«Банда була одна: в погонах», – луцький кримінальний «авторитет» 90-х Олександр Стукан

13
3
«Банда була одна: в погонах», – луцький кримінальний «авторитет» 90-х Олександр Стукан
Тут тримають ізольованими від світу вбивць, ґвалтівників, рецидивістів. Городищенська колонія – одна із тих, куди не потрапляють за «випадковість» чи «одну помилку». Тут – лише раніше судимі, лише за тяжкі злочини, і саме тут відбувають довічний термін засуджені до максимального покарання.

Серед них – лучанин Олександр Стукан, прізвище якого добре пам’ятають із 90-х. У його вироку – подвійне вбивство, бандитизм, організація злочинної групи, вимагання грошей, зброя, наркотики... Але навіть після 18 років за ґратами Стукан не втомлюється «муштрувати» суди апеляційними скаргами. Вперто переконує: засуджений за «липовою» справою, а за те, що «не був святим», уже відсидів більш ніж вдосталь…


* * *
Поки чекаю на зустріч зі знаним засудженим, розпитую працівників: який він – Олександр Стукан? Чоловік, про якого кажуть: «під ним ходили» найжорстокіші луцькі бандити? Кримінальний «авторитет», суд над яким – за словами правоохоронців – став останньою сторінкою у боротьбі з бандами 90-х?..

«Це з дядьком, який сокирою зарубав жінку, можуть бути проблеми. А зі Стуканом проблем немає і ніколи не було», – чую.

Про нього тут кажуть тільки хороше… Розумний. Ввічливий. Допомагає.

Про те, як фільми і міліцейські звіти «романтизували» 90-ті, про знайденого сина і загублених псевдодрузів, про резонансні луцькі вбивства і нетипові прогулянки, які тепер собі може дозволити Стукан – у розмові для інтернет-видання «Волинь24».

«НЕЧУЖІ» ЗАГИБЛІ

– У вашому вироку – стільки статей, що важко навіть розібратися…

– Мене посадили за злочини, які я не скоював. Ні на одному злочині, які йдуть у справі, я навіть не був у Луцьку… Але слідству це було нецікаво. Сказали, що я спеціально все спланував наперед, а сам поїхав із сім’єю з міста.

І за ті злочини, які я не робив, наша держава примудрилася дати покарання, якого не існувало. Такого поняття, як довічне ув’язнення, в Кримінальному кодексі не було на час здійснення злочину. Ті події сталися 5 березня 2000 року, і на той день максимальним покаранням було 15 років позбавлення волі. Про довічне Верховна Рада прийняла тільки через місяць – 5 квітня.

Але справу швидко «шили», щоб «красіво» показати – банда, організатор…

– То вас засудили як організатора? А людей, які безпосередньо вбивали, знайшли? Де вони зараз?

– Вже всі вдома давно. Тільки я і ще один – Шмига – на довічному сидимо… Там в справі взагалі йшло 14 чоловік, восьмеро отримали реальний строк, але вже відсиділи давно.

– Виконавці давали свідчення, що саме ви організували той злочин?

– Може, хтось і свідчив. Думаєте, рідко свідчать те, що треба міліції і чого не було? Тих, хто давав свідчення на мою користь – не дуже слухали. А тих, хто говорив під диктовку – слухали.

Один такий в нас був – йому «опери» просто на суді давали написане, що треба говорити, і він читав, бо навіть переказати сам не міг. Адвокати сміялися і хотіли забрати в нього листок, щоб він сам сказав, що там написано… А він не міг. Шоу.

– А хлопці, яких тоді було вбито – ви їх знали?

– Знав. Фєдя Куцевич і Володя Самохвалов.

– То ще й були нечужі люди? Ваші хлопці?

– Будемо говорити так: нечужі люди…

– Маєте що сказати, крім того, що вас не було в місті, щоб довести свою непричетність до тієї справи?

– А що говорити? Що переконає наш суд? Нічого.

– Хто займався вашою справою?

– «Шестрьока» (так званий «шостий» відділ, що займався боротьбою з організованою злочинністю – авт.), міськвідділ, головне управління міліції і прокуратура… Ціла група була.

– А хто головний був? Хто вас посадив?

– Старший слідчий прокуратури, я вже прізвище забув. Його життя не помилувало. Вроді як з прокуратури вигнали, перейшов у міліцію десь у Горохівський район… Потім мені казали, що десь спився, з жінкою розійшовся.

БІЗНЕС ІЗ «КРЕПЕНЬКИМИ» ХЛОПЦЯМИ

– Ви кажете, що ця справа – сфабрикована… Але так буває в житті, що покарання доводиться нести за якісь інші, якісь старі вчинки. Не думали про це?

