«Ми втомились від вічних воєн», – білоруський видавець розповів у Луцьку, хто і що сьогодні читає

0
1
«Ми втомились від вічних воєн», – білоруський видавець розповів у Луцьку, хто і що сьогодні читає
Ігор Логвінов – про нього ще за декілька днів до приїзду говорили менеджери, волонтери та інші учасники заходу. Опозиційний, легкий у спілкуванні та розумний – слова, які дуже часто звучали біля його прізвища.

Гість літературного фестивалю «Фронтера», який видає книги для білорусів у Литві, дав ексклюзивне інтерв’ю інтернет-виданню «Волинь24».


* * *
Він погодився поговорити в неділю зранку, в той час, ще коли далеко не всі заклади Луцька відкриті, в деяких випадках ще не прокинулись офіціанти. «Ну що, готові говорити з піар-менеджером білоруського книжкового бізнесу?» – друге, що чую від нього, і одразу ставлю запитання

«ТУТ НЕМАЄ ТОТАЛЬНОЇ ЧИСТОТИ»

– Часто приїздите в Україну?

– Раніше дуже часто їздив, а потім почалась трансформація на роботі, і мені довелося взяти тайм-аут. Україна для мене як наркотик, коли довго-довго не їздиш, то якось дуже туди тягне. Збирався приїхати ще на «Meridian Czernowitz», але графік був надто завантажений, і коли запросили сюди, то я дуже зрадів, і зараз радий, що приїхав.

– У Луцьку вам подобається? Але чесно.

– Певно, дивно прозвучить, але мені подобається, що тут немає тотальної чистоти. Це навіть краще, ніж у Мінську, там все надто стерильно, а тут більш по-справжньому.

– Говорите про «трансформацію на роботі», про що саме йдеться?

– Ми змінюємо формат видавництва, магазину, і, власне, через це я вирішив взяти тайм-аут на два роки. На цей час випав взагалі з усіх проектів, тепер сиджу і думаю, що робити. Спершу мав за рік це зробити, а вже другий минає, і я щось не можу нічого вигадати.

– Останні інтерв’ю, які ви давали в Україні, датовані 2015 роком. Що за останніх три роки змінилося у видавничій справі Білорусі?

– Ми втомились від вічних воєн, стресів, зараз я хочу вийти на рівень роботи без цих потрясінь. Зрештою, час змінився, стала помітна якась лібералізація в Білорусі, з’явилося більше можливостей працювати, змінилися зовнішня ситуація, підхід суспільства до білоруської книжки, і ми намагаємось все це вирахувати. Хочу, аби робота більше не була епатажною, а стала врівноваженою.

«НЕМА ВЖЕ ТАКОГО САМОДУРСТВА, ЯК БУЛО РАНІШЕ»

– У яких сферах найбільш помітна лібералізація?

– Найяскравіший приклад – це те, що наше керівництво весь час стояло в опозиції до демократичного світу, вчило його жити правильно. А ось зараз президент шукає якісь виходи, щоб знову подружитися з американцями, налагодити добрі відносини з ЄС, із країнами-сусідами, і, відповідно, ціна цьому те, що він не може вести себе, як раніше, нема вже такого самодурства, як було раніше.

– У 2015-му ви казали, що 93% білорусів читають російською. Як з цим зараз?

– Тенденція мені подобається. Більше білорусів починають читати білоруською. Дивлюсь я на людей, які приходять в мій магазин, і просто шкірою відчуваю, що люди шукають щось білоруською мовою. Змінилася трішки сама психологія покупців, от тільки не можу підтвердити це статистично. Саме по собі місце білоруської літератури досить скромне, основний ринок все одно російськомовний.

«ВАЖКО З БІЛОРУСЬКОЇ ЛІТЕРАТУРИ ЗРОБИТИ БІЗНЕС»

– Коли з’являлися україномовні фільми в кінотеатрах, то на них почало ходити більше людей, аніж на російськомовні. Одна з причин – вони були краще, доступніше перекладені. Можливо, так і з книгами, усе залежить від якості продукту? Що ще впливає?

– Якщо річ викликає у тебе позитивне бажання хоча б взяти її в руки, то це вже плюс. Сьогодні ситуація така, що погано підготовлену до друку книжку не будуть купувати на жодній мові, вони не продаються. Люди купують не лише для того, щоб почитати і поставити на полицю, вона має нести якесь змістове навантаження.

