе так… Після операції я першим встав на ноги, підійшов до дверей і помахав мамі рукою через вікно, – ділиться спогадами Юрій.

Для Тетяни старший брат – справжня підтримка і опора. Світлана Данилюк інколи сама дивується тому, наскільки її діти дружні, а син – уважний.

Сім’я завзята до праці

Береже Юрій своїх красунь, як зіницю ока. А ще дуже любить дітей, і мова не лише про племінників.

Мама з сином підробляють – возять гарячі обіди для школярів. Тож найменші із задоволенням заводять бесіду з нашим героєм, а як тільки не зустрінуть його, хвилюються: «А де дядя Юра?»

Та й загалом сім’я Данилюків непосидюча: тримають велике господарство, сіють багато зернових, вирощують картоплю. Обробляють усе власноруч, щороку мають урожай на продаж. От і зараз у коморі ще є немалі запаси картоплі. У хліві – 5 голів великої рогатої худоби, 4 коней і 5 свиней, птиця. «Але це все заслуга нашого тата, ми тільки допомагаємо», – скромно підкреслює господиня. Михайло Макарович – голова сімейства – знаний у селі господар. Він пильно слідкує за усім і не перестає дивувати своєю завзятістю сусідів. Вразив і журналістів: лише для того, аби напоїти усю худобу, вдень потрібно витягнути з криниці щонайменше 200 літрів води. А як коні гармонійно виглядають в одній упряжі! Чималу роль відіграє у веденні домашнього господарства моторна бабуся Федора Прокопівна. А їй невдовзі – 80! Стараються, адже на 1,5 тисячі гривень пенсії прожити складно. А тут ще й реабілітацію треба пройти. Крім того, Юрій регулярно їздить на перевірку у Львів. Та й собі потрібно мати копійчину.

Окрім домашніх турбот Світлана Іванівна ще ходить до церкви, співає в церковному хорі і дякує Богу за ту милість, яку Він посилає сім’ї.

– Це були непрості роки, але ми надзвичайно раді, що усе налагоджується і Юра зараз незалежний від гемодіалізу. Сподіваємося, так буде і надалі, – радіє помітним успіхам сина мама. – Хочемо подякувати за підтримку рідним, знайомим, лікарям та небайдужим добрим людям району. Ми глибоко вдячні усім, хто допомагав збирати кошти і, звичайно, тим, хто не лишився осторонь і допоміг нашому синові зберегти життя. Без вас ми не змогли б впоратися з усіма негараздами. Нехай добро повернеться до вас сторицею.
Якщо Ви зауважили помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter для того, щоб повідомити про це редакцію
0

Коментарі:


Коментарі, у яких порушуватимуться Правила, модератор видалятиме без попереджень.

© 2016. Усі права захищені. Повна або часткова перепублікація матеріалів можлива лише за дотримання таких умов: 1) гіперпосилання на «Волинь24» стоїть не нижче другого абзацу; 2) з моменту публікації на «Волинь24» минуло не менше трьох годин; 3) у кінці матеріалу на «Волинь24» немає позначки «Передрук заборонений».

assignment help