27 серпень, 08:51

Порошенко стартував з Майдану

Всі обговорюють парад, а я напишу про те, ЩО сказав Петро Порошенко на святкуванні 27-ї річниці Незалежності України.

Виступ був дуже потужним. Патріотичним. Українським. І хай Президент не сам його писав, але те, що він озвучив, тішить. Бо його слова – уособлення прагнень усіх справжніх українців.

Пригадую, коли 9 травня 1995 року тодішній Президент Леонід Кучма на святкуванні 50-річчя перемоги у Великій Вітчизняній війні (тоді в Україні був у вжитку здебільшого цей термін, про Другу світову говорили хіба що історики) вперше сказав: «Українці воювали з фашизмом (знову ж таки – тільки так означали тоді нацизм) не лише в лавах Радянської армії», мені зателефонував батько з Івано-Франківська і з радістю наголосив: «Це ж він мав на увазі УПА!»

Ми й не помічаємо, ЯК змінилася за ці роки Україна.

Гасло «Слава Україні!», яке нещодавно вигукували «по приколу» футбольні фанати, тепер дійшло не лише до східних кордонів України, а стало відомим на весь світ. І долучилися до його популяризації, як не дивно, вороги української державності – Путін і його імперська кліка.

Згадайте, як збісило їх воно у виконанні хорватів Домагоя Віди і Огнєна Вукоєвича на чемпіонаті світу з футболу.

Ще не встиг Президент подати законопроект про зміни до армійських статутів, аби «Слава Україні!» стало офіційним вітанням у Збройних силах України (про що анонсував на урочистостях з нагоди Дня Незалежності), як речниця Міністерства закордонних справ Росії Марина Захарова вилила потік жовчі на адресу України, усім своїм виглядом демонструючи: російські можновладці втрачають вплив на Україну, і від того їм стає зле не тільки психологічно, але й фізично.

У виступі на Майдані Незалежності в Києві Порошенко кілька разів назвав події на Сході України російсько-українською війною, а Путіна – агресором і головним ворогом української державності. Це означає: для Петра Олексійовича рубікон перейдено, назад дороги немає, уже ніколи він не буде для Путіна чи для Росії другом, партнером, слухняним виконавцем волі агресивного сусіда. Радше, навпаки: стає особистим ворогом російським шовіністам на чолі з підстаркуватим диктатором.

Цей вчинок Петра Порошенка можна поставити в один ряд з вчинком Віктора Ющенка, який у 2008 році привіз на мітинг у Тбілісі лідерів Польщі, Литви, Латвії, Естонії й був готовий повести їх назустріч російським танкам під час російського вторгнення на території незалежної Грузії.

Та найголовніший меседж, який надіслав українцям Порошенко з Майдану, як на мене, навіть не заява про найближче надання Українській православній церкві Томосу про автокефалію, а ініціатива про вступ України до Європейського Союзу і НАТО. Як сказав Петро Олексійович, юристи вже знайшли формулу, як оптимально і швидко закріпити цю стратегічну мету в Конституції України. Вже 4 вересня він подасть у Верховну Раду відповідний законопроект.

Як показує практика, ще жодна країна не стала членом ЄС без членства в Північноатлантичному альянсі. Отже, Порошенко насамперед акцентував на вступі до НАТО. А в разі прийому нас до у цей блок Росія просто змушена буде пристати на вимогу світової спільноти вивести свої збройні формування зі Сходу України, бо воювати з членом НАТО ще ніхто не наважувався, адже це – самогубство.

Як заявила канцлер ФРН Ангела Меркель після зустрічі з Путіним, Україна може розраховувати на прийом в Євросоюз тільки після вступу в це об’єднання країн Західних Балкан. Першою наблизилася до цього Македонія, досягнувши порозуміння з Грецією про назву цієї країни, яку мають перейменувати на «Республіка Північна Македонія». Зміна назви цієї держави і вступ її в НАТО і Євросоюз покаже шлях іншим країнам Західних Балкан, насамперед Чорногорії, проти чого завжди виступала Росія. ЄС дає можливість цілому регіону стати членом союзу до 2025 року. А це означає, що шлях у НАТО і Євросоюз для України буде ще довшим. Хоча сучасний світ змінюється настільки швидко, що все може бути по-іншому.

