265 днів невідомості: дружина розповіла про чоловіка, який потрапив у полон до бойовиків ЛНР

1
0
265 днів невідомості: дружина розповіла про чоловіка, який потрапив у полон до бойовиків ЛНР
Дружина полоненного Якова Веремейчика з села Заріка Любешівського району розповіла, що відомо нині про її чоловіка, який перебуває в полоні вже 265 днів.

Про це пише Gazeta.ua.

"Востаннє телефоном розмовляла з чоловіком 28 серпня торік. Відтоді ні слова", — каже Олена Веремейчик, 33 роки. Її чоловік 33-річний Яків Веремейчик, позивний «Ґудзик», потрапив до полону незаконних збройних формувань ЛНР у ніч на 26 травня 2018 року неподалік Катеринівки Попаснянського району Луганської області. Тоді ж бойовики полонили його побратима, — Юрія Євтушка.

Яків служив за контрактом у 14-й механізованій бригаді, мав звання старшого солдата і шестеро людей у підпорядкуванні.

"Хлопці сиділи у засідці. Мені сказали, що Юра в той час дивився в навушниках кіно. Бо так воно на паузі і залишилося. Видно, Яків пішов першим наверх, потім Юра почув щось і за ним вийшов. Судячи із сєпарських відео, їх десь о третій ночі взяли.

Крайній раз чоловік дзвонив мені з номера Кобцевої (Ольга Кобцева – так звана уповноважена ЛНР з прав людини. – ГПУ). Спочатку вона говорила. Перепитала, чи це я. Сказала, що поруч із нею мій чоловік. І попросила, щоб я виконала те, що він у мене попросить. Коли Яша взяв трубку, то попросив свого паспорта. Сказав, що для обміну. Я відповіла «добре, все зробимо». Тоді подзвонила до його брата Богдана, який допомагає нам у цій справі. Він сказав, що ніякого паспорта ми нікому не даватимемо. Лише українській стороні".

Коли у квітні минулоріч Яків крайній раз їхав на фронт, то казав, що їде у таке місце, що паспорт і оригінал посвідчення учасника бойових дій залишить удома. Не взяв тоді і улюблений піксельний великий рюкзак.

Олена з дітьми живе в селі Гірка Полонка поряд із Луцьком. Вона невисока, струнка, має хвилясте каштанове волосся. Працює у Луцьку на німецькому заводі, комплектує проводи.

Разом з Яковом виховує 10-річного Іллю та 2-річну Ольгу. Від першого шлюбу у чоловіка є двоє синів – Денис, 11 років, та 8-річний Артем. До служби Яків працював на заводі з виготовлення підшипників для автомобілів.

"Починаючи з весни 2016 року відслідковував усе, що на фронті робилося. І з літа почав говорити, що підпише контракт. Яша колись служив в армії у Луганській області. Казав: «Знаю, як там і що. Серп/молот на стіні, Лєнін в душі». Розповідав про совдеп. І що прості люди там простіші, ніж у нас. Казав, якби ті прості люди приїхали до нас побачили, як у нас прості живуть, то би ахнули. Бо в них і близько не так. Ті, що в нас посередньо живуть, там би були багачі. Казав, що відтоді як в армії служив, нічого там не змінилося".

Веремейчик підписав контракт у серпні 2016 року. Планував відслужити до серпня 2018‑го і повертатися додому.

"Він уперше поїхав на Донбас у вересні 2016‑го у Щастя на Луганщині. Наступного разу виїхав у грудні. Ми розписалися. Добре, що так вирішили, – говорить Олена. – Мені зараз, як офіційній дружині, легше чогось добиватися. Бо якби жили цивільним шлюбом, то ще місяців п'ять довелося б доводити, що ми чоловік і дружина. Потім приїжджав додому у березні, коли народилася донька, і знову повернувся на Донбас, – говорить Олена. – На ротацію приїхав у листопаді".

Востаннє Яків виїхав на полігон у лютому 2018-го.

"У п'ятницю 13 квітня перед Провідною неділею приїхав додому. Ми його зібрали. І десь на початку наступного тижня вони з рівненського полігону відправилися у Попасну Луганської області. Того разу ми навіть прощалися не так, як завжди: прощання було мовчазне. Завжди говорили і не могли наговоритись. А то так мовчки обійнялися, поцілувались, і вони поїхали".

25 травня у сина був Останній дзвінок. Десь по обіді Яша до мене зателефонував, попросив поповнити рахунок. Зазвичай, коли кидала йому гроші, то передзвонювала запитати, чи гроші прийшли, – згадує Олена Веремейчик.

"Насправді то був зайвий привід почути його. А того разу чомусь не подзвонила. Напередодні 24-го відправила йому посилку. На ті вихідні припадали Зелені свята, то мав би забрати її вже у вівторок. Передала солодке, одеколон, засоби гігієни, черевики. Він такий радий був, так чекав того пакунка".

Увечері 26 травня з невідомого номера зателефонував чоловік. Представився командиром Якова.

