Як у Луцьку таксист пасажира голого віз. ВОЛИНСЬКІ БУЙДИ

Початок 2000-х. Луцьк. Літо. Пізній вечір.

Таксист приймає виклик від диспетчера:

– Вулиця Львівська, будинок такий-то, кущі.

– Що за координати? – питає.

– Не знаю, самій дивно. Але ти все одно в тому районі, проїдь, подивися.

Їде. Раптом – рука з-за кущів з телефоном. І вигук: «Таксі! Таксі!»

Пригальмував.

Вскакує в машину чоловік. Абсолютно голий, з телефоном в руках.

Перша думка: «Як він розраховуватися буде?»

– Ти не переживай, я заплачУ, – ніби прочитав думку пасажир.

Назвав адресу. Їдуть. Мовчать.

Вже біля пункту призначення пасажир каже:

– Слухай, не в службу, а в дружбу: зайди до мене додому, хай жінка тобі комбєз дасть. Принеси його мені. Ти ж бачиш: куди я такий піду? Я зараз їй подзвоню.

Телефонує: «Каріна, в мене машина зламалася. Я в гаражі. Зараз мій друг зайде. Дай йому мій комбєз. Мушу зажиганіє виставити, бо рано їхати. Не буду ж я в костюмі робити, ще вимажу».

Йде таксист за вказаною адресою. Бере в дружини пасажира комбінезон, приносить.

Той – зразу в кишеню. Дістає звідти 20 гривень.

– От с*ка. Казав їй комбєз попрати. Зараз я їй дам! Ти вибачай, старик, що так сталось. На тобі за дорогу, – простягає таксисту 20 гривень, вдягає комбінезон і йде додому.

Святослав ЛЕСЮК