Коли Путін носив Собчаку дипломата, Іван Сидор був нардепом. ІНТЕРВ’Ю

5
-2
Коли Путін носив Собчаку дипломата, Іван Сидор був нардепом. ІНТЕРВ’Ю
Ми говоримо наступного дня після того, як колектив обласної лікарні дружно відзначив День медика. «Гарно було. Волинський хор співав…» - втішено говорить головний лікар Іван Сидор.

Це людина, яка тиснула руку Горбачову, Сахарову і Собчаку ще тоді, коли Путін носив останньому портфелі. Він каже не «звідти», а «звідтам»… На львівський лад. У гірському селі на Львівщині досі стоїть його батьківська хата під соломою, колись її хотіли купити під музей.

На Волині Іван Сидор – людина-епоха. Фактично одноліток своєї лікарні. Бо і він, і вона – з 1944-го. Унікальна людина тим, що більше 30 (!) років свого життя займає одну й ту ж посаду. Посаду, на якій втриматися не так і просто. І скільки було бажаючих «зняти Сидора» можна тільки уявити. У чому ж феномен?.. Безперечно – у самому Іванові Миколайовичу.

Що він їсть на сніданок? Чи знає, скільки коштує МРТ? Що робить у його шафі підручник з фізики за 9 клас? Які подарунки любить? Чому нардепа Сидора після повернення з Кремля у Луцьку стрічали квітами і чому тоді говорили: «Їхав у Москву один Сидор, повернувся – інший»?



«ХТОСЬ ДУМАЄ, ЩО МОЖНА ПРИЙТИ СЮДИ В БІЛИХ РУКАВИЧКАХ»

- Час від часу, особливо, коли на Волині пройдуть місцеві вибори і звільняються чергові крісла у високих кабінетах, обов’язково «звільняють» Сидора. Є багато людей, які хочуть зайняти ваше місце. Як ви з цим живете?

- У мене контракт закінчився. Якщо ви слухали інтерв’ю Ігоря Палиці, там журналістка сказала: «Скільки там будете ще Сидора того тримати?». Палиця відповів, що «він зробив найкращу лікарню в Україні». Мовляв, розробляється новий конкурс, а потім «Іван Миколайович передасть цю лікарню». Буде новий головний лікар, але не прихильник Ігоря Петровича чи ще когось і навіть, можливо, людина не з області й не з України.

І тоді вже почали інші методи шукати. Хтось дуже вважає, що може сюди прийти в білих рукавичках… А це складно, повірте мені. Якщо він не має хисту менеджера, господарника, спеціаліста, нічого не вийде. Треба всі напрямки рухати. Он зараз у нас ідуть ремонти на семи (!) об’єктах за залучені гроші. …Але кого оберуть, той і буде.

- А пригадайте, якою ви цю лікарню вперше побачили?


- Уже більше 34 років працюю тут головним лікарем. Три роки відпрацював у селі Зміїнець лікарем-терапевтом. Звідти мене забрали сюди заступником головного лікаря. Потім став заступником начальника управління. А після цього - головним донині. Якби я вам намалював, яка тоді була лікарня, ви побаченому не повірили б. Це був один електрокардіограф, який писав чорнилом. ЕКГ знімали і під лінійку рахували «зубчики». Один радянський флюрограф, один рентген-апарат, на ньому дивишся – і себе не бачиш, і хвороби ніякої… Але ж працювали і в таких умовах. Тоді був один корпус. Ми добудували корпуси А і Б.

Відкрита в 44-му і раніше була на Львівській, де тубдиспансер. А тут мало бути місце для міської лікарні. Тимчасово сюди перевели обласну. Так донині вона лишилася обласною. З того, що було тоді, лишилися вже тільки несучі стіни. Правду кажу: всі труби замінили, каналізацію, водопровід – все.

- Два замінування останнім часом пережила ваша лікарня. Як ви думаєте, з чим це пов’язано?

- Оце справді проблема: ми все зробили, вклалися у всі терміни, вивезли всіх пацієнтів, у тому числі важкохворих на ліжках із реанімації з апаратами для дихання, але нас ніхто не повідомляв, що далі. Хто це такий? Чому він це робив? Могли ж слідчі органи чи хтось інший нам сказати, яка у нього була мета. Ми ж його не бачили, але Господь його знає.

Той, хто дзвонив під час першого «замінування», був п’яний, він із Голоб. Обдзвонив тоді дитячу лікарню, нашу, міську… А вдруге – лучанин. Казали слідчі, що дуже агресивно налаштований, навіть розламав слідчому телефон. Якщо не поставили йому діагноз, то я б поставив би. Це психічнохвора людина. Ви не уявляєте, як люди його проклинали. І «щоб його Бог покарав», і «щоб він своєю смертю не вмер».

