Агент «Тетчер», адвокат Медведчук і українські шістдесятники: загадка загибелі Василя Стуса – від творців фільму «Заборонений»

1
0
Агент «Тетчер», адвокат Медведчук і українські шістдесятники: загадка загибелі Василя Стуса – від творців фільму «Заборонений»
У луцькому кінотеатрі «PremierCity», що в ТРЦ «ПортCity», відбувся допрем’єрний показ і зустріч із творчою групою фільму про життя і боротьбу Василя Стуса «Заборонений».

Нову художню кінострічку, яка вийде на екрани кінотеатрів 5 вересня, представляли в Луцьку в неділю, 25 серпня. До речі, це був перший допрем’єрний показ фільму в Україні.

Після перегляду виконавець головної ролі Дмитро Ярошенко довго не міг нічого сказати – він був дуже схвильований, позаяк уперше побачив саме цю версію фільму, адже стрічку кілька разів перемонтовували. Загалом відзняли робочого матеріалу 130 хвилин, а в стрічку увійшло 100 хвилин.

Коли йшли фінальні титри, зал встав і оплесками подякував творцям. Як зізнався один із сценаристів фільму Артемій Кирсанов, таку атмосферу після показу він відчуває уперше, хоча був на багатьох прем’єрних переглядах.

На зустріч з луцькими глядачами прибули продюсер фільму Артем Денисов, режисер Роман Бровко, актор Дмитро Ярошенко, автори сценарію Артемій Кірсанов і Сергій Дзюба.

На роль Стуса у фільмі претендувало близько 50 акторів, участь у кастингу взяли 25, а виграв його Дмитро Ярошенко. 30 серпня йому виповниться 33 роки. Дмитро – провідний актор київського малого експериментального театру «Дах» (на базі цього театру виникла етномузична група «ДахаБраха»), знімається в кіно.

Ще живі дисиденти-шістдесятники і сестра Василя Стуса, які переглядали фільм, відзначили велику схожість актора і його кіногероя. Не лише зовнішню. Дмитро Ярошенко відтворив на екрані образ поета-шістдесятника, показав борця живою людиною, а не іконою. «Васєнька на екрані такий, яким він був у житті», – сказала сестра Стуса після кінопоказу в Києві.


ПРО ЩО ФІЛЬМ?



Про життя і боротьбу за незалежну Україну дисидентів-шістдесятників, про суд над Василем Стусом і про обставини його таємничої загибелі.

Тут показано історичні постаті: В'ячеслав Чорновіл, Левко Лук’яненко, Іван Дзюба, Алла Горська, Сергій Параджанов та інші. Фільм відтворює атмосферу шістдесятих років ХХ століття, часи так званої хрущовської відлиги, яка дуже швидко закінчилася. Національно свідомі творчі молоді люди проводили літературні вечори, танцювали твіст під джазову музику («Сегодня ты танцуешь джаз, а завтра Родину продашь!» – звинувачували їх служаки компартії), читали поезію вбитого кагебістами Василя Симоненка, створювали новаторські фільми, малювали картини. За це їх почали переслідувати, звільняти з роботи, за звинувачуваннями в антирадянській агітації кидати за ґрати.

Дехто не витримував тиску, згинався, ставав на офіційну позицію влади. Але були й такі, хто не зрадив своїм переконанням. «Всі, хто проти терору, встаньте», – вигукнув журналіст В’ячеслав Чорновіл перед переглядом фільму Сергія Параджанова «Тіні забутих предків», коли Іван Дзюба повідомив про масові політичні арешти української інтелігенції та молоді в Києві, Львові та інших містах. «Де ж правда? Чому не дають говорити правду? Це неподобство!» – обурювався Василь Стус. Більшість залу піднялася з місць. Але спробу протесту зупинили.

Наступного дня Василя Стуса відрахували з Інституту літератури Академії наук УРСР, де він був аспірантом. В’ячеслава Чорновола звільнили з редакції газети «Молода гвардія», а Івана Дзюбу вигнали з роботи у видавництві «Молодь» і відрахували з аспірантури Київського педагогічного інституту.

