--> «Я бачив рівно 3 місяці, а потім настала ніч»: історія луцького безхатька | Волинь 24 - новини Волині та Луцька

«Я бачив рівно 3 місяці, а потім настала ніч»: історія луцького безхатька

0
0
«Я бачив рівно 3 місяці, а потім настала ніч»: історія луцького безхатька
Вже кілька років на міських лавках Луцька живе сліпий 73-річний безхатько.

Його добре знають мешканці 40-го кварталу та продавці з кіосків на зупинках громадського транспорту, пише інформаційне агентство «ВолиньPost».

У магазині «Вишенька» на Домни Гордіюк чоловік зберігає свій паспорт і віддає на зберігання пенсію. Сам же поневіряється містом та ночує на лавках під відкритим небом.

Охайно підстрижена, сива, як у Миколая, борода і чистий одяг не відразу видають безхатченка. Проте на зупинці він єдиний не чекає жодного транспорту, лише мовчки сидить на лавочці і дивиться десь попоред себе... Дивиться і нічого не бачить. Поруч з Василем завжди стоїть ціпок, який вже тривалий час заміняє йому очі.

Сам Василь спокійно розповідає про своє попереднє життя. Каже – ніколи не міг подумати, що пропрацювавши все життя і виховавши сина, залишиться один, без дому і з постійною темрявою перед очима.

«Я народився на Полтавщині у селі Ничипорівка, то 4,5 кілометри від Яготина. Того села вже нема, його приєднали до Яготина – зараз то Київська область. Як був ще малим, то переїхали до Луцька – у мене баба з дідом корінні волиняки. Потім закінчив училище і по 5 розряду пішов у «Тяжмаш», пам’ятаю, що тоді міністром чорної металургії був ще Казанець (Казанець Іван Павлович, міністр чорної металургії СРСР (1965—1985), - ред.). Тоді набирали людей на шахти, піднімати Донбас, на металургійні заводи. Після «Тяжмаша» я потрапив у «Стальконструкцію». Життя прокатався на колесах. Потім пішов у відпустку і залишився тут, біля матері», – розповідає Василь.

Перший шлюб був невдалим. Вдруге чоловік одружився з жінкою, яка була на 2 роки старша і вже мала 5-ти річного сина.

«А друга жінка в мене живе отут… 35 будинок. Одружився, коли її синові було 5 років. Виховав його, він закінчив школу. То я його неправильно виховав…

Він у Львові побив міліцію… Довелося продати одну квартиру… Мою квартиру на 40 кварталі. У жінки була заборгованість за квартиру, ми її погасили, я вже був на пенсії, пішов працювати на базар, був і завскладом, і продавцем, мені довіряли. Вісім років там був», – згадує чоловік.

Потім зір почав падати і Василю зробили операцію. Проте вона на користь не пішла – чоловік міг бачити лише силуети, а не так давно і взагалі осліп. Каже, що зір почав втрачати шість років тому, десь стільки ж років і поневіряється на вулиці. Час від часу потрапляє у притулки, аби не замерзнути взимку. Син з ним не розмовляє, колишня дружина, яка, до слова, живе неподалік – також.

«Мені зробили операцію на праве око, тяжка була операція. Я бачив рівно 3 місяці. А потім настала ніч. Не пішла мені на користь вона. Зараз у мене ніч перед очима. Не признає мене більше жінка, ну й ладно, Бог з нею. Вона живе тут недалеко, а я тут на лавках живу. І син навіть не розмовляє, якось усе пішло прахом…

Я то тут, то на сороковому, місцевий, одним словом. І такі люди, як я – непотрібні. Я на собі переконався. Я був потрібен тоді, коли працював, а як осліп я різко – не потрібен. Мене багато хто знає, я, можна сказати, знаменитість у Луцьку», – говорить, усміхаючись, Василь.

Разом з тим чоловік каже, що вже тривалий час не може отримувати пенсію у Луцьку. Їздить за нею аж у Локачинський район, оскільки там його приписали.

«Зимою я замерзав і мене завезли у Войнин – Локачинський район. З Луцька виписали, а там прописали, я коли дізнався, то вже пізно було. Опинився між небом і землею. І отих 1150 гривень я їжджу отримувати туди. Я вже ходив в обласний фонд соцзабезпечення. Кажуть, що не можуть мою справу забрати. Та й пенсія та всього 1150 гривень і ще з неї вираховують в пользу української армії. Але мені не шкода, хай беруть…», – розповідає чоловік.

Розмову з Василем перервав приїзд «швидкої». Дідусь пояснив – її викликав його «спонсор» Ігор.

«Ото в лікарню до мене має приїхати Ігор. Мені будуть обстежувати зір, у мене катаракта, але ще є шанс на праве око», – пояснив Василь.

У «Вишенці» ж кажуть, що нібито долею дідуся став опікуватися місцевий депутат та сподіваються, що «спонсор» таки зможе допомогти чоловіку, на долю якого випало стільки випробувань.
Якщо Ви зауважили помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter для того, щоб повідомити про це редакцію
0

Коментарі:


Коментарі, у яких порушуватимуться Правила, модератор видалятиме без попереджень.

© 2024. Усі права захищені. Повна або часткова перепублікація матеріалів можлива лише за дотримання таких умов: 1) гіперпосилання на «Волинь24» стоїть не нижче другого абзацу; 2) з моменту публікації на «Волинь24» минуло не менше трьох годин; 3) у кінці матеріалу на «Волинь24» немає позначки «Передрук заборонений».

Віртуальний хостинг сайтів HyperHost.ua в Україні