Невідомий Луцьк: остання хата єврейського села на проспекті Волі. РЕПОРТАЖ

6
7
Невідомий Луцьк: остання хата єврейського села на проспекті Волі. РЕПОРТАЖ
За порогом довго гавкає пес. Потім шкребеться у двері, доки я не починаю гукати, чи є хто вдома, вона не озивається. «Свєта, тримайтеся!» - каже їй часто сусід. І вона тримається. Скрипалька. Піаністка. У минулому художній керівник Будинку культури на Гнідаві.

«Он мої скрипалики. Третій - то Бондар, - раптом каже. – Дехто радить піти йому показати, а я соромлюся». Простягає чорно-біле фото: на сцені рядочок дітей зі скрипками, над ними «Ленін» на шторах.

43 роки тому вона прийшла сюди жити тимчасово, бо цю хату за два роки мали зносити…

***



Вона ховається за гущавиною дерев у самісінькому серці Луцька. Стара хата на Парковій. Кілька квартир. Вікна з різьбою. Ганок із човном. Посередині впав дах. Стіну, що нахилилася над стежкою, тримає старий абрикос і свіжа підпора… Ця оселя на Парковій – нині чи не єдиний фрагмент єврейського села Вулька, на якому і постав проспект Волі. От-от і кане в Лету.

Сліди Вульки майже стерли з луцького простору у вирі Другої світової. А тут – і без війни…

На Вульці, що з 1834 була вже у складі Луцька, жили бідні євреї. Жили просто і хаотично. Хоч мали синагогу, школу і навіть ритуальну лазню, яка називалася міква. На пологих схилах, що нині виходять на Глушець, стояли хати. Цей будинок, кажуть краєзнавці, належав євреєві Августиновичу. Він здавав його під квартири.

Нинішні квартиранти стверджують, що збудована хата у 1889-му. Хто вони - ті, що доживають разом з нею?...

1. АНДРІЙ І ЧОВЕН НА ГАНКУ



Андрія застали просто на ганку. Під ним велосипед… На ньому – старий човен…

Приїхав, каже Андрій, на хвилинку: речі вивезти.

Ріс тут малим. Сусіди були ті, що й зараз. Всі 5 квартир мали господарів.

“З того боку завалилося зовсім, там давно вже нема нікого. Був ще малолєтка, але зараз дорослий, продав уже своє. Я теж продав. А ці (киває в інший кінець хати - авт.) ще пробують жити, але не знаю, що в них вийде. Тут вже стіни гнилі. Вже її нема, все. З того боку тітка почала бляхою крити і відрізала крокви. І все: воно пішло. Думаю, ще трохи - і газ відключать”, - розказує.

Прізвища називати не хоче. Ні тобі легенд. Ні історій про привиди. Андрій каже: чув колись, що саме тут у війну був німецький бар.



Усередину не пускає. Страшно, запевняє. Щось виносить із кімнати, повертає ключ у замку. Трохи бідкається на ганку над старим човном, який там «припнутий».

«Мав бути мій, - каже. – Піде на дрова. А що він вже?.. Хочеш щось нове, то треба продати щось старе».

Андрій іде. Їде, точніше. У цих стінах він уже не господар. Бо... «хочеш щось нове, треба продати щось старе».

2. ЛЮБА НА ДАЧІ



Любин ганочок крайній в цій хаті. Він – в обіймах жовтої аличі. Ще тут є яблуня із зеленими і терпкими яблуками. Є будка на сходах. І квіти за парканчиком.

«Розпинається» дворовий пес. Звичайнісіньке подвір'я. Але тітки Люби, яка цьому всьому за господиню, нема вдома. Кажуть: на дачі.

Зачувши гавкіт, визирає з хати молода жінка. Рушник на голові: щойно з ванни. Привіталася, усміхнулася... За трохи вийшла вже без рушника.

Невістка, каже. Альона. Живе тут зі свекрухою та чоловіком Іваном.
Хата як хата. Стара та й стара. Нічого не відає. Ні про єврея Августиновича. Ні про німецький бар.

