Cвященики розповіли, чому підтримали паству в бажанні перейти до ПЦУ

1
4
Cвященики розповіли, чому підтримали паству в бажанні перейти до ПЦУ
Не всі парафії УПЦ МП рішенням громади переходять у лоно Православної Церкви України разом зі своїми душпастирями.

Чому так складається, які тривоги та сумніви не дозволяють батюшкам підкоритись думці прихожан і, врешті, здоровому глузду? Це ми намагалися з’ясувати у тих панотців, котрі не покинули свою паству і зробили мужній, усвідомлений крок, перейшовши зі своїми громадами до офіційно, канонічно визнаної Української Церкви, - йдеться на сайті Волинської єпархії ПЦУ.

Протоієрей Павло Кліцук, настоятель парафії Різдва Пресвятої Богородиці в с. Мерва Горохівського благочиння:

– Я взагалі чекав того моменту, коли Українська Церква отримає Томос і ми зможемо перейти в її лоно. Більше того, спілкуючись із колегами-священиками уже давно ми сформували єдину позицію щодо конкретних кроків цього історичного переходу. Ми не були у великому захваті від діяльності Кирила та Онуфрія, мали свою патріотичну українську позицію. Те, що нині відбувається таке протистояння і незгода багатьох душпастирів підтримати паству, – для мене дуже дивно і несподівано. Пов’язую це із тим, що свого часу семінаристи, майбутні священики виховувались у якомусь рабському дусі, далекі від самостійного мислення.

Думаю, що Божа благодать в якийсь момент покинула Російську Церкву. Кирил перестав згадувати на Літургіях Вселенського Патріарха Варфоломія, не визнав його рішень – і тепер маємо результат. Владика Нафанаїл, звичайно, нас збирав, переконував у своїй правоті, проте для людей мислячих ті аргументи були надто мілкими.

Хочу відзначити, що йшов до кабінету владики Михаїла як представника ПЦУ без будь-якої боязні, навіть з душевним теплом, яке було взаємним. Мене підтримав благочинний Горохівського деканату Андрій Сидор, інші священики із Волині. Взагалі вважаю, що об’єднану Православну Церкву України створено з Божої благодаті, бо постійно відчуваю Його поміч. Господь почав відділяти, як гласить Біблія, «козлів від овець», і на це потрібно певний час. Священики Московського Патріархату повинні усвідомити неминучість і правильність того шляху, на який вказує Творець. Прискорювати події не варто, все на свої місця розставить час. Вважаю, що не я відійшов від МП, а Москва відійшла від нас, і ми залишились в Українській Церкві.

Я був ладний розпочати службу в ПЦУ з нуля, з простого ієрея, проте всі мої звання та заслуги збережено, за що вдячний новому керівництву. До храму приходять ті ж люди, навіть прихильники МП. Якихось агресивних дій не відбувається. А багато моїх колег, що вперто не визнають ПЦУ, ладні вдягти на себе образ «гонимих» і навіть податися служити до Росії, якщо їх там чекають.

Протоієрей Микола Смолярчук, настоятель парафії Благовіщення Пресвятої Богородиці в с. Раків Ліс Камінь-Каширського благочиння:

– Рішення перейти до Православної Церкви України виникло не спонтанно. Мабуть, таки стримувало те, що не було визнано офіційно української структури. Тепер уже, здавалося б, ніщо не повинно заважати і прихожанам, і душпастирям прийняти свідоме рішення. Більшість простих людей, розуміючи ситуацію, ідуть в лоно рідної Церкви. А ось священиків, на мою думку, лякає те, що нібито потрібно буде служити українською мовою. Скажу відверто: все свідоме служіння я послуговувався староцерковною мовою, і насправді перевчитись на інший лад таки дійсно непросто. Таке питання я ставив митрополиту Михаїлу, на що він дав однозначну відповідь: «Служіть так, як кому подобається». І дійсно, з часом можна поступово виголошувати молитви українською: вони, мабуть, краще будуть зрозумілі молодим прихожанам. Але питання мови не є принциповим.

Коли ступив на подвір’я луцького Свято-Троїцького собору – відчув якийсь благодатний спокій. За мить він підсилився, коли зустрівся із новим владикою. Колишній керуючий єпархією Нафанаїл був для нас аж надто високим чином і вимагав до себе особливого ставлення. А владика Михаїл – досить людяний і простий у спілкуванні, вміє слухати і чути. Це мене неабияк утвердило у правильності свого рішення.