- У той же час ця ситуація випробувала вас на готовність до подібного…

- Не дай Бог. Але справилися повністю. І все перевірили. Ці два випадки – то єдині за моєї пам’яті у місцевих лікарнях. За Союзу такі речі не допускали.



«ЄДИНЕ, ЩО ПИТАЮ: «СКАЖІТЬ, ХТО ЦЕ ЗАМОВИВ?»

- Недавня історія із хабарниками в обласній лікарні. Затримання. Три тисячі доларів за працевлаштування… Прокоментуєте?

- Скажу чесно, поняття ніякого не маю. Зібрав якраз тут всіх, розбирали кардіооперації, аж ось заглядають із УБОЗу: робили обшук у завкадрами патанатомії знайшли три тисячі доларів. З ними вона пішла до нас в кадри влаштувати хлопця медбратом. Гроші були мічені. Хто замовник – не знаю. Вона ніби принесла ці гроші і сказала, що це подяка.

У нас сестри зараз розраховуються. Їдуть в Польщу. Прийшов Юрій Легкодух, завідувач відділення, і каже, що в нього двох сестер із операційної вже нема. А це хлопець. Після училища. Не працював. Кажуть, що навчимо, бо треба людей край. Я його не бачив, він у мене не був, заяву підписав. Я до цього абсолютно не причетний. Єдине, що питаю у тих органів: «Скажіть, хто це замовив?».

- Замовив?..

- Це замовне. Для того, щоб дискредитувати обласну лікарню і весь наш колектив.

- Ви згадали, що їдуть медсестри в Польщу. Їдуть влаштовуватися там в медустанови чи полуниці збирати?

- 80% - полуниці, образно кажучи, а 20 – медсестрами. Бо влаштуватися медсестрою там непросто. Мову треба знати, адже в операційній їй перекладача не буде, треба знати термінологію. Але є такі люди, які спеціально до цього готуються. Треба мати нашу характеристику. У них теж брак спеціалістів, бо з Польщі кадри виїжджають у Німеччину. Їдуть далі, щоб більше заробити.



«НАВІТЬ ЧАЮ ЗАПРОПОНУВАВ, ЩО НЕ ВЛАСТИВЕ ГУБЕРНАТОРАМ»

- Чи зустрічалися вже за робочим столом із головою Волинської ОДА Олександром Савченком?

- Звичайно, зайшов до нього з власної ініціативи. У нас була велика конференція, я запросив його. Він мене дуже гарно прийняв. Враження маю позитивні. Навіть чай запропонував, що не властиво губернаторам. Часто не спілкуюся з ним, більше начальник управління контактує щодо робочих моментів.

- Про Івана Сидора на Волині ходять легенди. Одноліток лікарні. Понад 30 років тримається впевнено у такому кріслі… І так далі. Ви яку найнеймовірнішу легенду про себе чули?

- Я про себе знаю тільки те, що про мене в інтернеті написали. Я його й не читаю, чесно кажучи. Тільки те, що мені передають. У мене так мало часу, що я думаю, коли б виспатися, бо в тій лікарні від ранку. Вісім років не був у відпустці й працюю. Якби я користувався всіма тими законами і всіма можливостями, які існують, то в тій лікарні половину всього не було б.

- І ніде не їздите відпочивати?

- Не їжджу нікуди. У мене лікарня, сім’я і більш нічого. Книжки дуже люблю читати. Газети. «День» виписую. Читабельна газета. Мені підходить.



«МИ ПІДГОТУВАЛИСЯ ДО ЄВРОПИ, АЛЕ БЕЗ РЕФОРМИ НАС НЕ ПРИЙМУТЬ»


- Є таке місце в цій лікарні, що вам особливо дороге? Можливо, цей кабінет?

- Не існує такого куточка в лікарні, який не був би мені дорогим і цікавим. Велика територія: там лежать хворі, там маніпуляції роблять, там оперують. За один день ми робимо біля 65 операцій. Уявіть собі, яка це велика кількість оперативних втручань.

Кардіоцентр. Уже 11 років, як ми почали оперативні втручання на серці із зупинкою серця. Шунтування, заміна клапанів, пластика висхідної аорти і так далі. Є інвазивна кардіохірургія, де проводимо коронаграфію, балоноплатику і таке інше.

Для нас дуже важливо було створити лікувально-діагностичний центр, що ми й зробили років чотири тому. Там же розмістили МРТ. Щоб ви знали, сьогодні такий апарат МРТ коштує біля 40 мільйонів гривень. Нема подібного в Тернополі, нема в Рівному. Тільки у приватних клініках Львова є. Апарат, який дає кінцеву достовірну діагностику всіх структур головного мозку, спинного мозку і всіх інших органів та систем.

