Під час операції в неї тріснуло серце: неймовірна історія порятунку лучанки

3
6
Під час операції в неї тріснуло серце: неймовірна історія порятунку лучанки
Відома українська телеведуча Ольга Герасим’юк розповіла вражаючу історію порятунку лучанки Єви.

Про це Ольга Герасим’юк написала у своєму блозі на Opinion.

Подаємо допис без змін:

Я не вірю в чудо. Я вірю в те, що все можливе. Пояснень на це або немає – або їх можна вигадати, бо ми ж любимо це. Можна все. Можна навіть керувати часом. На це є неспростовні докази. І вони з’являються переважно в різдвяні дні. Крапка. Дискусії не підтримуватиму.

Днями в мене подзвонив телефон.

– Це я, Єва!

Вперше і востаннє я чула її голос п’ятнадцять років тому. Але я його тоді не запам’ятала. Бо сиділа на канапі поряд із маленькою дівчинкою, у якої ознаки життя були дуже умовні, якісь ніби вигадані й тимчасові. Пам’ятаю, як взяла її за тонку ручку – і боялася того звуку й пульсації… Канапа резонувала від того, як голосно стукало її серце. Ручка її сіпалася в моїй – у такт цим глухим ударам… І кожен звучав, як фінальний акорд…

Тобто я зараз фактично вперше чула Єву. Їй нині 29. І найголовнішим, малопоясненим і фактично неможливим є те, що вона жива.

Ми згадували вдвох, як зустрілися в студії «Без табу». Євгенія Павлівна, її бабуся, привезла приречену малу до нас. Перед тим історія мала такий вигляд: Єва народилася з таким серцем, що венозна кров у ньому змішувалася з артеріальною, дівчинка була кольору сірої дороги і протягом місяця мала померти.

Її молода красуня-мама одразу відмовилася від неї. І це сіре тільце забрала Євгенія Павлівна, бабуся. Її син, Євин батько, був розбитий горем – прекрасна його дружина, його найбільша на світі любов, пішла й більше ніколи не вернулася. А його мама взяла це дитя… І що з ним робити…

Єва помирала щодня – і чомусь виживала. Обкладена подушками, лежала, підрісши, трохи сиділа, і все. Одного разу Євгенія Павлівна почула, що в місто приїхали шведи-кардіологи, вони оглядають дітей. Вона закутала й привезла дівчинку – але шведський лікар подивився на бабусю обережно й сказав, що це можна було спробувати якось поправити лише одразу при народженні…

Втім, через місяць задзвонив їхній домашній телефон, говорив Бо Валленберг, син відомого шведського кіноактора Зигварда Валленберга. Він очолював Дитячу скандинавську місію, створену батьком, який був одержимий допомогою дітям. Бо Валленберг сказав, що Єву викликають у Швецію. У літаку він тримав її кисневу подушку, поселив у своєї мами, потім відвіз до Петера Йорги, кардіохірурга, в Люнд. Той сказав, що якщо не прооперувати – стовідсоткова смерть. Якби знав – не розтинав би Єву… Там побачив якийсь жах, який натворила з нею природа – із життям це не мало жодного зв’язку… Та оскільки розітнув – почав щось робити…
Бо Валленберг на цю операцію роздобув 50 тисяч доларів.

Другу операцію лікарі відклали, бо це таки вдвічі було за межею уявлень про можливе… У неї відмовляли органи, в реанімації вона лежала не один день, їсти не могла…

За межею було й те, що Єва чомусь жила далі… І навіть у чотири роки вперше почала ходити… Минуло кілька років, і її кардіограма знову сказала, що вже все… Лікарі відмовлялися щось робити, бо це не зробив би ніхто на світі, у жодній країні, якою б вона не була.