"Попросив набрати чоловіка, бо, мовляв, не бере трубку, «пішов зі зброєю і нема». Подумала, що хтось дуркує. Вибила. Яша іноді любив так прикалуватися, дзвонити з інших номерів та іншим голосом до мене звертатися. Дзвонить знову. Ще кілька разів. Збиваю. Тоді піднімаю і мені той командир каже, що Яків і ще один хлопець зі зброєю пропали. Немає їх від ранку".

Того вечора у 14-й бригаді заявили, що двоє бійців самовільно залишили розташування частини.

"Почитала це і подумала, що не могло такого бути. Яша не міг самовільно піти. Його телефон тоді то вмикався, то вимикався. Вранці 27-го збиралася до церкви, це була Трійця. Прийшли до нас додому троє вееспешників (військова служба правопорядку. – ГПУ) і спитали, чи знаю, що сталося з моїм чоловіком. З'ясовували, коли я востаннє з ним розмовляла, чи не говорив, що хоче втекти".

Років 5 тому на Яшин телефон я підключила функцію «дитина під наглядом», так можна дізнатися місце розташування телефона. Для цього не треба навіть інтернету. На номер 700 варто надіслати повідомлення з текстом «пошук Яшко», і мені показувало місце розташування його телефона. Тоді показало місто Луганськ, вулиця Зоотехнічна. Якщо телефон вимкнений, то нічого не показує. Відтоді нічого і не показує, бо телефон повсякчас був вимкнений.

Яків наснився Олені і сказав «не плач, все добре, я живий». 30 травня зателефонував і сказав, що у полоні.

"Спочатку він набрав батьків, потім – мене. «Лєна, – каже. – Швидко взяла себе в руки. В мене все добре, не плач. Я в полоні, в мене все добре. Я живий, здоровий. Юра зі мною». І вибив. Відтоді і по сьогоднішній день його телефон вимкнений. Щодня його набираю, а раптом підніме, а раптом".

Перше відео з Яковом бойовики виклали у мережу 31 травня. Йому «за сценарієм» робили екскурсію тимчасово окупованим Первомайськом Луганської області.

Бойовики розповідали, як українські військові бомблять мирних жителів.

"Чим швидше викладають відео, тим швидше їх ламають. Відео з чоловіком виклали через шість днів після взяття в полон, – каже Олена. – Думаю, його перед тим побили. Надворі вже було тепло, а його водили в кітелі. Закритий був по шию і аж до зап'ясть. Очі спухлі, шия в плечі втиснута".

Наступне відео з Веремейчиком виклали 23 червня. На ньому показано, як військові телефонують своїм дружинам та братам. Розповідають, що в полоні у них все добре, їх ніхто не б'є, годують, ставляться по-людськи.

"Запитувала у чоловіка, де його речі, де хрестик, чи дивиться він телевізор. Ланцюжок у нього був запаяний, його хіба зірвати можна було, а не зняти. Відповідав натягнуто. Не своїм тоном. Зовні ніби він, а говорив зовсім не як мій Яків. Не знаю, що з ним мали зробити, аби він таке на тих відео говорив".

Олена каже, що досі не знає, який у Якова статус. Чи він військовополонений, чи він безвісти зниклий. Не знає, який він по списку на обмін, ця інформація не розсекречується.

"Узагалі за статутом командування бригади не зобов'язане повідомляти родині, що вояк перебуває у полоні. Зобов'язані повідомити лише у разі смерті. Я досі чекаю результатів їхнього внутрішнього розслідування. У відповідь на мій запит про те, де мій чоловік, у бригаді відповіли, що «він перебуває за межами розташування».

26 грудня 2018 року Якову Веремейчику через міжнародну організацію Червоний хрест відправили посилку з теплими речами.

"Брат чоловіка Богдан вийшов на Червоний хрест, – розповідає Олена Веремейчик. – Домовилися, що вони передадуть посилку Якову від нас. Склала сало, мед, термобілизну, спортивний костюм, зимове взуття, куртку".

Надіслали усе 26 грудня у Слов'янськ Донецької області. Звідти представник Хреста мав забрати і передати на Луганськ.

"З 14 січня вона вже там. Але Яків досі її не отримав, – каже Олена. – Спочатку бойовики посилку дозволили передати, а тепер гальмують процес. Думаю, що вони якийсь сюжет знімуть, коли передаватимуть. Що, мовляв, вони такі мирні, що і подзвонити дають, і посилки дозволяють".
Якщо Ви зауважили помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter для того, щоб повідомити про це редакцію
0

Коментарі:


  • Статус коментування: постмодерація для зареєстрованих користувачів, премодерація для незареєстрованих
Коментарі, у яких порушуватимуться Правила, модератор видалятиме без попереджень.
Олено, тримайтеся!
Сил вам і віри!
Відповісти

© 2016. Усі права захищені. Повна або часткова перепублікація матеріалів можлива лише за дотримання таких умов: 1) гіперпосилання на «Волинь24» стоїть не нижче другого абзацу; 2) з моменту публікації на «Волинь24» минуло не менше трьох годин; 3) у кінці матеріалу на «Волинь24» немає позначки «Передрук заборонений».