Як волинянин у псевдореспубліці «гастролював». ФОТО

3
10
Як волинянин у псевдореспубліці «гастролював». ФОТО
Уродженець Волині, який нині мешкає в Києві, з’їздив на два дні до Донецька, аби провідати двоюрідну бабусю, яка залишилася там, бо не хотіла кидати свою квартиру в 2014-му. Враженнями від поїздки він поділився з інтернет-виданням «Волинь24». Друкуємо його розповідь і фотографії. В матеріалі ми зробили тільки літературні правки, не втручаючись у зміст. Із зрозумілих причин прізвище автора не називаємо.

* * *

Руки холоднокровно і покірно відкрили сайт «Укрзалізниці» та натиснули на кнопку «купити квиток до Волновахи» – саме через це невеличке донбаське містечко зручно в’їжджати на тимчасово окуповані території.

Шістнадцять годин у задушливому вагоні позаду, я виходжу у Волновасі, де вся платформа заповнена таксистами і перевізниками, які пропонують свої транспортні послуги у напрямку Донецька.

Оскільки я їхав на Донбас уперше, тому вирішив не економити і одразу підсів до місцевого таксиста, який віз пасажирів без пересадки до Донецька. Ціна такої послуги – 450 гривень з людини, час подорожі – приблизно година-дві.

Перший блокпост наших військових, перевірка паспортів. Помітивши мою західноукраїнську прописку одразу ж питання:

– А у молодого чоловіка яка мета візиту в Донецьк? Потрібно пройти у кімнату для співбесіди.

Я тільки почав хаотично роздумувати над відповіддю, як мій таксист замість мене відповів:

– Послухай, чого ти причепився до хлопця? Він їде до бабусі, не вперше, зі мною вже їздив, все нормально!

– Ну, як вже їздив – то добре. Щасливої дороги!

Під’їхали до українського блокпоста «Новотроїцьке», за 10 хвилин пройшли перевірку паспортів та дозволів від СБУ, навіть не виходячи із автівки – поїхали у напрямку КПП і «нульового» блокпоста – так званий формальний виїзд із території, підконтрольної Україні.

КПВВ «Новотроїцьке» (українське)
КПВВ «Новотроїцьке» (українське)


Ще хвилин п’ять в дорозі, і на горизонті видніються окопи з прапором «ДНР». Зупиняємось на кілька секунд, таксист у вікно дає 100 російських рублів зі словами «Как дєла, пацани, нормально?», і ми продовжуємо рух...

Через 500 метрів – «динирівський» КПП «Оленівка», саме на в’їзді в однойменний населений пункт.

КПВВ «Оленівка» («ДНР»)
КПВВ «Оленівка» («ДНР»)


Під’їжджаємо до паспортного контролю, таксист дістає щось із кишені та йде до «вояка» із шевроном «динири». Міцне «рукостискання» і передача паспортів для перевірки. Через 10 хвилин мене покликали на «реєстрацію».

Будівельна будка кольору прапора «ДНР» із тонованим віконцем:

– Здраствуйтє, – кажу я.

У відповідь брутальний голос:

– Захаді вовнутрь і направо.

Відчинив двері – кімната більше нагадувала приміщення для тортур, моє дихання максимально пришвидшилось. Повертаю праворуч – стоїть сканер для відбитків пальців, фотоапарат, а за комп’ютером сидить молода дівчина, яка лаконічно запитує по суті:

– Цель візіта?

– Посєщєніє родствєнніков, – відповідаю я.

Аби в’їхати в «динари», необхідно здати відбитки пальців та зробити фото у профіль і анфас. Трішки напружився, оскільки це більше було схоже на якесь затримання. Мовчки виконав усе те, що вимагалося від мене. Наприкінці дівчина промовила: «Дабро пажаловать в ДНР» і відпустила.

Одразу від в’їзду до міста починається вервечка чорно-синьо-червоних прапорів та російських триколорів, «мудрі» цитати покійного Захарченка, Пушиліна та псевдопатріотичні гасла.



У перші години свого перебування в Донецьку я зрозумів, що майже все те, що транслювали у наших новинах – правда.

Яким я побачив місто, що приймало «Євро-2012»?

Мої враження:

1. Велика кількість «совкових» магазинів, що замінили відомі брендові.

2. Надто кидається у вічі мала кількість людей, масштабні розміри міста аж ніяк не відповідають сучасній чисельності місцевого населення. Багато будівель-привидів.

