Останній з могікан на Волині, або Як працює Гнідавський цукровий завод. ІНТЕРВ’Ю

1
1
Останній з могікан на Волині, або Як працює Гнідавський цукровий завод. ІНТЕРВ’Ю
Сьогодні в магазинах Волині кілограм цукру коштує стільки ж, скільки кілограм картоплі. Здавалось би, для людей це вигідно – можна дешево купити солодкий продукт. Проте для селян і цукроварів така диспропорція може призвести до значних збитків, згортання виробництва цукру і, як наслідок, руйнування всієї галузі. І вже призводить. Якщо 15 років тому в Україні працювало 196 цукрових заводів, то сьогодні їх кількість зменшилася до 40. Цього року відбулося падіння ще на 20 відсотків: 8 заводів із 40 не будуть переробляти цукрових буряків. Не вигідно.

На Волині із 4-х заводів, які ще донедавна працювали, сезон переробки цукрових буряків цьогоріч розпочали два. Причому один із них – Горохівський цукровий завод, що належить приватному підприємству «Агро-експрес-сервіс» із Рівненщини – переробляє виключно буряки, вирощені в цьому господарстві.

І лише Гнідавському цукровому заводу вдалося не лише зберегти виробництво, але й забезпечити його беззбиткову роботу. А це дозволяє вчасно виплачувати пристойну заробітну плату близько 500 працівникам, сплачувати податки до бюджетів усіх рівнів.

За рахунок чого гнідавським цукроварам вдається не просто виживати, а ще й успішно конкурувати із заводами з іноземними інвестиціями, тим самим примножуючи економічний потенціал області? Про це наша розмова із головою правління ПрАТ «Гнідавський цукровий завод» Ростиславом Новосадом.


«УКРАЇНА ВПЕРШЕ НЕ ЗАБЕЗПЕЧИТЬ СЕБЕ ЦУКРОМ»

– Протягом 2016-2018 років підприємство вклало в модернізацію значні фінансові ресурси. За власні кошти і банківські позики ми закупили і встановили на Гнідавському цукровому заводі найсучасніше обладнання провідних закордонних фірм, – розповідає Ростислав Павлович. – Та вже цьогоріч підвищення ефективності роботи підприємства ми досягали без залучення особливих інвестицій. А все тому, що на роботу підприємств цукрової галузі найбільше вплинула низька ціна на цукор, яка склалася як на світовому, так і на внутрішньоукраїнському ринку. Вона не покривала затрат цукроварів і господарств, які вирощують цукрові буряки. У цьому році оптова ціна цукру становила в межах 10-11 гривень за кілограм, роздрібна – 12-13 гривень. А це, як ви розумієте, період, коли пляшка мінеральної води коштує більше, ніж кілограм цукру.



– Ну для людей, це добре, в принципі.

– Звичайно, але тут треба не забувати іншу складову. Людина, за різними підрахунками, споживає за рік від 30 до 38 кілограмів цукру. Підвищення ціни цукру на 1 гривню за кілограм призведе до того, що річний бюджет людини зменшиться на 30 гривень. На сьогодні це трошки більше, ніж чашка кави. Тому для самої людини, можливо, воно не має такого великого впливу. Це не комунальні послуги, не оплата за газ, не великі відсотки кредиту. Це якихось 0,001 відсотка річного бюджету сім’ї. А для підприємства це поліпшення на певну кількість. Це уникнення збитковості. А збитковість зазвичай призводить до того, що підприємство закривається. Зокрема, якщо 15 років тому, коли я прийшов на завод, працювало 196 цукрозаводів в Україні, то за ці роки їх кількість зменшилася до 40. Цьогоріч із тих 40 заводів 8 не перероблятимуть цукрових буряків. А Гнідавський цукровий завод – один із тих 32-х, які залишились. Але орієнтовно і ми цьогоріч не доберемо відсотків 20 до потреби цукру. У нас є перехідний запас цукру з минулого року. Але, за оцінками фахівців, його може не вистачити. І я вважаю, що це ганебна ситуація.

– Не доберете, бо менше посівів?