Бо Валленберг знову повіз дівчинку до Швеції. Петер Йорги сказав, що це вже точно нульовий шанс, але призначив операцію якраз приблизно перед Днем святого Миколая. Під час операції в неї тріснуло серце… Але Петер дійшов до фіналу і помістив її в реанімацію. Там вона лежала й кричала від болю місяць – ще і її крихкі ребра поламалися, біль був нелюдський, Єва лежала на кількох матрацах, як принцеса на горошині, медсестри вкривалися червоними плямами, коли робили нещасній перев’язки під її крик і зойки, вона виривала трубки, що з’єднували її з життям, а медсестри всміхалися їй і шепотіли: «Ще трішки, мила, ще трішки…» До неї кликали клоуна, місцеві жителі, які готувалися в ці дні до Різдва, приходили до неї грати на гітарі, співати їй своєю шведською мовою. Бо Валленберг корчив їй кумедні гримаси, відчайдушно веселив…

Про неї писали шведські газети, йшли сюжети на телебаченні. День перебування в лікарні коштував 3800 доларів – бо вона була іноземка… Бабуся стояла біля неї і прикладала до її ран хусточку, яку в Швецію передали з одного з волинських храмів – її там освятили. Євгенія Павлівна каже, що це помагало…

А по всій Швеції люди скидалися грошима – і назбирали дитині з України 200 тисяч доларів… Бо Валленберг їздив по країні, на Фаррерські острови, в Данію, у Фінляндію, розповідав про Єву й закликав до порятунку. Ніхто не знав, що в цей самий час його батько, Зигмунд Валленберг, був тяжкохворий, йому саме теж робили операцію. І саме в цей час згоріли склади їхньої Дитячої місії з вантажами для дітей… Був чорний період… Бо рятував Єву – і за себе, й за батька…

Єва опинилася у нас, на тій канапі, вже пізніше – коли після того нереального порятунку минув час і Євгенії Павлівні сказали, що все повертається знову… І на нову операцію треба вже півмільйона…

Євине серце загупало страшно, коли в студію зайшов Бо. Він тоді разом із нами звернувся до українців. Ми просто просили: люди, шведи це змогли, давайте тепер ми постараємося, будь ласка…

Люди почали старатися! Як я тепер розумію, це були прості й бідні добрі люди – на оголошений рахунок сипалися п’ятірки, десятки, сто гривень… Хтось це виділяв із крихітних зарплат, хтось із пенсій. Школа Євина назбирала дві тисячі… Два банки прислали по тисячі… Порахували – 10 тисяч… Проти півмільйона доларів…

Але пізніше – хай про це знають усі, хто слав ті п’ятірки-десятки! – ці гроші були спасенною ниточкою зв’язку з Євою!

Коли вже було ясно, що операції не буде, а буде кінець – в Україну приїхав Бернар Айзенман, хірург із Страсбурга.

Він усе зрозумів, коли побачив… Але викликав Єву невдовзі в Ельзас. Їй було чотирнадцять років. Готували документи на виїзд швидко, аж тут бабусі подзвонили й сказали: «Єва летить сама! Вибирайте. Вам не буде документів. Або сама – або все…»

За кордон? Сама? У такому стані?…

Єва сказала, що вона долетить. Вона добре вчила в школі французьку. Тато купив мобільний телефон. Вони гарно про все поговорили й вирішили. Єву висповідав священик і сказав: «Ти ніколи не будеш сама! З тобою – янгол-охоронець» Вийшовши за поріг, вона сказала бабусі: «Прощавай! Але не назавжди!» За потягом, який повіз її до Києва в аеропорт, бігли хлопці-однокласники, махали їй і плакали.

Єва доїхала. У дорозі вона ще й допомагала іншим, дорослим, хто не знав мови, знаходити потрібний автобус, пересадку, дорогу.

Далі Єва зникла. Саме в Україні писали про те, що кудись дітей забрали на органи – і бабуся впала в паніку… А Єву саме оперували в Страсбурзькому університеті. Доктор Бернар Айзенман і доктор Бернар Дюжутер. Дванадцять годин… Перед Днем святого Миколая. (Протягом років із того часу я часто чомусь любила гуляти біля цього університету – і лише тепер знаю, чому).

Коли Єва взяла трубку купленого татом телефона – це вже був третій день після операції. Вона гуляла коридором. Ось на щоденний зв’язок із бабусею, на її, з далекого Луцька, «ляж, дитино, бережися, дитино, що тобі треба, дитино, люблю тебе, дитино» і пішли потім зібрані українцями десять тисяч. Зв’язок дорогий – а без зв’язку їм не можна було вижити…

Різдво Єва з бабусею зустрічали вже вдвох.

Ми говорили з Євою – старалися більше сміятися і не плакати. Єва казала мені, що все на світі не буває просто так. А такої, як Євгенія Павлівна, жінки більше немає на світі – і як кому треба зняти кіно чи написати роман про любов, то нічого не треба вигадувати, просто приїхати до неї!