Відкрили другу чергу діагностичного. Це десь 21 кабінет, де все оснащено європейським обладнанням. Оце для мене важливий куточок.

У нас є ангіограф фірми «Тошиба». Сильний апарат, на якому за день проводять біля 30-ти маніпуляцій: коронаграфії, стентування судин головного мозку ендоваскулярним методом. Крім того, ми відкрили лабораторію фірми «Кобас», яка має можливості забезпечити реактивами 7 тисяч аналізів за годину.

- «Може робити» 7 тисяч аналізів за годину? А робить? Вона завантажена?

- Звичайно. Там черги стоять. Разом із тим люди не мають грошей на подібні дослідження. Ми сьогодні збудували найкрупнішу лікувально-діагностичну базу, бо якщо немає діагностики, нема як лікувати. Лише цього року і під кінець минулого ми залучили більше 20-ти мільйонів на це все.

- Проект Світового банку, який реалізовується на Волині став вам реальною підтримкою?

- Зараз по Світовому банку отримали аблятор, вартістю 7 мільйонів гривень. Операційний стіл, операційні лампи, багато іншого обладнання. Цей проект – то велика сила, це для нас просто знахідка! Маємо отримати два ангіографи фірми «Філіпс». Це біля 30 мільйонів. Була комісія, йдуть підготовчі, проектні роботи. Щойно відкрили холтерське відділення, відтак є можливість робити цілодобове вимірювання тиску і цілодобове зняття електрокардіограми.

…Через місяців два-три матимемо апарат ультразвукової діагностики 3Д. Відкрили пульмонологічне відділення, аналогів якому немає в Україні: є своя лабораторія, монітори стоять, дозатори, відеосистеми спостереження. Розумієте: ми підготувалися до входу в Європу. Але без реформи нас Європа не прийме.

- Усі говорять про реформу. А що для вас реформа конкретно?


- Треба приймати бюджетно-страхову медицину. Як у всьому світі: щоб людина прожила, вийшла на пенсію і мала гроші на лікування. А не так: захворіла – шукай… Я чогось думаю, що вона відбудеться. Всі відбуваються, і ця буде. Зараз лікарня оснастилася технологічно дуже сильно. Ми й спеціалістів готуємо, бо апаратура сама працювати не буде. Наприклад, МРТ зробимо, але хто його прочитає?

Цього року міжнародне стажування пройшов 31 спеціаліст. За рік ми готуємо 45-50 людей. Це все спонсорські гроші, тому що ми не маємо можливості оплачувати відрядження навіть тим, хто їде в Київ вчитися. Звичайно, готуємо десь 70 спеціалістів на республіканських базах, не можна сказати, що ігноруємо таку можливість. Але й за кордоном також. Німеччина, Австрія, Польща, іноді – Сполучені Штати Америки. Наш пульмонолог цього року двічі вже побував в Англії. Раніше таке уявити було нереально.


ЗА СИДОРА ГОЛОСУВАЛИ НАВІТЬ У СОЮЗНИХ РЕСПУБЛІКАХ


- Сьогодні часто пишуть про ваші статки. Розкажіть, в якій сім’ї ви зростали.


- Є таке село Грозьово Старосамбірського району на Львівщині, це вже Прикарпаття. Мама доярка, батько – в колгоспі працював. Нас було шестеро в сім’ї. Сім класів мав. Не було ні книжки, ні зошита. Пішов в армію, там уже закінчив восьмий клас. Потім – у Стрий на завод. Далі – у вечірню школу, закінчив її з відзнакою і вступив до інституту. Теж його з червоним дипломом закінчив. Ніхто зараз, вже правда, на нього не дивиться. Мене залишали в інституті. Але вже мені було 29 років, хотілося сім’ю будувати, а не наукою займатися. І дружина звідти потягнула мене на Волинь.

- Дружина – волинянка?

- Ні. Вона з Рівненщини. Є таке село Новоукраїнка. У нас студентське кохання. Вона закінчила педінститут, а я медінститут.

- Ви були нардепом СРСР останнього скликання. Розкажіть, як вас обирали? Тоді, у 1989-му вибори народних депутатів проводилися за новою системою. І їх часто називають першими демократичними…


- 29 років тому. Тоді Михайло Горбачов був генеральним секретарем ЦК КПРС, і це було останнє скликання народних депутатів Радянського Союзу. Найперше мене висунув у депутати колектив, потім – область. Скільки тоді було зустрічей… Вже не кажу за Волинь: мав працювати з виборцями і проводити зустрічі у Хмельницьку, Тернополі, Чернівцях – майже по всій Україні. Був у Білорусі, у всіх трьох прибалтійських республіках. Молдова. Киргизстан. Москва. Спершу було голосування в області, а потім – в Києві, а тоді – в Москві. І всі союзні республіки теж голосували. Там було велике табло, на якому вибивало результат: «Сидор Іван Миколайович обраний народним депутатом». Все. Всі кричать… Спробували б теперішні депутати оце пройти.

