Проблемний підліток, прихильник Че Гевари, ніким не визнаний: хто він – лучанин, який закликав в Україну «рускій мір»

4
1
Проблемний підліток, прихильник Че Гевари, ніким не визнаний: хто він – лучанин, який закликав в Україну «рускій мір»
Влітку низка українських ЗМІ рясніла гучними заголовками про вирок суду, яким 22-річного лучанина Олександра Гережуна засудили до шести років ув’язнення за поширення сепаратистських постів у соцмережі «Вконтакте».

На Волині з початку російсько-української війни було п’ять проваджень за схожими звинуваченнями, однак засудження Гережуна – перший у регіоні вирок із реальним строком, пише IA "ZIK".

Справу розглядали у спеціальному провадженні: без обвинуваченого, адже хлопець понад два роки переховувався від слідства та перебуває у розшуку, тож тюремний строк йому присудили заочно. Однак, чи відсидить він термін за гратами, питання відкрите. Адже, найпевніше, він перебуває у Росії, а його адвокат саме оскаржує вирок в апеляційній інстанції.

ХЛОПЕЦЬ ІЗ СІМЕЙНОГО ГУРТОЖИТКУ

Олександр Гережун проживав у Луцьку в колишньому гуртожитку місцевого підприємства. Його мама Тетяна працювала на швейній фабриці та отримала житло, тож разом і сином тулилася у невеликій кімнатці. Із батьком у родини були складні стосунки – не відомо навіть, чи вони спілкувалися. Фінансове становище було важким, тому родина жила дуже скромно – із предметів інтер’єру було лише два ліжка, холодильник, кухонний столик та крісло.

Гуртожиток, де мешкав Гережун
Гуртожиток, де мешкав Гережун


Сусіди із гуртожитку добре пам’ятають Олександра та його маму Тетяну. Хлопець переважно сидів у кімнаті та майже не спілкувався з дітьми із гуртожитка.

«Він такий дуже своєрідний був хлопчина. Ні з ким не спілкувався, навіть із дітьми нашими. Ми з ним особливо не розмовляли, «Добрий день» і все. Не комунікабельний зовсім», – пригадала сусідка Гережунів.

Після закінчення школи хлопець ніде не вчився, натомість, перебивався тимчасовими заробітками. Про те, що сусід перебуває у розшуку, вона дізналася недавно.

«Хтось приходив, я не знаю, з СБУ чи звідки. Але що там було, я не знаю… Я не чула від нього ніяких закидів, нічого такого. Я вам як скажу: на мою думку, цьому хлопцеві щось трохи бракувало в голові, дивний такий. Може, це через родину, чи ще через щось», – додала сусідка.

Після того, як Олександр зник, мама теж незабаром поїхала із міста. Однак, за словами сусідів, вона нещодавно була у Луцьку і періодично приїжджає додому.

«Він трошки з головою не дружить. Я його дуже добре не знаю, але це по людині видно. Вони такі обоє цікаві… Вона колись казала, що його розшукують, чи що, що він щось накоїв. Мама їздила до нього в Росію, і зараз її теж немає. Вона казала, що він сюди більше ніколи не приїде – то не так давно було, може, з рік тому… Я більше нічого говорити не хочу, люди в такому стані, це потім що хочеш може бути», – розповіла інша мешканка будинку.

Навчався Олександр Гережун у школі №15 Луцька. Мама щоденно водила сина у навчальний заклад, щонайменше до 7 класу. У школі і досі пам’ятають проблемного учня, однак про те, що його судили, тут нічого не чули – після закінчення навчального закладу хлопця бачили лише кілька разів.

Школа, де навчався Гережун
Школа, де навчався Гережун


«Я його знаю ще, певно, з першого класу. От прийдеш було в їдальню – всі діти сидять, а він кричить. Саша постійно кричав і не можна було зрозуміти –чому. А потім ми ближче познайомилися, коли він був у 5 класі», – пригадала Ірина Горбачевська, яка була класним керівником Олександра Гережуна у 5-7 класах. За словами педагога, учень кожного дня запізнювався на уроки, хоча жив дуже близько від школи.