– Бо менше посіяли. Бо у сільськогосподарських підприємств, які в цукрових заводів, зникла мотивація. Зникли прибутки. Кілограм цукру коштує в межах 10 гривень, а для його виробництва господарству треба здати 12 або й 17 кілограмів (бо вони мають пропорції 70 на 30 – тільки сімсот грамів вони отримують з кілограма виробленого). Звідси випливає, що сировина, тобто кілограм цукрових буряків, має коштувати 50 копійок. А столові буряки цього року навесні коштували 22 гривні, цибуля – 37 гривень і так далі. От фермерські господарства виключили зі своєї сівозміни цю культуру і перестали у зв’язку зі збитковістю вирощувати цукрові буряки. Як наслідок, немає що переробляти заводам, і вони закриваються. Виживають сильніші, які ще мають якісь запаси, які модернізували підприємства, як ми, які мають хорошу фінансову ситуацію. Всі інші просто не переробляють буряків. І приклад, що із 40 заводів 25 відсотків знову не будуть працювати, про це говорить. На сьогодні це призвело до того, що Україна вперше, напевне, за роки незалежності не забезпечить себе цукром. Хоча ще 30 років тому Україна виробляла 5,5 мільйона тонн цукру і забезпечувала цим продуктом весь Радянський Союз.

– Але ж сьогодні – ринкова економіка. І якщо цукру мало – ціна на нього мала би зрости.

– Теоретично так. Але ми живемо в глобальному світі. І Україна не диктує ціни на цукор. Є значно потужніші виробники, в десятки разів. Такі, як Бразилія, Індонезія та інші. І ціна цукру регулюється тим самим законом попиту і пропозиції. Собівартість цукру тростинного в рази менша, ніж бурякового. І їм легко конкурувати з цукроварами, які виготовляють цукор із буряків. Навіть із врахуванням логістики, щоб перевезти цукор через моря і продати його тут.



– Свого часу говорили, що цукор з буряків вищої якості, ніж тростинний. Мовляв, і самогонку з нього можна вигнати…

– Як на мене, то людина має споживати цукор, який закладений в генетиці її поколінь. Ми завжди споживали цукор, який ріс у землі – з буряків. Південна Америка завжди споживала цукор, який ріс на повітрі – тростинний. До речі, є дослідження різноманітних інститутів, які займаються цією проблемою. І вони це довели, що, в принципі, для нас споживання цукру бурякового є більш прийнятним.

– Це так говорять і про вітаміни, які отримуємо з різних фруктів. Що з наших вони краще засвоюються організмом, ніж із заморських.

– Зараз іде така масова антиреклама, проте хочу сказати, що споживання цукру в світі зростає. Цукор – це цінний вуглевод, і коли його вживати розумно, дотримуючись здорового способу життя, відповідного режиму харчування, то цукор – це їжа, без якої ми сьогодні не можемо обійтися.

ЗАРПЛАТА 500 ДОЛАРІВ ЗА МІСЯЦЬ – ЦЕ РЕАЛЬНО

– За рахунок чого вам вдалося зберегти виробництво?

– В умовах, про які я вам розповів, нам довелося перебудувати свою стратегію. І лише завдяки перекредитуванню й іншим заходам вдалося цього року все-таки розпочати сезон переробки цукрових буряків.

– Коли стартував сезон?

– Сезон переробки розпочали 14 вересня. Із заготівлі і переробки органічної цукросировини. Такі буряки вирощує господарство «Дедденс Агро», що у Гощанському районі Рівненської області. Це агропідприємство з німецьким капіталом. Воно займається вирощуванням органічної продукції. Тобто цукрові буряки там вирощені без гербіцидів, міндобрив, без обробки насіння, все натуральне. Там ще застосовується ручна праця. Такі буряки вирощують в невеликій кількості, але вже третій рік поспіль ми їх переробляємо. Торік ця наша продукція була сертифікована як органічний цукор. І, наскільки нам відомо (тому що вона належить на давальницьких умовах господарству «Дедденс Агро»), вони її відправляли за кордон, зокрема в Німеччину, для споживання. Органічний цукор має зовсім іншу ціну, яка втричі-вп'ятеро вища, ніж ціна звичайного цукру. І рентабельність такого вирощування є значно вищою, ніж звичайного.



– То ви ці буряки окремо переробляли?

– Так. Ми переробляємо їх на початку сезону. Вже переробили. Переробляємо без застосування різноманітних хімічних засобів, коагулянтів – нічого не даємо, тобто органічним способом. Контролюючі служби під час цієї переробки перебувають на заводі. Вони дивляться, чи дійсно ми дотримуємося технології виробництва органічного цукру. Торік ми отримали сертифікат на цю продукцію. І можна з упевненістю сказати, що ми освоїли виробництво ще одного виду цукру. Виробництво його також трішки дорожче, ніж звичайного. Це якби прати сорочку з пральним порошком в машині-автоматі і господарським милом вручну. Але воно того варте, бо дає підприємству прибутки.