Іван Сидор. Виступ під час З'їзду народних депутатів СРСР
Іван Сидор. Виступ під час З'їзду народних депутатів СРСР



«ВИСТУПИВ НА ПІДТРИМКУ ГОРБАЧОВА. ВИЙШОВ – І ЯК ЖУКОВ НАСТУПАВ»


- Пороги яких високих кабінетів переступали?

- Був у Михайла Горбачова, голови Верховної Ради СРСР Анатолія Лук’янова, голови Ради Міністрів СРСР Миколи Рижкова, міністра оборони СРСР Дмитра Язова. Пригадую, мав завдання посприяти тому, щоб забрали аеродром з Луцька за місто. Раніше він був біля ТАМ-ТАМу, тепер у Крупі. Через звуковий ефект його хотіли перенести туди. Пішов до Язова. Він каже, що може дати дозвіл, але щоб витрати взяв на себе місцевий бюджет. Але бачите: вже нема того аеродрому і нема тих літаків.

Було таке, що всім депутатам давали путівки за кордон. Мені дали Кубу. Діти маленькі. Подумав: «Та що та комуністична Куба, що я там, крім природи, побачу». А тоді можна було взяти Сирію. А вже із Сирії думав поїхати на Ізраїль, бо дуже хотів туди потрапити. Ну, й кажуть, що треба йти мені з цим всім до Анатолія Лук’янова, голови Верховної Ради СРСР. Я тоді саме виступив на З’їзді на підтримку Михайла Горбачова. У великому Кремлівському палаці сиділо 9 тисяч людей. 9 тисяч! З амфітеатром та балконами. Одних депутатів – 2,5 тисячі. 500 іноземних і 600 наших журналістів. Вийшов – і як Жуков наступав.

А Лук’янов із Горбачовим був у добрих стосунках. Подивився він так на мене: «То ви виступали з підтримкою Михайла Сергійовича?». Кажу, що так. Пише: «Ізмєніть». Але почався путч. Нас Горбачов тоді практично змусив усіх голосувати за розпуск депутатів. Мовляв, буде асамблея чи в Мінську, чи в Москві, чи в Києві – і «ви залишитеся». Але одним словом, завдання було – розпустити раду. Пригадую раду: ми з Олесем Гончарем сиділи спереду. Тоді не було системи голосування: все руками. Рахували, як хотіли. Яка цифра там вже треба була. Розпустили – і зразу путч…

«ТУТ КУПА ТЕЛЕГРАМ «ПРІБИТЬ В КРЄМЛЬ», А МЕНІ КАЖУТЬ НЕ ЇХАТИ, РОЗСТРІЛЯЮТЬ»

- Де вас ті події застали?


- Я поїхав на Львівщину. Приїжджаю до Луцька, а тут в першій годині – купа телеграм: «Прібить в Крємль». Беру квиток на поїзд і їду. Мені казали: «Не їдь, там вас усіх під кремлівською стіною і розстріляють». Але перед тим заїжджаю в колектив і розпускаю партійну організацію (в нас вона була крупна: десь біля 80 людей).

Так і сказав: «Із сьогоднішнього дня припиняє свою діяльність Комуністична партія. Тому якщо хочете, знімайте офіс, але я виходжу». І – написав заяву. За мною вийшла маса людей. Лишилися тільки вірні комуністи (в нас було багато відставників та військових).

Приїжджаємо в Москву поїздом. Дивлюся: вже нас не зустрічають. А раніше зустрічали, валізу чи сумку несли. Заходжу в депутатську кімнату – вже чай не дають, шоколад-каву теж не дають… Кажуть: почекайте хвилин 10-15. Ми жили у готелі «Москва» на Красній площі. Приїжджаємо туди, перевдягаємося, йдемо у Кремль, а там – страшно, що робиться.

Почалася революція. Україну просять долучатися. Ми зібралися у малому залі. Валентина Шевченко сидить біля поста, рукою голову підперла і не знає, куди їхати. Формують бригади. Нам кажуть їхати до Єльцина на дачу. Я ж був у міжрегіональній групі Андрія Сахарова (міжрегіональна депгрупа на чолі з депутатом академіком Андрієм Сахаровим – демократична опозиційна меншість, яка діяла на З’їздах народних депутатів СРСР перед крахом Союзу і виступала проти влади КПРС – авт.).

- Легендарна особистість. Яке враження про нього лишилося?

