«Замєчатєльні» подруги, «любімий» Вітєнька і сусідські онуки: лучанка про щастя в 90 років

4
7
«Замєчатєльні» подруги, «любімий» Вітєнька і сусідські онуки: лучанка про щастя в 90 років
Вмостившись на витертому часом і незліченними гостями дивані, 91-річна лучанка винувато перепитує, чи можна спілкуватися російською. «Я полжизни детям русский язык и литературу преподавала», – відразу пояснює. Однак після першої години розмови вона не тільки заговорить українською, але й Шевченка прочитає…

На її столі – живі квіти, що декілька днів тому принесли «любимые ученики», які закінчили школу більш ніж 40 років тому. У квартирі пахне свіжою випічкою, медом та засушеними грибами, а на підвіконні кухні чекають гостей дві баночки сливового варення. Протягом двох годин розмови її старенький сірий стаціонарний телефон не змовкатиме від охочих почути голос господині квартири. «Это моя подруга Нина звонила. Говорит, тепло сегодня. Погулять со мной хочет», – покладе слухавку вона.




Вірі Гаврилівні Дубовик 91 рік. Народилася на Черкащині, у місті Корсунь-Шевченківський. Серед безлічі фотографій не знайдеться жодної дитячої, бо з дитбудинку, де її виховували, на згадку лишилися тільки… «голодные и холодные воспоминания». Пізніше вона переїде у Луцьк, влаштується вчителем у школу, а згодом вийде заміж за свого «любимого и дорогого Витеньку».

«ЭТО НАША С ВИТЕНЬКОЙ ВЕЧНАЯ ЛЮБОВЬ»

На старій, зробленій ще на початку 70-х «стінці» із широким сервантом, – чорно-біла світлина, з якої всміхається молоде подружжя Дубовиків. Вона ніжно проведе кінчиками пальців по обличчю покійного чоловіка, колишнього директора луцької школи №5. «Это наша с Витенькой вечная любовь…» – промовить.



«Ой, Боже, мій муж… это вообще. Это сказка, песня. Это был интеллигентнейший, добрейший человек. Если бы я только прочитала тебе те записки, которые он мне писал, как он меня называл… Сколько бы лет мне не было, любить его буду до последних секунд», – скаже Віра Гаврилівна.

Материнського щастя вона так і не пізнала. Покійний чоловік Віри Дубовик мав дві доньки та онуків від першого шлюбу. «Своих не было, но дети мужа – это же и моя родня тоже. А вот внуков, правнуков у меня теперь много», – каже.

На заставленій фотографіями подруг та рідних шафі незграбно звисає дерев’яний персонаж мультфільму, який, на перший погляд, зовсім не пасує колишньому педагогу. Це подарунок від наймолодшого онука, якого батьки нещодавно возили на відпочинок до Лапландії.



Віра Гаврилівна спішить похвалитися сувеніром. Обережно знімає з шафи мультяшну іграшку, яка недбало скаче на пружині. «Говорит мне правнучек: «Бабушка, это я тебе сам выбирал!» – сміється пані Віра.

91 РІК ЖИТТЯ В ОДНОМУ АЛЬБОМІ

«А ви же не спешите?» – з надією якомога довше поспілкуватись перепитає вона. Згодом візьме до рук невеличкий фотоальбом, який називає «По волнам памяти», і кожну сторінку перегорне так, ніби ще раз прожила 91 рік свого життя…



«Я всю жизнь улыбалася. От чого я заробыла эти морщины (обводить пальцем навколо губ – А.К.). Якбы я знала, что у меня возле губ будет, як у курки в одному місці (сміється), то я б столько не смеялась», – жартує жінка.


СКАЖЕНА СУСІДКА І «ШВАЧКА» ГРАБОВСЬКОГО

Віра Гаврилівна переконує, що протягом 91-го року не зустріла жодної нехорошої людини. Коли її найкраща подруга Люся (народна артистка України Людмила ПриходькоА.К.) запитує, що робити, коли у житті зустрічаються погані люди, Віра Дубовик зітхає, що таких у неї не було.

«Да, было трудно. Голодали в детдоме, мерзли. Все прожито, все пройшло. Ні на кого зла не тримаю, молюся за добрих людей…», – каже.

Вона з подивом зауважує, що заговорила українською: «Ти ба, Настусь, як я вмію». А потім згадає цвіт вишні Шевченка, «Швачку» Грабовського

«Рученьки терпнуть, злипаються віченьки... Боже, чи довго тягти?» – почне вона.
«Співають ідучи дівчата, плугатарі вечерять ждуть», – дещо перекрутивши слова, цитує Шевченка.



Поверхом нижче квартири Віри Гавриліни мешкає самотня 74-річна жінка, яка не дає життя усім сусідам. Вона часто обливає стелю свого помешкання, а потім звинувачує Віру Дубовик, мовляв, та її затоплює.

«А как-то она так напугала мою знакомую… Идет она, значит, ко мне, колбасу с супермаркета приносила, а соседка голая в окне стоит. В майке, а низ голый…» – жаліється пані Дубовик.

«І ТАК МИ ПОРІШАЛИ, ЩО Я ЙОГО БАБУШКА»

Коли до рук Віри Гаврилівни потрапить невеличка фотографія, вона поцілує кожне обличчя на ній. «Это пять лет моей жизни, – скаже. – Это мои родные мальчики Димочка и Юрочка».