– Те, що ви переробляєте органічні буряки – це один з виходів із ситуації. А ще які виходи бачите?

– Взагалі, гасло нашого заводу – це пошук різноманітних напрямів диверсифікації своєї продукції. І в цьому напрямі працюємо вже понад 10 років. Зокрема, виробляємо різні види цукру: дрібнокристалічний, крупнокристалічний, природний, пресований, природний пресований. У різних вагових позиціях. Інший наш продукт – мелясу – ми також диверсифікували. Її можна продавати як корм для худоби і для фармакологічної галузі. Ми ж нашу мелясу віддаємо на виробництво біоетанолу, що є дуже позитивним фактором. Адже біоетанол під час згорання в авто в рази менше робить шкідливих викидів в атмосферу, ніж продукти переробки нафтової галузі.

Продукція ПрАТ «Гнідавський цукровий завод»
Продукція ПрАТ «Гнідавський цукровий завод»


Це було стратегічне рішення наших інвесторів – будівництво біоетанольного заводу, підприємства «Біо-Пек», яке працює на території Гнідавського цукрового заводу. Воно ухвалене для диверсифікації виробництва і поліпшення фінансової, економічної ситуації підприємства. І тепер щодоби із відходів виробництва цукру, сировини рослинного походження, ми виробляємо по 50 тонн біоетанолу. Таким чином, сприяємо енергонезалежності нашої держави. Адже виробництво такої кількості екологічно чистого продукту дозволяє зменшити ввезення 3-4 цистерн нафти з Росії. Сьогодні в різних країнах біотенанол використовують як добавку до бензину. Це значно поліпшує екологічну ситуацію, тому що це продукт, зроблений на основі етилового спирту. Тому наше виробництво відбувається в рамках загальнонаціональної програми щодо ширшого використання відновлюваних джерел енергії.

Крім того, із введенням в експлуатацію заводу «Біо-Пек» з'явилися робочі місця для майже 100 людей. Ми виробляємо продукції на мільйони гривень. Для мене в економіці головне створення додаткового продукту. Не торгівля, не перекупка (купив якесь обладнання чи механізм у Китаї, прикрутив декілька деталей, причепив бірочку «Зроблено в Україні» і вже видаєш за свою продукцію), а справді створення додаткового продукту. З маленької насінини буряка утворюється цукор, меляса, з меляси – біоетанол. Це продукт, який вимірюється як об’ємно, так і вагово. Якщо взяти в річному вимірі, так, як ми плануємо, по 300 днів роботи «Біо-Пеку», то ми своїм біоетанолом фактично скоротимо ввезення в Україну тисячі ешелонів нафти.

Завод «Біо-Пек»
Завод «Біо-Пек»


– А зараз «Біо-Пек» працює?

– Зараз триває технічна зупинка заводу. Фактично весь наш внутрішній продукт – барду – вивозимо на поля господарств. Вона є органічним добривом. І всі закиди, що сьогодні лунають, нібито ми забруднюємо повітря, не мають під собою підстав. Всі протоколи екологічних структур свідчать, що перевищення гранично допустимих викидів ні в нас на території, ні на полях фільтрації, ні на інших наших об’єктах сьогодні немає.

Ще один наш продукт переробки – жом. Ми також думаємо його диверсифікувати: продавати як сирий жом, так і ставити на наступний рік лінію сушки жому. Раніше в нас була, але радянського зразка з витратами газу такими (тому що тоді не рахували, газ коштував копійки), як в тому анекдоті: «Закінчуй торгувати – нема чим решти дати». Тому думаємо встановити сучасну нову. І це наше виробництво жому є досить рентабельним.

Італійське обладнання, яке встановили у 2018 році, дозволяє удвічі змешити вологість жому
Італійське обладнання, яке встановили у 2018 році, дозволяє удвічі змешити вологість жому


Взагалі, стратегія роботи підприємства цього року була обрана така, щоб змінити організаційну структуру і підходи до роботи. Ми збільшили своїм людям зарплату на 20-25 відсотків. Але спочатку провели реорганізацію і змінили підходи до роботи.

– Тобто скорочували кількість працівників?

