У майстерні художника: Артем Лук’янчук

2
-1
У майстерні художника: Артем Лук’янчук
Щороку в другу неділю жовтня в Україні відзначають День художника. До цього професійного свята, яке цьогоріч збіглося в часі з Покровою, інтернет-видання «Волинь24» підготувало спецпроект «У майстерні художника». Наш кореспондент завітав у творчу лабораторію молодого луцького митця Артема Лук’янчука.

КОЛИШНІЙ ТУБДИСПАНСЕР ТЕПЕР ПРИКРАШАЮТЬ ГРАФІТІ

Будинок, у якому сьогодні працюють молоді луцькі художники, має дуже багату історію. Спочатку це була конюшня в маєтку полячки, згодом тут розмістили тубдиспансер. Тепер це приміщення слугує мистецькою майстернею і культурним прилистком для вісьми луцьких майстрів. Старенька будівля розташована майже у центрі міста, хоча й захована від сторонніх поглядів.

До майстерні, що на вулиці Івана Франка, мене запросив Артем Лук’янчук – луцький живописець, з яким напередодні познайомилися в Галереї мистецтв. До слова, робота Артема нині також представлена у виставковій залі.

Зустрів мене Артем біля будинку, всміхаючись, і доки йшли темними коридорами до його студії, почав розповідь. Окрім Лук’янчука, ще семеро художників орендують тут кімнати для творчості. Це Андрій Горбаль, Андрій Ковальов, Денис Мозговенко, Володимир Іваницький, Олександр Панковець, Іштван Кус та Влад Холодний. Але ми сьогодні йдемо в майстерню Артема.

Пройшли повз зачинені майстерні на першому поверсі й піднялися на другий. Все тут якесь, як у іншому світі…

Своя атмосфера і розуміння. Артем розповів про малюнки на стінах Андрія Ковальова і розфарбовані двері, які зняли для виставки. Обіцяв, що скоро повернуть назад.

«Володимир Марчук, голова Волинської організації Національної спілки художників України, три роки тому запропонував мені це приміщення для облаштування власної майстерні. Коли я вперше сюди приїхав, то, окрім гори сміття і шприців наркоманів, тут нічого не було. Але я побачив якесь світло і надію в цьому місці, тож був упевнений, що дам лад і зможу працювати», – розповідає Артем.

Зі слів хлопця, він тоді в прямому сенсі опинився на вулиці: «З купою речей, картин я був змушений терміново з’їхати з попередньої майстерні. На щастя, згадав про давнього друга і це місце», – додає художник.

«Я НЕ МАЛЮЮ ВИПАДКОВИХ ЛЮДЕЙ»

Артем провів мене до своєї майстерні. Тут кожен предмет притягує погляд і змушує замислюватись, шукати у речах якийсь прихований смисл чи повідомлення.

Зліва біля дверей стоїть купа картин різних розмірів, поруч – старенька шафа з фотографіями і невелике акуратно застелене ліжко. Старий телевізор слугує поличкою для інструментів, а кожна деталь інтер’єру доповнює приміщення по своєму. Одразу в очі кидається яскраве вітражне вікно, а біля нього – робочий стіл художника. Поруч на стіні – ще не закінчене полотно Артема. Але про нього згодом.

Ця кімната має свої емоції, а речі в ній говорять самі за себе. Картини Артем пише переважно у теплих тонах, і кожне з полотен є особливим.

«Я не малюю випадкових людей. З кожною картиною, яку я створював, були пов’язані сильні емоції, а з людиною чи місцем на полотні – якась історія чи подія», – пояснює Артем.

Зазвичай це близькі подруги або особливі місця. Щоб позувати художнику, стосунки повинні перейти на новий рівень, адже митцю потрібно відчувати і бачити не тільки фізичний стан і форми, а й душевний бік особистості, каже Лук’янчук.