Використовуючи документальні кадри, які плавно переходять в художню канву твору, молодий режисер Сергій Бровко відтворює атмосферу Києва 1960-х років. У фільмі показаний історичний епізод: самоспалення на Хрещатику 5 листопада 1968 року дисидента, колишнього вояка УПА Василя Макуха – на знак протесту проти введення радянських військ у Чехословаччину і збройне придушення Празької весни. У фільмі Стус бачить цей момент. І те, як черга обивателів обурюється, що через нього ледь не зірвали продаж дефіцитних цитринів, яких «викинули» на прилавки перед річницею Жовтневої більшовицької революції. Про це Василь Стус пише саркастичного вірша.



Але фільм не тільки про романтику і героїку молодих шістдесятників. Він – про кохання й ревнощі («Горську я люблю платонічно, а тебе – кохаю!» – каже Василь молодій дружині, яка подарувала йому сина і яка ревнує його до художниці). А ще в Стуса закохана агент КДБ «Тетчер». Тільки про це – більше у книзі, яку разом із фільмом презентували в Луцьку автори сценарію Сергій Дзюба і Артемій Кірсанов. З кінострічки й не скажеш, що Віра (таке справжнє ім’я агента) його любить. Її підступне завдання – переконати Стуса в таборі підтримати так звану горбачовську перебудову, і за це його обіцяють випустити на волю. Це вже 1985 рік, період другого ув’язнення Стуса в Пермський край (Росія), коли українська діаспора за кордоном намагалась висунути його на здобуття Нобелівської премії з літератури.

Автори фільму показали знущання над поетом табірної адміністрації й наглядачів, розробили одну із версій загибелі українського патріота, побудовану навколо знищення його зошита з його поезіями, написаними в неволі. І тут вони підійшли до матеріалу з майстерністю творців голлівудських трилерів. Зробивши фільм не лише повчальним, але й цікавим масовому глядачеві.

ЧИ Є У ФІЛЬМІ МЕДВЕДЧУК?

Є. Адвокат Медведчука на судовому процесі 1980 року навіть зовні схожий на нинішнього кума Путіна, проте у фільмі не названо його прізвище. Адвокат і все.

Ще до виходу кінострічки на екрани «Заборонений» потрапив у скандал: суспільство збурила інформація актора Геннадія Попенка про те, що зі стрічки нібито на вимогу Віктора Медведчука вирізали сцену фінального судового засідання, у якій той фігурував як адвокат Стуса. У соцмережах навіть виник флешмоб #МедведчукМиНеЗабули, користувачі вимагали, щоб до стрічки повернули вирізану сцену.



Можливо, завдяки йому роль Адвоката у фільм таки повернули. Проте Адвокат тільки говорить на суді, а сцени спілкування Стуса з Медведчуком у СІЗО немає. Як пояснив один із сценаристів Сергій Дзюба, вона відома тільки зі слів літератора-шістдесятника, політв’язня радянського режиму, уродженця Волині Євгена Сверстюка. Проте Сверстюк помер, і підтвердити чи спростувати, як було насправді, ніхто не може. Продюсери фільму зверталися до офісу Медведчука, але з нього відповіли, що політик зайнятий, і скинули посилання на його розгорнуте інтерв’ю, в якому він говорив про своє бачення того суду.

Медведчук погрожував знімальній групі судовими позовами, якщо у фільмі щось перекрутять. Аби їх уникнути, довелося сценарій переписати.

