Христос так би не зробив, - клірик УПЦ МП про відмову причащати «неканонічних». ІНТЕРВ'Ю

Унікальний спікер днями побував у Луцьку. Один із тих, з ким цікаво і просто говорити про справи церковні. Його заяви іноді «лоскочуть нерви» багатьом «можновладцям у рясах» в Україні, в тому числі й в УПЦ. І це при тому, що він – клірик УПЦ.

Архімандрит Кирило (Говорун) - один із найавторитетніших церковників в Україні й знаний далеко за її межами. Богослов і філософ, який у складний час не боїться відверто висловлювати свої думки про томос, автокефалію та конфлікт усередині церкви в Україні. Часто ці думки - досить критичні щодо УПЦ.

Під час дводенного перебування у Луцьку отець Кирило прочитав публічну лекцію у стінах СНУ і взяв участь у конференції, яку організовувала Волинська богословська академія. Послухати і побачити публіциста та богослова прийшло багато волинян.

"Волинь24" у свою чергу скористалася нагодою під час ексклюзивного інтерв'ю почути від о. Кирила прості відповіді на ті злободенні складні питання, якими переймаються тисячі прихожан Волині з обох патріархатів. Тим паче, що українська церква нині на порозі доленосної події - надання томосу на автокефалію.

...Розмовляємо із о. Кирилом одразу після його лекції та презентації книги у стінах СНУ. Коли враження і емоції від зустрічі дуже свіжі,
а почуте спонукало задуматися над багатьома питаннями.


Довідково. Архімандрит Кирило (Говорун) - доктор філософії, кандидат богослів'я, старший викладач Стокгольмської школи теології, старший науковий співробітник Центру дослідження релігії факультету філософської освіти і науки Національного педагогічного університету імені М. П. Драгоманова, науковий співпрацівник Колумбійського університету (США), публіцист.

У 2012-2014 - науковий співробітник Єльського університету. З лютого 2016 року, запрошений в Інститут Гаррімана (Колумбійський університет, м. Нью-Йорк). Предмет дослідження: релігійний вимір Майдану та війна на сході України.

Тривалий час очолював відділ зовшнішніх зв'язків Московського патріархату в Москві. Керував відділом зовнішніх церковних зв'язків УПЦ. І до 2012 був першим заступником голови Навчального комітету РПЦ.

Свого часу розійшовся у поглядах із патріархом Московським Кирилом Гундяєвим саме щодо українського питання.



- Отче, буквально щойно після вашої лекції ми розмовляли із колишнім Луцьким міським головою Богданом Шибою, який теж був тут, про томос і його наслідки. Він висловив дуже слушну, як на мене, думку: аби з томосом та автокефалією не вийшло так, як з проголошенням незалежності України. Коли суспільство мало величезний запит на зміни, а в результаті до влади прийшли меркантильні люди, які тим скористалися. І ми досі боремося з тими наслідками. От як уникнути такого?

- Я думаю, буде здійснений оптимальний сценарій, найкращий у цій ситуації. Напевне, що буде багато проблем. Ви озвучили точку зору, яка, мені здається, є дуже реалістичною. Вона базується на досвіді. І більше того – це дуже ймовірний сценарій для цього томоса. Але нас це не повинно зупиняти.

Навіть те, що до влади в Україні прийшли люди, які не завжди відповідали мріям тих, хто боровся за незалежність України, не нівелює і не робить безглуздою незалежність України. Тому що створюється нова можливість, новий потенціал для зростання українського православ’я. Скористаємося ми цією можливістю чи ні, залежить від нас. Але Бог нам дає такий шанс. Якщо ми будемо свідомі та відповідальні цій місії, це сприятиме нашому особистому зростанню і зростанню всієї церкви та всього суспільства. Якщо ні – тоді, звичайно, це буде ще одна згаяна можливість.

Але навіть якщо на перших порах ми знову погрузнемо у суперечках, хто старший, хто більший, хто кращий, це не знищить нових можливостей, які весь час будуть перед нами виникати на базі цього томосу. Тому треба бути реалістами, чітко усвідомлювати і оцінювати всі ризики і негативні наслідки цього року. Залишаючись реалістами, бути оптимістами. А головне – робити, працювати. Це зараз нам відкривається поле для роботи, до якої всім треба долучитися.

- Скажіть, чому в той час, коли вирішувалася доля української незалежності, коли створилася в нас ще одна церква, чи ви мали перед собою вибір: лишатися в УПЦ або перейти в УПЦ КП?

- Так, я залишився в УПЦ і не пішов у Київський патріархат. Я розумів багатьох інших, які зробили так само, незважаючи на те, що Київський патріархат, мабуть, більше відповідає запитам українського суспільства як такого.

