«Варшавський» ринок: яким був монстр 90-х і хто в Луцьку під ним ходив

Рівно 28 років тому, 8 грудня 1990-го, в Луцьку відкрили Завокзальний ринок. Базар тут існував і раніше, але як «барахолка» (поляки привозили і продавали тут всіляке «барахло»: джинси, светри, куртки, жуйки, тіні для вій і т.п.). А позаяк тут торгували тут попервах здебільшого поляки, до базару міцно пристала назва «Варшавка». І хоч в офіційних документах цей ринок зветься «Завокзальний», у народі його по-іншому, ніж «Варшавка», ніхто не називає.

9 серпня 1990 року Луцький міськвиконком ухвалив рішенням закрити Завокзальний ринок. Проте вже у жовтні президія міської ради народних депутатів ухвалює рішення відкрити ринок після завершення робіт із благоустрою території. Після деяких перипетій 8 грудня ринок відкрили. Це було єдиним місцем, де можна було придбати одяг і взуття, хоча і за високими цінами.

«ЦЕ БУЛО ЄДИНЕ СПАСІННЯ ДЛЯ ЛЮДЕЙ»

90-ті роки, розвал Союзу, масове безробіття, підприємства збанкрутували і закрилися, під тиском змін припинили функціонувати заводи, а люди кинулися на власні хліба.

«Ринки – це було єдине спасіння для людей. Там вони могли заробити хоч якусь копійку», – розповідає Михайло Ломага, нині – заступник директора комунального підприємства «Луцькі ринки», а у 90-ті – першопроходець місцевого торгівельного бізнесу.

Трудову діяльність розпочав 1990 року в Ківерцівському районі, був тоді заступником голови правління райспоживспілки з торгівлі, потім директором заготконтори, далі пішов на підвищення і став головою райспоживспілки. На цій посаді пробув аж 8 років. У 95-му Ломазі довірили очолити об’єднання ринків міста Луцька, куди входили майже всі торгівельні підприємства області.

«ЦЕ БУВ МОНСТР, ЯКИМ ВІН Є І СЬОГОДНІ»

Коли усі ринки, які раніше були на балансі держави, наказом Кабміну СРСР від 1987 року почали підпорядковуватися місцевим спілкам, то змінили свою форму власності з державної на колективну – споживчу кооперацію. Саме пайовики за рахунок коштів, які вони здають у фонд, розвивали торгівлю.

Завокзальний ринок передали на баланс облспоживспілки у 1993 році.

«В той час це була практично неосвоєна структура, і людей там майже не було, працювала тільки речова торгівля, але в основному приїжджали торгувати поляки», – розповідає Михайло Ломага.

Він очолював Луцький госпрозрахунковий ринок з 1995-го по 2005 рік.

«Тоді він становив 55% від ринкового обігу в області. Це був монстр, яким він є і сьогодні. Змінилася тільки назва», – переконує Ломага.

ЯК ВСЕ ПОЧИНАЛОСЯ?

«Коли я туди прийшов, то місця зовсім не були обладнані. Тільки зелене поле. Люди розкладалися і торгували просто з землі. І то в основному поляки. Так заробляли, важко було, але куди діватися? З часом наші почали їздити до Польщі, трохи купували речі там, а тут вже реалізовували. Так виходило, що 95% речової торгівлі йшло просто з землі. Люди на траву, чи де була покладена бруківка, розкладали свої товари, і так виживали. Всередині – це, відповідно, була продовольча група. Сільськогосподарські продукти. Люди приносили м’ясо, ковбаси чи молочне, але однаково 80% торгівлі – це була торгівля речами й одягом», – розповідає Михайло Ломага.

У час, коли люди дійшли до відчаю через безгрошів’я і важку ситуацію в країні, мусили виживати, як могли. «Варшавський» ринок відкрив нові можливості для волинян, створивши близько 5 тисяч нових робочих місць. Незважаючи на те, що було чимало претензій від різних контролюючих інстанцій, мовляв, що людям не були створені належні умови для роботи, ринок продовжував функціонувати, а люди виходити працювати.

Михайло Ломага пояснює цей факт тим, що «Варшавська» тільки почала працювати і не приносила достатніх доходів для того, щоб забезпечити комфорт і відповідати усім нормам.

НА ОБЛАШТУВАННЯ «ВАРШАВКИ» – 2 МІЛЬЙОНИ З КИШЕНЬ ЛУЧАН

У 97-98 роках, коли міську раду очолював Антон Кривицький, на черговому сесійному засіданні депутати ухвалили рішення направити 50% місцевого податку (а це – ринкові збори), на розбудову луцьких ринків.

Тоді міськрада виділила з міського бюджету на розбудову «Варшавського» ринку близько 2 мільйонів гривень. За ці гроші поклали бруківку, заасфальтували територію, і люди вже могли торгувати не з землі. Почали купувати контейнери і «черепашки» за свої кошти.