«Сцена знайомства Стуса з Медведчуком спочатку була, але вона відома зі слів Сверстюка, – пояснює Сергій Дзюба. – Ми не знаємо, що там було достеменно. Він переказує. Тобто Медведчук має право сказати, що такого не було. І тому ми могли брати тільки сцену, підтверджену документально. В книзі теж є сцена суду Стуса. Зрозуміло, що він там теж відмовляється від свого адвоката. Вона дещо дублює ту сцену, яка в нас була спочатку. Але ту сцену ми вирішили дописати. А всі правові аспекти в книзі теж треба дотримати. Наприклад, ми брали дозвіл у Дмитра Стуса (сина Василя Стуса – С.Л.) на вірші, на використання імені. Це правильно. Головне – щоб воно не позначалося на якості твору, тому що ми намагалися створити художній матеріал. І фільм виявився теж художнім».

За словами Сергія Дзюби, фільм «Заборонений» – не про Медведчука, а про Стуса. Адвокат Стуса – лише елемент тієї репресивної системи, яка існувала. І в книзі, і у фільмі наголос був не на суді, а на останніх шести днях Василя Стуса у Пермській колонії.

Але епізод суду після дознімання став у фільмі більш об’ємним. Він – наче водорозділ між гоніннями поета на волі й катуванням його за ґратами. І промова Стуса на суді (хоча виголосити в залі суду насправді Стусові не дали) звучить як вирок тоталітарній системі.

Що повернення Адвоката у фільм відбулося під тиском суспільства, фактично підтвердив режисер Роман Бровко. За його словами, аби збільшити хронометраж епізоду суду і зберегти загальний хронометраж фільму, довелося вирізати кілька сцен із зав’язки фільму.

Роман Бровко: «Сцена суду після всього резонансу, який відбувся (він був дуже потужний), не те що повернулася на екрани – вона стала ще більшого обсягу, більшого розміру. Якщо в першій версії сценарію вона займала 4-5 хвилин, то зараз вона майже 8 хвилин. У відсотковому співвідношенні це майже 9 відсотків усієї картини. Вона зараз стала фактично однією з центрових в історії. Вона стала більш розширеною. Заради того, щоб повернути цю сцену, нам довелося викинути багато інших сцен. Ми пожертвували сімома короткими маленькими сценами з різними дисидентами-шістдесятниками. Шкода, звісно, тих сцен. Вони були варті уваги. І там, може, десь трошки між сценами не вистачає певного зв'язку. Тому що певні сцени повипадали як сюжетні лінії. Але ми просто розуміли, що саме бажання народу України побачити ось цю сцену в кіно є першочерговим. Звісно, ми поважаємо нашу аудиторію, її позицію. І незважаючи на всі складнощі юридичного характеру, ми зробили все, що нам дозволяв закон України. Ми зробили цю сцену в документальній манері. Вона є, вона повернулася».



ІДЕЯ ФІЛЬМУ

Своїм завданням творці фільму «Заборонений» вважають не тільки показати таємницю загибелі українського поета-дисидента, але й узагалі привернути увагу суспільства до постаті Василя Стуса.

Один з авторів сценарію Артемій Кірсанов розповів: «Ми коли подавались на пітчинг Держкіно, пройшлись з камерою по центру Києва з одним запитанням: «Чи ви знаєте про Стуса?» І відсотків 90 не могли правильно відповісти. Дехто відповів, хтось навіть процитував, але дуже мало. І місія нашого фільму – зацікавити глядача, щоб після перегляду він прийшов додому чи з мобільного відкрив хоча б Вікіпедію, почитав, хто такий Стус і яке він має значення для країни. Звичайно, ще краще відкрити збірку і почитати хоча б декілька віршів».

Виконавець головної ролі Дмитро Ярошенко зізнався, що до цієї роботи читав хіба кілька віршів Стуса: «Якщо чесно, його поезія досить важко давалась. Просто в театрі ми грали багато різних психологічних станів, у різні історії занурювались, і таким чином підвищується чуттєвість сердечна, духовна, душевна. І, звичайно, історія Стуса – це холоне просто серце».