– Я ж не говорю, що я був святий. Але те, що я сиджу на «ПЖ» («пожиттєвий термін» – авт.) – так не має бути. Того, що я нікого не вбивав і нікому смерті не бажав. А те, що з мене зробили найбільш жорстокого кримінального авторитета – це заслуга на той час журналістів і міліції. Мене ще не встигли закрити, вже писали в газетах – «найжорстокіша банда», «купа вбивств», «рекет»…



– Але ж ви не заперечуєте, що в 90-х у вас була група певних людей…

– Та я нічого і не говорю… Тоді такий час був. Я займався бізнесом, а для того, щоб в твій бізнес ніхто не поліз – треба було біля себе мати групу крепеньких хлопців. Ну а вже коли маєш групу крепеньких хлопців, хтось приходить до тебе і каже: поможи, щоб і на мене не «наїжджали». От і все.

Або, наприклад, хтось приходить і просить: зайняв гроші і не віддають… Підійшли хлопці, сказали: не віддаси гроші – буде гірше. З одного боку, людині допоміг, з іншого – нажив ворога. Комусь поміг, а на когось – «наїхав», так же виходить…

– Як думаєте, чого на початку 90-х міліція ніяк не могла справитися з бандами, а в кінці 90-х – ніби справились. Чи, насправді, це все пішло в тінь?

– Легалізувалося. Були бізнесмени, стали – «уважаємі люди».

– А ви стежите за долями знайомих із 90-х?

– Стежу тільки за сім’єю. Але загальну ситуацію, що відбувається в області, звичайно, знаю. Читаю газети – виписую «Волинь», дивлюсь телевізор, гуляю в інтернеті… так що, в принципі, знаю всі новини.

– Є багато людей з тих буремних часів, які так само, як ви це називаєте – займалися «бізнесом»… Але зараз вони на волі, багато із них – поважні люди, депутати…

– Їм повезло. Вони просто розумніші за мене…

– То ви все-таки погоджуєтесь, що винні в тому, що сьогодні – тут?

– Десь, напевно, так. Життя таке: не всім везе.



– Щось не дуже охоче говорите про ті часи. Не думали написати книжку? Часу маєте багато…

– Мене це питали вже разів 20…

– Всі ж розуміють, що ви маєте що розказати, просто не дуже хочете…

– Я хочу ще вийти і спокійно пожити з сім’єю. Не встиг погратися з дітьми, то хочу хоч з внуками погратися.

– В інтерв’ю, яке ви нещодавно давали Володимиру Данилюку, ви казали, що як вийдете – підете працювати зварювальником. Дивлюсь зараз на вас і чомусь важко це уявити…

– Треба спочатку вийти, а там – життя покаже, що далі. Я можу працювати зварювальником, в мене непогано виходило. Скільки працював – весь час зварювальником.

Це вже 90-ті пішли трохи по-іншому… Але я ще до 1992 року працював на заводі, на Вишкові такий невеличкий був, виготовляли бетонні плити.

Просто часи почались такі, треба було сім’ю годувати. Почав невеликий бізнес. Фірма така була – «Експрес». Привозили олію з піхти, обліпихи, торгували всяким. А маєш бізнес – треба було його захищати, я вже пояснював.

– Ви були власником нічного клубу «Сьоме небо». Це ви його відкривали? Чи купили готовий?

– На початку 90-х там був клуб «Водолій», я його купив, відремонтував і відкрив «Сьоме небо». Після того, як мене посадили, він ще шість чи сім років працював. А потім все продали. Щоб щось працювало, треба, щоб господар був.

(НЕ)РОМАНТИЧНІ 90-ТІ

– У Луцьку є дві кримінальні історії-загадки 90-х. Перша – чи живий Володимир Кліванський (лідер одного із перших кримінальних угруповань у Луцьку, який наприкінці 90-х зник безвісти – авт.)? Друга – хто вбив начальника луцької міліції Швачку?

– Коли Швачку вбили, я вже був у СІЗО. Тоді було «нашестя» на Волинь кримських міліціонерів. Головне управління очолив Ходирєв. Приїхав у Луцьк полковником, через два місяці став генералом, а ще через півроку – генерал-лейтенантом… Тоді ж він підтягнув і Швачку у Луцьк.

Думаю, що вбили його за якісь кримські справи. Якщо міліціонера вбивають – то, напевно, за великі гроші. Не думаю, що в Луцьку щось таке могло бути.

– А що стосовно Кліванського? Ви були знайомі?