Згадайте: хіба міг хтось у 2013-му припустити, що вже через чотири роки Україна отримає безвізовий режим із ЄС? Щоправда, за ці два роки стільки всього відбулося: і революція, і втеча з країни Януковича, і анексія Криму, і російсько-українська війна на Сході України. Дуже дорого ми заплатили за свій європейський вибір. Тому вкрай важливо не зупинятися на цьому шляху.

Це добре розуміє Порошенко. Вступ України в НАТО і ЄС означатиме остаточне позбавлення від російського імперського впливу. І, що дуже важливо, дає Україні шанс нарешті якщо не позбутися, то бодай мінімізувати корупцію, яку називають другим, після Росії, ворогом української державності.

Студенти вийшли на Майдан у 2013-му саме через зупинку руху України до Європи. Можливо, не зовсім усвідомлюючи всі складнощі життя в європейському співтоваристві, але інтуїтивно відчуваючи: життя за європейськими законами дасть змогу Україні подолати свавілля чиновників, що безумовно підніме рівень життя.

Безвіз, будемо відверті, відкрив нам можливість не стільки мандрувати по Європі, скільки спростити поїздки туди на заробітки. А ось членство в Євросоюзі змусить українську владу імплементувати в національне законодавство європейські принципи верховенства права, поваги до людини, гарантування її прав прав і свобод. І не імітувати їх дотримання, а, що найголовніше, безумовно виконувати. Інакше – МВФ, Світовий банк, ЄБРР, інші світові фінансові інституції та, насамперед, сам Євросоюз не дадуть грошей на реформи. А без них – дефолт (відмова через нездатність країни сплачувати борги), повна ізоляція і руйнування її економіки.

Безумовно, виступ Порошенка на святкуванні 27-ї річниці Незалежності – фактичний старт його виборчої кампанії на другий термін президентства. І старт, варто зазначити, дуже потужний.

Порошенко і його політтехнологи зачепили найвразливішу струнку в душі кожного українця – національну ідентичність і самосвідомість. І водночас вони загнали всіх потенційних конкурентів у виборчих перегонах в цугцванг – положення, коли будь-який хід гравця веде до погіршення його позиції. Адже всі реальні конкуренти Президента сьогодні сидять у парламенті (при всій повазі до чудових артистів Вакарчука і Зеленського: зі сцени президентами не стають, спочатку треба продемонструвати себе у політиці). Спробують вони чи їхні політичні сили не підтримати законопроекти президента про вітання в армії «Слава Україні! – Героям слава!», про зміни до Конституції, які передбачають майбутнє членство України в Євросоюзі, то отримають потужне «Ганьба!» не тільки у парламенті (як це було з представниками «Опоблоку», які намагалися заблокувати ухвалення Верховною Радою постанови щодо звернення Президента про надання Томосу про автокефалію), а від всього українського народу.

А ті конкуренти Порошенка, які підтримають його ініціативи, тепер не зможуть приписати їх собі, тож їм залишиться говорити хіба що про якийсь малозрозумілий пересічним українцям «новий курс», який прийшов на заміну так і не виконаному «Українському прориву». Або ж філософствувати про боротьбу з корупцією, не пропонуючи реальних механізмів викорінення цього явища. Бо реальний механізм, як я вже казав (і в цьому переконаний на всі сто), вдасться запустити тільки із вступом України в НАТО і Євросоюз. І це, мені здається, стане головним завданням і гаслом Порошенка на другий термін.

В соцмережах дехто вже пробує скалозубити: мовляв, як Ющенко в 2010-му передав владу Януковичу, так Порошенко у 2019-му віддасть булаву «опоблоківцю» (читай – «регіоналу») Бойку.

Той, хто так пише, не розуміє або не хоче зрозуміти одного: країна вже не та. Україна змінилася. Україна як держава вже відбулася. І каталізатором цих процесів став Євромайдан, російська окупація Криму і військове вторгнення на Сході.

Порошенку вже не треба просити, як Кучмі, коли ще той був прем’єром: «Скажіть мені, яку державу треба будувати, і я її збудую». Він добре усвідомлює, що «Україна – не Росія», вона має потужну національну ідею, а тому ні на мить не задумувався, коли ініціював звернення до Вселенського патріарха щодо надання Українській церкві Томосу про автокефалію.