Артемій Кірсанов пояснив: «Стус взагалі не попсовий. Він дуже й дуже важкий для сприйняття. Сам Стус казав про свої твори (у фільмі це прозвучало), що мова його поезії дуже складна. І це він не малювався. Він вважав, що людина, коли бере поезію, має потрудитися. Тому що в поезії є шифр. На поезію треба витратити час. І ми лише думали зробити таким чином, щоб просто якось підвести до цієї поезії й пояснити контекст, в якому вона була написана. Щоб трошки легше її було сприйняти. Щоб молодь могла це зробити. В школі, наприклад, не питають, чи потрібно вчити закон Ньютона. Його теж комусь складно вчити. Але це потрібно. Те саме можна сказати про поезію Стуса. Вона є в шкільній програмі, і вона мусить бути. Її треба вчити і знати».

Чи цікаве буде кіно молоді. Знімальна група намагалася зробити все можливе, щоб було цікавим. «У такій ситуації доводиться йти на певні компроміси, бо зробити кіно універсальне для всіх дуже й дуже непросто», – зізнався режисер Роман Бровко.

«Для мене історія Стуса – це історія не тільки національного Опору. Це історія Гідності, права на свою думку, свою ідею, права на свободу слова. Це кіно про якісь такі загальні цінності, котрі, в принципі, мають бути зрозумілими в будь-якій демократичній країні», – розповів режисер.

Актор Дмитро Ярошенко про фільм «Заборонений» говорить так: «Для мене це скоріш історія, яка порушує питання супротиву Добра і Зла. Цю історію відрізняє від якихось інших художніх творів те, що це було саме життя. Дуже цікаво, що фільм закінчується листом до сина. І в ньому він каже: «Коли ти, синку, озлобишся, подорослішаєш, твоє серце стане черствим, але ти все-таки хоча б вір, що Добро є, і люди добрі, і життя все ж таки». Можливо, тут проглядається історія Христа…»

«Хто такий для мене Василь Стус? – розмірковує Артемій Кирсанов. – Це людина, яка дійсно дуже близька до фігури Христа. Тому що це людина, яка намагалася жити за заповідями. І вона перш за все мала рахунок до себе, не до когось. І цю любов Стус проніс навіть до самого кінця».

Його колега сценарист Сергій Дзюба додає: «Ми вивчили про Стуса майже все і хотіли зробити історію про останні його дні, про його таємничу загибель у таборі, яка є в нашій книжці. У фільмі вийшло трошки інакше. Але все ж таки це історія про українську особистість. Для мене це історія України, яку ми написали в обличчі Стуса. Зараз вона співзвучна з долею Сенцова, наших моряків, багатьох політв'язнів. Ми, до речі, присвятили книгу всім політичним в’язням, які борються за свободу і незалежність України».

БЮДЖЕТ, ЗЙОМКИ, ПРОКАТ І ГЛЯДАЧІ



Повний бюджет картини становить 38 млн 529 тис. грн, з яких Держкіно виділило 19 млн 264,5 тис. грн. Решта – гроші інвесторів. Знімали фільм п'ять місяців. Зйомки почалися 29 квітня 2018 року на вулиці Хрещатик у Києві і закінчилися на початку жовтня в колонії суворого режиму в Березані (Київська область).

Учасники знімальної групи розповіли, що коли вони завішали Хрещатик портретами Леніна і лідерів компартії, свідомі кияни захвилювалися, чи не знімають тут, бува, російський пропагандистський фільм. Довелося пояснювати, що це кіно про Стуса, і ностальгії за радянськими часами в ньому не буде.

Продюсер фільму Артем Денисов зазначив, що у процесі створення кінокартини вони спілкувалися з Дмитром Стусом як із правовласником і з сестрою Василя Стуса – як експертом.

«Із Дмитром Стусом були непорозуміння. Він не сприймав цю роботу. Не знаю, з чим це пов’язано. Мабуть, з тим, що він відчуває якийсь ексклюзив на свого батька. Ми показували фільм сестрі Стуса. Вона сприйняла дуже позитивно, їй сподобалось. Відчувалось, що дійсно є схожість і зовнішня, і в характері. Досі жива дружина Стуса, але вона в такому стані, що не може оцінювати», – сказав продюсер.