– Звичайно. Але про його зникнення я чув, як і ви, багато версій: живий – не живий… Думаю, що навряд чи живий.

– А як взагалі жили між собою різні угруповання? Як ділили сфери впливу?

– Та ніхто нічого не ділив. Жили спокійно, ніхто нікуди не ліз… якщо хтось не влізе в чийсь огород… Все було просто: не чіпай чуже – і тебе ніхто чіпати не буде.

Ніхто ніяких сфер впливу не ділив. В кожного були свої знайомі, якщо хтось на них «наїхав» – могли підійти і захиститися за нього. В 90-х вся країна торгувала. Все сходилося на Варшавському ринку… Одні торгували, а інші – «кришували» їх і заробляли на цьому.

Але які там «банди»? Міліція придумала казочку… Якщо і була в той час банда – то одна, в погонах. Чи вони менше «кришували»?

Знаєте, спочатку брехали, що могли, тепер легенди розказують… Кожному, що хочеться – те добавляє і розказує свою «страшилку».





– Багато легенд про себе чули?

– Чув різне. І немало. Найчастіше тепер – що вже мене похоронили. Я і від інфаркту «вмирав», і мене «зарізали», і «повісився»… Як я тільки не вмирав. Але, слава Богу, живий, сто кілограмів ваги – і почуваю себе прекрасно.

– Якось екс-міліціонер з «шостого» управління Олександр Сохацький назвав ваше угруповання «останньою луцькою бандою»…

– І все, вже зараз злочинців немає в Луцьку?..

Всі ці «страшилки» про банду Стукана придумали міліціонери і журналісти. Ми були нормальними хлопцями. Чужого не брали і своє нікому не віддавали. От і все.

– До того ж, кажуть, це була не просто «банда», а – найстрашніша в Луцьку…

– А людей я не їв? Нє?..

Мені нецікаво зараз про ці 90-ті згадувати. Я зараз читаю Біблію, спілкуюся з віруючими людьми… Стараюся той період життя взагалі викреслити, щоб його навіть і не було.



ЄВРОРЕМОНТ ЗА РЕШІТКАМИ

– Це – ваша перша колонія?

– Ні, я вже був судимий.

– І де сиділи?

– В Маневичах на строгому режимі. І на звичайному режимі сидів, в Хмельницькій області. Пройшов всі тюремні режими, виходить.

Зараз трохи інша система, інші назви. В Маневичах – колонія з середнім рівнем безпеки. Тут – з максимальним.

В Маневичах жили в бараках, по 90-100 людей. Тут – камерна система. Виходимо тільки на прогулянку, а потім – назад в камери. Тут за ґратами не тільки місце проживання, а вся зона.

– Для ув’язнених немає форми? Ви, бачу, одягаєтесь довільно…

– Є форма. Але ми її вдягаємо тільки, коли начальство приходить (сміється – авт.).

– Розкажіть трохи про умови, в яких тут живете. Як проводите день?

– Просинаюсь, вмиваюсь, снідаю, читаю Біблію. Кожен день півтори години з самого ранку. Молюсь.

Потім починається день. Через день ходжу в спортзал, є в нас такий невеличкий, пару тренажерів, штанги, гирі. Читаю книжки, дивлюсь телевізор. Ввечері приїжджають до нас віруючі, можна поговорити.

Часто приїжджають рідні, друзі. Так час і біжить. Головне – правильно все розставити, спланувати, і час біжить швидко. А потім втягуєшся, звикаєш…

Спочатку важко було. Сім’я, зовсім маленька дочка… Сім років їй було, як мене посадили. Морально дуже важко було. Але тільки морально. Фізично мені важко не було ніколи.

– А яка в вас камера розміром? Які там умови?

– 12 з половиною квадратів, нормальні умови. Ми ремонт зробили в своїй камері, маємо собі євроремонт… Завезли будматеріали, з зони дали спеціалістів, вони нам відремонтували.

Раніше ми троє жили, зараз одного перевели поближче додому – в Дрогобич. Там – середній рівень безпеки, йому за хорошу поведінку дали кращі умови.

– Мені теж вас хвалили за хорошу поведінку.

– В мене вже такий вік, не можу дуже погано поводитися (сміється – авт.)… Я, як та розетка, біля якої вішають напис: не чіпай, бо вдарить. Я нікого не чіпаю, мене ніхто не чіпає. Стараюся зі всіма бути нормально… З нормальними людьми, звичайно. Бо є тут різні… педофіли, наприклад… навіть дивитися в їхню сторону не хочу, не те що говорити про них.

А є нормальні люди. Ну, сталося вбивство, зараз жаліє… все буває в житті.

