Співачка Світлана Кресак: «Творча людина відчуває одночасно і щастя, і самотність»

7
13
Співачка Світлана Кресак: «Творча людина відчуває одночасно і щастя, і самотність»
Світлана Кресак – людина-загадка, людина-контраст. Маючи професійну освіту та вокальні дані, стала співачкою, будучи вже у зрілому віці. Першу пісню написала у 47 років, а у 51 – створила композицію, після якої зрозуміла, що цей шлях – незворотний. Не будучи тим, кого прийнято називати “медійною персоною”, змогла зібрати повний Палац культури на власні концерти «Благословляю вас любов’ю» та «Лише Любов врятує світ».

Віддаючи багато часу мистецтву, Світлана Олександрівна встигає бути методистом бібліотеки СНУ ім. Лесі Українки, організаторкою зустрічей з письменниками всеукраїнського рівня, дружиною, матір’ю та мати чимало інших іпостасей. Про всі ці складові свого життя та суть власного феномену в мистецтві – у розмові з «Волинь24».

– Світлано Олександрівно, давайте розпочнемо з перших Ваших кроків до музики. Розкажіть, якими вони були.

– У житті не буває жодних випадковостей. Те, що у тебе мало статися, неодмінно відбудеться. У 20-річному віці я закінчувала музичне училище у Рівному. Мала направлення у консерваторію до Львова. Однак трапилося зовсім інакше.

Після завершення навчання у моє життя ввірвалося велике почуття, якого я тоді ще й не розуміла. Так почався наш спільний шлях з Юрієм Павловичем Кресаком – тодішнім викладачем, знаним музичним теоретиком, композитором. Те почуття прийшло, немов стихія, якій не можна було опиратися. І хоча ми мали 19-річну різницю у віці, ми вже 37 років разом у щасливому шлюбі.

– Це був роман викладача та студентки?

– Зовсім ні. Хоча тоді Рівне й шуміло на цю тему. Наші стосунки почалися вже після того, як я завершила училище. Тому, попри те, що довгий час взагалі уникала цієї теми, можу щиро стверджувати – це не був роман педагога зі студенткою.



– Але, напевно, Юрій Павлович став для Вас натхненником, який підтримує й донині?

– Звичайно. Без нього не було б мене – тієї, котрою я є зараз. Юрій – професіонал своє справи. Свого часу він закінчив Харківську консерваторію. Без фахової та просто людської підтримки цієї харизматичної людини мені було б надзвичайно складно.

– Повертаючись до теми перших кроків… Що ж, все-таки, сталося такого, що змусило вас відтермінувати здійснення власних мрій про музичну кар’єру?

– Після училища деякий час я працювала у філармонії, але згодом зрозуміла, що вже при надії. Тому тут у моїй долі в повній мірі «спрацювали» слова Лесі Українки про те, що «життя і мрія в згоді не бувають». Був довгий період мовчання. Я поринула у сімейне життя та співала здебільшого вдома. Не мала впевненості у тому, що буду співачкою.

– Але це свого часу таки трапилось. Що стало поштовхом після довгого мовчання?

– Якось поет Василь Голюк показав мені свій вірш «Хризантемовий вальс». Поки «принесла» його додому, вже склала у голові мелодію. Так народилася пісня, потім – друга, третя й далі. У мене є декілька пісень на слова Василя Голюка. Наприклад, серед тих, які особливо полюбила публіка, – «На березі Світязя», «Хочу бути щасливою».

Після першої вдалої пісні я почала шукати поезії сама. Так народжувалися композиції на слова Ніни Горик, Валентини Штинько. У голові збиралося купа мелодій, які просто не давали спокою. Був такий цікавий період, коли я майже не спала 4 місяці під цими враженнями. А потім – почала писати. Це сталося, коли мені був 51 рік. Зрештою, творчі люди є заручниками свого мистецтва.

– Світлано Олександрівно, а що відбувається на етапі між складанням мелодії у голові та написанням пісні?

– У мене це зазвичай так: я читаю поезію від першого до останнього рядочка, і мелодія звучить у голові сама. Тоді я її наспівую, а чоловік допомагає грамотно записати на нотний папір.



– Ви складаєте лише музику до своїх пісень чи маєте у репертуарі композиції на власну поезію?

– Колись я пробувала написати кілька віршів, однак зрозуміла, що то не моє. Тому співаю пісні на поезії інших людей – тих, у яких вони народжуються від душі, а не механічно. Адже для написання дійсно щирого вірша має бути якесь «осяяння». А я цього не відчувала.

– На початку нашої розмови Ви зазначили, що ніщо у житті не буває випадковим. Чи були у Вашій долі якісь знаки, які Ви сприйняли як поштовх до дії?