Це те, що називається канонічністю. Політичною мовою - легітимність. Для деяких людей легітимність не має значення. Для декого - має. Мені здається, треба поважати точку зору і одних, і інших.

Тим, для кого канонічність має значення, повинна бути створена нова можливість. Над чим теперішня влада сьогодні, власне, і працює. І треба віддати їй належне. Влада думає про те, як дати великій кількості українських громадян легалізувати те право, ту легітимність, яку вони поки що реалізувати не можуть. Тобто не можуть ходити до церкви, яка не є легітимна. Церква повинна знаходитися на стороні українського суспільства, яке протистоїть агресії.



- Ви сказали, що влада допомагає. А як ви ставитеся до того, що влада робить це не без вигоди? Адже не секрет, що Петро Порошенко приймав ці рішення з огляду на величезне бажання стати Президентом країни і на другий строк.

- Так. Це той випадок, коли інтереси одного конкретного політика співпадають з інтересами багатьох в українському суспільстві. Ці інтереси не повинні бути тим самим інтересом, так? Вони можуть просто ситуативно співпадати. Якщо від цього виграє Порошенко - слава Богу. Для мене особисто важливо, щоб від цього виграла церква.

- Ви говорили про канонічність, для нас, волинян, ця проблема часто очевидна на прикладах поїздок до Почаївської лаври. Ось один із випадків: під час екскурсії в Почаїв тамтешній священик перш ніж причастити школяра запитує, чи знає він "Отче наш". Той каже, що знає і читає його. Але священик відмовляється причащати, бо чує, як підліток читає "Отче наш" українською мовою. Чи має він таке право, на вашу думку?

- Це неправильно, то хибний пастирський підхід. Я б так сказав: Христос так би не зробив. Особливо щодо дітей. Як він казав своїм учням апостолам? "Не заважайте дітям приходити до мене". Там були різні міркування. Можливо, вони теж були легітимні, але Христос це все відкинув.

Саме це пояснює і той епізод, до речі, який недавно трапився в Запоріжжі, коли митрополит УПЦ підтримав священика, котрий відмовився відспівувати дитину, хрещену в іншому патріархаті. Це якраз класична ілюстрація слів Христа. Дитинка відправилася до Христа, а тут з'являється священик, який забороняє це. Це не євангельський підхід.

- З початком подій на Сході у нас на Волині були випадки, коли священик УПЦ відмовлявся відспівувати героя АТО?

- Це те саме. Знаєте, коли трапився цей запорізький епізод, приблизно тоді в Техасі, в Америці злочинець розстріляв школярів. Здається, жоден із цих школярів не був православний, а може, навіть і християнином не був. Але я пам'ятаю, як у всіх православних церквах молилися за тих дітей, які загинули. Тому оце, мені здається, правильний християнський підхід.

Коли відмовляються це робити, це політизація питання. Прикро, коли заручниками політичних програм або ідей роблять дітей чи загиблих наших воїнів.



- Можна запитати, хто вас запросив на Волинь і чому ви відгукнулися на це запрошення?

- Запросила Волинська богословська академія. Я вперше в Луцьку, маю це визнати, що це мій "гріх". Я з величезним задоволенням знаходжуся у вашому місті. Так, ще поталанило з погодою, сонце підсвічує найкращі сторони міста. Повинен сказати, що я просто вирвався сюди буквально на кілька днів між іншими поїздками. Я тільки позавчора повернувся з Вінниці, а вже післязавтра лечу до Риму. І так трапилося, що Волинь стала на моїй дорозі. Абсолютно вдячний Богу за це.

- Чи знайомі ви з очільниками українських православних церков Волині? Чи маєте заплановані зустрічі з ними?

- Не сильно знайомий, тому що ми не мали багато нагод спілкуватися. Але був би дуже радий познайомитися ближче і відкритий до цього.

Зараз спілкуюся із багатьма архієреями і в Україні, і за її межами з православних церков, католицьких. У Римі в мене будуть зустрічі у римській курії (центральний уряд католицької церкви - авт.). До цього у Греції я зустрічався із членами синоду Константинопольського патріархату, з ієрархами з інших церков. Всім треба спілкуватися один із одним. І це буде запорукою того, що ми уникатимемо конфліктів і напруження. Треба бути просто людьми, по-людськи ставитися один до одного. Це запорука уникнення конфронтації.

- Разом із тим на Волині були якраз випадки таких конфліктів, боротьби за парафії, які часто виходили за межі здорового глузду... Іноді мені здається, що самі священики мали б мудріше чинити в цих справах.

- Так, була конфронтація. Я про це знаю. Але не завжди в цьому справа. Часто буває, що люди мудріші за священиків, за своїх пасторів.

