Сама у хліві в центрі міста. Історія волинянки, в якої живцем згоріли мама, сестра і племінниця

1
4
Сама у хліві в центрі міста. Історія волинянки, в якої живцем згоріли мама, сестра і племінниця
«У тій хаті жило чотири відьми. Найменша голою по місту бігала і на машини кидалася. А в квітні троє відьом згоріли, а одна вижила. З того все й почалося…»

Історія однієї свічки, яка забрала життя трьох жінок; сім’ї, яка все життя жила без світла, газу і людей; жінки, яка після смерті матері, сестри та племінниці зійшла з розуму. Про те, як від самотності «рве дах», як людина боїться людину. Про те, як 57-річна волинянка свідомо відмовляється від допомоги, натомість звинувачує всіх у байдужості. Історія про людину, яка заховалася від допомоги у… купі сміття.


«У ХАТІ ТІЙ ЖИЛО ЧОТИРИ ВІДЬМИ. ТРИ ЗГОРІЛИ, ОДНА ЖИВА»



На вулиці Куліша, що у місті Рожище, досі відчувається запах горілого. Місцеві щоденно минають будинок із незрозумілим страхом.

Тутешній житель Анатолій згадує, що під ранок 28 квітня із згорілого вщент будинку рятувальники витягли обгорілі залишки трьох жінок. Четверта мешканка будинку – 57-річна Галина Омельчук – під час займання була надворі, а відтак лишилася живою і… самотньою.

Причина загорання – свічка, яку, за словами Анатолія, одна із жінок щовечора лишала на столі, чи то для магічних ритуалів, чи для того, аби гріти помешкання. «Там не було ні світла, ні газу, ні води, – каже чоловік. – Як існували стільки років – не знаю».

«Вони жили вчотирьох: Галя, її мати, сестра і племінниця. Ніби не геть дурні були, інститути покінчали, але ніхто з них ніколи ніде не працював. От тільки, пам’ятаю, найстарша – Лєнка – колись працювала помічником бухгалтера на комбінаті. Вже коли вона вийшла на пенсію, то почала читати чорну магію, дітей тому теж навчила. Так вони й здуріли всі», – розповідає сусід погорільців.

«ПРИВ’ЯЗАЛИ ДО ЛІЖКА, ЩОБ НЕ ГОНИЛАСЯ МІСТОМ. А ВОНА ТАК І ЗГОРІЛА»



Під час квітневої трагедії у будинку згоріла 80-річна бабуся, її 60-річна донька і 36-річна онука. Сусіди розповідають, що наймолодша була психічно хворою, а тому жінки часто прив’язували її до ліжка. У ту ніч вона так і померла.

«Та Валя була несповна розуму. Голяком бігала по місту, кидалася на машини. А водіям то страшно, бо кинеться – аварія, а потім в тюрмі сидіти. А якось нашого малого кинулася душити. То ми все життя жили в страху, бо ж то не діло, коли через хату живе майбутня вбивця», – розказує сусідка Зіна.

У ту трагічну ніч жінки вкотре прив’язали 36-річну родичку. «Може б, тоді вона вибралась з хати, – розмірковує Зіна. – Але так і згоріла, прив’язана».

КОЛОДЯЗЬ З ІСТОРІЄЮ, ЯКУ НІХТО НЕ ЗНАЄ



Поблизу хліва, який стоїть за декілька метрів від згорілої вщент хати, – самотній колодязь. Сусідка Марія згадує, що господині ніколи не брали звідти воду.

«Вони були як дикі. Вода в колодязі є, але вони його навіть не відкривали ніколи. Казали, що чортівня там якась живе. Напитися бігали до міліції або до переїзду», – каже вона.

Сусіди розповідають, що основним доходом жінок була пенсія 80-річної Олени та грошова допомога на психічнохвору Валентину. Але ходять чутки, що Омельчуки торгували дріжджами та перепродували речі із секонд-хендів.

БЕЗ ВІКОН, ДВЕРЕЙ, ПОВЕН ХЛІВ… СМІТТЯ

Серед цього одягу живе 57-річна жінка
Серед цього одягу живе 57-річна жінка


Нині земля біля обгорілого будинку встелена одягом. Тим самим, який покійниці носили на ринок. За декілька метрів – невисокий занедбаний хлів. Без вікон, замків, світла, газу і води.

Дерев’яні зморщені від віку двері підпирають три цеглини, бо замок тут виконує функцію декорації, а ніяк не захисту помешкання. Біля купи посохлого листя та пустих пляшок – пара чобіт. Тут і живе 57-річна Галина Омельчук, яка єдина з чотирьох жінок залишилася живою.

Хлів, у якому декілька місяців проживає Галина Омельчук
Хлів, у якому декілька місяців проживає Галина Омельчук


Після смерті родичів жінка майже не виходить із хліва, рідко спілкується з людьми і відмовляється від будь-якої допомоги.

Тутешні мешканці стверджують, що у Галини «поїхав дах»: вона покидає стіни свого помешкання тільки почувши голос 65-річної Марії, яка протягом декількох місяців приносить погорілиці їжу.

Побачивши поблизу обгорілої хати журналістів, жінка заховалася у хліві. «Якщо вона вже зайшла туди, то можете не надіятись, що вийде, – запевнив сусід Володимир. – Вона ніяка, і ніц вам не скаже».

І навіть єдиний рідний для Галини голос 65-річної Марії, яка приносить їй їсти, не змусив жінку вийти надвір.

«Галю! Виходь! Я їсти принесла», - гукала Марія. А вона так і не вийшла...
«Галю! Виходь! Я їсти принесла», - гукала Марія. А вона так і не вийшла...