Так і живуть вони з Євгенією Павлівною вдвох. Бабусі тепер сімдесят вісім. Вона дуже сильна – бо треба бути поряд. І я зараз тільки взнала, що Євгенія Павлівна – підполковник міліції. Щодня вона стоїть біля вікна й дивиться на вулицю – чекає, коли Єва йтиме додому…

У Єви тепер чотири дні народження.

Нещодавно пішов від нас фантастичний Зигмунд Валленберг. І йому на хмарці буде легко, від наших вдячних думок…

Єва подзвонила якраз у різдвяні дні. Саме в цей час луцька газета обрала її красунею дня – а я побачила й згадала цю історію. Єва надзвичайно красива.

– Кажуть, я викапана, один у один, – моя мама… І знаєте… Це моя біда.. Мені здається, що тато не може дивитися довго на мене – бо він так і не забув її…

І тут Єва мені сказала раптом іще таке:

– Мама мене лишила – і правильно зробила. Вона б не витягла мене, не спасла… І я би зараз не змогла бути їй у поміч – а їй же точно треба помогти…

Єва таки бачила її один раз, коли підписували відмову від неї, потрібну для організації лікування – у кімнаті сиділа якась гарна пані, в дівчинки спитали, з ким вона хоче жити… Обережно спитали – щоби не задихнулася, як ніби про щось звичне й буденне…

Єва трохи тут заплакала, згадуючи, – їй пізніше сказали, що та гарна пані була її мама, і дівчинка з серцем, що розривало їй груди, місяць не спала – як же вона не роздивилася її! «Як же мама не впізнала мене…»

Але ми домовилися з Євою плакати лише дуже в крайній потребі – лише щоби не носити біля серця важкого… Краще – будемо розмовляти. Часто. Коли захочеться. Навіть уночі.

Серце в Єви тепер не гепає, а цокає, як великий годинник. Вона вже звикла до цього звуку – і всі звикли. А колись, на парах в університеті, коли писали контрольні й западала тиша, це цокання лунало на всю аудиторію – й усі перешіптувалися: «В кого це?» Поки вона не заспокоїла всіх – «Та це я!»

Кожні десять днів вона перевіряє цей годинниковий механізм – і так усе прожите до цієї миті життя. Можна сказати – Єва керує часом.

У моєї чудової дівчинки Єви вже з десять літ є друг Ігор. Він понад усе любить життя над землею. «Живе на даху, – сміється Єва. – Він ремонтує дахи – і йому там добре. Не знаю, чому він і досі зі мною…»

А я знаю.

Колись їй було сказано – «Ти ніколи не будеш сама! З тобою – янгол-охоронець». Ну, й що, що не в небі – а на даху? Так просто ближче. А ще один янгол – у небі, а одна – біля вікна, дивиться, коли Єва йтиме. А сотні – тих, хто читає це зараз…

Я спитала у Єви, чи можна розказати людям цю історію? Всім тим, які збирали тоді ті п’ятірки-десятки, співали пісень, бігли за потягом, грали на гітарі, корчили смішні гримаси й смішили, брали в руки скальпелі … – їм усім же треба знати: на світі є неспростовні докази того, що все можливо, можна навіть керувати часом. Ці докази з’являються в різдвяні дні. Ось вони!

Єва сказала:

– Так! Розкажіть! Хай людям буде легше!

Ольга Герасим’юк
Теги: луцьк, порятунок, історія, статті
Якщо Ви зауважили помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter для того, щоб повідомити про це редакцію
6

Коментарі:


Коментарі, у яких порушуватимуться Правила, модератор видалятиме без попереджень.
Це чудова дівчинка і найкраща бабуся,живіть довго і вірте в чудеса
Відповісти
Цікава історія
Відповісти
найкраще, що я бачила за рік. щастя вам, люди!
Відповісти

© 2016. Усі права захищені. Повна або часткова перепублікація матеріалів можлива лише за дотримання таких умов: 1) гіперпосилання на «Волинь24» стоїть не нижче другого абзацу; 2) з моменту публікації на «Волинь24» минуло не менше трьох годин; 3) у кінці матеріалу на «Волинь24» немає позначки «Передрук заборонений».