Якщо повернутися до мови. То навесні цього року переклали Алексієвич білоруською мовою. Редактори вибрали кращих дизайнерів Білорусі, щоб ті працювали над цією книжкою. Її добре купують двома мовами, але білоруською вийшло зрозуміліше, звучить злагодженіше. І це я кажу не тому, що якось не так ставлюсь до російської мови, а тому, що цей переклад справді поліпшив твір: більш плавно, більш цікаво, і якість видання краща. Навіть так вміє білоруська.

Та насправді важко з білоруської літератури зробити бізнес. Ми білоруською перекладаємо якусь високу літературу, а читач хоче бачити на полицях щось масове, а нам з такого особливо нічого йому запропонувати. І коли виходить якийсь такий проект цієї масової літератури (серед останніх Віктора Мартиновича «Ніч» – він білоруською почав писати), то після цього до нас стоять черги, як до мавзолею Леніна, за автографами. Був попит. Люди хочуть, а ми не готові видавати стільки білоруською. Щодо видавництва книжкового, то якщо ще три роки видавалося 93% книжок російською, то зараз 84%. Немає великого прориву, але цей відсоток змінюється.

– Чому так повільно?

– У цьому велика провина держави і політиків. Держава не проти білоруської літератури, але вона жодним чином її не підтримує. Є таке відчуття, що вони ніби джина в пляшці тримають і не знають, що з ним треба робити. Бояться, але розуміють, що своє. Навіть мінімальна підтримка держави – і ситуація змінилася б радикально. Письменники зараз розділені на два табори. Є й лояльні до влади літератори. І, власне, їм би мало бути образливо, вони і між собою майже не бачаться, і владі на них байдуже, або, я б навіть сказав, що владі пофіг.

– Лише від влади залежить?

– Звісно, що й від читача. Але бажання читати своєю мовою стає впевненішим.

«ПЕРЕКЛАДИ КНИЖОК НЕ Є КОМЕРЦІЙНО УСПІШНИМИ»

– Що збираєтесь змінювати у своїй книгарні?

– Ми взагалі думаємо, чи треба залишати цю книгарню. Ми її відкривали, як проект, для того, аби було місце, де продавати книги, де можна буде робити свої презентації, де б збиралися люди і обговорювали літературу. Ми її відкривали у важкий час для письменництва, тоді були ідеологічні проблеми, деякі зустрічі просто забороняли, і було важко знайти своє місце. Вже зараз є багато таких локацій, публічних літературних місць. А з іншого боку, це дуже збитковий проект. Наприклад, є державні книгарні «Белкнига», то вони не платять орендну плату, відтак всі інші книгарні, які відкриваються, автоматично стають менш прибутковими. І книги там повинні бути трішки дорожчими. І навіть якщо приватні книгарні швидше постачають книги, мають ширший асортимент – це їх вже не рятує. От тому зараз і думаємо, чи потрібна нам ця книгарня. До того ж, якщо залишати, то треба змінити формат, а як його змінити, ми поки що не знаємо. Отож, у роздумах.

– Кажете, збільшилась кількість публічних літературних локацій, а щодо фестивалів. Їх багато у Білорусі проводять?

– Не так багато як в Україні. Літературне життя трішки бідніше, і я ще не знаю, з чим це пов’язано: чи з грошима, чи із зацікавленістю. Поки що найзнаковіші заходи – це літературні премії. Але зникли проблеми організувати зустріч із письменником, знайти місце, де зустрітись поціновувачам літератури. Коли я починав працювати, це все було важко.

– Які останнім часом книги перекладаєте?

– Перекладаємо багато, в основному книги країн-сусідів. Є в цих державах багато програм підтримки, завдяки яким ця книжка може побачити світ у Білорусі. Зазвичай переклади книжок не є комерційно успішними, бо переклад дорого коштує, і така програма все рятує. Багато перекладаємо з польської мови (десь сорок книг), окрема чеська колекція, є англомовні книги, з української мови декілька книжок теж переклали і плануємо більше перекладати, з російської – нечасто. Ну, і так звані випадкові переклади, тобто одна-дві книги з якоїсь мови, останнє, що пригадую – з болгарської.

– Ваше видавництво досі видає книги для білорусів за межами країни, у Литві. Чи можливо, що зміните адресу та повернетесь додому?