– Так. У мене справді був довгий період вагання перед початком творчості. А потім якось до рук потрапила книга Ірен Роздобудько «Гра в пацьорки». Там теж були слова про те, що у житті нічого не буває просто так. Тому я вирішила, що коли є здібності й бажання, потрібно творити. А творчість – вона ж походить від слова «творець». Тут є певний натяк на Господа, який створив нас за власним образом та подобою і дав відповідальність за таланти. Тому не хотілося, аби вони були закопаними.

Хоча зі свого життя я зрозуміла, що, перш ніж почати творити щось, треба «створити себе», тобто стати особистістю. Коли я йду на сцену, сприймаю її, як святе місце. На нього не виходять бездумно. Сцена є немовби збільшувальним склом, крізь яке стає видно людину.

Тому, хоча зараз мій голос, можливо, не є таким, як у молодості, я отримала гарну «компенсацію», котра приходить з віком. Це проникливість, яка дозволяє пропускати кожну пісню крізь себе, проживати її. Гарна пісня – це можливість «посповідатися» перед людьми.



– Переходячи до теми концертів... Парадокс: Ви не є надто публічною людиною та, як нині модно казати, «медіаперсоною», але збираєте повні зали. Як це вдається?

– Я і справді не прагну завжди бути на виду. Якщо казати про «феномен Світлани Кресак», то він полягає не лише в тому, що, пізно почавши, я змогла реалізувати власну мрію.

Ще одна його складова – розуміння, що ніколи не буває забагато любові. Саме тому я прагну сформувати таке «поле любові» довкола себе. Коли я знайомлюся з хорошою людиною, то намагаюся потім її не випускати зі свого поля зору – підтримую спілкування, приділяю увагу. Тому й не доводиться підігрівати інтерес до себе дріб’язковими приводами.

Люди йдуть на мої концерти з радістю. Коли робила перший з них, мені навіть у якусь мить здалося, що простору замало. Невипадково назви моїх творчих програм завжди містять у собі слово «Любов» з великої літери. Любов – це Бог. Якщо Бог у нас стоїть на першому місці, Він ніколи не покине – ані в творчості, ані в житті.

– Які здобутки на творчій ниві Ви вважаєте ключовими?

– Це два сольних концерти, моновистава «Катерина», вечір поезії та романсу, два збірники вокальних творів, два власних аудіоальбоми, численні виступи на міських заходах.

– Зробити такі заходи для людей – велика праця. Чи допомагає хтось у ній, окрім натхненника – чоловіка, Юрія Павловича?

– Звичайно. Моновиставу «Катерина» ставив режисер Віталій Герасимюк. Дуже допомагала Любов Рожнова – директор Обласного науково-методичного центру культури Волині. Коли робила концерт «Лише Любов врятує світ», суттєво допомогла режисер цього ж центру Ніна Фурдило, котра виконувала не лише режисерську функцію, а й була ведучою.

Ми з пані Ніною кажемо, що це був мій бенефіс як співачки, а її – як режисера. Дуже вагомою стала також праця аранжувальника Геннадія Гусінцева. Без цих людей не було б заходів Світлани Кресак.



– Ваш останній на цей момент концерт – «Лише Любов врятує світ», який відбувся 17 травня 2017 року. Мені пощастило на ньому бути. Я побачила величезну емоційну віддачу аудиторії. Знаю, що для творчої людини кожен її захід особливий по-своєму. Тож що особливого Ви відзначили для себе під час підготовки, проведення концерту та аналізу глядацьких відгуків на нього?

– Я зауважила, що якщо раніш сама шукала вірші, то під час підготовки до цього концерту-бенефісу вірші вже знаходили мене. Талановиті поети пропонували власні твори, аби я написала на них музику.

Творча людина зазвичай відчуває два стани – щастя та самотність. Самотність – у зв’язку з тим, що її та її творчість можуть не зрозуміти. І ця самотність – постійний супутник.

Та я все одно повністю відкрилася людям. Співала пісні про любов, кохання. А таких пісень ніколи не буває забагато. Тож була щиро рада словам глядачів про те, що дві години концерту спливли дуже швидко.

Особливо приємними для мене були схвальні оцінки Ніни Горик, Світлани Богдан, капелана Віктора Михалевича. Дуже вагомими стали слова викладачки СНУ, професорки Світлани Богдан, що концерт вийшов, як добре настояне вино.

Для себе вкотре зробила висновок, що якщо ти щирий з людьми, вони вірять тому творчому матеріалу, з яким до них виходиш.



– А як Ваша співоча кар’єра поєднується з основним місцем роботи – посадою методиста бібліотеки СНУ ім. Лесі Українки?

– Чудово. Я дуже люблю свою роботу. Вона дає змогу відкривати цікавих людей спочатку для себе, а тоді – для аудиторії. Тому така праця потребує постійного самовдосконалення. Мені випадала честь організовувати творчі вечори з відомими письменниками й поетами, номінантами й лауреатами Шевченківської премії.