- Оце людина! От після знайомства з ним, зрозумів: усі ми схожі один на одного, а от мозок у всіх різний. Приходимо на вечерю у готель «Москва». Отак столи… Єльцин, Собчак, Сахаров, Попов… Всі тоді казали, що Сахаров – не оратор. Ні, він не оратор. От наші всі популісти наче вміють говорити, але яка та мова?.. Він піднімає руку: «Михайле Сергійовичу, дайте мені слово. Я напишу Конституцію за ніч. Покоління будуть жити». «Ні», - каже Горбачов, бо він його вважав дисидентом. Зразу: «Садітєсь-садітєсь».

Сахаров потім помер… У Кремлі кажуть формувати колону до Єльцина на дачу. Тим часом стенограмою передають, що вийшло на вулиці сім-вісім мільйонів людей. Пуго тоді був міністром внутрішніх справ, Янаєв першим секретарем ЦК КПРС, Стародубцев – партійний діяч, голова колгоспу, Язов – міністр оборони, Ахромеєв – маршал, начальник Генштабу… Підняли бойову льотну дивізію в небо. Маршал Шапошніков командував, з ним була домовленість, що він не відкриватиме вогонь. Тим часом під Кремль вже підігнали танкову дивізію, піхоту.

Ми дійсно не знали, що з нами буде. Могло бути так, що ми давно вже в землі лежали б. Пуго дає команду відкрити вогонь, Шапошніков перейшов на сторону демократичних сил, з ним була домовленість, що він дасть команди стріляти. Каже, що не відкриє, бо тут мирне населення. Тоді Пуго застрелився. Ахромеєв поїхав на квартиру і десь повісився у ванні чи де. Стародубцев утік в свій колгосп. А Язов, який пережив Другу світову, земне пекло, мабуть і донині десь сливки обрізає…

І ось сформували 27 чоловік, щоб брати Кремль. Я тоді там не був. Але коли ми зібралися, то розказували, що зайшли – постовий рік опустив і нічого. Йдуть аж у п’яту кімнату. Янаєв повернувся до стіни і спить. На столі – «Наполеон». Його будять. А він: «Рєбята, дайтє отдохну – я устал». І так закінчився великий Радянський Союз. Ядерна держава. Ніхто навіть з газового балончика не вистрілив, ні з пістолета. Не те, що сьогодні Путін.

Іван Сидор на полігоні у Володимир-Волинському під час навчань
Іван Сидор на полігоні у Володимир-Волинському під час навчань


ЯК ПРИЇХАВ З МОСКВИ – ЗУСТРІЧАЛИ З ПРАПОРАМИ

- З якими думками тоді ви поверталися з Москви до Луцька?

- Я тоді думав, що ми через три роки будемо як один зі штатів в Америці. Вірив, що Україна, багата надрами, землями, людьми, швидко стане супердержавою. Де я знав, що це до цих пір буде отаке, як сьогодні? Чесно кажу: навіть у думках такого варіанту не мав. Тоді зі мною в раді був письменники Юрій Щербак, Володимир Яворівський, Братунь. Борис Олійник був комуністом, правда. Велику роль зіграли прогресивні письменники. Тоді Путін взагалі був помічником Собчака. Стояв під готелем, такий маленький і з сумкою – возив йому дипломата. А сьогодні Путін, бачте, що робиться. І дочку його садив, і що тільки не витворяє.

…Приїхав з Москви, а мене на вокзалі зустрічали з прапорами. Тут «Рух», зразу мене в драмтеатр. «Ви за українську мову, ви за українську мову», - кругом. Ще Шимонович тоді був, Тиський. Перший секретар обкому партії казав так: «Їхав Сидор на З’їзд один, а приїхав іншим».

Я ніколи не був радикалом. Але ж ми робили мітинги на Замковій площі демократичні, на підтримку цього всього. З прапорами. Пам’ятаю, лікар з опікового відділення був і виступає: «Цього сифілітика…» - на Леніна. А тут я сам веду мітинг. Непрості були часи, але треба було їх пережити.

- Ви згадували про виступ на З’їзді народних депутатів СРСР на підтримку Горбачова? Чому його підтримували?

- Тому що мені було дуже цінні демократичні засади. Хотів, щоб Україна дійсно була незалежною. Не за себе думав, а за дітей. Сподівався, що вони зможуть жити, як Європа живе. Ми ж усе бачили. І саме тому я вступив у цю міжрегіональну групу. А зараз ті, що Майдан представляли, ще мене звинувачують, що, мовляв, я з Клімчуком були ярими комуністами. Ми вже тоді голосували за Україну. Тоді були такі дуже відповідальні голосування, якби ви тільки почули: «Ви за соціалістичний вибір чи проти?». І голосуй. І Яворівський, і Юрій Щербак вже йдуть погоджують, домовляємося – і голосуємо…



«ЛИШИВ СЛІД. І ВІН ТАКИЙ, ЩО ДОВГО НЕ ЗІТРЕТЬСЯ»

- А вернулися з того всього сюди в лікарню, так?