«Я не цікавилася, - сміється. – Чесне слово».

Вона теж чула, що житло вже викупляють, але не знає, коли ж її хата «ляже під бульдозер». Та щось підказує, що таки трохи на це сподівається...

3. «ВХІД ДО 18 СУВОРО ЗАБОРОНЕНО»



Років 30 тому йому дали частину єврейської хати під художню майстерню. Відтоді на Вульці «прописані» всі його роботи.
Євгеній спершу дивиться на непроханих гостей з підозрою. Художник. Нині більшість робіт виконує на замовлення. Тут і виконує.

«Чи то справді ви прийшли щось написати?» - цікавиться його дружина.

Кажу, що справді, а вона чомусь: «Ну, нарешті…».

Вони взагалі заглянули вишні обірвати. Драбину нарихтували, відерця пластикові.

«Пустіть в майстерню», - прошуся. За дверима квартири під номером один щось незбагненне (шепче на вухо мені якийсь внутрішній голос). На дверях, правда, стара, потерта табличка. На ній: «Особам до 18 вхід суворо заборонено».

Про історію цієї хати художник знає майже стільки, як Альона, Люба і Андрій. Малює «з малих років». Вчився у Харкові, а потім працював на худкомбінаті. Тому, власне, й отримав 30 років тому дві кімнатки під майстерню в хаті, що «йшла під знос».



...А майстерня вражає. Спершу тісні сіни. Потім двері, оббиті старим дермантином. На них бляшка з номером один.

За порогом святая святих майстра. Тепер уже закинута, каже господар, бо «стоїть питання про виселення». Старезний буфет, набитий цікавим мотлохом. Плита. В кутку портрет ...Леніна. Картина з радянської доби: на ній хлопчик тягне за вим’я корову. Стіна імпровізованої кухні варто музею: обклеєна етикетками ще радянських вин. «Медвежья кровь». «Портвейн червоний таврійський». «Гратиешты». «Механджийско». «Золотой берег»…

Далі - творча лабораторія у чотирьох стінах. Стіл із недоробленою рамою зі свіжою позолотою. Транзистор у кутку. Він заходить і механічним звичним рухом вмикає старий магнітофон. Озивається радіо...

Тюбики з “ленінградськими” фарбами. Пензлі напоготові. Пейзажі на стінах. Колекція значків, які малював його товариш. Тут навіть портрети його батьків.

Господар небагатослівний і поспішає: вишні ж не ждуть. І хоч зовсім не хочеться, а йдемо...

4. «СВЄТА, ТРИМАЙТЕСЯ!»



За дверима довго гавкає пес. Вона відчиняє тільки тоді, коли я починаю гукати. Старшого віку жінка у сережках з сірими камінцями, втихомирює собаку і дивується непроханим гостям.

“Свєта, то ви викликали?” - питає художник.

“Та хай Бог милує!” – емоційно так.

Спочатку не віриться навіть: Світлана з чоловіком отримали тут кватиру 43 роки тому. Ордер дали їй, як худкерівнику будинку культури. Правда, сказали, що це тимчасово. Бо, мовляв, за два роки хату зносять. Тоді обіцяли квартиру. Отак і прожила вона майже піввіку в хаті, яку… зносять.

Скрипалька з дипломом Львівської консерваторії, піаністка, колишній художній директор Будинку культури на Гнідаві. Щойно з лікарні. Там рятують її ногу від гангрени... На лікарняне ліжко втрапила після наполегливих візитів ріелтора. Той взявся переконувати старшу жінку продати землю, але перед тим якнайшвидше виписати з квартири.

“Мені сусід так і каже: “Свєта, тримайтеся!”. А я тримаюся”, - всміхається.