А його заява на Майдані 24 серпня 2018 року про Російську церкву, яка «освячує гібридну війну Путіна проти України, яка день і ніч молиться за російську владу і за військо – теж російське», так сильно розлютила контору Кіріла Гундяєва, що на другий день її речник сплів таку абракадабру, від якої навіть школяр впаде в ступор.

Ніби Московська церква існує з 988 року, коли й Москви ще не було. Інакше як розуміти такі слова заступника голови синодального відділу зовнішніх церковних зв’язків Російської православної церкви (у Москві) Миколи Балашова: «Единая митрополия, а затем самостоятельная, автокефальная церковь всея Руси объединяет все народы, ведущие свое родословие от Днепровской крещальной купели святого Владимира, уже 1030 лет»?

І насамкінець про парад.

Путін дуже хотів би, щоб його не було. Щоб українській владі не було що показати українцям: як змінилося за чотири роки наше військо, яка в нас потужна техніка, зброя і навіть військова авіація. Щоб українці тільки плакали, а не пишалися своєю державою і своєю армією.

Аргумент противників параду, що він не на часі, бо в країні війна, не витримує жодної критики. У всіх підручниках з історії СРСР писали про те, нібито Сталін (тепер кажуть, що це був його двійник) особисто вітав парад військ, які йшли в 1941-му на передову захищати від нацистів Москву. Подавали це як приклад підняття бойового духу війська.

То ми не маємо піднімати бойовий дух наших солдатів і офіцерів, а Путін хай робить?

Ми не повинні співати пісень, бо в країні війна? Запитайте солдатів, які пройшли АТО чи зараз перебувають в зоні ООС. І вони вам скажуть: «Для того ми й тут, на Сході, щоб ви в тилу вільно жили, працювали, відпочивали, розважалися».

Зрештою, усі мелодії чи пісні, які прозвучали у виконанні військових оркестрів 24 серпня 2018 року, написані в період визвольних воєн України за свою державність: січовими стрільцями, членами ОУН і бійцями УПА. Ніщо так не піднімає бойовий дух війська, як пісня! Рідна пісня, не чужинська.

А щодо того, скільки витрачено грошей на парад. Про це найбільше волають ті олігархічні ЗМІ, які працюють на гроші багатіїв, що втрачають вплив на українську владу і можливість висмоктувати гроші з України в офшори. Як вони воліють реваншу! Щоб посадити свого ручного президента і продовжувати грабувати Україну.

Не вдасться!

P.S. Після цього допису мене назвуть «порохоботом» чи щось на зразок того. Тому відразу відповім словами нині покійного В’ячеслава Чорновола. Коли в 1998 році його почали називати «прокучмівським», він парирував: «Я настільки прокучмівський, наскільки Кучма проукраїнський».

Коментарі:


Коментарі, у яких порушуватимуться Правила, модератор видалятиме без попереджень.
Файно підлизнув. Професійно. Аж чвакнуло. :)
Відповісти
Святославе, я хочу подякувати Вам за дуже розумну іправильну я б навіть сказав державницьку статтю . І думаю що іі повинні прочитати всі Укрвінці які бажають добра своім дітям , внукам своій Державі і задуматись проаналізувавши життя в незалежній Украіні з 2000 року , зваживши всі за і проти і визначатись думаючи і аналізуючи а не бездумно кидати бюлетні і не роблячи висновків або тільки дивитсь на майданчики , поля , допомоги і не звертати увагу на продаж книжкових магазинів , вилучення приміщень в музею Волинськоі ікони бо це дасть можливість заробити копійку не думаючи що це дасть можливість якщо не ім то іхнім дітям і внукам знову «пахать» як Сєнцов на Колимі . Ще раз дякую .!
Відповісти

© 2016. Усі права захищені. Повна або часткова перепублікація матеріалів можлива лише за дотримання таких умов: 1) гіперпосилання на «Волинь24» стоїть не нижче другого абзацу; 2) з моменту публікації на «Волинь24» минуло не менше трьох годин; 3) у кінці матеріалу на «Волинь24» немає позначки «Передрук заборонений».