- Так. Мені пропонували йти депутатом у Верховну Раду України. Я відмовився. І в принципі не шкодую. Бо якби я пішов депутатом, то не знаю, ким би там був. Чи популістом, чи ким. Можливо, десь просунувся б по ієрархії. Можливо, ні.

Для мене важливо лишити слід. Я лишив, і він такий, що довго не зітреться, думаю. Бо побудував таку лікарню, таку базу. Просто хто не приїде, той каже: рівної нашій лікарні в Україні нема. Серед обласних. Недарма той шлях пройшов.

- Недавно була дискусія щодо того, аби назвати перинатальний центр іменем Бориса Клімчука. Ігор Палиця, голова облради, висловив таку пропозицію – і думки з цього приводу розділилися. Як вам ідея?

- Я це коментувати не буду. Клімчук був моїм другом. Так можна сказати. Я дуже ціную його, бо він багато для охорони здоров’я зробив. А чи назвати, чи не назвати, хай вирішує обласна рада. Мій голос туди не долучається. А раз не долучається, то навіщо мені висловлювати свою кінцеву думку з цього приводу. Так?

- За що ви собі дали б 12 балів за останній рік?

- Я думаю, 12 балів було б і мало для того, що зробив колектив. Це в школі так ставлять: там один учень зробив щось, другий – нічого, в результаті тому ставлять 12.



ПЕРЕЖИВ 23 МІНІСТРА

- Як ви ставитеся до Уляни Супрун та її ініціатив?


- Я з нею не працював. Не знаю. Вона в нас вже двічі була. Уляна Супрун більше займається первинною ланкою та її реформою. Не знаю, чого так її підтримують… Я, наприклад, прихильник не такої реформи. Я прихильник бюджетно-страхової медицини.

- Я порахувала, що ви вже перебули-пережили аж 23 (!) міністра охорони здоров'я. Хто з них, на вашу думку, був знаковим?

- Як тільки став головним лікарем, міністром був Романенко. Сильний міністр у ті часи. Він був начальником управління охорони здоров’я в Дніпропетровській області до цього. Потім… Так… Богатирьова… Раз, два, три… Міністр Андрій Сердюк у нас в області був, мабуть, найбільше: разів чотири-п’ять. Богатирьова – разів чотири. От якраз із ними я найтісніше як головний лікар співпрацював. Богатирьова зараз ви самі знаєте де, а Сердюк вже за віком випав із цієї обойми.

- Закон про пересадку органів є. Але до пересадки ще довго. Що бракує?

- Важко буде по тому закону щось зробити. Був торік у Білорусі, там прийняли такий закон, що коли людина за життя не написала, що не заперечує, аби її органи використали, то це можна робити без її згоди. У нас же людина має взяти папір, написати: «Візьми мій орган» і відправити невідомо куди. Але ми готуємо спеціалістів з пересадки. Зокрема з пересадки нирки, серця і печінки.

- Скільки вартує пересадити нирки, наприклад, у тій же Білорусі?


- По-різному. Вони кажуть 70 тисяч доларів. У нас є 29 пацієнтів, яким пересаджені нирки. Одна дівчина має пересаджене серце. Це відома історія. І дві людини з пересадженою печінкою. Шукають, де дешевше. Індія, Пакистан і Білорусь. В Білорусі – трохи дорожче.

- У той же час наші лікарні втрачають ресурс.

- Звичайно. Тому добре, що прийнятий закон. Бо раніше всі рухи були поза законом.



"НЕ ДУМАЮ, ЩО В ПІДРУЧНИКУ З ХІМІЇ Є ТАКІ ПИТАННЯ, НА ЯКІ Я НЕ ВІДПОВІВ БИ, ЗАДАВАЙТЕ!"

- Трохи зміню хід розмови: ви не раз казали, що дотримуєтеся здорового режиму харчування. Чим снідає Іван Сидор?

- Снідаю тим, що дружина приготує. Зробила кашу – з’їв, Зробила бутерброд – з’їв. Каву, чай.

- Бачу на столі серед паперів книжку. Щось із того, що ви читаєте?

- Це подарунок когось із пацієнтів. Афоризми. Але я їх не читаю. Не люблю. То така «мура» ці афоризми. Нема там нічого розумного і доброго. Вчу своїх дітей читати Шевченка. Зараз перечитую Олеся Гончара. Все читаю. Можу багато говорити. Ми ж сиділи разом на З’їздах. Він, як і я був депутатом. Він постійно з Борисом Олійником ходив. Олійник був комуністом, а він кругом по Кремлю ходить, руки за спину і все щось Олійнику крапає-крапає.