Історія її “тримання” варта окремої публікації. Як і історія дивних візитів ріелтора із молодим забудовником... Тому про це - згодом.
Усередині дві великі кімнати і тісний коридорчик. В одній вона облаштувала кухню і ванну. Інша слугує за залу, однак стіна у ній вже тріщить. Але недавно син перекрив дах: миски не треба підставляти.



Разом гортаємо старі фото. Неймовірна доля. Чоловік помер просто на весіллі сина, коли збиралися виходити з хати до молодої... Показує портрет внучки. Колишні грамоти. Світлини.

«Оце мої скрипалики. Третій – то Бондар (екс-голова Волинської ОДА, депутат облради Володимир Бондар – авт.). Мені кажуть, щоб пішла йому показала, але я соромлюся. Бондар займався у мене по класу скрипки. Маленькими такими їх взяла і сім років учила. Он скільки грамот: туалет можна поклеїти…» - показує фото, на якому на сцені діти рядочком зі скрипками, а вгорі портрет Леніна на шторах та дипломи з іллічами.

«Ой, а квартиру цю знаєте, як дали. Був у нас звіт харчової промисловості і першого секретаря обкому партії Миколу Коржа на нього запросили. Він сидів, дивився, а потім питає: «А що то за жіночка така, що зі сцени не сходить?». Так і дали...» - згадує.

Коли їй було 30, ще думала про квартиру. А нині: «Тут антонівка росла, і черешня 30 років родила. Коти – наші. У цьому хлівчику років п’ять я, дівчата, свиней тримала. Кури були з індиками. Колись у газеті «Волинь» фото було, як моя індичка на пам’ятнику Леніна на голові стоїть…».

«Свєта тримається», словом.

5. КОТИ



«Женік, що ж то у нас за день такий?!» - розтривожено, але радісно зітхала під кінець розмови пані Світлана.

Є чому радіти: уперше за 43 роки хоч хтось із чужого їм світу поцікавився, ЯК тут живуть. І художник «Женік», і Андрій з човном, і Люба, яка на дачі, і Світлана, яка мала вибратися звідси 40 років тому, коли ще була молода і здорова.

Бо стояла хата - динозавр із колишньої єврейської Вульки - гнила, падала..., а ніколи не бачила хоча б когось із жеку. Правда, гроші за утримання цієї оселі там беруть справно. І “ріелтори”, і “забудовники”, і “нотаріуси” не гребують.

…Коти. Вони тут нагадують душі колишніх квартирантів. Їх тут багато. Хтось утікає, хтось дивиться в камеру. Виглядає з-за рогу. Зникає в руїнах. Ніби грається з непроханими фотографами: туди, мовляв, тільки я можу…

Добра частина цієї хати – то їхні володіння.

Ловимо пухнастиків у кадрі. Їм пасують ці стіни-майже руїни, ця дранка, яка проситься на білий світ, бо вже пора прийшла, ці намертво залиті коричневою фарбою старі замки, вічка яких затулені металевими бляшками, і навіть старі тюлі, поточені міллю.



«Августинович...» - у розмові з колегою випадково кидаю у простір старого двору прізвище колишнього власника, єдине з єврейської історії цієї хати, що збереглося.

Сірий кіт сполохано проймає поглядом, здіймає вуха і за мить зникає. Рудий - на абрикоса і під завалені крокви. Не втікає тільки рябий чорно-білий. Спокійно дивиться просто в об’єктив. Непорушно.

«Він сліпий...» - пронизує раптом думка.

Прихисток під цим дахом є кожному. Одне хіба: він не побачить, коли ці стіни впадуть.

Текст - Олена ЛІВІЦЬКА.
Фото - Ірина КАБАНОВА.
Передрук заборонено.