«Мама казала йому, що він хороший, а всі інші – погані, готова була небо прихилити. Зрештою, він виріс і хотів, щоб увагу звертали тільки на нього. В школі так не буває, бо вчителька спілкується з усіма дітьми. Що тільки Саша не витворяв: кричав на уроці, постійно жалівся, що йому обплювали чи вимазали піджак. Ми говорили дітям, що так не можна, поки десь у 6 класі я вже після початку уроку піднімалася в учительську і побачила Сашу, який знов запізнювався урок. Він зняв свій піджак, потоптався по ньому і пішов у клас, плачучи. Тоді я сказала йому, що я бачила, що це він зробив сам. Але це не вплинуло на поведінку», – пригадала вчителька.

За словами педагогів, хлопець погано вчився і ледь витягував на трійки. Та коли вчителі намагалися спілкувалися із мамою, вона й чути нічого не хотіла.

«Казала, що він багато читає, що це погана школа і вчителі, а Саша хороший. А одна дівчинка з класу, яка жила в тому ж гуртожитку, розповідала, що коли мама йшла на роботу, Саша з вікна кидав яйцями у людей… Я його колись навіть до психолога водила. Йому треба було чимось займатися, а він не ходив на жодні гуртки, наскільки я пам’ятаю, то й у садочок не ходив. Читати то він, напевне, читав, але спілкуватися із іншими людьми не вмів – у школі в нього не було жодного друга», – додала вчителька.

Завуч школи Лариса Балясевич пригадує, що коли хлопця перевели в інший клас, він заспокоївся – продовжував запізнюватися, але сидів мовчки. У новому класі він теж не знайшов друзів.

«Я думаю, що у нього були психологічні проблеми, але мама цього чути не хотіла. Вчителі говорили про це ще з молодшої школи – іншим дітям теж було некомфортно, дехто його боявся… Можна було б подумати, що він щось втне, але щоб таке… Можливо, це ще одна форма привернути до себе увагу», – додала завуч.

Після 9 класу Гережун пішов вчитися у вечірню школу. Тут він почав спілкуватися із однолітками, знайшов порозуміння із викладачами, тож у навчальному закладі його характеризували позитивно. Хлопець захопився історією – особливо багато читав про ліві рухи, «червоні» революційні течії, комунізм, Че Гевару тощо, у нього сформувалися політичні погляди у стилі «за Союзу жилося краще». Але відкрито він їх не висловлював, принаймні, у стінах навчального закладу.

Тож, не маючи друзів серед однолітків, хлопець ріс у тяжких умовах і його погляди стали продуктом обставин. Економічне становище родини, мама, яка багато працювала і не хотіла дослухатися до будь-яких зауважень щодо її сина, відсутність порозуміння з боку оточуючих та не надто переконливе бажання допомагати мовчазному і закритому підлітку сформували особистість, яка шукала можливостей для самовираження в Інтернеті.

Однак, Гережун був радше жертвою обставин, ніж переконаним «сепаратистом». Зрештою, читаючи специфічну літературу, хлопець став тим, ким став: будучи, на думку дорослих, проблемним підлітком, у соцмережах під ніком він міг висловлювати позицію, яка кардинально відрізнялася від настроїв у його рідному Луцьку.

«Русские, введите войска», – із закликів у соцмережах
1 лютого 2012 року він зареєстрував акаунт у соцмережі «ВКонтакте» – там з’явився Alexander Gerezhun. У 2013 році він перейменував свою сторінку, і на ній почали з’являтися дописи з сепаратистським підтекстом. На той момент хлопцеві ще не було 18 років.

Сторінка Гережуна, яку він видалив
Сторінка Гережуна, яку він видалив


Гережун також був творцем і адміністратором групи «Антимайдан Луцьк», намагався розкручувати її у соцмережі «Вконтакте», однак спільнота не мала популярності. Є свідчення, що він спілкувався із скандально відомими луцькими комуністами – братами Кононовичами. Вони «прославилися» витівками, які важко назвати проукраїнськими. Один із них возив гуманітарну допомогу на Донбас, а інший в ефірі сепаратистського телеканалу «Новинний фронт» заявляв, що в Україні «фашизм став державною політикою».