«Ми розробили там також первинні проекти і схеми розташування рядів. Перші місяці ми взагалі дозволяли працювати без оплати за торгівельні місця, також пенсіонери були звільнені від оплати та продавці сільгосппродуктів. Це все робилося для того, щоб люди менше нарікали на важкі умови роботи і виживання. Людям просто не було куди діватися. Заводи закриті, кордон закритий, то в Польщу також виїхати було ніяк. Таким чином ринок і розбудовувався», – розповідає Михайло Ломага.

Торгуючи на ринку, люди рятували свої родини від безробіття і голоду. Однак вже буквально за 5 років «Варшавський» вийшов на достойний рівень і приносив хороші прибутки не тільки людям, які там торгували, але й самому підприємству. Частину з отриманих коштів почали вкладати і в «Центральний» ринок Луцька.

«Підприємці могли вже за свої кошти робити накриття торгівельних рядів, а там, де не було бруківки, то викласти її. Більше того, кошти на баланс ринку не бралися, а вносили їх на рахунки підприємств, які безпосередньо виконували ці роботи», – додає Ломага.

НЕ ТІЛЬКИ КУПИ-ПРОДАЙ, А Й СТОМАТОЛОГ І МАСАЖ

Споживча кооперація передбачала приватизацію, тобто кожен пайовик повинен отримати свій пайовий сертифікат на майно і кошти. Ця система діяла і на «Варшавському» ринку, враховуючи, що на той час, коли ним керував Ломага, в його підпорядкуванні було 200 людей. І кожен з них був пайовиком, який мав на ринку свою частку. Працівниками торгівлі було близько 90 людей, але, окрім купи-продай, ринок надавав людям і інші послуги.

Підприємство займалося заготівлями, переробкою, працювали ковбасний, рибний і кондитерський цехи. На додачу «Варшавський» займався і громадським харчуванням. Таким чином, колектив становив близько 200 чоловік.

Для того, аби така кількість людей захотіла працювати і приносити прибуток не тільки собі, а й ринку, потрібно було створити належні і якомога комфортніші умови. За словами Михайла Ломаги, тут працювали зубний кабінет, медпункт, косметичний і масажний кабінет, де, за умовами колективного договору, можна було пройти курси. Створили також газету під назвою «Ринок», де з актуальними питаннями виступали всі бажаючі підприємці, а також адміністрація висвітлювала всі питання, які виникали в процесі роботи.

Працювала громадська рада при ринку, в яку входили близько 500 підприємців. Вона постійно брала участь в обговоренні питань розвитку ринку, створення нових робочих місць і затвердження тарифів, діючих там. Тобто дирекція ринку не могла ухвалювати рішення одноосібно.

В той час, за словами Михайла Ломаги, міська влада не мала жодних претензій до роботи «Варшавки».

У 2000 р створили комп’ютерну (електронну) систему обліку торгівельних місць. Жоден з підприємців не міг укласти договір, доки не пред’явить документи, які б засвідчили, що він законно має право здійснювати торгівлю. Тобто на ринку був чіткий порядок і все було без конфліктів. Аж до 2004 року…

Як розповів Михайло Ломага, тоді до керма облспоживспілки прийшов Володимир Горгут, який поклав око на Луцький госпрозрахунковий ринок.

«Ну і з приходом пана Горгута почався розвал споживчої кооперації. Все почав робити, аби влада перейшла до нього», – починає розповідати Ломага і показує кіпу документів із судів, ухвалених, на його думку, несправедливих рішень.

ХТО ЗВІДТИ ПОЧИНАВ?

«Звідти починали всі», – саме такою була перша репліка Михайла Ломаги. В час, коли міцна «криша» і зв’язки мали набагато більше значення, ніж гроші, кожен виживав і крутився, як міг.

Певно, майже кожен колись хоча б раз відвідував піцерію «Фелічіта», але не кожен знає, що їхій власник Олег Бровін колись торгував на «Варшавці» курячими стегнами. Чи, до прикладу, Віктор Веремчук, який сьогодні володіє мережею магазинів «Вишенька», або ж Віктор Гемба, який є власником будмережі «Євродім». Вони також починали саме із «Завокзального» ринку. Олександр Волинець, який у 90-ті був дрібним підприємцем, також розкрутився і заснував приватну фірму «ВО-Електрик».

«Важкі то були часи, і щось робити було важко, але, як бачите, і тоді було реально пробитися», – усміхаючись, розповідає Ломага.

А ось якими шляхами можна було чогось досягнути в 90-ті – це вже зовсім інша історія…

Валерія КОЛІСНИК

Ретрофото – Генріх ШИМОНОВИЧ, Віктор ЧУХРАЙ

Передрук заборонено.