- Як би ви прокоментували слова митрополита Луцького і Волинського, керуючого Волинською єпархією УПЦ КП Михаїла, які свого часу досить скандально прозвучали? Він сказав про те, що кожна свічка, придбана волинянами в храмі УПЦ, - це куплений патрон для вбивства наших дітей.

- ...Я єдине можу сказати: не став би узагальнювати ситуацію в УПЦ. На мою думку, те, що відрізняє цивілізацію від нецивілізації - це те, що цивілізація ніколи не узагальнює звинувачень. УПЦ дуже різноманітна. Я знаю там багатьох українських патріотів, які допомагають людям у зоні АТО, які їздять на Схід...

- ...І в нас на Волині такі є. Для прикладу, отець Олександр Лановий із Оконська - відомий волонтер.

- Так отож. Тому все це дуже різноманітно. УПЦ знаходиться у дуже складному положенні. В УПЦ є проблема проводу, який або мовчить, або говорить не те, що люди очікують від церкви. Але я переконаний: більшість у церкві не солідарні із цими заявами і з цим мовчанням. Є певне розгалуження, розрив між вірянами УПЦ, між духовенством УПЦ та єпископатом УПЦ, який збільшується. Ця дистанція весь час росте.



- А як би ви порадили медійникам нині називати УПЦ? Я про те, що у ЗМІ існує така дискусія, як доречно в нинішній українській ситуації писати: УПЦ, УПЦ Московського патріархату чи взагалі РПЦ.

- Юридична назва, зареєстрована Міністерством юстиції, - Українська православна церква. Це формальна назва цієї церкви. Якщо ми говоримо юридичною мовою, то маємо говорити тільки так. Якщо ми говоримо по суті, то це звичайно УПЦ Московського патріархату, чим вона є насправді.

Це самоврядна частина Московського патріархату. Але форма самоврядування дуже сильно варіюється, бо залежить від особистостей, які на чолі цієї церкви. Тобто ці норми, з одного боку, прописані в документах церкви, з іншого - повністю залежать від тлумачення і втілення цих норм керівниками.

Тому юридично грамотно писати УПЦ. Я взагалі вважаю, що треба називати людей, церкви, громади так, як вони самі себе називають. Це повага до них. Це теж ознака цивілізованості.

- Ви тривалий час працювали в Росії. Чи ви особисто знайомі з Кирилом Гундяєвим, патріархом Московським, і яка він людина?

- Добре знайомий. Він дуже багатосторонній, я б так сказав. Він у будь якому разі більше, ніж його медійний образ. У мене особисто із ним були дуже позитивні моменти співпраці. І він принаймні на моїй пам'яті був дуже відкритою і дуже інтелектуальною людиною. Я можу сказати, що я багато чому навчився від нього. Навіть критикуючи його. Повинен сказати, що я вдячний йому за багато що.

Але саме тому, що я вчився у нього (а я думаю, що я добре вчився), мав змогу в якийсь момент не погодитися із ним. Ми розійшлися із ним щодо українського питання. Це було ще до війни: 2010-2011 роки.

Так що врешті я повинен був піти у відставку, бо не відчував себе спроможним працювати із ним, коли він мав таку позицію щодо України. Я був із ним відвертий і щирий, так як був відвертий і щирий сьогодні із аудиторією. Поважаючи його, я не погодився із ним і зробив свій вибір.



- Не секрет, що достойно сприймати церковників, особливо керівної ланки, часто заважає їхня пристрасть до збагачення. Коли бачиш дорогі автомобілі, на яких їздять єпископи, розкішне життя перших осіб церкви, здумуєшся, а чи Богу вони служать і заради чого? Як ви до цього ставитеся? У одного відомого митрополита УПЦ о. Павла (Лебедя) навіть прізвисько в народі є "Паша-мерседес". Він, до речі, з Волині, і вчився в Луцьку, і починав своє служіння тут. Точно так і з митрополитами з іншого патріархату...

- Не буду підтверджувати щодо того, як і хто його називає. Але так, він волиняка. Хоча ви знаєте, це людське. Люди люблять демонструвати свої статки, коли їм всередині чогось бракує. Коли людина має глибоке духовне наповнення, вона може бути і забезпеченою, але вона цього не демонструє. А часто цієї забезпеченості їй і не потрібно.

Я наприклад, не буду засуджувати священиків, які щось мають. Це їхнє право. Ми живемо в демократичному суспільстві. Демократичне суспільство передбачає повагу до приватної влансості. Раз ми декларуємо, що ми європейська країна, то повинні за європейськими цінностями і оцінювати священиків. Не погоджуюся, коли це робиться демонстративно. А найголовніше, коли люди щось мають і не діляться. У наш скрутний час, коли стільки нужденний, від свого надлишку треба ділитися з тими людьми, які потребують допомоги.
Текст - Олена ЛІВІЦЬКА.
Фото - Ірина КАБАНОВА.