– Так. Ми ввели цехову систему, що підняло відповідальність кожної людини, дало можливість їй заробити кошти, а нам – отримати ефективну ланку у виробництві.

– А скільки людей загалом працює? Скільки берете додатково на сезон?

– Зараз працює на постійній основі в межах 400 чоловік, і ще до 150 людей на сезон добираємо. Завод є потужним платником податків, і люди, які працюють у нас, отримують пристойну заробітну плату. Це дозволяє їм жити і працювати в Україні, а не шукати роботи в Польщі. Тому що середній посадовий оклад в нас приблизно 12-13 тисяч гривень. Це ті самі 500 доларів, які людина може заробити в Польщі. Якщо не брати до уваги ремонтний період, коли зарплати трошки нижчі, то це вже більш-менш пристойна зарплата для українців сьогодні.

«ТЕПЕР НЕВИГІДНО ВОЗИТИ БУРЯКИ ЗА 300 КІЛОМЕТРІВ»



– А наскільки у відсотковому відношенні зменшилися цьогоріч посіви цукрових буряків?

– По Україні – це 30 і більше відсотків, а в нашій зоні – понад 20 відсотків. Ми в кращому становищі, тому що ми своїх господарств не кидали. Ми даємо їм насіння цукрових буряків, сприяємо в сівбі, вирощуванні. Працюють агрономічно-сировинна служба, лабораторії відповідні, які відстежують динаміку росту цукрових буряків, якісні і кількісні показники. І вони є основою для того, щоб технологи ухвалили рішення про виробництво із застосуванням тих чи інших методів чи засобів. Ми не втратили наших партнерів і сировину, тому що порядно співпрацюємо з бурякосіючими господарствами своєї зони. Зокрема, систематично розраховуємося з агропідприємствами високоякісною продукцією і не понижуємо розрахунків.

– Працюєте на давальницьких умовах? Тобто за здані буряки сільгоппідприємства отримують цукор?

– Так. Звісно, краще було б, якби ми платили грішми, але для цього потрібні величезні обігові кошти. Їх не може дати ні кредит в банку, бо треба шалені відсотки платити, ні ми не можемо мати відразу такі гроші. Тому що вони величезні. Тому доводиться працювати на давальницьких умовах.

– Цей рік сприятливий для росту цукрових буряків?

– Цей рік кращий, ніж минулий, за врожайністю, проте значно гірший за якістю цукросировини. Ми зараз тільки починаємо сезон, але це катастрофа: майже 70-80 відсотків буряків вражені церкоспорозом та іншими кореневими гнилями. Тож щодо хвороб рік гірший.



– Загалом скільки цукросировини плануєте переробити? Скільки триватиме сезон?

– Ми плануємо переробити цього року лише до 400 тисяч тонн цукрових буряків. Торік було значно більше – близько 500 тисяч. На 20 відсотків буде зменшення. Сезон цього року буде тривати орієнтовно чотири місяці. Розпочався він 14 вересня, хоча людей набрали на роботу ще наприкінці серпня, і будемо працювати до перших чисел грудня. Торік закінчили у перших числах січня. Сезон обіцяє бути складним, тому що ми, наприклад, залучали на різні роботи інші суміжні підрядні організації. Проте хочу запевнити, що ми добре підготувалися до сезону переробки, і з упевненістю можу сказати, що наші партнери-селяни отримають найбільшу винагороду серед наших конкурентів за свої вирощені буряки. І ми розрахуємося вчасно і якісною продукцією.

– А які сільгосппідприємства сьогодні мають найбільші площі під цією культурою?

– На сьогодні першими почали доставляти на переробку цукросировину наші найкращі партнери, потужні бурякоздавачі. Із Луцького району – це господарства «Рать» (керівник Віктор Анатолійович Шумський), «Городище» (Анатолій Олександрович Никонюк), «Дружба» (Валентина Степанівна Здрилюк), із Млинівського району Рівненщини – агропідприємства «Хавест-агро» (Андрій Михайлович Ясниський), «КамАЗ-агро» (Олександр Сергійович Андріанов). Це господарства, з якими в нас давні тісні партнерські взаємини. Вони вміють вирощувати буряки за європейськими стандартами з європейською врожайністю. Ці сільгосппідприємства можуть отримати врожайність 800 і вище центнерів на гектарі.