- А що на книжкових полицях у вашому кабінеті робить підручник з фізики за 9-й клас?

- От не знаю. Видно, що якось треба було. До речі, я своїх дітей сам готував до вступу в інститут, зокрема до іспитів із хімії. Повністю – по всій програмі.

- А сьогоднішній підручник з хімії бачили. Під силу?

- Та звичайно. Я не думаю, що є такі там питання з хімії, на які я не відповів би. Задавайте!

- На жаль, я – пас. Кажете, що не любите книжок із афоризмами, а разом із тим на стінах у коридорах обласної лікарні – викарбувані вислови Сократа та інших. Тоді чия це ідея?

- Ага, ну це афоризми на медичну тематику. Ідея наших медиків. Там слова Гіппократа про те, що не можна лікувати тіло, не лікуючи душу і так далі. А в пульмонології є вислів про те, що нема жодного захворювання, яке б не торкалося легенів.



«ПРИНЕСУТЬ ТОРБУ – ХАЙ ЦЕ ВИП’ЮТЬ ТІ, ХТО МОЖЕ. А ГРОШІ – КАТЕГОРИЧНО НІ»

- Що можна подарувати Івану Сидору, щоб йому було до душі?

- Я вам скажу чесно: на хабарах не будував жодної роботи. І всяке буває, але тим, що приходять, кажу: якщо принесли цукерки чи торбу з коньяком, то давайте – хай це з’їдять і хай це вип’ють ті, хто може випити 50 грамів. Бо я не випиваю. Гроші в подарунок – категорично ні. І ця завкадрами так нас підвела. Не мене – весь колектив.

- Але я про подарунок звичайний. Рідні, друзі що вам дарують, щоб потішити? От Віктор Чорнуха якось розповів, що він любить, коли йому дарують фігурки жаб, бо він їх збирає.

- Я люблю, коли мені дарують картини. На полотні. Можу дивитися на них. Читати і милуватися. Але то таке.

- Скільки прем’єрів і президентів переступило поріг цієї лікарні?
- Майже всі. Кучма був тут тричі. Кравчук – двічі. Юля була, як працювала прем’єр-міністром. Тоді, до речі, мав приїжджати Ющенко, щоб відкрити кардіоцентр. А вони ж тоді сварилися. Головою облради був Анатолій Грицюк, а облдержадміністрації – покійний Микола Романюк. Дзвонить Микола, що завтра у вас відкриватиме Ющенко. Через дві години дзвонить Грицюк, що Юля буде завтра. Я зразу в Кабмін грамоти, ніяких погоджень з управлінням та адміністрацією, Юля приїжджає – і ми відкриваємо центр. …Порошенко тільки не був. А так ті всі.

- Торік тут був Олег Ляшко. Дуже тепло його приймали. Здалося мені, що краще, ніж Віктора Януковича. Знайомі з Ляшком? Як гадаєте, чим бере?

- Мені подобаються його судження. По-перше, він уже став добрим психологом. Попрацювавши у Верховній Раді, навчився. Він говорив людям все те, що вони хотіли чути: про реформу, про війну, пенсію, зарплату. Все, що не скаже, беруть на біс. А найголовніше – те, що він кожній жінці сказав, що ні одна з них не вийде, поки не отримає від нього троянди. Підкорив усіх жінок. І дав нам три мільйони. Ми думали, що це, можливо, і не дасть, що це просто так… Ні, каже: «Іване Миколайовичу, сто відсотків!».

- Хто наступний президент?

- Не можу я такі речі говорити. Сьогодні розпізнати людей трудно, бо дехто змінюється по годинах, а не по днях навіть. На клітинному рівні людина змінюється кожні сім років. Хтось помічає, хтось ні, але так є.

Той має бути президентом, хто поборе бідність. От кажуть, що середня заробітна плата в медицині 8 тисяч гривень. На сьогодні взяв лікарів хірургічного профілю і терапевтичного, вища категорія. Чистими такий лікар отримує 5 тисяч 500 гривень. Може він стояти за операційним столом по 7 годин? А судді мають по 200 тисяч.

Кравчук був. Кучма був два терміни. Я в Кучми був довіреною особою. Думав, щось зміниться. Очолював тоді «Злагоду». Знаєте, була така асоціація. У драмтеатрі мене обирали: повний зал, все духовенство, «Злагода» за президента!», «Президент за «Злагоду!»… - що тільки не було в тому житті. Але для людини головне рівень життя.

- Знаєте, скільки коштує МРТ в обласній лікарні?

- Нам всі задають такі питання. Ви машину свою маєте?

- Ні.

