«Вибираєте психолога? Зважайте на людину, а не на статус» - психолог Ольга Лазаренко. ІНТЕРВ’Ю

4
1
 «Вибираєте психолога? Зважайте на людину, а не на статус» - психолог Ольга Лазаренко. ІНТЕРВ’Ю
Ольга Лазаренко – психолог та психотерапевт, кандидат психологічних наук, учасниця 4-х престижних професійних асоціацій, співзасновниця ГО «Центр психології та психотерапії», співорганізаторка тематичних сніданків та інших психологічних заходів. У своїй професійній діяльності робить акцент не лише безпосередньо на консультуванні та допомозі, а й на просвіті. Спеціально для видання «Волинь24» Ольга розповіла багато цікавого й несподіваного про функціонування психологічної галузі в Україні та Луцьку зокрема. А також – поділилася порадами, як обрати собі психолога, якщо відчувається якась проблема.

– Ольго, почну з того, що саме мене мотивувало до цього спілкування. На своїй сторінці у Фейсбуці Ви часто пишете про проблеми, які існують у сфері психології в Україні. Так, в одному з дописів Ви зазначали про те, що психолог має відповідати високим професійним вимогам. Як ми можемо побачити, часто так не є. До прикладу, люди, які закінчують кількамісячні курси чи навіть якусь недовгу тренінгові програму, поспішно називають себе психологами та приступають до роботи з клієнтами. Цікаві Ваші думки щодо цього явища.

– Перш за все, я не хотіла б робити категоричних висновків, оскільки наше суспільство, у зв’язку з напруженими соціально-політичними та військовими подіями, перебуває в дещо войовничому стані. Тому психолог, навпаки, має бути лояльним та делікатним. Я б хотіла, аби висловлені мною думки трактували з більш поміркованого боку.

Починаючи тему психології в Україні, варто сказати, що в психологічній освіті вже закладено ряд суперечностей. Вони сягають своїм підґрунтям у далекі 90-ті. Деякі з моїх колег досі зберігають дипломи того часу, котрі виші видавали після проходження 9-місячних курсів. Як би парадоксально не звучало, та такі курси вважалися на той момент мало не другою вищою освітою. Фахівці навіть жартома порівнювали ці курси з вагітністю, так як їх тривалість збігалася.

Пройшло багато часу, та нині досі не вироблено єдиного стандарту психологічної освіти. Досі нема закону про психологічну допомогу та психотерапію. Нема навіть профільного міністерства, до відання якого належала б ця сфера.

У Європі є єдиний стандарт освіти. Існує також єдиний реєстр. Це суттєво полегшує потенційному клієнту пошук спеціаліста. І він знає, що натрапить дійсно на фахівця. Якщо говорити про принциповість критеріїв для відбору, то, наприклад, психотерапевт, за таким стандартом, має пройти мінімум 100 годин особистої психотерапії.

Що стосується України, то я спеціально досліджувала питання навчальних програм та їх висвітлення на сайтах вузів. Здебільшого такі програми не публікуються (за незначними винятками). Однак при цьому іноді анонсується близько десятка професій, які може мати випускник психологічного факультету. Описується ряд навичок, про які я можу сказати впевнено – людина впродовж однієї вищої освіти усі їх здобути просто фізично нездатна.

Яскравий приклад – іноді до вузів приїздять різні фахівці з одноденними чи дводенними тренінгами. І студенти, котрі їх проходять, нерідко переконані в тому, що цього їм достатньо для заглиблення в ту чи іншу тему. Мабуть, це проблема самих вищих навчальних закладів, котрі якось завищують свої можливості і транслюють цю впевненість тим, хто в них навчається.



– А чим це загрожує?

– Потенційних проблем є безліч. Починаючи з вигоряння самого молодого фахівця, коли він стикнеться з реальними проблемами, та завершуючи прогалиною в тому, де конкретно можуть працювати такі спеціалісти.

– В інших країнах з цим краще?

– Біля 10 країн ЄС створили певні закони, якими врегулювали сферу психотерапії та доступ до неї. Наша держава, на жаль, ці питання практично не регулює.

– Тобто невідомо, до якого саме спеціаліста звертатися людині, яка на межі між психологічною проблемою та серйозним розладом? Куди йти тому, хто має пограничний стан?

– Можна сказати, що так. Це справді невідомо. Є психотерапевти у клінічних закладах з медичною освітою. Разом з тим, є й фахівці, які навчалися на цей фах в рамках гуманітарної освіти. Однак вони фактично позбавлені права працювати в лікарнях. Тому виходить освітня колізія. Потенційні клієнти теж від цього страждають.

– А самі психологи роблять щось для того, аби сфера стала більш врегульованою?

– Так. Наприклад, у минулому році була створена Національна психологічна асоціація, котра покликана об’єднати фахівців з різних напрямків психології. Ця асоціація ініціює створення профільного закону.



– Чи вірите Ви у позитивні зміни в цьому напрямку?

– Змін би хотілося, та дуже обнадіюватись нема сенсу, адже криза починається вже з самої освіти. Яскравий приклад: більшість студентів, котрі вступають до вузів на психологічні спеціальності, роблять це передусім для того, аби розібратися в собі. Однак університет не дає таких можливостей. Прочитати книгу чи прослухати лекцію – не значить зрозуміти себе, виявити власні проблеми чи збагнути, яким чином на них вплинув досвід сім’ї.