– А конкуренцію в роботі відчуваєте? От у селі Павлів Радехівського району Львівщини працює цукровий завод…

– Безумовно, конкуренція є. Всі заводи радехівської групи належать німецькій компанії «Pfeifer & Langen». Вони викупили ще й заводи у Тернопільській області. Це Чортків, Хоростків, Кузова, Збараж. Проте з тих п'яти заводів, що вони мали в своєму підпорядкуванні, працює тільки три. У зв'язку з відсутністю сировини.

– У вас же йде боротьба за сировину?

– Так. Проте значне місце в цій боротьбі займає логістика. Тепер невигідно возити буряки за 300 кілометрів. За перевезення буряків зазвичай платить цукровий завод. А от возити його з Житомирської області чи з Рівненської не дуже доцільно. Нам до Рівненщини недалеко. Тому для нас рідною є бурякосіюча зона і Рівненської, і Волинської областей.



– Був період, що вже й на Поліссі буряки сіяли і бурякопункти робили.

– Було таке. Проте кліматичні умови змінюються, кожен рік стає більш посушливий. А вирощування цукрових буряків у Поліській зоні вимагає або застосування зрошувальної системи, або інтенсивності виробництва (великої кількості добрив і гербіцидів). У період низької ціни на цукор це нерентабельно. Тому Поліська зона Волині згорнула вирощування цукросировини.

– А люди ще вирощують цукрові буряки?

– Люди вирощують, але в незначній кількості. Якщо колись селяни привозили 160 тисяч – до 200 тисяч тонн на наш завод, то тепер привозять 8-10 тисяч тонн. От вам результат. Практично в 20 разів менше. Селянин бачить, що невигідно, і він не може застосувати такі інтенсивні форми ведення сільського господарства, як великооборотні господарства. Тут важливо все: плуги, культиватори, високоякісний обробіток землі, комбайни, інша техніка. Зазвичай селянин застосовує ручний обробіток землі, а це сьогодні нерентабельно.

– В умовах, що склалися, які бачите перспективи роботи Гнідавського цукрового заводу?

– Щодо перспективи. Зрозуміло, що вихід з цієї складної ситуації – в подальшій модернізації підприємства, де ухил робитимемо на енергоефективність (скорочення витрат газу і електроенергії на одиницю продукції). Також здійснюватимемо заходи, які приведуть до отримання цукру найвищої категорії, тому що зараз на ринку період надлишків цукру, і беруть найкращої якості. Ще один напрям – автоматизація підприємства, застосування електроніки і програмного забезпечення для ведення виробничого процесу. Усіма цими напрямами ми будемо рухатися. І я впевнений: завдяки диверсифікації виробництва ми зможемо й далі працювати і радувати своєю продукцією волинян і мешканців інших регіонів. Адже наша продукція йде не тільки по області, але й по всій Україні.

Вів розмову Святослав ЛЕСЮК («Волинь24»)
Фото автора


Камерний прес-фільтр німецького виробництва також встановили на заводі у 2018-му
Камерний прес-фільтр німецького виробництва також встановили на заводі у 2018-му

Теги: статті, гнідавський цукровий завод, буряки, цукор, економіка, виробництво, волинь
Якщо Ви зауважили помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter для того, щоб повідомити про це редакцію
1

Коментарі:


  • Статус коментування: постмодерація для зареєстрованих користувачів, премодерація для незареєстрованих
Коментарі, у яких порушуватимуться Правила, модератор видалятиме без попереджень.
З ціною на цукор скоро буде те саме що й цьогоріч з картоплею. Протягом останніх десяти років у вересні заготівельники приймали картоплю по ціні в межах 2-3 гривень. Це була катострофа для виробника. Цьогоріч її посадили значно менше. І станом на 27 вересня приїзджі машини скуповують по селах картоплю по 11 гривень. І це не межа. Або минулорічна ціна на цибулю понад 30 гривень. НЕ МОЖЕ МІШОК ЦУКРУ КОШТУВАТИ ЯК ДВІ З ПОЛОВИНОЮ СІТКИ КАРТОПЛІ. Так що якщо є можливість варто зараз купити мішок цукру і скиглити потім.
Відповісти

© 2016. Усі права захищені. Повна або часткова перепублікація матеріалів можлива лише за дотримання таких умов: 1) гіперпосилання на «Волинь24» стоїть не нижче другого абзацу; 2) з моменту публікації на «Волинь24» минуло не менше трьох годин; 3) у кінці матеріалу на «Волинь24» немає позначки «Передрук заборонений».

assignment help