«Сідали за стіл всією родиною, щоб ніхто не з’їв більше», – спогади 95-річної лучанки про голод

0
0
«Сідали за стіл всією родиною, щоб ніхто не з’їв більше», – спогади 95-річної лучанки про голод
Кожен свідомий українець у цей день має вшанувати хвилиною мовчання жертв Голодомору і запалити свічку в своїй оселі у пам’ять про жахливу трагедію українського народу. Реальна кількість загиблих внаслідок штучного голоду є значно більшою, ніж цифри, які наводять демографи.

Пік голодомору прийшовся на весну 1933 року. Згідно з дослідженнями істориків, тоді в Україні від голоду помирало 17 людей щохвилини, 1000 – щогодини, майже 25 тисяч – щодня.

Історія геноциду над українським народом залишила дуже глибокі рани, які ще довго будуть загоюватись. Сьогодні ми повинні пам’ятати про минуле задля майбутнього, пам’ятати про тих, хто так і не скуштував свіжоспеченого хліба…

Спогадами про часи голоду та смутку поділилась лучанка Марія Менжерес.



Народилась Марія 1923 року в селі Усівка на Київщині. Коли у селян почали конфісковувати і вивозити хліб, їй було 10 років. Пам’ятає, як мама давала їй завдання: вилазити на липу і збирати листочки:

«Ми їх називали лип’яниками. Коли прибирали у хатині, то cтільки їх знаходили. Ми ж ховали, щоб з’їсти не одразу, а залишити на потім…»

Сідали за стіл всією сім’єю, щоб нікого не обділити, щоб ніхто не подумав, що хтось з’їв менше чи більше. Сім’я ж то велика була – аж 9 людей.

В ті роки були страшні морози. Марія Карпівна з кожним спогадом все більше поринає думками у ті часи, коли вона, найменша у сім’ї, разом з мамою збирала померзлу картоплю з рівчака. «Ми ту картопельку сушили, дрібнили, а мама щось додавала, щоб смачніше було», – розповідає 95-річна жінка.

То були гіркі жнива: якраз дозріло жито, пшениця, і так хотілось зірвати хоча б колосок. Марія Карпівна згадує, що з братами йшла пішки до сусіднього села, а об’їждчик(той, хто, об'їжджає ділянки яких-небудь угідь та охороняє їх – ред.) на коні їхав услід:

«Ми боялись того страшного закону про колоски. Я пам’ятаю, як прийшли червоноармійці і забрали у нас навіть торбинки з насінням. Весною треба ж було город садити, а садити немає що. За колосочок могли посадити, то страшний час був».

У серпні 1932 року радянська влада прийняла постанову «Про охорону майна державних підприємств, колгоспів і кооперації та зміцнення суспільної (соціалістичної) власності» або так званий «Закон про 5 колосків», згідно з яким за збір п’яти колосків «злочинця» засуджували до десяти років каторги або до страти. Засуджені не підлягали амністії. То 5 колосків – вартість людського життя?

«Коли селяни вбивали корів та коней, мати сказала: «Поки у нас буде корова, доти ми будемо жити біля неї». Ми врятувались завдяки тому, що моя мама була надзвичайно мудрою жінкою».

Збір мерзлої картоплі на полі колгоспу
Збір мерзлої картоплі на полі колгоспу

Жінка з дитиною, виснаженою голодом
Жінка з дитиною, виснаженою голодом






Марія ПАВЛОВИЧ

Фото з фондів Центрального державного кінофотофоноархіву України імені Пшеничного
Якщо Ви зауважили помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter для того, щоб повідомити про це редакцію
0

Коментарі:


  • Статус коментування: постмодерація для зареєстрованих користувачів, премодерація для незареєстрованих
Коментарі, у яких порушуватимуться Правила, модератор видалятиме без попереджень.

© 2016. Усі права захищені. Повна або часткова перепублікація матеріалів можлива лише за дотримання таких умов: 1) гіперпосилання на «Волинь24» стоїть не нижче другого абзацу; 2) з моменту публікації на «Волинь24» минуло не менше трьох годин; 3) у кінці матеріалу на «Волинь24» немає позначки «Передрук заборонений».