Гережун став «інтернет-активістом», який поширював у мережі деструктивні пости та інформацію із закликами до зміни влади, кордонів України тощо. Хлопець поширював тексти із груп, присвячених псевдореспублікам та ватажкам сепаратистів, писав власні дописи – наприклад, власний пост із текстом «Усраина должна разлететься на куски».

У розміщених на сторінці текстах йшлося про небажання годувати бідні бандерівські області, про те, що «Дикий Захід» має бути відщепленим від решти країни і перетворений в край бідняків, про «київську хунту», яка розстрілює житлові квартали тощо. У спільнотах хлопець поширював повідомлення із закликами «Русские прошу вас помогите, введите войска!!! Бейте фашисткую гадину, не медлите каждая минута важна!!!».

Дописи на його сторінці могли переглядати кількасот його друзів по соцмережі. Після того, як ним зацікавилися правоохоронці, Гережун почистив сторінку, а згодом видалив, і зараз вона залишається неактивною. Проте, приклади поширених текстів можна переглянути у судовому вироку.

ОБШУКИ І ЗАОЧНЕ ОБВИНУВАЧЕННЯ

Відтак, 5 березня 2015 року додому до лучанина прийшли з обшуками… Хлопець на той час ще проживав у Луцьку, тож спочатку він з’являвся на допити. В 2015 р. Гережун зник із міста (як повідомляли згодом у суді, він перетнув державний кордон із Білоруссю). Після цього його неодноразово публічно викликали на допити та до суду, однак він так і не з’явився.

Повідомили про підозру Гережуну заочно у 2016 році, і тоді ж його оголосили у державний розшук, оскільки Інтерпол відмовив у міжнародному розшуку.



Лучанин переховувався від слідства, тож 15 березня 2018 року суд ухвалив здійснювати спеціальне судове провадження. У суді розглядали лише частину постів, опублікованих протягом 2014 року, які аналізували експерти Українського науково-дослідного інституту спеціальної техніки та судових експертиз Служби безпеки України.

Фахівці визнали низку публікацій такими, що містять заклики до повалення існуючого конституційного ладу, захоплення державної влади, зміни меж території те державного кордону України; знищення майна, захоплення будівель, що загрожують громадському порядку; розв’язування воєнного конфлікту (кримінальні правопорушення, передбачені ч. 2 ст. 109, ч. 3 ст. 109, ч. 1 ст. 110, ч. 2 ст. 110, ч. 1 ст. 295 та ч. 1 ст. 436 ККУ).

Зрештою, 18 липня 2018 року, суд виніс вирок. Гережуна визнали винним у поширенні закликів та присудили 6 років ув’язнення без конфіскації майна. Початком відбування строку стане перший день затримання засудженого.

Однак, вирок у досі не вступив у силу – адвокат Віталій Жуковський, який представляє інтереси Гережуна у суді, подав на апеляцію. Жуковського призначили захисником, адже підозрюваного судили заочно, він вступив у справу наприкінці 2017 року на етапі ознайомлення із матеріалами справи.

«Якщо йдеться про приватну діяльність, то я можу відмовитися когось представляти. Але у даному випадку я діяв за дорученням Регіонального центру в рамках надання безоплатної правової допомоги. Мені, як адвокату, важко здійснювати захист у цій справі, бо я не маю змоги узгодити з ним позицію захисту. Можливо, він визнавав би вину, можливо, – ні, однак міг би пояснити, що він вчиняв, а що ні. Тому захист його побудований на законодавстві, а не на позиції підзахисного», – зауважив Жуковський.

Вирок адвокат не вважає справедливим. Мовляв, він у суді звертав увагу, що доцільно провести перевірку, чи є на комп’ютері програми, які дозволяють віддалений доступ.

Окрім того, допитали лише одного свідка, який, за словами Жуковського, особисто не знайомий із його підзахисним. Також, на думку захисника, жити у кімнаті із Олександром та мамою міг ще хтось, і теоретично ця особа могла б скористатися комп’ютером.

«Я подав на апеляцію, бо версія про програми не спростована і не перевірена», – підсумував захисник.

Тож наразі в апеляційному провадженні ще не відбулося жодного слухання.

