Тремтячими руками тримала телефон і чекала, - дружина волинського атовця

Дружина волинського атовця розповіла, як тремтячими руками тримала телефон і чекала дзвінка від коханого, який захищав спокій родини на Сході.

Більше двох місяців, у жовтні — ​грудні 2014 року, Анатолій Скороход з Оконська Маневицького району провів на фронті, - пише Волинь Нова.

"Коли Толя став солдатом тербату, про його участь в АТО не йшлося, та серце щось передчувало… Військовий підрозділ, який мав стояти на сторожі кордонів Волинської області, кинули на передову — ​під Дебальцеве. Чоловік перебував на захисті позицій у районі шахти «Ольховатська», що на Донеччині, а я ж могла лише одне — ​чекати", - розповідає його дружина Альона.

Спочатку військово­служ­бовці жили в наметовому міс­течку, а коли почалися постійні обстріли, командування розпорядилось встановити чергування на блокпосту, а іншим солдатам перебувати в укритті — ​підвалах адмінбудівель.

"Короткі телефонні розмови велись лише двічі на добу: о першій годині дня і о першій годині ночі, коли Толя заступав чергувати. В укритті і мережі не було, і взагалі бійцям заборонялося тримати мобілки увімкненими, — ​згадує тривожні дні дружина. Мовляв, вслухалася в тишу і, здавалося, чула вибухи в іншому кінці країни.

Тремтячими руками вона тримала телефон, до нестями прагнучи якнайшвидше почути рідний голос.

Дворічний синочок Максимко тоді ще мало що міг збагнути, а п’ятирічна донечка Богданка, слухаючи розмови дорослих і переглядаючи новини по телевізору, відчуваючи біль і страх мами з бабусею, розуміла, що тато десь далеко і в небезпеці.

"Їй важко було пояснити, чому так сталося, де зараз її тато… І ось нарешті 26 грудня 2014 року, як новорічний подарунок — ​довгождана ротація. Хороша звістка до 8 Березня — ​демобілізація!" — ​усміхається жінка.

Повертатися до мирного життя Анатолієві було нелегко, та сил додавали любов і підтримка рідних. Потрібно було працювати, забезпечувати сім’ю, розпочинати будівництво власного житла. А на початку 2016 року на світ з'явилась ще одна дитина - донечка Мілана.

«Якщо нас не буде там, то ворог буде тут. Тож завданням справжнього чоловіка є не лише «народи-побудуй-посади», а й «захисти», — ​переконаний учасник АТО.