– Тобто абітурієнти мають здебільшого «рожеві окуляри»?

– В принципі, так. Якщо повернутися до практичної сторони подальшої роботи фахівця, то, наприклад, за європейськими стандартами на населення Луцька мало б бути близько 200 психотерапевтів. Можливо, так і є.

Однак виникають питання – чи покриває запит населення цю кількість, якою є компетентність фахівців, чи завжди дотримуються етичні норми. Немає сторони, яка б це регулювала.

В ідеалі має бути розподілена відповідальність між психотерапевтом, клієнтом та державою як регулюючою стороною. У нас же психотерапевт може звинувачувати у невдалому результаті клієнта, клієнт – психотерапевта, а держава не бере участі в цьому процесі.

– А як у Вашій організації регулюються етичні моменти?

– Чуючи про періодичні випадки порушення етики на рівні Луцька і не маючи на це дієвих важелів впливу, ми склали відкритий лист, аби люди були уважні у підборі психотерапевта для себе. Зазначили у ньому, на які критерії варто звертати увагу. А також – розробили етичні положення, які поширюються на рівні нашої організації.



– З цими документами десь можна ознайомитися?

– На нашій сторінці у мережі Фейсбук є скани цих положень. Це той внесок, який ми могли зробити, аби окреслити власну позицію в професійній сфері.

– Ольго, чи можете Ви дати якісь узагальнені поради нашим читачам, як у разі виникнення психологічних проблем шукати собі фахівця?

– Перш за все, психолог повинен мати безоціночну позицію. Якщо світоглядні цінності психолога не співпадають з цінностями клієнта, він зобов’язаний порекомендувати цьому клієнту іншого фахівця. Якщо психолог бачить, що світоглядна позиція клієнта викликає у нього роздратування, він не повинен працювати з такою людиною, аби не зашкодити. Дуже важливе питання особистих меж.

Якщо спілкування виходить за рамки допомоги, у цьому є небезпека. Коли клієнт бачить, що психолог намагається використовувати якісь його ресурси чи зв’язки, потрібно, знову ж, міняти фахівця. Звісно, такі ситуації рідкісні, але якщо подібне стається, це є прямим порушенням етичних норм у роботі.

Небезпечними є ситуації, коли психолог поводить себе надто категорично, закликає геройствувати чи вчиняти якісь інші незрозумілі дії. Подібним він однозначно порушує етику. А будь-який професіонал, особливо в наш час війни та нестабільності, повинен нести соціальну відповідальність. Звичайно, якщо це справді професіонал.

Клієнта також має насторожити, якщо психолог говорить, що лиш одна методика є дієвою, а усі інші – ні. Згадана позиція – тривожний дзвіночок, аби подумати, чи потрібна така допомога.

При виборі фахівця треба дивитись передусім на людину. Не на статус. Наприклад, поширена помилка в підході до вибору спеціаліста – це думати: от він є викладачем в університеті, а значить – допоможе мені. Але ж статус та практичні навички не обов’язково є пов’язаними між собою.

Пораджу також дивитися на той контент, який людина представляє в публічному просторі, якщо вона часто виступає чи пише щось на своїй сторінці у соцмережі. За цим критерієм можна скласти непогане перше враження про те, чи підходить вам той чи інший психолог.

Що стосується самої психологічної допомоги, не повинні розмиватися її кордони. Вона не має переходити у дружбу чи інші відносини. А в нашій свідомості цей аспект, знову ж, є доволі хаотичним.



– Наскільки актуальною ви оцінюєте потребу в психологічній допомозі для сучасної людини?

– Назву лиш один факт. У 2017 році Мінсоцполітики навело дані про те, що щороку до психіатричних лікарень потрапляє близько 2 мільйонів українців. Якщо навіть так звана «велика психіатрія» настільки розповсюджена, то що вже говорити про психологічні проблеми?

До речі, це до аспекту співпраці психологів з психіатрами. Психологічна допомога справді дуже актуальна – тож важливо, щоб це розуміли і самі фахівці, і клієнти.

Спілкувалася Лєна ШТОРМ
Якщо Ви зауважили помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter для того, щоб повідомити про це редакцію
1
Загрузка...

Коментарі:


  • Статус коментування: постмодерація для зареєстрованих користувачів, премодерація для незареєстрованих
Коментарі, у яких порушуватимуться Правила, модератор видалятиме без попереджень.
Психологиня!Вона.Перебуваючи в постійній напрузі і невизначеності вже ніяка психологиня не допоможе.Виживуть сильніші-природній відбір.
Відповісти
ну а як же раніше люди жили без "псіхійологів", і не було проблем таких "страшних"...
Відповісти
канєчно, чоловік дав по шияці, поплакала в кутку і ділов)
Відповісти
ага,а потім приїхали (тодішні) менти, заламали того любителя бити по шиї,суд "впаяв" 15діб перевиховання, і все нормально
Відповісти

© 2016. Усі права захищені. Повна або часткова перепублікація матеріалів можлива лише за дотримання таких умов: 1) гіперпосилання на «Волинь24» стоїть не нижче другого абзацу; 2) з моменту публікації на «Волинь24» минуло не менше трьох годин; 3) у кінці матеріалу на «Волинь24» немає позначки «Передрук заборонений».