«Я думав, що мене заб’ють і втоплять». Зураб Аласанія на фестивалі у Луцьку. БЛІЦ-ІНТЕРВ’Ю

0
-1
«Я думав, що мене заб’ють і втоплять». Зураб Аласанія на фестивалі у Луцьку. БЛІЦ-ІНТЕРВ’Ю
Голова правління Суспільного мовлення Зураб Аласанія одним з перших виступив на гутірках фестивалю «Бандерштат» у Луцьку. Говорили про те, чому молодь не дивитися телевізор, про розвиток українських медіа, про політичну рекламу і як успіхи та невдачі Суспільного.

Він каже, що саме тут, на «Бандерштаті» в Луцьку, йому колись довелося вперше публічно і серйозно виступати українською. І він дуже хвилювався, але склав цей іспит успішно. З того часу луцький фест дуже любить.

Відомий журналіст. Нині реформатор. Бо створює Суспільне мовлення, часто чує у свою сторону критику й дивується, чому досі із Суспільним асоціюють винятково його? А ще розповідає, що волинській команді Суспільного напередодні добре від нього дісталося «на горіхи». Чому? Читайте у бліц-інтерв’ю для «Волинь24», записаному «за кулісами» «Бандерштату».




– Зурабе, як ви особисто сприймаєте цей луцький фестиваль?


– Я насправді тут уже втретє. У мене Луцьк і «Бандерштат» асоціюється з українською мовою. Уперше в житті, кілька років тому, тут я виступив українською. До того у Харкові я ще ніколи так на публіку серйозно українською не говорив.

Тоді ризикнув. Все вийшло. Я думав, що мене заб’ють і втоплять. А все було навпаки. І це було для мене просто відкриттям. Після того я дуже сентиментально відношуся до «Бандерштату».

Він є фестивалем українського духу. Це правда. На мій погляд (хай Ігор Гузь, не ображається), тепер це переходить у такий більш музичний варіант. І можливо, це й правильно. Не знаю. Гутірка є, але навіть зараз, дивіться, вона трохи зовні фестивалю. Фест там, гутірка – аж тут (гутірки відбувалися над річкою, за територією фестивалю, - авт.). Ігор думає, певне, як це зберегти. І йому все важче з кожним роком. Мені так здається. Тому фестиваль переходить на музичну, більш комерційну платформу. Але і так варіант прикольний, людям подобається.

– А як близько ви знайомі з Ігорем Гузем і як оцінюєте його політичну діяльність?

– Не можу, на жаль, сказати, бо ми познайомилися саме тут, на «Бандерштаті». Він – нормальна така людина, весела і енергійна. А ще, як на мене, має залізний стрижень. Я здивований, скільки років він може триматися, бо це справді важко. Щодо роботи, не можу коментувати. Не знайомий.



– Що вас цього року тут здивувало?

– Спека. А люди все одно приїхали. Річка – це нове місце, раніше такого не було. Почну приглядатися до гуртів: їх набагато більше, ніж було. Чому я й подумав, що більший нахил у музичну сторону. Але вони круті. Тут такі, які раніше не приїжджали. Знову ж таки: бачу там прапори ті, яких країна трохи побоюється. Але вони є, і це прекрасно, хай буде.

– От ми слухали щойно упівців. Коли один із них спитав, скільки на гутірці волинян, то майже не було рук: тут мешканці Сум, Миколаєва, Полтави і багатьох інших міст…

– …Так це мене теж, до речі, сильно здивувало. Це прекрасно. Насправді, волинян тут менше, ніж людей, які приїхали з інших регіонів України. І це про що говорить? Вони не бояться приїжджати навіть на назву «Бандерштат»! А тепер всі це люблять. Хочу побажати Ігореві Гузеві, аби він не перетворював це в комерцію, а якось залишив той дух.

– Як ви оцінюєте роботу волинської філії Суспільного?


– Посередньо. Вони дуже вчора були ображені на мене, коли я сказав: немає якихось блискучих досягнень, але немає й провалів. Вони були ображені тим, що я назвав їх сірою ланочкою. Вони будуть думати, що з цим робити.

– Щойно під час гутірки ви сказали, що буквально за день у Луцьку почули про чотирьох людей, які своїми статками тримають Волинь? Можете ці прізвища назвати? Хто це?



– Я ж не перевіряв. Я журналіст, маю перевірити спочатку.

– Хоч хтось, наприклад. От для початку: Ігор Палиця там є?

– Звичайно. Лунало й це прізвище. Є ще протилежна сторона, пов’язана з іншою політичною силою. Ці імена люди називають. Мене не бояться.

– Ви лишаєтеся на вихідні в Луцьку? Що будете робити, якщо так?

– На жаль, ні. Їду в Британії навчатися. У моєму віці навчатися – це смішно, але я їду. В Оксфорд.

– Наостанок: то бандерівців тут бачили?

– Так от вони… Озирніться.

Олена ЛІВІЦЬКА.
Фото Ірина КАБАНОВА.


Якщо Ви зауважили помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter для того, щоб повідомити про це редакцію
-1

Коментарі:


  • Статус коментування: постмодерація для зареєстрованих користувачів, премодерація для незареєстрованих
Коментарі, у яких порушуватимуться Правила, модератор видалятиме без попереджень.

© 2016. Усі права захищені. Повна або часткова перепублікація матеріалів можлива лише за дотримання таких умов: 1) гіперпосилання на «Волинь24» стоїть не нижче другого абзацу; 2) з моменту публікації на «Волинь24» минуло не менше трьох годин; 3) у кінці матеріалу на «Волинь24» немає позначки «Передрук заборонений».