– Є тут такі, хто зовсім не жалкує про те, що наробив?

– Та є. Різні є.

– А ви змінилися за ці 18 років?

– Не знаю. Треба інших питати, не мене. Мені здається, я завжди був нормальною людиною, просто так життя повернуло.

– А який головний висновок зробили за ці роки?

– Треба читати Біблію. Тоді ніхто не буде сидіти в тюрмі.

– Кажете, зараз спілкуєтеся із «віруючими»? Ви і раніше були протестантом?

– Ні, я хрещений у православній церкві. Ходив у церкву, як всі: раз на рік. Але зараз спілкуюся з п’ятидесятниками, баптистами. З ними можна відкрити Біблію, поговорити. А православний священик прийде, дві хвилини проговорить якусь молитву незрозумілою мовою і йде. Мені таке не підходить.

НЕТИПОВІ ПРОГУЛЯНКИ «ДОДОМУ»

– Кажуть, зараз умови в тюрмах для «довічників» поліпшилися?

– Є таке. Раніше нам можна було побачення раз на півроку через скло, а телефон – раз на три місяці по 15 хвилин. Зараз – побачення кожен місяць через скло і раз у два місяці ідемо на «свіданкі» на три доби. Може приїхати дружина, діти. Телефон – хоч щодня.

Друзі приїжджають часто. Справжні друзі – всі біля мене. Не в прямому значенні… Маю на увазі, що ніколи мене не залишали, часто приїжджають. В мене є різні друзі: і прості роботяги, і великі начальники… А різна «грязь придорожна», яка була біля мене і підвела до цього всього – відпала.



– За чим найбільше скучаєте?

– За сім’єю. За доцьою. За внуцьою.

– Під вашим попереднім інтерв’ю прочитала такий коментар: мовляв, про дочку так гарно відгукуєтесь, а про сина – навіть не згадуєте… У вас є син?

– Так вийшло, що син у мене – від іншої жінки. Він на півтора року менший за дочку. Зараз живе в Польщі, ми підтримуємо зв’язок. Не раз приїжджав сюди до мене.

Він мене сам знайшов. Йому не розказували, хто його тато, де. Він знайшов спочатку сестру, почали спілкуватися. Потім разом приїхали сюди до мене.

– А дочка питала вас про 90-ті: типу, тату, а от говорять…? Чи ця тема у вас в сім’ї замовчується?

– Доця про мене знає більше, ніж я. Вона в мене – молодець! Звичайно, я переживав, як все складеться. Коли мене посадили, вона тільки пішла в перший клас. Я її сам водив у школу, тільки дві четверті відводив…

– Коли перший раз до вас сюди дружина привезла доньку? Скільки їй було?

– Вона ще й у СІЗО до мене приходила. За ці 18 років ні одної «свіданкі» не пропустила, ні одної! Вона мене любить і підтримує.

– Казали, що маєте доступ до інтернету. А коли читаєте новини, звертаєте увагу на фото Луцька – як за цей час змінилося місто?

– І не тільки дивлюсь фото. Часом навіть «гуляю» по Луцьку. Ходжу вулицями по гугл-карті. По рідному Вишкову, по парку, просто якимись вулицями… Ходжу, ходжу, а потім – іду додому. До самого під’їзду.

Спілкувалася Людмила ЯВОРСЬКА («Волинь24»)

Передрук заборонено.

Спілкувалися із Олександром Стуканом в кабінеті начальника колонії
Спілкувалися із Олександром Стуканом в кабінеті начальника колонії


Городищенська колонія – із максимальним рівнем безпеки
Колючим дротом і ґратами обтягнута і територія навколо, і окремі зони всередині
Колючим дротом і ґратами обтягнута і територія навколо, і окремі зони всередині
Між центральними воротами та першою стіною із ґрат – два величезні пси
Між центральними воротами та першою стіною із ґрат – два величезні пси

Колоній із таким – максимальним – рівнем захисту в Україні – менше десятка

Довічно ув’язнені проживають в закритих камерах в окремому корпусі. Туди журналістів не пускають, тож Стукана привели в так звану навчально-виробничу зону
Довічно ув’язнені проживають в закритих камерах в окремому корпусі. Туди журналістів не пускають, тож Стукана привели в так звану навчально-виробничу зону
Спілкувалися в будівлі, де колись було виробництво
Спілкувалися в будівлі, де колись було виробництво
Закинутий цех
Закинутий цех


Типова – совкова, трохи обдерта – будівля «кантори»
Якщо Ви зауважили помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter для того, щоб повідомити про це редакцію
3

Коментарі:


Коментарі, у яких порушуватимуться Правила, модератор видалятиме без попереджень.
Хай виходить дядько, вже нормально посидів
Відповісти
Взагалі не розумію мети цієі статті!!!
Що редакція хоче донести до лучан, що жорстокий вбивця - не вбивця??? Що він мілаха???
Виправдовуєте???
До чого вже суспільство докотилось....
Стукана ангелом малюють!
Певно в 90-ті ви його не знали, а горбатого лише могила справить!
Відповісти
Журналісти ще малі були і нічого не знали про ті часи і їм хтось наполегливо вносить "тему" яку треба розкрутити. Вбивав, не вбивав, но дядько добре нерви простим людям псував! Багато хто бізнес тоді починав і мало хто біля себе крепких хлопців тримав, а ці бізнес віджимали або за певну плату "кришею" були, рекетом займались. Називайте речі своїми іменами!
Відповісти
Що людина сіє, те й пожне. Але дехто може й відкупитися...
Відповісти
Пройшло 18 років і Стукан вже не той, яким був на волі. Немає сумніву, що він усе переосмислив, переварив - і не один раз. Непокарані вбивці і злодії ходять серед нас. Хтось вбив людину на переході і відкупився, хтось вкрав у держави (у людей) стільки, скільки б вистачило вилікувати сотні і тисячі людей, збудувати житло АТОвцям, допомогти немічним людям. Вони мають важчу провину, ніж Стукан. Вони на волі. Навіть на високих посадах, повчають інших, як правильно жити. І, безперечно, вони ще більш схильні до злочинів, тому що зло непокаране, а це означає, що вони в будь-яку мить готові повернутись до свого "ремесла", якщо перманентно ним не займаються. Після того, як Стукан опинився у вязниці, виросло нове покоління бандитів, яке ще більш жорстоке. Ці хочуть все, багато і зразу. І не зупиняться ні перед чим. Коли перед Стуканом відчинились двері вязниці, вони ще лежали в пелюшках чи ходили в сперматозоїдах. Саме такі влаштували стрілянину в людному місці - на мийці автомобілів. Є сумнів, що вони отримають великі терміни увязнення, чи сидітимуть взагалі. Слабка держава, відсутня судова система, а те, що є - це та відстань, що між піз... і сра.... Я не знаю Стукана, ніколи його не бачив і бачити його не хочу. Але впевнено скажу: є сенс переглянути його термін увязнення. Просто, з елементарних неписаних правил гуманності.
Відповісти
Героя України ще присвоять, коли вийде!! Нашли про кого писати(( гидко!!
Відповісти
Ви, яворська краще пиши про укроп ..... Їх з
Відповісти
В натурі, за що майже святу людину в тюрмі тримають? Але коли згадують про отморозків в Луцьку, в першу чергу говорять про стуканят
Відповісти
Ну а тепер давайте про Аслана , на черзі брати Балабеники.
Шановані і знані люди в Луцьку не те що теперишні депутати кишенькові злодюшки засранці.
Відповісти
Громадянин! Як не розумієш цікавості до людей то не варто писати різні гадості!На свій подвійний горб глянь.....Ти знаєш цю людину?Чи просто чув мабуть.....Грудна лягушка це погана річ.Чи може ти в житті ображений долею? Гамна в тобі багато.....задумайся.... Стукан нормальний дядько і з ним не по закону і не по справедливості поступилиюЯ б подивився щоб ти квакав аби потрапив під каток ментовского безпріделу.....І назвись чо сциш?
Відповісти
а коханочка з хлібопекарського цеху злиняла в Італію ?..
Відповісти
я теж так думаю,що вже своє він відсидів.Не судіть та не судимі будете,сама мала бізнес в ті роки ,головне
самому бути людиною і ніякий рекет в мене нічого не віджимав..а платила по мірі можливості і для рекета та для міліціі на бензин.Так що ,всі були задоволені та через міру ніхто нічого не вимагав ні рекет ні міліція.Такі були часи....
Відповісти
Ну судя по статті свята людина.
Стаття проплачена. Давлять на жалість. Хочуть аби люди його почали жаліти.
А мужик реальний бандюк. Тільки вийде знову візьметься за старе. Такі не змінюються 100%.
Відповісти

© 2016. Усі права захищені. Повна або часткова перепублікація матеріалів можлива лише за дотримання таких умов: 1) гіперпосилання на «Волинь24» стоїть не нижче другого абзацу; 2) з моменту публікації на «Волинь24» минуло не менше трьох годин; 3) у кінці матеріалу на «Волинь24» немає позначки «Передрук заборонений».