3. Безліч потворних і кислотних написів про єдність із РФ та особливий статус Донбасу, боротьба із міфічними фашистами, георгіївські стрічки та інші атрибути «успішного життя».

4. Повна відсутність платіжної інфраструктури, картки та міжнародні перекази заблоковані. Лише готівка, інколи карткою місцевого «ДНР»-банку.

5. Комендантська година з 23:00 до 04:00, через що усі заклади зачиняються о 22:00.

6. Гнітюча атмосфера масової апатії, склалося враження, що душа Донецька вирушила на небеса ще у 2014-му, а бездиханне тіло осквернили та зробили з нього опудало, яке прославляє «рускій мір» та чужі ідеї.

7. Низька заробітна плата (в межах 150-200 доларів).

8. Сумні та озлоблені обличчя людей, розчарованих у «рускій ідеї», та брутальні фізіономії «апалчєнцев», які частенько використовують ненормативну лексику з будь-якого приводу...

8. Документи, видані в «ДНР», не визнають навіть у Росії.

9. Жахливий зв'язок – мобільний інтернет нульовий, зв’язок постійно зникає.

Приїхавши на Південний вокзал Донецька (по суті, він залишився єдиним, адже аеропорт знищений, залізничний вокзал – занедбаний), я відвідав унікальне місце під назвою «ДонМак» – на місці колишнього «Макдональдса». Там придбав щось на кшталт чізбургера за 65 рублів – рідкісна гидота.

Пройшовся до центру міста – до площі Леніна, яку охороняє «народна поліція «ДНР», тримався скромно, фотографував і коментував тихенько, роблячи вигляд, що набираю текст на телефоні.

Площа Леніна
Площа Леніна


Більшість населення Донецька – люди старшого віку, які мріють померти в «оновленому СРСР». До речі, новий «ДНР-СРСР» виплачує їм пенсію у розмірі 3200 рублів (50 доларів), менше, ніж в сусідньому Кураховому (під контролем України).

Йду далі – бульвар Пушкіна, місцевий «Арбат», гарна зелена зона з непрацюючими фонтанами і квітучими Донецькими трояндами... На початку вулиці місце, де безславно завершив свою терористичну діяльність Олександр Захарченко, і підірване разом із ним кафе «Сєпар». Меморіал безлюдний, лише портрети загиблого та його охоронця, цитати і вінки.



Потім я попрямував у всесвітньо відоме місце в Донецьку – на «Донбас-Арену». Із 2014 року матчі на ній не проводяться. Донецьк обрав «МММ» Дениса Пушиліна замість європейського футболу. До 2017 року стадіон повністю належав Ринату Ахметову, пізніше його формально «віджали», але, як розповіли на самій арені, Ахметов дотепер ним розпоряджається, нехай і частково. За 150 рублів я замовив собі екскурсію на стадіоні. Незважаючи на запевнення «впертої республіканки», що тут багато людей і на «Донбас- Арену» приїжджають туристи зі всього світу – я був єдиним таким «туристом» на стадіоні з 52 тисячами місць.

«Донбас-Арена»
«Донбас-Арена»


Настав вечір – людей на вулицях після восьмої майже немає, де-не-де проїжджали автівки, відсутність повноцінного громадського транспорту в такий пізній час змусила мене захвилюватися. Майже година мені знадобилася, аби знайти таксиста, який відвезе в гості до двоюрідної бабусі, яка проживає на околиці Донецька. Все через комендантську годину, яка розповсюджується як на пішоходів, так і на транспорт (!).

Трапився толковий таксист, який, як і багато інших, повірив у 2014 році «рускім братьям», проте розчарувався і тепер заздрить сусіднім Авдіївці, Волновасі...

– А яка відповідальність за порушення комендантської години? – питаю в таксиста.

– Якщо ти місцевий, то на перший раз посидиш в «обєзьянніку» до ранку, вдруге – 15 діб ізолятора. А якщо ти прописаний на підконтрольній Україні території – обшукають, допитають, і тоді вже – як пощастить.

Але іноді, зі слів таксиста – «вибачення на місці, аргументовані купюрою номіналом 500 рублів», можуть звільнити від суворого покарання. І це Донецьк, 2019 рік...

Переночувавши у двоюрідної бабусі, вранці я зібрався на прогулянку на занедбаний вокзал Донецька, який реконструювали для «Євро-2012». Поки їхав на таксі до місця призначення, побачив великий банер «Наш вибор – Росія», на що у моїй голові одразу виникла адекватна відповідь: «А мій вибір – стаття 111 Кримінального Кодексу України. Державна зрада – від 12 до 15 років позбавлення волі».