Серед лауреатів премії, з якими були організовані зустрічі, – Михайло Слабошпицький, Любов Голота, Іван Малкович, Василь Шкляр, Василь Слапчук; серед номінантів – Володимир Лис, Іван Корсак.

Також особливо цікавими були заходи з такими відомими письменниками й поетами, як Ірен Роздобудько, Леся Воронина, Зірка Мензатюк, Любов Проць, Михайло Каменюк, Олексій Кононенко, Валентина Штинько, Ніна Горик, Євгенія Кононенко, Володимир Даниленко, Андрій Криштальський, Надія Гуменюк та інші.

Аби мати гідний рівень для проведення зустрічей з такими людьми, потрібно постійно читати, любити літературу.



– Наскільки я знаю, деякий час Ви керували поетичною студією. Розкажіть, будь ласка, про цей період.

– Поетична студія «Суцвіття» існувала більше п’яти років. За цей час було організовано багато цікавих заходів. Ми щороку ставили поетичні спектаклі, брали участь у заходах до Дня вшанування ветеранів Другої світової війни, Дня української писемності та мови, пам’ятних дат, пов’язаних з Тарасом Шевченком та Лесею Українкою. Вихованці студії двічі їздили до Києва на Всеукраїнський конкурс читців «Шевченко у моєму серці», це був дуже цікавий досвід. Нині я теж періодично організовую літературні події, але вже не у рамках студії. А тоді спочатку було боязко братися за таку справу, але бажання перемогло. Зрештою, людина, як і гарне дерево, має приносити добрі плоди.

– А як вдалося подолати оте вагання, про яке Ви сказали?

– Справа в тому, що я дуже любила слово. І слово відповідало мені взаємністю. Воно саме «давало підказки», як виконати режисерську роботу в тому чи іншому заході. Коли ти щось щиро любиш, ця взаємність завжди буде, а любов не дозволить зробити помилок.

– Світлано Олександрівно, бачачи зараз реалізацію власних мрій, чи відчуваєте себе щасливою людиною?

– Так, відчуваю. Згадую, колись читала, як подібне питання задали Наполеону, на що він відповів, що був щасливим днів зо 5-6 у житті. Направду я такої позиції не розумію та схиляюся до слів Едісона про те, що своє щастя людина створює сама.

– Якщо підсумувати усі професійні іпостасі Світлани Кресак, то якими та у якому порядку вони будуть?

– Автор сценаріїв та ведуча, керівник поетичної студії, режисер, виконавиця поезії, автор власних пісень та співачка.

– Усі ці творчі напрямки дали Вам змогу відчувати себе щасливою. А що б Ви побажали нашим читачам для того, аби теж перебувати в цьому гарному стані?

– Я б хотіла згадати слова Валентини Михальської – відомої волинської художниці, кавалера Ордена княгині Ольги, про те, що доля дарує крила тому, хто хоче літати. Хай кожна людина нарощує власні крила та пам’ятає: найбільш цінне, що в нас є, – час. І ми несемо велику відповідальність за те, як його використаємо. Тож я бажаю усім реалізувати власною працею любов до Бога і людей.

Спілкувалася Лєна ШТОРМ
(Фото з особистого архіву Світлани КРЕСАК)
Якщо Ви зауважили помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter для того, щоб повідомити про це редакцію
13

Коментарі:


  • Статус коментування: постмодерація для зареєстрованих користувачів, премодерація для незареєстрованих
Коментарі, у яких порушуватимуться Правила, модератор видалятиме без попереджень.
Дякую автору статті за розповідь про хорошу людину
Відповісти
Спасибі за схвальний відгук.
Відповісти
Знаючи особисто Світлану Кресак, стверджую - це інтерв"ю щира правда про цю талановиту, світлу жінку. Саме про таких світлих людей треба розповідати і цінувати їхні таланти, працю, досвід. І мені дуже імпонує вибір журналістки своїх героїв.
Відповісти
Cпасибі за високу оцінку моєї праці. Дуже приємно.
А Світлана Олександрівна - справді діамант.
Відповісти
кх-кх...
Відповісти
Прівєт, волинська жабо) Бо як же тут без тебе?))) Читай покривайся бородавками)
Відповісти
Щиро дякую за цікаву розповідь про талановиту співачку, за чудове відео!
Відповісти

© 2021. Усі права захищені. Повна або часткова перепублікація матеріалів можлива лише за дотримання таких умов: 1) гіперпосилання на «Волинь24» стоїть не нижче другого абзацу; 2) з моменту публікації на «Волинь24» минуло не менше трьох годин; 3) у кінці матеріалу на «Волинь24» немає позначки «Передрук заборонений».