Про роботу Дмитра Ярошенка, який виконав головну роль у фільмі, режисер Роман Бровко говорить: «Можна оцінювати по-різному, як Дмитро зіграв Стуса – об’єктивно, суб’єктивно – в кожного свій смак, своє бачення. Єдиний конкретний факт – те, що сестра рідна Стуса підійшла до мене після показу і сказала: «Романе, таке враження після картини, немов ви прямо з нами в родині виросли, бо Васєнька на екрані такий, яким він був у житті». Тобто йде мова, як показати персонаж на екрані. Може, можна було зробити в більш емоційний, більш попсовий спосіб, ближче до голлівудських героїв, до канонів американського кіно. Але, напевно, сестра Стуса б не сказала такі речі, що «Вася справді такий, як у житті».

У перших кадрах міліціонери, кагебісти говорять у фільмі російською, так само окремі персонажі на суді, а ось наприкінці – в колонії – на голоси табірної адміністрації і наглядачів наклали український переклад. Продюсер фільму Артем Денисов пояснює: «Для того, щоб фільм мав статус національного, він має бути, відповідно до законодавства, не більш ніж 10 відсотків будь-якою іншою мовою, ніж українською. Після показу Раді кінематографії вони єдине, що дозволили, – це voice-over (закадровий голос – С.Л.) на певну частину українською мовою. Тому ми залишили в першій і другій частині російську мову, а на всю третю частину поклали voice-over».

За словами режисера Романа Бровка, під час створення стрічки про Стуса автори надихалися американськими, європейськими і деякими хорошими українськими фільмами. Проте кіно про Стуса, попри використання цікавих сюжетних ліній, вийшло не попсовим.

«Нам дехто сказав, що в нас Перм сонячна, а там більш похмуро, – зізнається Роман Бровко. – Але ми вибрали таку стилістику: жорсткий світлотіньовий малюнок, коли досить-таки контрастна картинка, котра іноді трошки давить на психіку своєю агресивністю. Бо хотілося створити стан такої напруги, саме там, на зоні, в Пермській колонії. Ми свого часу вибирали і думали, чи робити це кіно в трошки сірій гамі, без кольору, схоже на «Врятувати рядового Раяна». Але вирішили, що це буде вже зовсім депресивно. Тим паче, у нас зона. Тому ми зробили дуже насичену контрастність. І використали яскраві фарби».

Чи вдасться під час прокату повернути витрачені кошти, наразі ніхто не знає. Все залежить, як сприймуть картину глядачі. Творці фільму мріють, аби його подивилися 1 мільйон людей.

Режисер Роман Бровко каже, що фільм можуть назвати пропагадистським. Але в умовах війни на Сході і жорсткої інформаційної війни з Росією це виправдано. Путін виділяє на свої пропагандистські фільми мільярди і не вимагає повернення коштів.

Роман Бровко: «Кіно пропагандистське в багатьох країнах не завжди збирає витрачені кошти. Але ніхто не відмовляється від нього, тому що прекрасно розуміє: це питання – нації бути чи не бути. Бути!»

Святослав ЛЕСЮК («Волинь24»)


Якщо Ви зауважили помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter для того, щоб повідомити про це редакцію
0

Коментарі:


  • Статус коментування: постмодерація для зареєстрованих користувачів, премодерація для незареєстрованих
Коментарі, у яких порушуватимуться Правила, модератор видалятиме без попереджень.
Невже не знайдеться якогось психа щоб тому медведчуку лапи вкоротив- дуже довгі вони в нього ,скрізь пхає.
Відповісти

© 2016. Усі права захищені. Повна або часткова перепублікація матеріалів можлива лише за дотримання таких умов: 1) гіперпосилання на «Волинь24» стоїть не нижче другого абзацу; 2) з моменту публікації на «Волинь24» минуло не менше трьох годин; 3) у кінці матеріалу на «Волинь24» немає позначки «Передрук заборонений».

assignment help