Залишки супермаркету «Метро»
Залишки супермаркету «Метро»


Прибувши на вокзал, я побачив монументальне, але в той же час жалюгідне видовище. Величезний, скляний, сучасний вокзал стоїть зовсім порожній. Десь посипалася плитка, десь видно сліди від куль та осколків. Звідкілясь грає сумна мелодія, реквієм по місту, якого немає...

Залізничний вокзал у Донецьку
Залізничний вокзал у Донецьку


Раптово порушив все це «зелений» вояка, котрий брутальним голосом здалеку закричав: «Ей, мужчіна, а чєво етава ти тут снімаєш? Здєсь нізя снімать».

Все це вбуло настільки гнітюче, що навіть такий відчайдушний турист, як я, втратив ще жевріючий оптимізм. Щоб підтримувати такий безлад, потрібно або щодня напиватися «бояришником» і колотися, або ж мати в голові лише одну звивину. Все це ще більше додало сумніву щодо того, чи витримаю я попередньо заплановану поїздку ще в Луганськ, після всього побаченого в Донецьку.

З метою власної безпеки я видалив провокаційні фото з телефона і тимчасово заблокував власні профайли у соцмережах, приїхав на вокзал за 15 хвилин до відправлення автобуса і… Немає квитків.

Раптом я помітив, як готується до відправлення остання маршрутка із солодкою та рідною назвою «Новотроїцьке». За кілька секунд вирішив втікати на волю від цього жаху.

Автобус за 100 рублів (45 гривень) з Донецька відвіз мене до першого українського блокпоста, там, пройшовши реєстрацію на в’їзд, сів в іншу маршрутку через буферну зону (15 гривень), потім – паспортний контроль та фінальний маршрут до Волновахи за 40 гривень.

Минувши блокпости та помітивши рідний прапор, наших хлопців, я від щастя викрикнув: «СЛАВА УКРАЇНІ!»

Шановні українці! Яке це щастя – знову опинитися на волі. Ходити – куди забажаєш, вільно висловлювати власну думку, не бачити всього цього трешу, дихати на повні груди, а не озиратися навкруги, гуляти до світанку і не боятися, що тебе запроторять «на підвал». Воля, як сонце – помічаєш, коли втрачаєш. Ті, хто обрав хліб замість свободи, втрачають і те, й інше.

Після повернення у Волновасі мені навіть було приємно завітати у магазин, побачити усмішки місцевих жителів, розрахуватися такими рідними гривнею чи банківською карткою. У мене була ейфорія!

Супермаркет у Волновасі
Супермаркет у Волновасі


Доба в Донецьку, і більше жодних негативних думок, невдач, пригнічення! Я радий, що вільно живу! Дякую усім волонтерам, воїнам ООС і окремим політикам, які врятували та захистили інші регіони України та мільйони громадян від сепарської істерії і «руской вєсни»! Коли перебуваєш далеко від всього цього, ти не відчуваєш і не цінуєш це. Проте лише один день «туризму» в «альтернативному просторі», і у тебе кардинально змінюється власне бачення навколишнього світу!
Якщо Ви зауважили помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter для того, щоб повідомити про це редакцію
10

Коментарі:


  • Статус коментування: постмодерація для зареєстрованих користувачів, премодерація для незареєстрованих
Коментарі, у яких порушуватимуться Правила, модератор видалятиме без попереджень.
Цікава стаття. Лише порівняння зарплат та пенсій не дуже, в нас мінімалки не на багато більші.
Відповісти
Подивилася фото «динири», згадала дорогу до Ялти у 2013-такі ж кольори, величезні бігборди про «братню Росію»... ще тоді обурило! Але ж ніхто , наче, не звертав уваги, а виявляється, яка «невидима» робота була проведена Кимось. Дааа! Зробили, нарешті, висновки ми, втративши наших захисників-воїнів. Все, що відбувається навколо має значення!! Треба усвідомлювати лише хто ти, не лінуватися ДУМАТИ і вміти відстояти себе
Відповісти
За що боролися на те і напоролися.Гадали їм там будуть "молочні ріки і кисільні береги".
Відповісти

© 2016. Усі права захищені. Повна або часткова перепублікація матеріалів можлива лише за дотримання таких умов: 1) гіперпосилання на «Волинь24» стоїть не нижче другого абзацу; 2) з моменту публікації на «Волинь24» минуло не менше трьох годин; 3) у кінці матеріалу на «Волинь24» немає позначки «Передрук заборонений».

assignment help