- От будете мати, зрозумієте. Поїздили – треба масло замінювати, техогляд проходити. Полетів теплоблок. На ремонт треба 450 тисяч. Нема грошей. Торік полетіла рентгенівська труба – це 1,6 мільйона. Пишу, пишу кругом. Взяв все під реалізацію. Люди платять, а я тій фірмі перераховую гроші. Комп’ютерний томограф ми купили за залучені кошти, не за державні. Крім ангіографа і МРТ, жоден апарат більше не придбаний за державні гроші. Якщо бути керівником і боятися відповідальності, то краще ним не бути. Нема поганих установ, є керівники, які погано управляють.



БУВ БИ ГОЛОВОЮ КОЛГОСПУ І ВСЕ ПРИВАТИЗУВАВ БИ

- Якби Іван Сидор не став лікарем, то ким би був?

- Думаю, раз уже я виходець із колгоспу, то був би якимось працівником сільського господарства. І був би сьогодні дуже багатим, взяв би, ще будучи головою колгоспу, все це приватизував би… І був би магнатом (сміється - авт.). Мій товариш, з яким ми за партою сиділи разом, дружили і однаково з ним не мали ні ручки, ні зошита, пішов у духовну семінарію і став священиком. Зараз він у Дрогобичі греко-католицький священик. Я мріяв про медичний вуз. Навіть не знаю, чому. Нікого з родини в медицині у мене не було.

- Ще лишилася батьківська хата в селі, де ви народилися? Буваєте там?
- Звичайно, лишилася. Нас у батьків було шестеро, я один лишився. Батьки повмирали. Колись, ще за Союзу, ту хату хотіли купити за 2,5 тисячі на музей. Вона така, знаєте, під соломою…Так і не купили. Сестри повмирали…

Знаєте, якось у розмові з владикою Михайлом я згадав, як один вчений, який отримав Нобелівську премію, дослідив, що коли навчитися робити заміну клітин, то люди жила б вічно. А владика каже: «Іване Миколайовичу, то неправда, є народження – має бути смерть».

- Раз ви згадали про друга-священика і про владику Михаїла… Колись в одному з інтерв’ю ви зазначили, що насправді кожен хірург перед операцією миє руки в семи водах, але нікому про це не каже. Як часто за свої роки були свідком дива в цій лікарні?

- По-перше, дивом було, коли ми стали робити операції на серці із зупинкою серця. Оце для мене було диво. Коли я відкривав кардіохірургію, був дуже великий опір. Ніхто не хотів цього робити, бо це дуже затратно. Зараз на серці робимо біля 800 операцій. А цим 800 людям раніше треба було їхати в Київ…

Коли я собі поставив це за мету, то добре розумів наслідки. Пройшов же і Москву, і багато чого. Думаю: якщо буду тут сидіти і в окулярах розписувати пошту за своєю секретаркою, то ніхто мене потім не оправдає і не оцінить.

Поїхав у Польщу, там потужний кардіоцентр у Загребі. Професор із Загреба був у нас зі своєю бригадою разів 17, робив операцію на серці. Кардіохірург Геннадій Книшов приїжджав вчити наших спеціалістів на серці оперувати. Десь років десять наші спеціалісти самі роблять операції на серці із зупинкою серця. Зараз я їх кожного тижня збираю, і ми рухаємося вперед щодо пересадки серця. Ще одним дивом для мене буде, коли ми станемо робити шунтування на працюючому серці (заміна судин серця). І ми до цього йдемо.

Текст – Олена ЛІВІЦЬКА.
Фото – Ірина КАБАНОВА, Богдан ГОНЧАРУК та з архіву Івана СИДОРА
.
Передрук заборонено.
Фото з домашнього архіву
Фото з домашнього архіву



Якщо Ви зауважили помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter для того, щоб повідомити про це редакцію
-2

Коментарі:


  • Статус коментування: постмодерація для зареєстрованих користувачів, премодерація для незареєстрованих
Коментарі, у яких порушуватимуться Правила, модератор видалятиме без попереджень.
маразм не оргазм....
Відповісти
а тепер де сидор, а де путлєр?
Відповісти
Іван Миколайович,ви хороший керівник,немає сумнівів,і дуже багато зробили для матеріальної бази медицини,але поділіться досвідом омолодження - то ви були 1940 року народження,то потім стали 1942,а зараз ви вже з 1944?Феномен?
Відповісти
просто геный
Відповісти
ХАЗЯІН СВОЄІ СПРАВИ
Відповісти

© 2016. Усі права захищені. Повна або часткова перепублікація матеріалів можлива лише за дотримання таких умов: 1) гіперпосилання на «Волинь24» стоїть не нижче другого абзацу; 2) з моменту публікації на «Волинь24» минуло не менше трьох годин; 3) у кінці матеріалу на «Волинь24» немає позначки «Передрук заборонений».