Після того, як Віра Дубовик пішла на пенсію, жінка, яка живе по сусідству, попросила поглядіти її дітей. Наталії тоді було 27. Чоловік помер, залишивши її з двома синами. Дітей пильнувати було нікому, бо ні батьків, ні інших близьких родичів у неї не було.

«То вона мене попросила, а я відмовила. Як зараз пам’ятаю: прийшли до мене, сіли на цьому дивані, і як заплакали всі троє…» – розповідає Віра Гаврилівна.



Так п’ять років свого життя вона виховувала сусідських хлопців, яких нині називає любимими онуками. «І в бібліотеку з ними, і до лікаря, – каже жінка. – Я все казала хлопцям, що я їхня названа бабушка. А якось Дімочка прийшов зі школи і заявив, що він не знає такого слова «названа», то сказав однокласникам, що я його бабушка. І так ми порішали, шо він мій внучок, а я його бабушка…» – тішиться вона.

«ОТО ВОНА МЕНІ ТАКЕ СКАЗАЛА, УЯВЛЯЄШ?»

Нині Юрію 25, а Дмитру 24 роки. Перший одружився та живе в Мюнхені, а другий нещодавно познайомив Віру Гаврилівну зі своєю цивільною дружиною Настусею.

«І знаєш, що вона мені ото сказала? – всміхається жінка. – Каже: «Ой, ви мені наче рідна бабушка». Ото вона мені таке сказала, уявляєш?» – тішиться Віра Дубовик.

«Ну, якщо Дімочка мені внучок, то Настуся мені хто тоді? Ну, це не важно, бо мені це ім’я такоє пріятноє. Так ми з нею поріднилися…» – каже вона.

Нещодавно Анастасія з Дмитром відпочивали в Чорногорії. Звідти привезли бабусі «наворочену» шляпу.



«Я кажу: «Діма, ну ти соображаєш, що мені 90 років? Хіба я таку вдягну? – сміється жінка. – А він каже, що я молода, і така наворочена шляпа мені пасуватиме».

ЛЮБИМІ «ЧАЙОВНИКИ» І РАДЯНСЬКА ПІСНЯ

У Віри Гаврилівни навіть є свій клуб «чайовників», який існує майже п’ять років. «Чайовниками» жінка називає шість педагогів, які щонеділі збираються за одним столом, аби поспівати, почитати вірші, побалакати.

«Ми ходимо до всіх по черзі. Якщо я не можу йти, то приходять, забирають мене, а потім приводять обратно. Я думала, що до кінця життя буду бігати. Думала, що в мене буде така енергія... Але зараз вже не те. Ну хто ж доживе до 90? Мої подруги замечательні… ой (зітхає раптом – А.К). Ще як була на ногах, то їздила одну подругу хоронить, потім другу…» – розповідає 91-річна жінка.



А на День вчителя у вітальні Віри Дубовик влаштовують цілий концерт. Подруги, які ще не вийшли на пенсію, приводять до її квартири своїх учнів. «Они на этом ковре мне и стихи читают, и песни поют», – каже.

* * *

Вона ще довго розповідатиме про улюблених подруг, показуватиме фото «чайовників» і запевнятиме, що в 91 бути щасливою – не так вже важко. А врешті скаже:

«Я прошу в Бога, щоб, «если смерти – то мгновенной, если раны – небольшой» (з відомої радянської пісні «Дан приказ ему на Запад» – А.К.).

Передрук заборонено.

Анастасія КАЧИНА
Фото автора.


Святкування ювілею Віри Дубовик
Святкування ювілею Віри Дубовик
Сестри та брат Віри Гаврилівни
Сестри та брат Віри Гаврилівни
«Это наша с Витенькой вечная любовь…»
«Это наша с Витенькой вечная любовь…»
«Говорит мне правнучек: «Бабушка, это я тебе сам выбирал!»
«Говорит мне правнучек: «Бабушка, это я тебе сам выбирал!»
За дві години розмови телефонували разів зо двадцять
За дві години розмови телефонували разів зо двадцять
Увесь вільний час 91-річна лучанка проводить на кухні
Увесь вільний час 91-річна лучанка проводить на кухні
На гостей чекає дві баночки варення
На гостей чекає дві баночки варення
А на кухні – ідеальний порядок
А на кухні – ідеальний порядок
Якщо Ви зауважили помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter для того, щоб повідомити про це редакцію
7
Загрузка...

Коментарі:


  • Статус коментування: постмодерація для зареєстрованих користувачів, премодерація для незареєстрованих
Коментарі, у яких порушуватимуться Правила, модератор видалятиме без попереджень.
Знову блискуча робота Анастасії Качини. Цікаво, чи стимулює редакція такий творчий пошук? Бо після того, як Анастасія знайшла собі кучерявого, таке зоряне сяйво буде важко втримати у редакції. А дівча насправді талановите і перспективне.
Відповісти
Дуже класна стаття. Дякую.
Відповісти
Пишіть, Анастасіє, ще! Ваші матеріали варті уваги!
Відповісти
А що ж тут видатного в цій "жовтій журналістиці"? Проглядається якесь гостре журналістське розслідування, чи якась глибока аналітика? Звичайна пісня киргизького акина на кшалт "что я віжу, то пою".
Відповісти

© 2016. Усі права захищені. Повна або часткова перепублікація матеріалів можлива лише за дотримання таких умов: 1) гіперпосилання на «Волинь24» стоїть не нижче другого абзацу; 2) з моменту публікації на «Волинь24» минуло не менше трьох годин; 3) у кінці матеріалу на «Волинь24» немає позначки «Передрук заборонений».