У нашому Свято-Благовіщенському храмі села Раків Ліс відбувається протистояння. Біля двохсот прихожан, вірних Москві, очолив мій колишній клірик отець Ростислав, і вони разом відстоюють свою позицію. Але ж за ПЦУ у селищі підписалося понад півтори тисячі людей! Пастир повинен бути з паствою, тим більше, що ми всі українці, і триматися у нинішній час вірності північному сусідові нам не личить.

Мої колеги-священики, ті, що сумніваються і не роблять конкретних кроків до визнання ПЦУ, чомусь і досі не вірять у її канонічність, вважають нашу Церкву «розкольницькою». Важко їх зрозуміти, бо це ж елементарне несприйняття об’єктивної інформації. Відмовившись від рішень Вселенського Патріархату, Московський Патріархат сам став розкольницьким. Щиро дивуюся своїм колегам, і навіть не знаю, яку перспективу вони бачать у подальшому служінні. Призвання душпастиря залишається незмінним – вірою і правдою служити Господу і людям.

Протоієрей Павло Сукманський, настоятель парафії Архістратига Михаїла в с. Бужани Горохівського благочиння:

– У цьому році буде рівно два десятки літ мого священнослужіння. За ці роки у мене сформувався не тільки світогляд, а й широке коло однодумців, з якими можна вирішувати серйозні справи. Громада вирішила майже одноголосно перейти у Православну церкву України. А це означає, що рішення визріло набагато раніше. Саме на прохання і бажання прихожан у нашому храмі служби здійснюються українською мовою, а не староцерковною. Ініціатива переходу пішла від громади. Як я міг перечити здоровому глузду людей?

Але відбувся цікавий факт. Тільки люди проголосували за перехід, тільки почали документально оформлювати протокол рішення, як відразу у Волинській єпархії УПЦ (МП) з’явився указ керуючого Нафанаїла про відсторонення мене від служби і Причастя. Указ датовано 11-м лютого, а ми поїхали реєструватися до Луцька в ПЦУ тільки 13-го лютого… Поспішність такого указу дивна ще й змістом: навіть за смертні гріхи (буває, що священик за кермом здійснить смертельне ДТП) не відлучають від Причастя, а в даному випадку – «найвища кара…». Я знав, на що йду, пішов за громадою, бо українець. Мій патріотизм вимірюється поїздками в АТО, зустрічами з бійцями, підтримкою духовною та матеріальною. Там я зустрічався із капеланами з Київського Патріархату, ми знаходили спільну мову, яку вдалося практично продовжити після Томосу із рук Варфоломія.

Реєструватися ми приїхали у Волинську єпархію до митрополита Михаїла цілою делегацією з активних свідомих прихожан. Разом з нами були прихожани з інших храмів, але без священиків: вони виглядали розгубленими, наче сироти. Душпастирі їх не підтримали. Ставлю собі питання: а як же ви служили перед паствою, чому у вас не було єдності і спільності думок?

В єпархії нас прийняли дружньо і радісно. Владика Михаїл, канцлер Микола Цап, інші священики вділили нам максимум уваги і розуміння. Зустрівся із давнім приятелем капеланом о. Сергієм, зустрілися як брати по духу.

Звичайно, у кожного священика, який тримається за УПЦ (МП), є свій вибір і життєвий шлях. Рішення всі мають прийняти самостійно. Але те, що їх переконують у повній самостійності УПЦ, – явна неправда. Чому ж тоді, коли Кирил відмовився визнавати рішення Вселенського Патріарха, його підтримала так звана повністю незалежна УПЦ?

Всім священикам, які ще сумніваються щодо переходу, слід з’ясувати для себе просту істину: кому вигідна ворожнеча між православними України? Хто розпалював неприязнь, коли КП був ще не визнаним, і кому вигідно розмежовувати нас у час повного визнання і канонічності, дарованої Всевишнім?
Теги: томос, храм, священик, пцу
Якщо Ви зауважили помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter для того, щоб повідомити про це редакцію
4

Коментарі:


  • Статус коментування: постмодерація для зареєстрованих користувачів, премодерація для незареєстрованих
Коментарі, у яких порушуватимуться Правила, модератор видалятиме без попереджень.
Життя покаже. Бог все бачить, і в покарання забирає розум.
Відповісти

© 2016. Усі права захищені. Повна або часткова перепублікація матеріалів можлива лише за дотримання таких умов: 1) гіперпосилання на «Волинь24» стоїть не нижче другого абзацу; 2) з моменту публікації на «Волинь24» минуло не менше трьох годин; 3) у кінці матеріалу на «Волинь24» немає позначки «Передрук заборонений».