– Зараз зміни відбуваються, можливо, навіть вже можна прийти і подати документи і повернути ліцензію на те, аби видавати книги вдома, але на це банально не вистачає часу. Звісно, що хотілося б, просто для цього треба якісь зусилля, а дні розплановані, у графіках немає місця, щоб додавати ще якісь справи. І хочеться через те, що навіть психологічно комфортніше працювати у своїй країні.

– До слова, чому обрали Вільнюс як місце, де можна видавати книги?

– Там дуже багато друзів. Крім того, Вільнюс відносно недалеко, навіть є якесь відчуття, ніби це своє місто. До того ж, моя дружина працює в університеті, діяльність якого в Білорусі також заборонили, і вона теж переїхала туди працювати ще років десять тому.

«ЦІКАВІСТЬ ДО ЛІТЕРАТУРИ ПРЯМО ЗАЛЕЖИТЬ ВІД ПОЛІТИЧНОЇ СИТУАЦІЇ»

– Чи читають білоруські книжки за кордоном?

– Дуже складна тема. Багато часу та зусиль треба витратити на промоцію білоруської літератури за кордоном, я вже навіть трішки від цього втомився. А самі книжки виходять, постійно з’являються якісь переклади, але немає такого, щоб це явище було масовим. Навіть якщо порівнювати з українською літературою, то це однозначно менша кількість книг. Але цікавість до літератури прямо залежить від політичної ситуації. От зараз відбуваються події в Україні, і людям цікаво читати, що тут є насправді, як це оцінюють літератори, як описують. Коли в Білорусі були проблеми із вибором президента, то це автоматично привернуло увагу читачів Європи. У нас навіть було таке, що видавці приїздили до нас і хотіли книжки, які описують ці події.

– Чи вигідно у Білорусі бути письменником?

– Найпрестижніше бути письменником у англосаксонських країнах. У Білорусі професійних письменників, які живуть з того, що пишуть, дуже мало. Більша частина десь працює, і письменництво є хобі. Це стосується насамперед тих, хто пише білоруською мовою. Серед білоруських авторів, які живуть з літератури, я знаю, певне, тільки Орлова, всі решта десь підпрацьовують.

– Що зараз читаєте?

– Щороку все менше і менше читаю книг інших видавництв. Зараз готуємо до друку велику книжку на 1200 сторінок з архівних документів 30-х років. Ми почали роботу над нею одразу після того, як архіви КДБ стали загальнодоступними. Ніби ми і знаємо це все, про ці репресії та проблеми, але коли я гортаю реальні документи, то це зовсім інші відчуття. Цей проект ми мали ще рік тому здати, але там дуже багато роботи, і я вже сам почав читати. І на якісь сторінці настав момент, коли не зміг відірватися.

– Коли опублікуєте цю книгу?


– Великий обсяг роботи, тому точно не можу спрогнозувати. Але зараз невеличкий анонс, думаю, що українцям буде цікаво: до кінця року білоруською мовою вийде книга Сергія Жадана «Ворошиловрад». Отож, кількість книг українських авторів білоруською стає все більшою, і це приємно.

Вела інтерв’ю Наталка КЛИМКО

Передрук заборонено.

Довідково. Ігор Логвінов – білоруський видавець, засновник назалежного видавництва «Логвінаў», яке працює уже 18 років. Міністерсво інформації Білорусі шість разів забороняло відкривати йому книгарню та видавництво, відтак Логвінов видає книги для білорусів у Литві. У Лондоні отримав премію «The IPA Freedom to Publish Prize» від Міжнародної асоціації видавців «за мужність у відстоюванні свободи вираження і публікації».
Якщо Ви зауважили помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter для того, щоб повідомити про це редакцію
1

Коментарі:


  • Статус коментування: постмодерація для зареєстрованих користувачів, премодерація для незареєстрованих
Коментарі, у яких порушуватимуться Правила, модератор видалятиме без попереджень.

© 2016. Усі права захищені. Повна або часткова перепублікація матеріалів можлива лише за дотримання таких умов: 1) гіперпосилання на «Волинь24» стоїть не нижче другого абзацу; 2) з моменту публікації на «Волинь24» минуло не менше трьох годин; 3) у кінці матеріалу на «Волинь24» немає позначки «Передрук заборонений».