«ДОВОДИТЬСЯ ВАЖКО ПРАЦЮВАТИ, ЩОБ ЗАЙМАТИСЬ ТИМ, ЩО ЛЮБИШ»

Художниками не народжуються, ними стають. Безперечно, потрібно мати до цього хист, але без саморозвитку і вдосконалення жодного результату не буде.

Як розповів Артем, його здібності батьки помітили ще у середній школі. Тоді він жив у селі Видраниця Ратнівського району Волині. Відправили на навчання до Луцька, щоб хлопець міг розвиватися і проявити себе як майстер.

«Малюю з дитинства. Батьки помітили талант і вирішили, що потрібно вчитись. У мене були дуже хороші викладачі. Вони вдихнули в мене цю мрію – стати художником. Я відчув що це моє, і саме тому після закінчення університету не закинув цю справу», – ділиться Артем.

На картинах багато не заробиш, саме тому він разом з батьком взимку їздить на заробітки.

«Доводиться важко працювати, щоб займатись тим, що любиш», – каже художник.

АРТЕМОВА ЕВРІДІКА

Створюючи картину, художник шукає максимальної гармонії у формах, кольорі і пропорціях. Кожна деталь повинна доповнювати попередню і викликати в людей певні почуття. Цікавий факт: починаючи роботу, неможливо заздалегідь передбачити результат.

«Процес створення завжди сповнений емоцій і переживань. Ніколи не знаєш, що вийде в кінці», – пояснює Артем.

Робота над полотном закінчується тоді, коли до митця приходить відчуття внутрішнього задоволення. У кожну картину вкладена душа і своя історія, яка передувала створенню цієї роботи, саме тому випадкових картин не буває.

Картина із зображенням особливої для художника людини – його дівчини, висить поруч із робочим столом, на стіні. Глибокі темні очі і витончені риси обличчя дивляться з полотна і ніби заворожують усіх, хто заходить до кімнати. Від неї важко відірвати погляд.

Артем зараз у процесі створення особливої для нього роботи. Над цим полотном він вже працює близько двох тижнів і каже, що досі не певен, що сказав все, що хотів.

Художник ще не визначився з назвою нового твору, але розповів, що планував написати картину на честь грецької богині Еврідіки з міфу про Орфея і його кохану.

«Я хотів провести паралель між цим міфом і моєю роботою», – дивлячись на картину, говорить Артем.

Кожне полотно є різним, неможливо повторити власну роботу один до одного, адже щоразу будуть інші емоції і події, стверджує художник.

У «Еврідіку» Лук’янчука вкладено багато символів, важливих особисто для нього. Художник не певен, що кожен зможе це прочитати і правильно зрозуміти, але у кожного будуть свої асоціації і переживання, коли дивитиметься на полотно.

На картині зображена ліра, один з найдревніших музичних інструментів, і дівчина – як об’єкт натхнення і обожнення. Муза. Місяць на цій роботі для Артема є символом того, що художник здебільшого працює ночами. Кожна деталь на картині має своє значення, каже митець.

Бути справжнім художником означає відчувати кожен елемент на підсвідомому рівні, розповідає Артем. Потрібно бачити не тільки фізичну оболонку, а більше – навіть душу і стан підсвідомого тіла.

Чи вдається це Артемові Лук’янчуку, судіть самі.

Валерія КОЛІСНИК
Фото автора

Якщо Ви зауважили помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter для того, щоб повідомити про це редакцію
-1

Коментарі:


  • Статус коментування: постмодерація для зареєстрованих користувачів, премодерація для незареєстрованих
Коментарі, у яких порушуватимуться Правила, модератор видалятиме без попереджень.
Тримайся
Відповісти
Чудове інтерв"ю! З Днем художника, Артеме!
Відповісти

© 2016. Усі права захищені. Повна або часткова перепублікація матеріалів можлива лише за дотримання таких умов: 1) гіперпосилання на «Волинь24» стоїть не нижче другого абзацу; 2) з моменту публікації на «Волинь24» минуло не менше трьох годин; 3) у кінці матеріалу на «Волинь24» немає позначки «Передрук заборонений».