СУДЯТЬ БАГАТЬОХ, САДЯТЬ НЕ ВСІХ

Випадки засудження за пости або ж навіть коментарі чи лайки у мережі, відомі у різних країнах світу. Наприклад, у 2017 році у Швейцарії суд вперше оштрафував чоловіка за коментарі у соцмережі, які визнали наклепом – тоді він називав опонента «расистом» та «фашистом», а потім не зміг пояснити, чому так висловлювався. У ЗМІ минулоріч повідомляли, що у Пакистані за пост з образою на адресу пророка Мухаммеда, який визнали блюзнірським, автору присудили смертний вирок.

Випадок засудження за пости із політичним забарвленням стався у США – у вересні минулого року суд відправив до в’язниці колишнього керівника фармкомпанії Мартіна Шкрелі за пост у Facebook щодо кандидата в американські президенти Хілларі Клінтон, у якому чоловік просив принести йому пасмо волосся Клінтон.

У сусідній Росії є чимало прикладів засудження за вислови у соцмережах, зокрема, й таких, які стосувалися підтримки України – наприклад, пости «Крим – це Україна». Поширили таку практику й на окупований Крим – там росіяни засудили українку за нібито «русофобські» пости, жінку звинуватили у розпалюванні ненависті та дали їй два роки умовно.

В Україні питання криміналу за розміщення сепаратистських дописів у соцмережах стало актуальним після початку війни. Адже чимало громадян поширюють відповідну інформацію чи навіть є адміністраторами сепаратистських спільнот, діяльність яких стала однією із підстав блокувати російські соцмережі в Україні.

Одним із перших покарань за розміщення постів в соцмережів Україні став вирок Зарічного райсуду міста Суми у лютому 2016 року. Особу засудили до кримінальної відповідальності за статтею 109 ККУ за пост в «В контакті», де автор відкрито закликав повалити уряд і поставити на чолі певну особу із повстанцями. Чоловік тоді визнав себе винним та уклав угоду із прокурором, тож відбувся лише штрафом у 8,5 тис. грн.

Левова частка кримінальних проваджень з аналогічними звинуваченнями, по яких вже є вироки, завершувалася угодами про визнання вини і, зрештою, умовним терміном. Тож, поки на Сході точиться війна, інформаційне протистояння триває й на просторах Інтернету. Попри те, що в Україні діє заборона на російські соціальні мережі, її намагаються обходити, використовуючи VPN чи систему забезпечення анонімності TOR.

Тим часом, у російських мережах продовжують поширювати інформацію про «гражданскую войну в Украине» та діють групи на підтримку псевдореспублік чи терористів, які іменують себе їхніми лідерами. В руках осіб, які активно поширюють подібні месиджі у різних спільнотах та на своїх сторінках, соцмережі стали інструментом для розпалювання сепаратиських настроїв.

Таким чином, вирок Луцького міськрайонного суду став першим на Волині, який має потягти за собою справжнє ув’язнення реальному лучанину Гережуну – чиємусь сусіду, колишньому однокласнику чи колезі. Відтак, практика присудження реальних строків може поширитися на схожі провадження, які перебувають на розгляді чи будуть надходити у суди у тому ж Луцьку. І тут те, заочно чи в присутності обвинуваченого відбулося засудження, по суті, не грає ролі.

Тож, історія луцького «інтернет-воїна» за «русский мир» може стати реальним застереженням для тих, хто вважає, що у соцмережі під ніком можна все.

Якщо Ви зауважили помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter для того, щоб повідомити про це редакцію
1

Коментарі:


  • Статус коментування: постмодерація для зареєстрованих користувачів, премодерація для незареєстрованих
Коментарі, у яких порушуватимуться Правила, модератор видалятиме без попереджень.
майбутній герой
Відповісти
Ага херой країни агресора
Відповісти
То яким треба бути покидьком щоб продавати свою країну!
Не подобається-валіза вокзал і за поребрик
Відповісти
За условно адекватного человека....наше доблесное сбу получило звездочки на пагоны....ржу...
Відповісти

© 2016. Усі права захищені. Повна або часткова перепублікація матеріалів можлива лише за дотримання таких умов: 1) гіперпосилання на «Волинь24» стоїть не нижче другого абзацу; 2) з моменту публікації на «Волинь24» минуло не менше трьох годин; 3) у кінці матеріалу на «Волинь24» немає позначки «Передрук заборонений».