«Жалко людини, того й ношу їсти. Бо там не те що пічки немає, там навіть ліжка і вікон немає. Жує якусь булочку, хоча я й не знаю, звідки вона бере ті гроші… Може, мати колись в тому лахмітті ховала, а вона знайшла. Людина ж усе життя ніде не працювала, навіть копійки своєї не має», – розповідає пані Марія.

Вона зізнається, що в теперішню оселю Галини Омельчук заходити боїться, мовляв там антисанітарія і «болячку боїться підчепити». «Я ніколи не переступлю поріг того сараю, – каже жінка. – Тільки викличу її, дам їсти, і все».

Неподалік будинку погорілиці – три контейнери для сміття. У середньому – гора одягу. Пані Марія каже, що ці речі сусіди приносили для Галини, однак та викинула все у смітник.

«То люди їй поприносили, а вона отакі речі повикидала. То це хіба нормальна людина?»
«То люди їй поприносили, а вона отакі речі повикидала. То це хіба нормальна людина?»


«Дивіться, що вона повикидала! То люди їй поприносили, а вона отакі речі повикидала. Дивіться, он і пальто, і светрик, і плаття добротне їй принесли. А вона то все в урну. То це хіба нормальна людина?» – дивується жінка.

СИЛОЮ В МОНАСТИР ЧИ ДОВІРИТИ НЕВІДОМІЙ ДОБРОДІЙНИЦІ?

Сусідки, які перейнялися долею погорілиці
Сусідки, які перейнялися долею погорілиці


Якось Галина Омельчук заявила, що хоче піти у монастир. Тоді небайдужі сусіди звернулися по допомогу в Рожищенську міську раду. Посадовці знайшли монастир і навіть почали домовлятися про переселення туди жінки. Однак як тільки дійшло до діла – Галина передумала.

«У будинок престарілих її не візьмуть. У монастир не хоче. Зараз стануть морози, і замерзне в тому хліві. А, може, її силою треба завезти в той монастир? А що робити? Вмре з голоду чи від холоду. Як такій людині помогти, коли вона відмовляється від допомоги?» – каже пані Марія.

Напередодні пропозиції поїхати у монастир Галиною зацікавилася якась жінка. За словами сусідки, добродійка хотіла облаштувати той хлів для життя, доглядати погорілицю, а взамін та мала б переписати нерухомість на неї.

«Порядочна така жіночка приходила, їй теж немає де жити. Вона хотіла в цьому сараї обладнати їй і собі кімнатки, і до смерті доглядати ту Галю. А Галя вперта, не хоче. І що з такою людиною робити? Ця жінка б терпіла усі муки, нічого б їй не казала», – кажуть сусідки.

Натомість мер Рожища В’ячеслав Поліщук розповідає, що Галина Омельчук відмовилася від будь-якої допомоги не лише сусідів, але й місцевої влади.



«Ми запропонували стати їй в центр зайнятості. Хотіли навіть посприяти їй у пошуках роботи із наявністю житла, але людина відмовилася від цього. Були пропозиції пройти медичне обстеження – відмовилася. Вона хотіла оформитися в монастир, ми домовилися, але вона знову передумала. Ми пропонували їй багато варіантів, на які сьогодні вони хитає головою – погоджується, а через певний час кричить, що не хоче. Як допомогти людині, яка відмовляється від будь-якої допомоги, людині, яка сама не знає, що вона хоче?» – прокоментував ситуацію В’ячеслав Поліщук.

Він додав, що у Галини Омельчук є родичі, які готові її доглядати, однак і від їхньої допомоги жінка відмовилася.

***

Людина у центрі міста. Сама у хліві. В ХХІ столітті. Хай несповна розуму, але ж – Людина! Собак рятуємо з біди, котів, птахів. А тут – ЛЮДИНА.

Найлегше сказати, що вона сама нічого не хоче. А, може, все ж знайдуться чи служба якась, чи волонтери, чи громадські активісти, які спробують щось змінити в житті 57-річної Галини.

Йде зима. І одного ранку на вигуки: «Галю! Виходь! Я їсти принесла» з хліва, де немає ні світла, ні опалення, може ніхто й не вийти...


Анастасія КАЧИНА
Фото автора

Передрук заборонено.


Замок тут тільки для декорації
Замок тут тільки для декорації
А підпирає двері 57-річна Галина цеглою
А підпирає двері 57-річна Галина цеглою
Цією стежкою Марія щодня йде до хліва Галини, аби погодувати погорілицю
Цією стежкою Марія щодня йде до хліва Галини, аби погодувати погорілицю
Земля встелена одягом. Тим самим, який Омельчуки продавали на ринку...
Земля встелена одягом. Тим самим, який Омельчуки продавали на ринку...
Дорога до помешкання Галини
Дорога до помешкання Галини



Якщо Ви зауважили помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter для того, щоб повідомити про це редакцію
4

Коментарі:


  • Статус коментування: постмодерація для зареєстрованих користувачів, премодерація для незареєстрованих
Коментарі, у яких порушуватимуться Правила, модератор видалятиме без попереджень.
Вражаюча історія, яку не менш хвилююче переповіла Анастасія Качина. Талановите дівча, що вміє тримати ще й фотоапарат у руках. Успіхів!
Відповісти

© 2016. Усі права захищені. Повна або часткова перепублікація матеріалів можлива лише за дотримання таких умов: 1) гіперпосилання на «Волинь24» стоїть не нижче другого абзацу; 2) з моменту публікації на «Волинь24» минуло не менше трьох годин; 3) у кінці матеріалу на «Волинь24» немає позначки «Передрук заборонений».