Ця хата - чи не єдина з колишнього єврейського села Вулька, яке було колись на місці проспекту Волі у Луцьку
Ця хата - чи не єдина з колишнього єврейського села Вулька, яке було колись на місці проспекту Волі у Луцьку
Древні стіни вже руйнуються
Древні стіни вже руйнуються
Їх рятують підпорами
Їх рятують підпорами
Середина будинку давно впала. 16 років тому одна з сусідок, яка хворіла на онко і була лежачою, закурила в ліжку...
Середина будинку давно впала. 16 років тому одна з сусідок, яка хворіла на онко і була лежачою, закурила в ліжку...
Андрій уже тут не живе. Приїхав забрати речі...
Андрій уже тут не живе. Приїхав забрати речі...
Колись ріс під цим ганочком
Колись ріс під цим ганочком
Тут - художня майстерня
Тут - художня майстерня
За господаря - Євгеній
За господаря - Євгеній
І портрети, і картини, і різні цікаві дрібниці...
І портрети, і картини, і різні цікаві дрібниці...
Ціла колекція етикеток, за якою можна вивчати історію  СРСР
Ціла колекція етикеток, за якою можна вивчати історію СРСР
Двір Світлани Ташкевич, яке живе тут 43 роки. А колись обіцяли тимчасово...
Двір Світлани Ташкевич, яке живе тут 43 роки. А колись обіцяли тимчасово...
Прожила тут піввіку, а тепер боїться відчиняти двері...
Прожила тут піввіку, а тепер боїться відчиняти двері...
Квартиру отримала як художній керівник будинку культури на Гнідаві
Квартиру отримала як художній керівник будинку культури на Гнідаві
Серед цих скрипалів є Володимир Бондар, каже вона. Третій зліва
Серед цих скрипалів є Володимир Бондар, каже вона. Третій зліва
А поки мешканці хати Августиновича рихтують валізи, на шматочок села упевнено наступає місто
А поки мешканці хати Августиновича рихтують валізи, на шматочок села упевнено наступає місто
Навряд чи довго вдасться втриматися будинку на Парковій
Навряд чи довго вдасться втриматися будинку на Парковій
Але точно є люди, яким ця втрата дуже болятиме, бо ці старі стіни - то їхні спогади...
Але точно є люди, яким ця втрата дуже болятиме, бо ці старі стіни - то їхні спогади...




Якщо Ви зауважили помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter для того, щоб повідомити про це редакцію
7

Коментарі:


  • Статус коментування: постмодерація для зареєстрованих користувачів, премодерація для незареєстрованих
Коментарі, у яких порушуватимуться Правила, модератор видалятиме без попереджень.
і ще здирають плату за "утримаання " отакої розвалюхи?!
Не соромно?!
Відповісти
в нас вся країна таких лохів. один в один. все ок. можна було б здивуватися, якби цього не було.
Відповісти
Лівіцька - красава. Дуже гарна стаття.
Але такою безнадією віддає, що страшно.. тим часом у декого з наших владців годинники дорожчі за ту хату, а ми, як завжди, з краю і нічого не знаємо.
Відповісти
земля під цією розвалюхою уявляю скільки коштує. давно могли зібратися, продати і купити собі нормальне житло за ці гроші. їм ніхто нічого не винен.
Відповісти
Справді чудова стаття, читаєш і бере за душу. Авторка - талановита! Невеличка стара хата, а написати можна цілу книгу про життя мешканців івони того варті
Відповісти
Ми живемо теж в такому ж старому будинку, так званому бараці...але ми приватизували квартири, кожен з сусідів зробив потрошки ремонт, перекрили дах, утеплили мінватою....так, ми все життя щось робимо біля хати, а не бідкаємось, що дах на голову звалиться. Наші люди звикли, що хтось для нас має щось зробити....треба закачувати рукава і самим братись до роботи....місце дуже хороше і я думаю не один чиновник поклав око на дорогу землю під будинком.
Відповісти

© 2016. Усі права захищені. Повна або часткова перепублікація матеріалів можлива лише за дотримання таких умов: 1) гіперпосилання на «Волинь24» стоїть не нижче другого абзацу; 2) з моменту публікації на «Волинь24» минуло не менше трьох годин; 3) у кінці матеріалу на «Волинь24» немає позначки «Передрук заборонений».